Рішення № 96536598, 26.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2021 року м. Київ № 640/1702/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Пенсійного фонду України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , email: ІНФОРМАЦІЯ_1 до Пенсійного фонду України (далі по тексту - відповідач), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 9, email: info@pfu.gov.ua, в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- визнати протиправними та незаконними дії Пенсійного фонду України щодо застосування положень частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» при виконанні рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року №520/12764/19;

- за наслідками розгляду справи - направити окрему ухвалу в порядку статті 249 КАС України на адресу відповідача та (або) Міністерства соціальної політики України з метою недопущення порушення прав та законних інтересів позивача у подальшому;

- зобов`язати відповідача здійснити заходи контролю до підконтрольного територіального підрозділу органу пенсійного забезпечення (Головне управління ПФУ в Харківській області) з метою недопущення порушення його права на пенсійне забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у справі №520/12764/19 було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу пенсію за період з серпня 2014 року по теперішній час, в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць - допустити до негайного виконання.

Як стверджує позивач, рішення суду станом на 20 січня 2021 року не виконано, у зв`язку з чим вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у відповідь на яку останнє повідомило, що виплата пенсії за рішення суду відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» буде проводитись згідно частини 1 статті 46 цього Закону.

Проте, позивач зазначає, що мотивувальна рішення суду містить посилання на те, що вини позивача у наявні сумі заборгованості з пенсійних виплат не має, а тому строки виплати нарахованої суми пенсії, які встановлені статті 46 Закону не підлягають застосуванню до вказаних правовідносин.

У зв`язку з тим, що до завдань Пенсійного фонду України відноситься здійснення контролю за територіальними органами Пенсійного фонду України вимог чинного законодавства з питань пенсійного забезпечення, позивач 21 грудня 2020 року звернулась до відповідача зі скаргою, в якій зазначена конкретна вимога в частині здійснення контролю за дотриманням Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області вимог Закону, які полягають у недопустимості застосування пункту 1 статті 46 Закону при виконанні рішення суду.

Листом від 19 січня 2021 року №1541-32672/Ш-03/8-2800/21, як вказує позивач, відповідач фактично зазначив про відсутність в діях Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області порушення вимог законодавства, про відсутність вини управління у невиплаті позивачу пенсії у період з 2014 по 2019 роки та про відсутність підстав для застосування частини 2 статті 46 Закону.

Позивач не погоджується з доводами, викладеними у вказаному листі відповідача, оскільки рішення суду не виконується тривалий час, а відповідач ігнорує приписи цього рішення суду, його мотивувальну частину та не вчиняє жодних заходів в частині контролю за законністю дій свого територіального управління.

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач звернувся до відповідача 21 грудня 2020 року, у відповідь на її звернення Пенсійним фондом України листом від 19 січня 2021 року №1541-32672/Ш-03/8-2800/21 надано обгрунтовану відповідь у встановлений Законом України «Про звернення громадян» строк.

В свою чергу, представник відповідача стверджує, що Пенсійним фондом України не приймалося жодних рішень з питань пенсійного забезпечення позивача, у зв`язку з чим на переконання представника відповідача, зважаючи на те, що фактично позивач не погоджується з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, останньою обрано неналежний спосіб захисту, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У письмових поясненнях представник третьої особи послався на те, що позивач, починаючи з жовтня 2019 року перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплату пенсії відновлено 01 листопада 2019 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у справі №520/12764/19 задоволено частково позовні вимоги позивача задоволені частково, зокрема, зобов`язано управління виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2019 року, в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць - допустити до негайного виконання.

Вказане рішення управлінням виконано в добровільному порядку, а саме, в лютому 2020 року позивачу одночасно з поточною виплатою пенсії та виплачено пенсію в межах одного місяця у сумі 1695,00 грн, а саме за листопад 2016 року; нараховано доплату, яка виникла з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2019 року, яка буде виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 та постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649, нарахована сума доплати міститься на особистому рахунку позивача в Пенсійному фонді України та буде виплачена за наявності бюджетного фінансування.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі №520/12764/20 зобов`язано управління здійснити виплату нарахованої позивачу у період з 08 листопада 2014 року по 31 листопада 2019 року пенсії, з урахуванням виплачених сум, без застосування при такій виплаті постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637, на виконання якої управлінням підготовлено службову записку для виділення коштів для виплати заборгованості з пенсії за вказаним вище рішенням суду у сумі 169 119,88 грн, яка буде проводитись частково, про що повідомлено позивача від 08 грудня 2020 року №2000-0212-8/101272.

У зв`язку з вищевикладеним представник третьої особи, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Позивач є пенсіонером, якій пенсія призначена за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, як внутрішньо переміщена особа.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у справі №520/12764/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2019 року та допустити негайне виконання у межах платежі за один місяць.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 23 листопада 2020 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою щодо виконання рішення суду, у відповідь на яку листом від 08 грудня 2020 року №2000-0212-8/101272 управління повідомило позивача про те, що виплата пенсії буде проводитись відповідно до пункту 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у грудні 2020 року буде виплачено за період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2015 року у сумі 22 388,36 грн за датою виплати - 22 число. В подальшому, щомісячно з 01 січня 2021 року буде проводитись виплата заборгованості за один місяць до повного погашення боргу у розмірі 145 036,52 грн за період з 01 травня 2015 року по 30 листопада 2019 року.

Не погоджуючись з такою відповіддю управління, позивач подала до Пенсійного фонду України відповідну скаргу на бездіяльність посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просила негайно виконати вимоги рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року №520/12764/19, ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року без застосування положень частини 1 статті 46 Закону, без застосування розстрочки або відстрочки; надати пряму відповідь - у чому саме полягає її вина, внаслідок чого орган пенсійного забезпечення застосував вимоги пункту 1 статті 46 Закону; скасувати лист-відповідь начальника відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Т. Вернер від 08 грудня 2020 року №2000-0212-8/101272 у зв`язку з її очевидною незаконністю та притягнути винних посадових осіб до дисциплінарної відповідальності за очевидну незаконну відповідь, надану підконтрольним органом пенсійного забезпечення, яка виражається у знущанні над позивачем цинічному ігноруванні вимог ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року №520/12764/19.

Листом від 19 січня 2021 року №1541-32672/Ш-03/8-2800/21 Пенсійний фонд України повідомив позивача про те, що фондом розглянуто звернення позивача від 21 грудня 2020 року, також повідомлено, що детальні роз`яснення з порушених питань надані листом Пенсійного фонду України від 22 грудня 2020 року №31879-30331/Ш-03/8-2800/20 та повторно повідомлено, що виплата пенсії, нарахованої на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у справі №520/12764/19 та ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі №520/12764/19, здійснюється з 01 грудня 2020 року, з урахуванням порядку виплати, визначеного другим реченням частини першої статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Більш того, у листі зазначено, що оскільки відсутня вина Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у невиплаті пенсії у 2014-2019 роках до часу звернення за поновленням виплати пенсії, відсутні підстави застосувати частину другу статті 46 Закону та про те, що ухвала від 24 вересня 2020 року виконана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області в межах покладених зобов`язань. Виплата пенсії проводиться без застосування норм постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №634 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Вважаючи протиправними дії відповідача, які полягають у застосуванні положень частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» при виконанні рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року №520/12764/19, позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. (частина 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При цьому слід зазначити, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Так, позивач, звертаючись до адміністративного суду з вказаною позовною заявою, посилається на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не виконується рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року, яке набрало законної сили, у справі №520/12754/19, у зв`язку з чим, 21 грудня 2020 року вона звернулась зі скаргою до Пенсійного фонду України.

Пенсійним фондом України за результатом розгляду звернення (скарги) позивача надано відповідь від 19 січня 2021 року.

Позивач у позовній заяві стверджує, що порушення її прав полягає саме в невиконанні рішення суду, яке набрало законної сили та застосуванні Пенсійним фондом України при виконанні рішення суду положень частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Між тим, матеріали справи не містять жодних відомостей щодо того, що саме на Пенсійний фонд України рішенням суду було покладено обов`язок в частині виплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2019 року. Натомість, вбачається, що такий обов`язок покладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, тобто, на територіальний орган, в якому позивач перебуває на обліку.

Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що саме Пенсійним фондом України були застосовані положення пункту 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» при виконанні рішення суду.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання незаконним та протиправними дій Пенсійного фонду України є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно незгоди позивача зі змістом листа Пенсійного фонду України від 19 січня 2021 року №1541-32672/Ш-03/8-2800/21, суд зауважує, що вказана відповідь була надана відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», між тим позивач, оскаржуючи таку відповідь посилається на положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з огляду на що, суд не вбачає правових підстав для надання правової оцінки самому змісту цього листа, оскільки це не є предметом спору в даній адміністративній справі у розумінні вимог Закону України «Про звернення громадян».

Стосовно позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити заходи контролю до підконтрольного територіального підрозділу органу пенсійного забезпечення (Головне управління ПФУ в Харківській області) з метою недопущення порушення його права на пенсійне забезпечення, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Підпунктами 4, 23 частини 1 Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) № 137-V 14 вересня 2006 року визначено, що всі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (в редакції Закону, що діяла на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

У відповідності до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

У підпунктах 6, 17 пункті 4 Положення передбачено, що Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством; здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних з діяльністю Пенсійного фонду України, його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України.

Так, погоджуючись з твердженнями позивача щодо того, що саме на Пенсійний фонд України покладено обов`язок щодо здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, суд звертає увагу, що в даному випадку позивач не погоджується з тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не виконується рішення суду, яке набрало законної сили, в частині виплати суми заборгованості за нарахованою, але не виплаченою сумою пенсійних виплат, а тому, враховуючи підстави та предмет позову, суд приходить висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити заходи контролю до підконтрольного територіального підрозділу органу пенсійного забезпечення (Головне управління ПФУ в Харківській області) з метою недопущення порушення права позивача на пенсійне забезпечення.

Стосовно вимоги в частині направлення окремої ухвали в порядку статті 249 КАС України на адресу відповідача та (або) Міністерства соціальної політики України з метою недопущення порушення прав та законних інтересів позивача у подальшому, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Зважаючи на те, що судом не встановлено, а позивачем не доведено порушення закону з боку відповідача в межах розгляду даної адміністративної справи, відповідно, відсутні правові підстави для задоволення цієї вимоги позивача.

За таких підстав, з урахуванням встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту її порушеного права, оскільки Пенсійний фонд України в даному випадку жодним чином не порушив право позивача, а спір виник саме у зв`язку з невиконанням, на думку позивача, третьою особою рішення суду, яке набрало законної сили.

В свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, а згідно частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, позивач, у разі якщо вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не виконується рішення суду, має право на звернення до суду з відповідною заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України або з заявою в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в даному випадку, як вже неодноразово зазначалось судом, позивач не погоджується саме з невиконанням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням суду, яке набрало законної сили.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем доведено правомірність своїх дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову позивача відмовлено та позивач ухвалою суду звільнена від сплати судового збору, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник