Рішення № 96514722, 19.04.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/18039/17

Провадження № 2/522/4612/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Кісліної В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Одеської міської ради, про визначення порядку користування земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

До Приморського районного суду м. Одеси звернулася з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Одеська міська рада, про визнання порядку користування земельною ділянкою.

При цьому позивач посилається на те, що позивач і відповідач є власниками по Ѕ частини домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які сторони отримали відповідно до договорів дарування від матері ОСОБА_3 . Частки сторін у домоволодінні є рівними, проте домовленість про порядок користування спільною земельною ділянкою між сторонами не досягнуто. Посилаючись на вказані обставини, позивач просить визначити порядок користування земельною ділянкою розміром 520 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , виділити у її користування частину із вказаної земельної ділянки розміром 260 кв.м., призначити по справі судову земельно-технічну експертизу.

Позивач та відповідач подали заяви про розгляд справи за їх відсутністю.

Представник третьої особи Одеської міської ради у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних причин. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі пояснень сторони, представлених нею письмових доказів.

ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 4.02.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. є власником Ѕ частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ «Е», загальною площею 31,9 кв.м., житловою площею 14,9 кв.м., житлового будинку літ. «З» загальною площею 50,2 кв.м., житловою площею 31, 6 кв.м.., Ѕ мостіння - 1, Ѕ огорожі №1,2.

ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 4.02.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петрушенко Т.А. є власником Ѕ частини домоволодіння розташованого по АДРЕСА_1 , що в цілому складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 72,7 кв.м., житловою площею 57,3 кв.м., сараю літ. «Г», площею 37, 8 кв.м., Ѕ мостіння - 1, Ѕ огорожі №1,2.

Вказане домоволодіння по АДРЕСА_1 , розташоване на земельній ділянці площею 520 кв.м., яка рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих №707 від 7 серпня 1956 року була закріплена за ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_4 право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 та, відповідно, право користування спірною земельною ділянкою успадкувала ОСОБА_3 , яка в подальшому розпорядилася належним їй майном на користь сторін у справі, уклавши 4.02.2015 року відповідні договори дарування.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статями 116 та 118 ЗК України встановлено, що набуття права власності та права користування на земельні ділянки є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

Відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перейшло право користування тією частиною земельної ділянки, на якій розміщені їх об`єкти нерухомості та якою користувався дарувальник, і тому підстав для зміни порядку користування земельною ділянкою немає.

Згідно ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Як роз`яснив Верховний Суд України у п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до ст. 88 ЗК України бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов`язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Судом було враховано, що земельна ділянка булазакріплена за ОСОБА_4 ще в 1956 році, проте відомостей стосовно того чи передавалася спірна земельна ділянка загальноюплощею 520 кв.м у користування ОСОБА_1 чи будь-якої іншої особи матеріали справи не містять.

Крім того, суд звертає увагу на те, що починаючи з 1 січня 2013 року набрали чинності законодавчі акти, якими запроваджено низку змін у сфері земельних відносин, зокрема, передбачено створення Державного земельного кадастру та введено нові правила реєстрації ділянок та оформлення прав на них. Відтепер відомості про земельні ділянки містяться у двох реєстрах: у Державному земельному кадастрі та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, до якого вносяться відомості щодо оформлення прав на ділянки. Результатом реєстрації права власності на земельну ділянку є: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якщо реєстрації підлягав перехід права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої; свідоцтво про право власності на нерухоме майно в разі безоплатного передання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відомостей про відповідну земельну ділянку щодо оформлення права ОСОБА_1 чи будь-якої іншої особи на спірну ділянку з відповідних реєстрів позивачем не надано, відповідно матеріали справи такого не містять.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України).

Крім того, незважаючи на підстави відмови у позові, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

На забезпечення всебічного і об`єктивного вирішення справи ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 червня 2018 року призначено судову земельно-технічну експертизу з метою встановлення можливих варіантів визначення порядку користування спірною земельною ділянкою.

Як свідчать матеріали справи, висновком №08/2019 від 1 грудня 2019 року судового експерту Одеського НДІСЕ Скибінською Т.М. запропоновано два варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою, виходячи з існуючих споруд та з урахуванням належності таких споруд та їх часток кожному з співвласників.

Відповідно до частини 1 статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже, суд, в даному випадку, в порядку статті 110 ЦПК України, відхиляє висновок судового експерту Одеського НДІСЕ Скибінської Т.М. за №08/2019 від 1 грудня 2019 року, яким запропоновані два варіанти такого встановлення порядку користування земельною ділянкою, оскільки при першому варіанті запропоновано відповідачу встановити земельний сервітут, що викликає обґрунтовані незручності для відповідача, оскільки саме через його земельну ділянку, з урахуванням місця розташування трубопроводу, пропонується забезпечити право відводити воду із земельної ділянки ОСОБА_1 через земельну ділянку ОСОБА_2 .

Другий варіант запропонований експертом Одеського НДІСЕ Скибінською Т.М. за №08/2019 від 1 грудня 2019 року щодо встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою, також відхиляється судом з огляду не те, що він передбачає відхилення від вимог Методики «Порушення між сумісного землекористування», оскільки межі користування не повинні проходити ближче, ніж на 1 метр від глухих стін основних або службових будинків і ближче ніж на 2 метри від стін, які мають віконні прорізи.

До варіантів щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою, які запропоновані вказаним висновком судового експерту Одеського НДІСЕ Скибінською Т.М. за №08/2019 від 1 грудня 2019 року, суд ставиться критично з огляду на те, що такі варіанти мають вищезазначені недоліки, в тому числі, не відповідаючи умові рівності прав сторін у будь-якому із двох обраних варіантів.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Однак, як чітко зобов`язує ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд вважає за доцільне у позові відмовити.

У такому разі, судові витрати, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4,13,77-81,133,141,263-265,268,273,279,354ЦПК України,суд, -

ВИРІІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Одеської міської ради, про визначення порядку користування земельною ділянкою - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя

19.04.2021