Рішення № 96536632, 26.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2021 року м. Київ № 640/1748/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ареон Плюс»

до Головного управління Державної податкової служби умісті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Ареон Плюс» (далі по тексту - позивач), адреса: 03134, місто Київ, проспект Академіка Корольова, 12, квартира 275) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19) в якій позивач просить:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у м. Києві №00000640702 від 12 жовтня 2020 року, відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Ареон Плюс» визначено до сплати грошове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 192 753,00 грн в тому числі за основним платежем - 128502,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - 64251,00 грн та податкове повідомлення - рішення №00000650702 від 12 жовтня 2020 року, відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Ареон Плюс» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 109786, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що викладені висновки в акті висновки контролюючого органу є необґрунтованими, оскільки між позивачем, TOB «Укрформа Компані» та ТОВ «Фанкор Плюс» мали місце реальні господарські відносини, що полягали у придбанні та поставку вогнегасних матеріалів з метою їх подальшого використання в господарській діяльності та підтверджується належним чином оформленою первинною документацією.

Крім того, позивач зазначив, що виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Позивач вважає спірні податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що в ході проведення перевірки TOB «Ареон Плюс» встановлено взаємовідносини з постачальниками TOB «Укрформа Компані» та ТОВ «Фанкор Плюс», які надали податковий кредит, з ознаками фіктивності.

За наслідками опрацювання податкової інформації встановлено відсутність факту законного введення в обіг та відсутність факту реального одержання товару TOB «Укрформа Компані» та ТОВ «Фанкор Плюс», у досліджуваних та попередніх періодах, що засвідчує недійсність (неможливість) формування ними відповідного активу та доказує фіктивність введення в обіг ідентифікованого товару (послуг) та нереальність здійснення TOB «Укрформа Компані» та ТОВ «Фанкор Плюс» постачання (продажу) товарів (послуг) на адресу позивача. Жодних документів щодо транспортування товару від продавця не було надано, що не підтверджує реальний характер операцій.

На думку контролюючого органу, позивачем не підтверджено реальність господарських операцій, відтак висновки акту перевірки є правомірними, а податкові повідомлення-рішення законними та не підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Ареон Плюс» з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. за червень 2020 року.

За результатом перевірки складено акт від 14 вересня 2020 року № 50/26-15-07-02-03/39432094 (надалі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень податкового законодавства, а саме:

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 21) на загальну суму 109 786,00грн, в тому числі за червень 2020 року на суму 109 786,00грн, та занижено зобов`язання з податку на додану вартість за червень 2020 року на суму 128502,00грн.

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві 12 жовтня 2020 року винесено податкові повідомлення-рішення :

- № 00000650702, яким зменшено суму від`ємного значення за червень 2020 року на суму 109 786,00 грн;

- 00000640702, яким позивачу збільшено суму зобов`язання з податку на додану вартість на суму 192 753,00 грн, в тому числі 128 502,00 грн за основним платежем та 64 251,00 грн штрафні (фінансової) санкції.

Не погодившись із винесенням вказаних податкових повідомлень-рішень товариством оскаржено такі в адміністративному порядку.

Рішенням Державної податкової служби України від 21 грудня 2020 року № 35826/6/99-00-06-02-02-06 скаргу товариства залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення без змін.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправним та такими, що порушують його законні права та інтереси, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу норми п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Водночас, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, відповідно до пунктів 85.2, 85.4 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Між тим, відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для формування податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі №804/5599/15 (адміністративне провадження №К/9901/42187/18) правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на формування зобов`язань із сплати податку на додану вартість вплинуло формування податкового кредиту за рахунок взаємовідносин з TOB «Укрформа Компані» та ТОВ «Фанкор Плюс», які на переконання податкового органу не моли реальних наслідків.

Отже, надаючи оцінку правомірності винесення рішення суду першої інстанції та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень дослідженню підлягає факт реальності господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами-постачальниками.

Відповідно до наданих позивачем копій видаткових та податкових накладних виписаних позивачу TOB «Укрформа Компані», останні поставлено на користь позивача вогнегасний матеріла «Ендотерм» на загальну суму 1171231,70 грн в тому числі ПДВ на суму 195 205,28 грн.

В підтвердження настання реальних наслідків за вказаними взаємовідносинами позивачем до суду надано копії видаткових накладних: від 16 червня 2020 року № 937, від 16 червня 2020 року № 938, від 16 червня 2020 року № 941, від 16 червня 2020 року № 942, від 16 червня 2020 року № 940, від 16 червня 2020 року № 939, та податкові накладні. Крім того, в підтвердження оплати за поставлені товари позивачем надано копії платіжних доручень та виписки по особовому банківському рахунку позивача .

