Рішення № 96526185, 23.04.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 квітня 2021 р. Справа № 120/7793/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернувся його представник Корнійчук С.А. до Вінницької міської ради, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення міської ради від 30 жовтня 2020 року №2474 в частині відмови його довірителю в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у м. Вінниці, а також зобов`язати відповідача надати такий дозвіл.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,10 га, розташованої в межах міста Вінниці.

Проте, відповідач рішенням №2474 від 30 жовтня 2020 року відмовив ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу у зв`язку з ненаданням погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи.

Представник позивача вважає, що відповідач безпідставно відмовив у наданні відповідного дозволу, а також при прийнятті оскарженого рішення не дотримано вимог Законів України "Про доступ до публічної інформації" та "Про місцеве самоврядування в Україні" в частині неопублікування проекту рішення, висновків і рекомендацій постійних комісій, порядку денного сесії, яка відбулася 30 жовтня 2020 року, протоколу сесії із долученими до нього результатами поіменного голосування, а також рішення, що оскаржується, чим допущено порушення процедури прийняття відповідного рішення.

Ухвалою від 16 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та зобов`язано відповідача надати належним чином засвідчені копії додатків до клопотання ОСОБА_1 , з яким він звертався до Вінницької міської ради, щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із відповідними до нього додатками (у разі наявності таких), а також доказів, які б підтверджували те, що земельна ділянка, щодо якої ОСОБА_1 звертався із клопотанням, перебуває у користуванні іншої особи.

24 грудня 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Вінницька міська рада заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, у відзиві зазначено, що земельна ділянка, стосовно якої позивач звернувся із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення, перебуває у користуванні іншої особи, що підтверджується відомостями з аерозйомки, що, на думку відповідача, унеможливлює передачу відповідної земельної ділянки у власність позивачеві. Так, відповідач посилається на те, що до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою додається, окрім іншого, письмова згода фактичного землекористувача. Що ж стосується зобов`язання міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, то відповідач вважає, що надання такого дозволу є його дискреційними повноваженнями.

Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем надано витребувані судом докази.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

09 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,10 га, розташованої в межах міста Вінниці.

До клопотання долучено копію паспортного документа та ідентифікаційного номера, копію посвідчення учасника бойових дій, викопіювання з публічної кадастрової карти.

За результатами розгляду вказаного клопотання відповідачем 30 жовтня 2020 року прийнято рішення №2474, пунктом 4 додатку №2 якого позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у зв`язку із ненаданням погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні іншої особи.

Надаючи правову оцінку рішенню міської ради, що оскаржується, суд зважає на таке.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Аналіз частин 6 та 7 статті 118 ЗК України дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).

Разом із тим, порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (частина 17 статі 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету з числа депутатів ради обираються постійні комісії ради (частина 1 статті 47 України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до частини 4 статі 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (частина 10 статі 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (частина 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Крім того, приписами частини 11 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Водночас, відповідно до пунктів 2, 7, 12 частини 1 статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, порядок денний своїх відкритих засідань, інформацію про нормативно-правові засади діяльності, а також іншу інформацію про діяльність суб`єктів владних повноважень, порядок обов`язкового оприлюднення якої встановлений законом.

Отже, приписами Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про доступ до публічної інформації" передбачено обов`язок розпорядників інформації, до яких належить і Вінницька міська рада, оприлюднювати інформацію про свою діяльність, а саме: результати поіменного голосування; висновки і рекомендації постійних комісій, протоколи засідань постійних комісій; порядок денний своїх відкритих засідань; акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також проекти актів органів місцевого самоврядування (крім деяких виключень).

Як свідчить інформація, розміщена на офіційному веб-порталі Вінницької міської ради, у розділі "Діяльність Вінницької міської ради 7 скликання" оприлюднено інформацію про порядок денний 57 сесії 7 скликання міської ради, що відбувалася 30 жовтня 2020 року, у якому під номером 29 зазначено про розгляд питання щодо надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам, відмову в наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою, а також наведено зміст рішення №2474 від 30 жовтня 2020 року та результатами поіменного голосування.

Наведене спростовує твердження представника позивача про недотримання Вінницькою міською радою вимог Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про доступ до публічної інформації" в частині оприлюднення порядку денного сесії міської ради, що відбувалася 30 жовтня 2020 року, результатів поіменного голосування та тексту рішення.

Відтак, наведені представником позивача аргументи в підтвердження недотримання міською радою процедури прийняття рішення №2474 від 30 жовтня 2020 року в частині неоприлюднення порядку денного сесії міської ради, що відбувалася 30 жовтня 2020 року, результатів поіменного голосування, а також самого рішення не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду; навпаки, такі доводи повністю спростовуються розміщеною на офіційному веб-порталі Вінницької міської ради інформацією.

Разом із тим, посилання як на підставу порушення міською радою приписів щодо неоприлюднення висновків і рекомендацій постійних комісій, протоколів засідань постійних комісій, то такі судом не беруться до уваги, адже в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи про те, що перед прийняттям рішення, що оскаржується, відбувалися засідання постійних комісій міської ради та ними складались висновки чи пропозиції з відповідного питання.

Водночас, Вінницькою міською радою всупереч приписів Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про доступ до публічної інформації" не опубліковано проект рішення №2474 від 30 жовтня 2020 року Вінницької міської ради 57 сесії 7 скликання "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, поновлення договору про встановлення земельного сервітуту та поновлення договору оренди земельних ділянок громадянами", що підтверджується відсутністю інформації, розміщеної на офіційному веб-порталі Вінницької міської ради. У відзиві представником відповідача також не наведено спростування цьому.

Крім того, на протиправність оскарженого рішення в частині, що стосується позивача, вказує наведене у ньому обґрунтування підстав для відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Так, у рішенні, що оскаржується, як на підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначено про необхідність надання погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, у зв`язку із тим, що така перебуває у користуванні іншої особи.

Однак, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували факт перебування земельної ділянки, щодо якої ОСОБА_1 звертався із клопотанням, у користуванні іншої особи.

При цьому, необґрунтованими слід визнати посилання представника відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, на відомості з аерозйомки, відповідно до яких вказана земельна ділянка використовується (обробляється) іншою особою, адже з наданої на виконання вимог ухвали суду від 16 грудня 2020 року інформації неможливо встановити вказану обставину.

За наведених обставин рішення Вінницької міської ради №2474 від 30 жовтня 2020 року в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у м. Вінниці слід визнати протиправним та скасувати.

З приводу позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

Оскільки суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування в частині рішення, що оскаржується, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача задоволенню також належить позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Так, відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Посилання у відзиві на те, що зобов`язання відповідача вчинити конкретну дію в даному випадку буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача слід оцінити критично з огляду на таке.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки такого суб`єкта. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі №120/2225/19-а, від 06 листопада 2019 року у справі №120/2190/19-а, від 12 листопада 2019 року у справі №120/1836/19-а, в, від 17 грудня 2019 року у справі №120/2019/19-а та ряду інших.

Для підсилення висновку щодо необхідності у спірних правовідносинах зобов`язати відповідача вчинити конкретну дію слід навести висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17: "Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".

В свою чергу, оскаржуване рішення Вінницької міської ради №2474 від 30 жовтня 2020 року в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийняте з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, що свідчить про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.

За таких обставин, на переконання суду, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 відповідний дозвіл.

Окрім наведеного, частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

Крім того, у вказаному рішенні зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності відмови у наданні відповідного дозволу, та докази, надані представником позивача суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат сторонами не понесено, тому за відсутності доказів понесення сторонами судових витрат питання щодо розподілу таких не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 57 сесії 7 скликання Вінницької міської ради №2474 від 30 жовтня 2020 року в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у м. Вінниці.

Зобов`язати Вінницьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) комунальної власності орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована в межах міста Вінниці.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Вінницька міська рада (місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 50; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 25512617)

Рішення суду в повному обсязі складено 23.04.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович