Рішення № 96536931, 27.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2021 року м. Київ № 640/3770/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "УНІВЕРСАМ № 8"

до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу

Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариством з додатковою відповідальністю «УНІВЕРСАМ № 8» (адреса: 04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 31, ідентифікаційний код - 02904214) (далі - позивач, ТДВ «УНІВЕРСАМ № 8», Товариство) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32, ідентифікаційний код - 26345558) (надалі - відповідач, Департамент), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 187 від 01.02.2021 про відмову Товариству з додатковою відповідальністю «УНІВЕРСАМ № 8» у видачі містобудівних умов та обмежень для «Реконструкції нежитлового будинку - універсаму з новим будівництвом двоповерхової адміністративної будівлі по вул. Героїв Дніпра, 31, в м. Київ», кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:78:041:0013 від 19.01.2021;

- зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видати Товариству з додатковою відповідальністю «УНІВЕРСАМ № 8» містобудівні умови та обмеження на підставі заяви про видачу містобудівних умов та обмежень для «Реконструкції нежитлового будинку - універсаму з новим будівництвом двоповерхової адміністративної будівлі по вул. Героїв Дніпра, 31, в м. Київ», кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:78:041:0013 від 19.01.2021.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем безпідставно та необґрунтовано відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень для «Реконструкції нежитлового будинку - універсаму з новим будівництвом двоповерхової адміністративної будівлі по вул. Героїв Дніпра, 31, в м. Київ», кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:78:041:0013 від 19.01.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Наразі суд відзначає, що обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що ТДВ «УНІВЕРСАМ № 8» є власником об`єкта нерухомого майна: нежитлового приміщення - нежилого будинку - універсаму (літ. А), загальною площею 4 578,10 кв. м., зі всіма невід`ємними його приналежностями, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд. 31 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 14291180000) (по тексту - Об`єкт нерухомого майна).

На підставі Договору оренди від 09 вересня 2002 року Товариству на 49 років передано в оренду земельну ділянку площею 0,5078 га (кадастровий номер 8000000000:78:041:0013), що знаходиться за адресою: вул. Героїв Дніпра, 31 у Оболонському районі міста Києва, на якій знаходиться Об`єкт нерухомого майна.

Товариство примічає, що мало намір здійснити реконструкцію Об`єкта нерухомого майна, та з цією легітимною метою 19.01.2021 направило до Департаменту (Центру) надання адміністративних послуг Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) заяву про видачу містобудівних умов та обмежень для «Реконструкції нежитлового будинку - універсаму з новим будівництвом адміністративної будівлі по вул. Героїв Дніпра, 31, в м. Київ», кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:78:041:0013, із наступними додатками:

викопіюванням з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

витягом із Державного земельного кадастру від 14.01.2021;

належним чином засвідченою копією свідоцтва про право власності на Об`єкт нерухомого майна;

належним чином засвідченою копією Витягу про державну реєстрацію прав на Об`єкт нерухомого майна;

належним чином засвідченою копією Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на Об`єкт нерухомого майна;

належним чином засвідченою копією договору оренди земельної ділянки кадастровий номер: 8000000000:78:041:0013;

витягом з чергового кадастрового плану від 14.01.2021;

довідкою (витягом) з містобудівного кадастру від 14.01.2021;

матеріалами фотофіксації Об`єкта нерухомого майна та земельної ділянки кадастровий номер: 8000000000:78:041:0013;

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта стосовно Об`єкта нерухомого майна № 240778456 від 18.01.2021;

розрахунком та передпроектними пропозиціями «Реконструкції нежитлового будинку - універсаму з новим будівництвом двоповерхової адміністративної будівлі по вул. Героїв Дніпра, 31, в м. Київ» (документ, що визначає інвестиційні наміри замовника забудови).

Позивач акцентує, що перелік документів повністю відповідає вимогам положень частини третьої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та є достовірним.

Відповідна заява була зареєстрована 21.01.2021, та з огляду на п. 2 ч. 4 ст. 13 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» термін виконання послуги до 05.02.2021.

Втім, згідно відповіді Департаменту, затвердженої наказом № 187 від 01.02.2021, Товариству було відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки, з посиланням на положення частини 4 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» без наведення детального обґрунтування прийнятого рішення.

Окремо позивач примічає, що наміри Товариства по забудові та використанні належної йому на праві користування земельної ділянки з моменту укладення договору оренди від 09.09.2002 не змінилися, як і цільове призначення такої земельної ділянки, що додатково свідчить про відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Підсумовуючи викладені обставини, позивач відзначає, що Департаментом не існувало та не може існувати належних правових підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, позаяк Товариством надано повний перелік документів та у відповідності до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а тому наявне правове підґрунтя для визнання протиправним і скасування наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 187 від 01.02.2021 про відмову Товариству з додатковою відповідальністю «УНІВЕРСАМ № 8» у видачі містобудівних умов та обмежень для «Реконструкції нежитлового будинку - універсаму з новим будівництвом двоповерхової адміністративної будівлі по вул. Героїв Дніпра, 31, в м. Київ», кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:78:041:0013 від 19.01.2021, із зобов`язанням Департаменту видати ТДВ «УНІВЕРСАМ № 8» містобудівні умови та обмеження на забудову земельної ділянки за поданою ним заявою.

З викладеними позивачем у позові твердженнями відповідач не погоджується, та у своєму відзиві останній, по суті позову, відмітив, що за результатами розгляду заяви Товариства, Департаментом відмовлено ТДВ «УНІВЕРСАМ № 8» у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки по вул. Героїв Дніпра, буд. 31 у Оболонському районі м. Києва, в порядку п. 1 ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у зв`язку з поданням неповного пакету документів, який визначено ч. 3 ст. 29 Закону, а саме відсутністю копії документів, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, або згоди його власника, засвідченої в установленому законодавством порядку.

Тобто, Департамент у відповідності статті 19 Конституції України діяв в межах та у спосіб, що визначені законодавством України, на підставі ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відмовив Товариству у наданні містобудівних умов та обмежень.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ТДВ «УНІВЕРСАМ № 8» є власником об`єкта нерухомого майна: нежилого будинку - універсаму (літ. А), загальною площею 4 578,10 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд. 31 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 14291180000), що підтверджується свідоцтвом про право власності від 15.12.2011.

Поряд із цим, 09 вересня 2002 року між Товариством, як орендарем, та Київською міською радою, як орендодавцем, укладено договір оренди земельної ділянки, згідно п. 1 якого орендодавець на підставі рішення Київради від 30.03.1999 за № 188/289, передає а орендар приймає в оренду на 49 років земельну ділянку, місце розташування: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд. 31 Оболонському районі міста Києва, розміром 0,5078 га для експлуатації та обслуговування будівлі універсаму.

В січні 2021 року Товариством подано до Департаменту (Центру) надання адміністративних послуг Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) заяву від 18.01.2021 про видачу містобудівних умов та обмежень для «Реконструкції нежитлового будинку нежитлового будинку - універсаму з новим будівництвом адміністративної будівлі по вул. Героїв Дніпра, 31, в м. Київ», кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:78:041:0013.

До заяви позивачем додано:

викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

витяг із Державного земельного кадастру від 14.01.2021;

копію свідоцтва про право власності на Об`єкт нерухомого майна;

витяг про державну реєстрацію прав на Об`єкт нерухомого майна;

витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на Об`єкт нерухомого майна;

копію договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер: 8000000000:78:041:0013 від 19.01.2021;

витяг з чергового кадастрового плану;

довідку (витяг) з містобудівного кадастру від 14.01.2021;

матеріали фотофіксації;

інформаційну довідку з ДРРП № 240778456 від 18.01.2021;

містобудівний розрахунок та передпроектні пропозиції «Реконструкції нежитлового будинку - універсаму з новим будівництвом двоповерхової адміністративної будівлі по вул. Героїв Дніпра, 31, в м. Київ».

Згідно опису документів, що надано до ЦНАП суб`єктом господарювання для виконання адміністративної послуги, заява зареєстрована в книзі реєстрації за № 50383-005500065-013-16 від 21.01.2021; термін виконання - 05.02.2021.

01.02.2021 Департаментом видано наказ № 187, за яким ТДВ «УНІВЕРСАМ № 8» відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , в порядку п. 1 ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у зв`язку з поданням неповного пакету документів, який визначено ч. 3 ст. 29 Закону, а саме відсутністю копії документів, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, або згоди його власника, засвідченої в установленому законодавством порядку або згоди суб`єкта обтяження.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач подав на розгляд суду позов.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в рішенні - Закон або Закон № 3038-VI), та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

В площині питань процедури адміністративного оскарження наказу № 187 від 01.02.2021, суд констатує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В рамках означеного в частині другій статті 19 Конституції України критерію, а саме: «На підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», суд вказує, що за своєю сутністю цей критерій випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України - фундаментальна юридична категорія, що є критерієм правового життя суспільства і громадян. Це «комплексне політико-правове явище, що відображає правовий характер організації суспільного життя, органічний зв`язок права і влади, права і держави»; законність - це принцип, метод та режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» має значення, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Під встановленими законом повноваженнями розуміються як ті, на наявність яких прямо вказує закон - так звані «прямі повноваження», так і повноваження, які прямо законом не передбачені, але безпосередньо випливають із положень закону і є необхідними для реалізації суб`єктом владних повноважень своїх функцій (завдань) - «похідні повноваження».