Також з матерів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Фанкор Плюс» 15 червня 2020 року укладено договір поставки № 1-1506 відповідно до умов якого ТОВ «Фанкор Плюс» зобов`язувалось поставити позивачу товар, асортимент, найменування , кількість та ціна якого погоджується сторонами та вказується в рахунках до даного договору.

В підтвердження настання реальних наслідків за вказаним правочином позивачем як до перевірки, так і до суду надано копії видаткової накладної №1-1606 від 16 червня 2020 року, рахунку-фактури №1-1606 від 16 червня 2020 року та податкової накладної № 9 від 16 червня 2020 року, відповідно до змісту яких ТОВ «Фанкор Плюс» поставлено позивачу вогнегасний матеріал «Ендотерм», сольвент та розчинник Р-4, на загальну суму 258 498,08 грн. в тому числі ПДВ на суму 43 083,01грн.

Крім того, в підтвердження оплати за поставлені товари позивачем надано копії платіжних доручень та виписки по особовому банківському рахунку позивача .

Відповідно до змісту заявленого позову поставка товару від ТОВ «Фанкор Плюс» здійснювалась постачальником безпосередньо на об`єкт виконання робіт, а товарно-транспортні документи постачальником не надано.

Поряд із цим, із змісту договору укладеного між позивачем та ТОВ «Фанкор Плюс» вбачається, що право власності на товар до позивача переходить в момент передачі товару, яка здійснюється на складі постачальника.

Більш того, пунктом 5 договору встановлено обов`язок позивача як покупця забрати товар із складу постачальника власним транспортом (а.с. 104-106).

У відповідності до абзацу 27 пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Суд враховує те, що товарно-транспортна накладна не є документом первинної податкової та бухгалтерської звітності, на підставі якого формуються показники податкової звітної, а є документом, що підтверджує переміщення товару.

Разом з тим, суд звертає увагу, що факт реальності характеру вчинення відповідних господарських операцій може мати місце лише при дослідженні усіх доказів як кожного окремо, так і в сукупності, з метою встановлення дійсних обставин.

Таким чином, суд погоджується з висновком контролюючого органу, що надані позивачем докази не підтверджують факту реального одержання (купівлі) у TOB «Укрформа Компані» та ТОВ «Фанкор Плюс» товару, у досліджуваних та попередніх періодах, що засвідчує недійсність (неможливість) формування ними відповідного активу та свідчить про нереальність здійснення з TOB «Укрформа Компані» та ТОВ «Фанкор Плюс» постачання (продажу) товарів на адресу позивача.

Щодо посилань представника позивача на те, що транспортування товару здійснювалось одразу на об`єкт де позивачем виконувались роботи за договором субпідряду № 19/1612-1 від 16 грудня 2019 року, де і були використані позивачем у своїй діяльності суд оцінює критично, оскільки факт виконання чи не виконання позивачем своїх зобов`язань за вказаним договором субпідряду не підтверджує отримання від з TOB «Укрформа Компані» та ТОВ «Фанкор Плюс» товарів.

Крім того, позивачем не надано товаро-транспортних накладних, відомостей про відповідальних осіб з транспортування товару, отримання такого та обліку у позивача.

Відсутність в матеріалах справи відповідних доказів, які свідчили б про рух товару, доказів його транспортування та отримання від контрагента по ланцюгу постачання свідчить про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарських операцій.

При цьому суд звертає увагу, що встановлені за результатами перевірок контрагентів даних про недоведеність товарності операцій по ланцюгу постачання та факту придбання безпосередніми контрагентами позивача, транспортування, складського зберігання, має оцінюватись як доказ безтоварності поставки між позивачем та постачальником, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №814/1932/17, адміністративне провадження №К/9901/15857/19.

Таким чином, суд погоджується із твердженнями відповідача про те, що документально оформлені документи щодо поставки позивачу товару, що ідентифікується за найменуванням (характеристикою) не підтверджується реальним його одержанням (придбанням) від постачальника, а відсутність придбання товару по ланцюгу постачання свідчить про нереальність здійснення поставки (продажу) товару на користь позивача .

Надані позивачем копії первинних документів по взаємовідносинам із вказаними постачальниками лише фіксують господарські операції та не підтверджують їх товарність.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції носять реальний характер, а тому висновки акту перевірки про порушення позивачем норм податкового законодавства в частині завищення суми податкового кредиту та від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду є обґрунтованими, а спірні податкові повідомлення-рішення від 12 жовтня 2020 року № 00000650702 та №00000640702 правомірними.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ареон Плюс» відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник