Рішення № 96518748, 15.10.2020, Василівський районний суд Запорізької області

Справа№ 311/440/20

Провадження № 2/311/427/2020

15.10.2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області

у складі: головуючого — судді: Сидоренко Ю.В.,

при секретарі: Осінцевій Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Василівка цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

07 лютого 2020 року до Василівського районного суду Запорізької області звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому позивач просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 28395,84 гривень за кредитним договором № б/н від 30.04.2010 року, а також судові витрати у розмірі 2102,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідачка ОСОБА_1 , відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 30 квітня 2010 року отримала у АТ КБ «ПриватБанк» кредит в сумі 14000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В порушення умов укладеного кредитного Договору, станом на 12.12.2019 року відповідачка ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № б/н від 30 квітня 2010 року у загальному розмірі 28395,84 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі – 18708,34 грн., в тому числі заборгованість за поточним тілом кредитом – 0,00 гривень, заборгованості за простроченим тілом кредиту - 18708,34 гривень, заборгованості за нарахованими відсотками- 0,00 гривень, заборгованість за простроченими відсотками – 0,00 гривень, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України – 3142,92 гривень, нарахованої пені – 4716,21 гривень, нарахованої комісії – 0,00 гривень, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) – 500,00 гривень, штраф (процентна складова) – 1328,37 гривень. Також позивач зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов`язків ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим на підставі рішення Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року № 519 змінено найменування позивача з ПАТ КБ «ПриватБанк» на АТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено у п.1.7. Статуту АТ КБ «ПриватБанк». До теперішнього часу відповідачка ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 30.04.2010 року у добровільному порядку не погасила, тому позивач АТ КБ «ПриватБанк» звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 28395,84 гривень за кредитним договором № б/н від 30.04.2010 року, а також судові витрати у розмірі 2102,00 грн.

Ухвалою Василівського районного суду від 17 лютого 2020 року відкрито провадження у даній справі, визначено проведення розгляду справи за правилам спрощеного позовного провадження, з викликом (повідомленням) сторін (а.с.49).

26.02.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, складений відповідачкою ОСОБА_1 , викладений в редакції від 24.02.2020 року (а.с.55-69).

20.03.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, складена представником позивача АТ КБ «Приватбанк» Ванжа Н.В., в редакції від 04.03.2020 року (а.с.82-89).

23.03.2020 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (в порядку ст..180 ЦПК України), складені представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Фоменко А.С., в редакції від 20.03.2020 року (а.с.117-120).

04.05.2020 року до суду надійшли пояснення представника АТ КБ «Приватбанк» Ванжа Н.В, викладені в редакції від 08.04.2020 року (а.с.131-138).

03.06.2020 року до суду надійшли письмові пояснення (в порядку ст.43 ЦПК України), складені представником відповідачки ОСОБА_1 адвокатом Фоменко А.С., в редакції від 02.06.2020 року (а.с.183-186).

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 03 червня 2020 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Фоменко А.С. про витребування доказів (а.с.189).

19.06.2020 року до суду надійшла відповідь на письмові пояснення представника відповідачки Тітової С.О., складені представником АТ КБ «Приватбанк» Ванжа НВ., викладені в редакції від 03.06.2020 року (а.с.192-198).

В судове засідання представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений судом своєчасно та належним чином, проте на адресу суду надано заяву представника АТ КБ «Приватбанк» Філоненко К.М., в якій просять розглянути справу у відсутність представника позивача, позовні вимоги в редакції від 28.01.2020 року підтримують у повному обсязі та просять позов задовольнити за викладеними у ньому підставами, проти винесення судом заочного рішення не заперечують (а.с.238). Також підтримують відповідь на відзив, письмові пояснення, відповідь на пояснення, складені представником АТ КБ «Приватбанк» (а.с.82-89,131-138,192-198).

В судове засіданні відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Фоменко А.С. не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені судом своєчасно, проте представником позивача - адвокатом Фоменко А.С. надано до суду заяву про розгляд справи у її відсутність та без участі її довірителя ОСОБА_1 , позовні вимоги не визнають у повному обсязі, просять відмовити в задоволенні позову, підтримують відзив на позовну заяву та подані раніше письмові пояснення, які долучені до матеріалів справи (а.с.237).

Дослідивши матеріали справи №311/440/20, оглянувши надані сторонами документи і витребувані судом матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються заявлені АТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги, та заперечення проти позову, викладені відповідачем ОСОБА_1 та її представником ОСОБА_2 у наданих ними відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.13,43,81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно положень ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З матеріалів справи судом встановлено, що 30 квітня 2010 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.16).

Згідно наданих позивачем статутних документів, Акціонерне Товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" є правонаступником прав та обов`язків Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", у зв`язку з чим на підставі рішення Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року № 519 змінено найменування з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк", про що зазначено у п.1.7. Статуту АТ КБ "ПриватБанк" в новій редакції (а.с.41-42). Станом на 14.06.2018 року проведено державну реєстрацію вищевказаних змін, що вбачається з відомостей з ЄРДПОУ (а.с.40).

Як вбачається з копії Анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача. У Анкеті-заяві вказується про отримання відповідачкою ОСОБА_1 30.04.2010 року саме пенсійної картки (а.с.16).

Матеріали справи не містять доказів, які підтверджують суму наданого 30.04.2010 року відповідачу ОСОБА_1 кредитного ліміту та видачу кредитної картки.

В Анкеті-заяві вказано, що ОСОБА_1 погодилася на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ ПриватБанк, які розміщені на офіційному сайті банку та мережі Інтернет, які разом з Тарифами складають договір банківського обслуговування, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с.16 зворот).

При цьому, Анкета-заява не містить відомостей про оформлення відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору у розмірі 14000 грн. та на умовах, обумовлених у позові.

Між тим, в Анкеті-заяві від 30 квітня 2010 року, підписаній ОСОБА_1 , інформація про процентну ставку за користування кредитом відсутня.

Отже, у Анкеті-заяві від 30.04.2010 року сума кредитного ліміту та процентна ставка не зазначені.

Крім того позивач не надав суду підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою Кредитка «Універсальна, 30 днів пільгового періоду».

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості по кредиту, Банк просить, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), в тому числі стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками, нараховану пеню, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором №б/н від 30 квітня 2010 року, позивач посилається на витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», в редакції, що діяла на момент підписання заяви та «Тарифи Банку», як невід`ємні частини спірного договору.

Суд зазначає, що стягнення відсотків і штрафних санкцій є похідним від основного зобов`язання.

Одночасно з цим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Анкету-заявупро приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Відповідно до вимог чинного законодавства договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому (частина перша статті 634 ЦК України).

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначив Банк.

Підписом у анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, що є договором приєднання, відповідач погодилася з умовами та правилами, однак з цієї анкети-заяви не вбачається суми наданого кредитного ліміту, тому застосування умов та правил надання банківських послуг в будь-якій редакції не є можливим.

Суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року справа № 700/3902/15-ц, від 07 червня 2018 року справа № 755/17553/16, від 06 червня 2018 року справа № 364/594/17, від 24 травня 2018 року справа №630/366/16-ц, від 10 травня 2018 року справа №357/16301/15-ц, від 03 квітня 2019 року справа №221/5089/16-ц.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату відсотків за користування кредитними коштами.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В своїх позовних вимогах АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № б\н від 30.04.2010 року в загальному розмірі 28395,84 грн., яка станом на 12.12.2019 року складається із: заборгованості за кредитом в сумі – 18708,34 грн., в тому числі заборгованість за поточним тілом кредитом – 0,00 гривень, заборгованості за простроченим тілом кредиту - 18708,34 гривень, заборгованості за нарахованими відсотками- 0,00 гривень, заборгованість за простроченими відсотками – 0,00 гривень, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України – 3142,92 гривень, нарахованої пені – 4716,21 гривень, нарахованої комісії – 0,00 гривень, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) – 500,00 грн., штраф (процентна складова) – 1328,37 гривень.

На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано два розрахунки заборгованості за договором б/н від 30.04.2010 року (а.с.10-14,15) та виписка по рахунку ОСОБА_1 (144-146, 230-232).

З розрахунку заборгованості за договором №б/н від 30.04.2010 року станом на 30.09.2019 року (а.с.10-14) та розрахунку заборгованості станом на 12.12.2019 року (а.с.14) та виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 (а.с.90-93,144-146,230-232) вбачається, що за період часу з 01.06.2015 року по 12.12.2019 року Банком нараховувались та з рахунку автоматично списувались відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не були погоджені сторонами, про що свідчитьу розрахунку графа 4 «відсотки погашені за рахунок кредиту».

З наданого Банком розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку випливає, що прострочене тіло кредиту утворювалось у зв`язку з включенням до нього всіх несплачених відповідачем нарахувань, постійно збільшуючи його, що не було передбачено узгодженими умовами договору.

Внаслідок таких дій Банку за період з 01.06.2015 року по 12.12.2019 року тіло кредиту безпідставно збільшено на суму нарахованих та несплачених відповідачем відсотків за користування кредитом, проте фактично зазначена сума позичальником не витрачалася, а тому визначена Банком заборгованість за простроченим тілом кредиту з урахуванням відсотків, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, є необґрунтованою.

А тому, суд приходить до висновку, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти.

З досліджених судом розрахунків заборгованості за договором №б/н від 30.04.2010 року станом на 12.12.2019 року (а.с.10-14,15) вбачається, що за період з 01.06.2015 року по 12.12.2019 року витрати кредитних коштів склали 20842,79 грн., і саме ці кошти є фактично отриманими відповідачем та підлягали поверненню банку.

Також судом встановлено, що за період з 01.06.2015 року по 12.12.2019 року відповідач ОСОБА_1 сплатила Банку на погашення кредиту 17330,61 грн., що відображено в графі 21 розрахунку «сума погашення за наданим кредитом», а також у кінцевому підсумку розрахунку.

Приймаючи до уваги, що позивач безпідставно нараховував відсотки за користування кредитом у розмірах, які не відповідають умовам укладеного кредитного договору, погашення відсотків відбувалося за рахунок тіла кредиту, внаслідок чого тіло кредиту безпідставно збільшено Банком на суму нарахованих відсотків.

Будь-яких інших доказів щодо здійснення відповідачем ОСОБА_1 витрат коштів у розмірі, більшому ніж встановлено судом згідно розрахунку, матеріали справи не містять.

АТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів на підтвердження розміру наданого ОСОБА_1 кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до статтей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Аналіз наведених доказів вказує на те, що по укладеному між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» договору №б/н від 30.04.2010 року заборгованість, заявлена позивачем за пред`явленим позовом, у суді не доведена належними та допустимими доказами, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову за вищенаведеними підставами.

Згідно з положеннями ст.141 Цивільного процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.509,526,527,530,1048,1050,1054 ЦК України, ст.ст.10,11,76-84,141,209,258,259,263-265, ст.ст.268,273,274,354,355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (адреса місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1 «Д», код ЄДРПОУ - 14360570) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), про стягнення заборгованості – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18 червня 2020 року №731-IX, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

У відповідності до п.п.15.5) п.п.15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено – 20 жовтня 2020 року.

Суддя

Василівського районного суду

Запорізької області Ю.В. СИДОРЕНКО