«У спосіб» значить, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Поряд з цим, суд виокремлює, що за ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Даний конституційний припис закріплений у ст. 6 КАС України, згідно якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини зауважує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28 серпня 2018 року, справа № 820/3789/17).

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно ст. 29 Закону, основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстав такої відмови надається у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Згідно до п. 6.43. «Положення про Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до завдань Департаменту відноситься надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Зважаючи на наведені нормативні приписи, варто зауважити, що відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури, здійснивши розгляд заяви про намір щодо забудови земельної ділянки, поданою фізичною або юридичною особою, наділений повноваженнями з надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстав такої відмови.

Таким чином, прийнятий відповідачем спірний наказ має відповідати критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, для встановлення обставин протиправності оскаржуваного рішення, необхідним є перевірка судом прийнятого суб`єктом владних повноважень такого рішення на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

У контексті нормативного регулювання спірних правовідносин та обставин справи, суд акцентує увагу на такому.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (ч. 2 ст. 24 Закону № 3038-VI).

Згідно із ст. 25 Закону, режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, за межами населених пунктів встановлюється відповідними районними державними адміністраціями, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Севастопольською міською державними адміністраціями. Узгодження питань щодо забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад здійснюється на підставі відповідних угод, відображається у схемах планування зазначених територій та генеральних планах населених пунктів. Встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 20 Земельного кодексу України (нижче - ЗК України) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Аналізуючи зміст наведених законодавчих норм слід дійти висновку, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється, у тому числі, їх орендарями, в межах їх цільового призначення.

Відповідно до положень частини першої статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Як свідчать матеріали справи, на підставі рішення Київради від 30.03.1999 за № 188/289, між Товариством, як орендарем, та Київською міською радою, як орендодавцем, укладено договір оренди земельної ділянки, за п. 1 якого орендодавець на підставі рішення Київради від 30.03.1999 за № 188/289, передає а орендар приймає в оренду на 49 років земельну ділянку, місце розташування: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд. 31 Оболонському районі міста Києва, розміром 0,5078 га для експлуатації та обслуговування будівлі універсаму.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 31, кадастровий номер: 8000000000:78:041:0013, цільове призначення земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування будівлі універсаму; землі житлової та громадської забудови.

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що орендар має право зводити будівлі та споруди без зміни цільового призначення земельної ділянки.

Отже, на момент підписання Договору оренди земельної ділянки, орендарю надано право на зведення будівель та споруд без зміни цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно, так як Товариство є орендарем відповідної земельної ділянки, він має право здійснювати планування та забудову такої земельної ділянки в межах її цільового призначення.

З матеріалів справи також убачається, що у 2011 році ТДВ «УНІВЕРСАМ № 8» набуло право власності на об`єкта нерухомого майна: нежилий будинок - універсам (літ. А), загальною площею 4 578,10 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд. 31 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 14291180000), що підтверджується свідоцтвом про право власності від 15.12.2011.

За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 26 Закону № 3038-VI, проектування та будівництво об`єктів здійснюється власником або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Частиною 1 статті 29 Закону № 3038-VI встановлено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Згідно частини 3 статті 29 Закону № 3038-VI, містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Згідно частини 4 статті 29 Закону № 3038-VI, підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Частиною 6 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви повинен прийняти одне з можливих рішень: про надання містобудівних умов та обмежень або про відмову у їх наданні.

Прийняття будь-якого іншого рішення, у тому числі щодо залишення заяви про надання містобудівних умов та обмежень без розгляду та повернення замовнику документів законодавством не передбачено. При цьому, єдиною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є власне невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Будь-яких інших підстав містобудівним законодавством не закріплено.

З матеріалів справи видно про додання Товариством до заяви від 18.01.2021 необхідного пакету документів, передбаченого ст. 29 Закону, для отримання містобудівних умов та обмежень.

Відтак, у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень забудови відповідної земельної ділянки.

