Рішення № 96522380, 15.04.2021, Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 161/1532/21

Провадження № 2-о/0158/27/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2021 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Сіліч Ю.Л.,

за участю секретаря - Оніщук Н.Є.,

заявника - ОСОБА_1 ,

представника заінтересованої особи - Мельник О.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , заінтересовані особи: Російська Федерація Посольство Російської Федерації в Україні, Міністерство юстиції України, Міністерство соціальної політики України про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В

Заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулись до Ківерцівського районного суду Волинської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заяву обґрунтовують тим, що вони були зареєстровані та проживали разом в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .

У грудні 2014 року, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України на території Луганської та Донецької областей України, вони були вимушені переселитися із місця постійного проживання на тимчасово окупованій території Донецької області до смт. Цумань, Ківерцівського району Волинської області.

На підставі вищевикладеного, заявники просять встановити факт, що їх вимушене переселення у грудні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 04.03.2021 року відкрито провадження у даній справі.

25.03.2021 року представником заінтересованої особи Міністерства юстиції України - Мельник О.М. до суду подано письмове пояснення, в якому вони не заперечують факти, викладені у заяві заявників.

Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні заяву підтримав з викладених в ній, просив її задовольнити.

Представник заінтересованої особи - Мельник О.М. в судовому засіданні щодо задоволення заяви не заперечила.

Заявники ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явились. До суду подали заяви про розгляд справи у їх відсутності; заявлені вимоги підтримують, просять їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України та представник Російської Федерації (в особі посольства Російської Федерації в Україні), будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, кожного зокрема, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

З наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу від 26.11.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бурлак О.В., за реєстровим № 10374 та копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 3083408 від 16.03.2004 року, квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 (а.с.14-15, 16).

Довідками № 752000086, № 752000085 від 17.12.2014 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, стверджуються факти проживання заявників за адресою: АДРЕСА_1 і переміщення з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в АДРЕСА_2 . Зазначені довідки дійсні безстроково (а.с. 21, 22, 26, 27).

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У ч. 2 ст. 315 ЦПК України зазначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.

За наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, її військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками незаконних збройних формувань «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею найманців, під час якої була анексована Автономна Республіка Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Парламентська асамблея Ради Європи 12 жовтня 2016 року прийняла дві резолюції по Україні, в яких російсько-український конфлікт визначений як "російська агресія" і міститься заклик до РФ вивести свої війська з Донбасу.

Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 19 грудня 2016 року підтримано резолюцію Третього комітету Генеральної Асамблеї ООН "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)" та визнано Російську Федерацію державою - окупантом.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.

Відповідно до абзацу 6 преамбули Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» вказаного Закону, датою початку окупації частини території України є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тобто 20 лютого 2014 року.

Отже, викладені вище факти збройної (військової) агресії Російської Федерації проти України, окупації частини території Луганської та Донецької областей, є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню в силу приписів ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 1 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав (ч.2 ст. 2 згаданого Закону).

Вказаний Закон передбачає, які права можуть виникнути в особи щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить встановити заявник.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085-р від 07 листопада 2014 року затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до Додатку 1 до розпорядження КМУ №1085 від 07 листопада 2014 року (в редакції розпорядження КМУ від 13 червня 2018 року № 410-р) м. Донецьк віднесено до населеного пункту, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Суди повинні застосовувати у своїй практиці практику ЄСПЛ як джерело права.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129).

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).

Встановлюючи обставини вимушеного переселення, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», у разі якщо внутрішнє переміщення за обставин, передбачених у ст. 1 цього Закону спричинене військовою агресією іншої держави, військовим вторгненням, окупацією чи анексією території України, і цю територію покинули особи, що стали внутрішньо переміщеними особами, держава-агресор компенсує прямі витрати внутрішньо переміщених осіб, які виникли внаслідок вимушеного переміщення, а також всі витрати на приймання та облаштування зазначених осіб, що були здійснені за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, відповідно до норм міжнародного права.

Встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто, від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян. Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію, як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявників з окупованої території Донецької області, пов`язане з збройною агресією Російської Федерації та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області, а тому заява може бути вирішена у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.

Таким чином, відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі, частині Донецької області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у грудні 2014 року ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області.

Заявники довели, що від встановлення юридичного факту щодо вимушеного переселення з окупованої території Донецької області України, залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких він та його сім`я, через дії Російської Федерації, вимушено беруть участь.

При вирішенні даної цивільної справи, судом враховані висновки Верховного Суду у постановах від 07.03.2018 по справі № 759/759/17, від 14.03. 2018 по справі № 363/2981/16-ц, від 06.06.2018 по справі № 428/13977/16-ц, які є обов`язковими для судів першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що заявники вимушено переселились у грудні 2014 року з території Донецької області до смт. Цумань, Ківерцівського району Волинської області з метою збереження життя, здоров`я, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на свободу думки, совісті і релігії внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупацією Російською Федерацією частини Донецької області України, суд вважає, що заява підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 223, 247, 258-259, 263-264, 265, 268, 293, 315, 319, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В

Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , заінтересовані особи: Російська Федерація Посольство Російської Федерації в Україні, Міністерство юстиції України, Міністерство соціальної політики України про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , у грудні 2014 року з окупованої території Донецької області, м. Донецьк, Україна відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області та м. Донецьк, Україна.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , у грудні 2014 року з окупованої території Донецької області, м. Донецьк, Україна відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області та м. Донецьк, Україна.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , у грудні 2014 року з окупованої території Донецької області, м. Донецьк, Україна відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області та м. Донецьк, Україна.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , у грудні 2014 року з окупованої території Донецької області, м. Донецьк, Україна відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області та м. Донецьк, Україна.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, рішення суду може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Ківерцівський районний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Заявник - ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ІПН - НОМЕР_1 .

Заявник - ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ІПН - НОМЕР_2 .

Заявник - ОСОБА_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_3 .

Заявник - ОСОБА_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , ІПН - НОМЕР_4 .

Заінтересована особа - Російська Федерація Посольство Російської Федерації в Україні, адреса: Повітрофлотський проспект, 27, Київ.

Заінтересована особа - Міністерство юстиції України, адреса: вул. Городецького, 13, м. Київ, код ЄДРПОУ - 00015622.

Заінтересована особа - Міністерство соціальної політики України, адреса: вул. Еспланадна, 8/10, Київ, код ЄДРПОУ - 37567866.

Суддя Ківерцівського районного суду Ю.Л. Сіліч