Рішення № 96541560, 05.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.04.2021Справа № 910/15074/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

до 1. Державної казначейської служби України

2. Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі Управління забезпечення примусового виконання рішень

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк"

про стягнення 112 820, 10 грн.

Представники учасників справи:

Від позивача: Панченко О.О.;

Від відповідача-1: не з`явились;

Від відповідача-2: не з`явились;

Від третьої особи-1: не з`явились;

Від третьої особи-2: не з`явились;

Від третьої особи-3: не з`явились;

Від третьої особи-4: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач - 1) та Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі Управління забезпечення примусового виконання рішень (далі - відповідач - 2) про стягнення 112 820, 10 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги зазначив про те, що внаслідок неправомірних дій заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Шмакова Р.С., які полягають у прийнятті неправомірного розпорядження № 54849253 від 26.01.2018 щодо розподілу грошових коштів, отриманих від реалізації заставного транспортного засобу позивачу завдана матеріальна шкода у розмірі 112 820, 10 грн, яка підлягає відшкодуванню з державного бюджету.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2020 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 09.10.2020 та подано уточнену позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.20 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15074/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.12.20. Разом із тим, даною ухвалою в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк".

01.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

07.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшло клопотання про проведення розгляду справи за відсутності представника.

14.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача-2 надійшов відзив, і якому відповідач - 2 заперечив проти доводів позивача та вказав на те, що твердження позивача про неправомірні дії посадової особи не доведено позивачем та позивачу не завдано матеріальної шкоди у розмірі 112 820, 10 грн.

Представники відповідачів 1, 2 та третіх 1-4 у підготовче засідання 14.12.2020 не з`явились.

Представники відповідачів 1-2 та треті особи -1, 3 про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105474366363, № 0105474366371, № 0105474366355, № 0105474366339.

Конверти, з ухвалами Господарського суду міста Києва від 19.11.2020, які направлялись на адресу третьої особи -2 ( ОСОБА_2 ) ( АДРЕСА_1 ) та на адресу третьої особи - 4 (Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк") (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд.27 Т) були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та «адресат відсутній за вказаною адресою»

У підготовчому засіданні 14.12.20 представник позивача надав суду для огляду оригінали первинних документів.

У судовому засіданні 14.12.2020 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та відкладення підготовчого засіданні по справі № 910/15074/20/ на 01.02.2021.

Підготовче засідання, призначене на 01.02.21, не відбулося у зв`язку з направленням судді Літвінової М.Є. з 01.02.2021 по 05.02.2021 на підготовку для підтримання кваліфікації суддів господарських судів на 2021 рік згідно з календарним планом Національної школи суддів України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.21 призначено підготовче засідання по справі № 910/15074/20 на 15.02.21.

Представники відповідачів 1, 2 та третіх осіб 1- 4 у підготовче засідання 15.02.2021 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 10.03.2021.

Представник позивача у судовому засіданні 10.03.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідачів 1, 2 та третіх осіб 1- 4 у судове засідання 10.03.2021 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 10.03.2021 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви по розгляду справи № 910/15074/20 по суті на 05.04.2021.

Представники відповідачів 1-2 та треті особи -1, 3 про дату та час судового засідання 05.04.2021 були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0105474874148, № 0105474874156, № 0105474874113, № 0105474874130.

19.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача - 2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/15074/20 до набрання законної сили рішення по справі № 910/1492/21 за позовом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення помилково перерахованих коштів в розмірі 85 845,90 грн.

Представник позивача у судовому засіданні 05.04.2021 заперечив проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі.

Судом у судовому засіданні 05.04.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача -2 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням по справі № 910/1492/21, з огляду на приписи частини 3 статті 195 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверту з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" свідчить, що рішення не вручено з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення третіх осіб 2, 4 про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Відповідач -1 відзиву на позовну заяву не подав.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 05.04.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України

ВСТАНОВИВ:

25 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством "Донгорбанк", правонаступником якого є АТКБ "Перший український міжнародний банк", був укладений кредитний договір №АВ-59 на купівлю автомобіля у сумі 70000 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 , позичальника за вказаним кредитним договором, між Банком (заставодержателем) та ОСОБА_2 (заставодавцем) був укладений Договір застави транспортного засобу №АВ-59 від 25 квітня 2008 року, згідно якого було передано в заставу транспортний засіб SUBARU IMPREZA, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

25 квітня 2008 року, на підставі вказаного вище договору застави, приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Донецької області Дубровським В.М. накладена заборона відчуження ТЗ SUBARU IMPREZA, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 до припинення чи розірвання договору та внесені відомості до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Так, згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна: обтяжувачем є ЗАТ "Донгорбанк", божник - ОСОБА_1 , заборонено відчужувати автомобіль легковий - ТЗ SUBARU IMPREZA, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником майна є заставодавець - ОСОБА_2

У відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області знаходились на виконанні виконавчі листи №2-2740-2010, що видані Артемівським міськрайонним судом 29 березня 2010 року про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" коштів в розмірі 11639, 96 грн. та виконавчий лист №2/219/132/13, що виданий Артемівським міськрайонним судом 16 серпня 2013 року про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості у розмірі 82626,95 грн. та судових витрат у сумі 3219 грн.

Постановою державного виконавця від 5 жовтня 2017 року виконавчі провадження об`єднані у зведене виконавче провадження ВП №52697150.

В рамках зведеного виконавчого провадження ВП №52697150 був реалізований транспортний засіб ОСОБА_2 SUBARU, модель: Impreza, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно протоколу №311816 проведення електронних торгів (лот №258637) від 17 січня 2018 року, транспортний засіб: легковий седан, марка SUBARU, модель: Impreza, об`єм двигуна: 1994 куб.см., рік випуску: 2002, колір: чорний, номер кузову: НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був залоговим майном згідно договору застави транспортних засобів № АВ-59 від 25 квітня 2008 pоку, був проданий за 118758 грн. (сума яку необхідно перерахувати на рахунок продавця - 112820,10 грн.)

Розпорядженням заступника начальника відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області №54849253 від 26 січня 2018 року грошові кошти від реалізації транспортного засобу розподілені на користь ПАТ КБ "Приватбанк" перераховано 85545,95 грн. (платіжне доручення №64 від 29 січня 2018 року на погашення заборгованості боржника ОСОБА_2 ) та на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" перераховано 11632,96 грн. (платіжне доручення №65 від 29 січня 2018 року на погашення заборгованості боржника ОСОБА_2 ).

Листом від 1 листопада 2019 року №2-19-213 Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області повідомило, що транспортний засіб SUBARU IMPREZA, реєстраційний номер НОМЕР_1 реалізований в процесі зведеного виконавчого провадження, як рухоме майно боржника ОСОБА_2 та при розподілі отриманих грошових коштів інтереси АТ "ПУМБ" не враховані, оскільки в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за ОСОБА_2 на користь АТ "ПУМБ" не виявлено. До того ж зазначено, що у зв`язку із перерахуванням на користь ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ "ВіЕйБі Банк" грошових коштів, державним виконавцем 22 жовтня 2019 року направлено до вказаних банківських установ вимоги щодо повернення зарахованих коштів для вчинення дій передбачених законодавством.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.05.2020 року у справі № 200/13749/19-а, яке залишене без змін Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2020 року, визнано неправомірним розпорядження № 54849253 від 26 січня 2018 року, винесене заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Шмаковим Р.С. щодо розподілу грошових коштів, отриманих від реалізації заставного транспортного засобу.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначив про те, що внаслідок неправомірних дій заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Шмакова Р.С., які полягають у прийнятті неправомірного розпорядження № 54849253 від 26.01.2018 щодо розподілу грошових коштів, отриманих від реалізації заставного транспортного засобу позивачу завдана матеріальна шкода у розмірі 112 820, 10 грн, яка підлягає відшкодуванню з державного бюджету.

Відповідач - 2 у відзиві на позовну заяву заперечив проти доводів позивача та вказав на те, що твердження позивача про неправомірні дії посадової особи не доведено позивачем та позивачу не завдано матеріальної шкоди у вказаному розмірі.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у ст.1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За змістом ст.1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

На відміну від загальної норми ст.1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма ст.1174 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини посадової або службової особи органу державної влади.

Водночас, необхідною підставою для притягнення відповідного органу (органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.1174 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Частиною 5 статті 18 Закону України "Про заставу" визначено, що якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше. Переважне право заставодержателів одного і того ж майна, що зареєстровані в один і той же день, визначається моментом реєстрації застави. Переважне право у задоволенні вимог із заставленого рухомого майна визначається на підставі моменту реєстрації застави та моменту реєстрації змін щодо предмета застави в частині цих змін.

Згідно статті 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Частиною 1 та 2 статті 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог.

Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

При цьому, поняття пріоритету та вищого пріоритету розтлумачено в статті 1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", а саме: пріоритет - переважне право обтяжувача відносно права іншої особи на те ж саме рухоме майно; вищий пріоритет - переважний пріоритет одного обтяжувача відносно пріоритету іншого обтяжувача на отримання задоволення своїх прав чи вимог щодо одного й того ж рухомого майна.

Положеннями статті 2 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що боржник це особа, яка має виконати на користь обтяжувала забезпечене обтяженням зобов`язання, або майновий поручитель за таким зобов`язанням.

Відповідно до частини 5 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Положеннями статті 45 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що пошук у Державному реєстрі може здійснюватися за реєстраційним номером запису та/або за найменуванням боржника, ідентифікаційним кодом боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, за індивідуальним ідентифікаційним номером боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів. Держатель Державного реєстру зобов`язаний на запит бюро кредитних історій надавати витяги з Державного реєстру в електронному вигляді (у форматі бази даних), у разі наявності письмової згоди юридичних, фізичних осіб - власників рухомого майна.

Як вже зазначалось судом, розпорядженням заступника начальника відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області №54849253 від 26 січня 2018 року грошові кошти від реалізації транспортного засобу розподілені на користь ПАТ КБ "Приватбанк" перераховано 85545,95 грн. (платіжне доручення №64 від 29 січня 2018 року на погашення заборгованості боржника ОСОБА_2 ) та на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" перераховано 11632,96 грн. (платіжне доручення №65 від 29 січня 2018 року на погашення заборгованості боржника ОСОБА_2 ).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.05.2020 року у справі № 200/13749/19-а, яке залишене без змін Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2020 року, визнано неправомірним розпорядження № 54849253 від 26 січня 2018 року, винесене заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Шмаковим Р.С. щодо розподілу грошових коштів, отриманих від реалізації заставного транспортного засобу.

Крім того, в рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 21.05.2020 року у справі № 200/13749/19-а, встановлено наступне:

Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, 25 квітня 2008 року за № 7111034 приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу Донецької області Дубровським В.М., на підставі вказаного вище договору застави, накладена заборона відчуження ТЗ SUBARU IMPREZA, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , обтяжувачем є ЗАТ "Донгорбанк", божник - ОСОБА_1 , власником майна є заставодавець - ОСОБА_2 .

Отже, на дату реалізації вказаного майна в Державному реєстрі прав існував реєстраційний запис про обтяження речових прав на це майно, і реєстраційного запису про припинення цього обтяження не було.

Вирішуючи питання про звернення стягнення на майно виконавець зобов`язаний враховувати відомості, які містяться у Державному реєстрі прав. Ці відомості вважаються достовірними до тих пір, поки їх не буде скасовано/змінено. Тобто зареєстровані в Державному реєстрі прав, зокрема, обтяження майна є доведеним (констатованим) фактом, змінити який можна лише шляхом державної реєстрації, в цьому випадку, припинення застави. Виконавець не може на власний розсуд давати правову оцінку зареєстрованим речовим правам та їх обтяженням, тим паче ігнорувати їх.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем зроблений запит щодо боржника ОСОБА_2 та не було здійснено пошук за предметом обтяження - майном (транспортний засіб SUBARU IMFREZA, державний номерний знак НОМЕР_1 ), що свідчить про неналежне виконання відповідачем обов`язків визначених Законом №1404.

Право застави за договором позивача з ЗАТ "Донгорбанк", правонаступником якого є АТ "ПУМБ", виникло раніше, ніж прийняті судові рішення щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на користь АТКБ "ПриватБанк" та ПАТ "ВіЕйБі Банк", які не є заставодержателями.

При цьому, частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судові рішення у справі № 200/13749/19-а, якими встановлено факт протиправності дій державного виконавця та визнано неправомірним розпорядження № 54849253 від 26 січня 2018 року, винесене заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Шмаковим Р.С. щодо розподілу грошових коштів, отриманих від реалізації заставного транспортного засобу, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити.

Отже, судом встановлено і відповідачами не спростовано, що внаслідок неправомірних дій державного виконавця відбулося перерахування коштів на користь третіх осіб від реалізації заставленого транспортного засобу, що в свою чергу порушує право АТ "ПУМБ" як заставодержателя.

Крім того, щодо суб`єктивного складу учасників такого спору, суд зазначає наступне.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, з урахуванням положень ч.2 ст.2, ст.170 Цивільного кодексу України боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, набуває та здійснює свої цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України

Відповідно до підпункту 2 п.35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (Порядок) - казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Пунктом 36 Порядку передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені в пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).

При цьому в господарському процесі відповідно до ч.4 ст.56 Господарського процесуального кодексу України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень).

Резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.

Такий правовий висновок у справі щодо стягнення коштів з Державного бюджету України зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16.

Суд враховує, що приписами ст. 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, за змістом ч. 2 якої, питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. В свою чергу, жодних доказів в спростування тверджень позивача, до матеріалів справи не додано.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача - 2.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" задовольнити.

2. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код 37567646) у рахунок відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Шмакова Р.С. суму у розмірі 112 820 (сто дванадцять тисяч вісімсот двадцять) грн. 10 коп

3. Стягнути з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ідентифікаційний код 43315445, адреса: 61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16) на користь Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4; код ЄДРПОУ 14282829) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.04.2021.

Суддя М.Є.Літвінова