При цьому, з огляду на наявність у позивача як права оренди земельної ділянки за правочином від 09.09.2002, так і права власності на Об`єкт нерухомого майна, необґрунтованими, за висновками суду, є викладені Департаментом підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень земельної ділянки, що викладені у оспорюваному наказі.

Додатково суд виокремлює, що наведене вище рішення Київради від 30.03.1999 за № 188/289, яким виділено спірну земельну ділянку для експлуатації та обслуговування будівлі універсаму, не скасоване, а Київрада не приймала іншого рішення про зміну функціонального (цільового) призначення відповідної земельної ділянки (категорії землі).

Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Надаючи правову оцінку відмові Департаменту у видачі містобудівних умов та обмежень суд, відповідно до частин 1, 2 ст. 6 КАС України, застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, відповідно до ст. 1 Першого протоколу про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення ЄСПЛ в справі "EAST/WEST ALLIANCE LIMITED" ПРОТИ УКРАЇНИ" (Заява № 19336/04) згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах "Іммобіліаре Саффі проти Італії" [ВП], заява N 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та "Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії" [ВП], заява N 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

В п. 167 вказаного рішення зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Відповідно до п. 168 зазначеного рішення ЄСПЛ, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Як вказано у п. 60 рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" "…заборони на будівництво, безперечно, обмежували право заявників на користування своїм майном".

Суд також визнав (п. 72 наведеного рішення), що "система, яка допускає спричинення власникам майна шкоди внаслідок тривалої дії заборон, не може існувати в державі, що керується верховенством права".

Таким чином, визначення органом місцевого самоврядування позивачеві відповідного цільового використання земельної ділянки, і ненадання йому містобудівних умов та обмежень, на підставі яких і реалізується цільове використання земельної ділянки, однозначно є порушенням права позивача на мирне володіння його власністю (яким у розумінні ст. 1 Першого протоколу є і право користування), що полягає у перешкоджанні у цільовому використанні земельної ділянки.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи відзначене, приймаючи до уваги, що підстава відмови у наданні містобудівних умов та обмежень земельної ділянки, яка наведена відповідачем не відповідає фактичним обставинам справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 187 від 01.02.2021 про відмову Товариству з додатковою відповідальністю «УНІВЕРСАМ № 8» у видачі містобудівних умов та обмежень для «Реконструкції нежитлового будинку - універсаму з новим будівництвом двоповерхової адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 », кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:78:041:0013 від 19.01.2021.

Стосовно вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження, суд окреслює наступне.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України, відповідно до якої, зокрема, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, пунктом 4 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 цієї статті).

Таким чином, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Зі змісту положень, закріплених у п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі N 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд враховує положення обов`язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі "Олссон проти Швеції" (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року. При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Таким чином, оскільки інших підстав для відмови Товариству у наданні містобудівних умов та обмежень для видачі містобудівних умов та обмежень для «Реконструкції нежитлового будинку - універсаму з новим будівництвом двоповерхової адміністративної будівлі по вул. Героїв Дніпра, 31, в м. Київ», кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:78:041:0013 від 19.01.2021 не вбачається, втручання у повноваження Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як суб`єкта владних повноважень, є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.

У зв`язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом в рішенні підкреслювалося, що у відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі підлягають відшкодуванню судові витрати у сумі 4 540,00 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ТДВ «УНІВЕРСАМ № 8» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 187 від 01.02.2021 про відмову Товариству з додатковою відповідальністю «УНІВЕРСАМ № 8» у видачі містобудівних умов та обмежень для «Реконструкції нежитлового будинку - універсаму з новим будівництвом двоповерхової адміністративної будівлі по вул. Героїв Дніпра, 31, в м. Київ», кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:78:041:0013 від 19.01.2021.

3. Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32, ідентифікаційний код - 26345558) видати Товариству з додатковою відповідальністю «УНІВЕРСАМ № 8» (адреса: 04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 31, ідентифікаційний код - 02904214) містобудівні умови та обмеження на підставі заяви про видачу містобудівних умов та обмежень для «Реконструкції нежитлового будинку - універсаму з новим будівництвом двоповерхової адміністративної будівлі по вул. Героїв Дніпра, 31, в м. Київ», кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:78:041:0013 від 19.01.2021.

4. Стягнути на користь Товариства з додатковою відповідальністю "УНІВЕРСАМ № 8" (адреса: 04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 31, ідентифікаційний код - 02904214) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) (адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32, ідентифікаційний код - 26345558) понесені ТДВ «УНІВЕРСАМ № 8» витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 540,00 грн. (чотири тисячі п`ятсот сорок гривень).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко