Ухвала суду № 96510213, 23.04.2021, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/1901/21

1-кп/214/634/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :

головуючого - судді Прасолова В.М.

при секретарі - Шевченко Ю.С.

за участю прокурора - Дрозача А.О.

за участю захисника - Захарової М.В.

за участю обвинуваченого - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі кримінальне провадження № 12019040730002778 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 ч.3 КК України, суд, -

ВСТАНОВИВ:

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком на два місяці. При цьому зазначив, що існують ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду, вплинути на свідків.

Також до суду надійшло письмове клопотання захисника, в якому вона просить: змінити ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на особисте зобов`язання, з можливістю пересуватися вільно територрією України, або змінити умови домашнього арешту, надавши дозвіл у період часу з 6 години 00 хвилин ранку до 24 годин 00 хвилин ночі, щодня, мати можливість залишати місце проживання, а також вільно виїзджати до м. Києва та м. Запоріжжя для участі в зборах засновників та у навчальному процесі, відповідно.

В обґрунтування клопотання вказує наступне. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26.02.2021 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 20 год. 00 хв. вечора до 6 год. 00 хв. ранку, строком по 26.04.2021 року. Як на підставу обрання такого запобіжного заходу слідчий суддя послався на пункти 1 та 4 ст. 177 КПК України. Вказує, що на теперішній час досудове розслідування у даному провадженні завершено, орган досудового розслідування зібрав та зафіксував всі докази, які вважав за потрібне, всі речі та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вилучені і зберігаються у місці, визначеному стороною обвинувачення, а отже ризик перешкоджання кримінальному провадженню виключений. Вказує, що обвинувачений має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, має офіційне працевлаштування та займається підприємницькою діяльністю, до того, є засновником юридичної особи, з`являється до суду за першою вимогою, за телефонним повідомленням про необхідність явки, навіть без жодного офіційного судового виклику, умов застосованого домашнього арешту не порушував, а отже ризик переховування також відсутній. Зазначає, що під час обрання запобіжного заходу підзахисному, судом не було враховано, що він є засновником ТОВ «Х-КІЛЛЕР», яке здійснює свою діяльність у місті Києві, та відповідно до рішення засновників потребує систематичної участі в загальних зборах даного Товариства, які проводяться двічі на місяць за юридичною адресою Товариства у м. Києві, так як сторона захисту не встигла отримати відповідні докази на час вирішення питання про обрання запобіжного заходу та подати слідчому судді. Окрім того, ОСОБА_1 навчається у ВНЗ, який розташовується у м. Запоріжжя, та потребує періодичного відвідування навчального закладу з виїздом за межі міста Кривого Рога також, відповідно. Окрім того, після обрання запобіжного заходу, будучи обмеженим у часі та просторі, що негативно вплинуло на здійснення підприємницької діяльності, він вимушений був працевлаштуватися, але визначений запобіжний захід заважає йому виконувати свої трудові обов`язки. Відповідно до трудового договору від 15.03.2021 року, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , його робочий графік визначено з 12 год. 00 хв. до 22 год. 00 хв., з проміжними перервами, а ще потрібен час на дорогу та є потреби у відрядженнях по Україні. Наразі виникають проблеми з роботодавцем через застосований відносно нього вищевказаний запобіжний захід, для вирішення питання щодо чого роботодавцем було надано строк в 1 місяць, інакше таке призведе до неможливості роботи ОСОБА_1 , враховуючи специфіку господарської діяльності роботодавця. На даний час у справі відсутні будь-які передбачені КПК України підстави для його подальшого тримання під домашнім арештом, який в розумінні ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод прирівнюється до позбавлення волі, про що ЄСПЛ, зокрема, у своєму рішенні в справі «Манчіні проти Італії», зазначав, що за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 § 1(с) Конвенції. З огляду на вказане вище, обраний відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під домашнім арештом вважає таким, що підлягає зміні на інший альтернативний, не пов`язаний з позбавленням волі, запобіжний захід. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч. 1 ст. 21 Конституції України права і свободи людини є непорушними. Одними із основних конституційних прав людини в Україні, є: право на свободу і особисту недоторканість(ст. 29 Конституції); право на життя та медичну допомогу ( ст. ст. 49, 57 Конституції); право на презумпцію невинуватості, яке означає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 ч. 1 Конституції). Зазначені конституційні норми відповідають і вимогам ратифікованої Україною Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 5 § 1 (с), 6 §2 якої гарантовано право особи на те, щоб підставою її позбавлення свободи було виключно вмотивоване рішення суду, і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом, та право на презумпцію невинуватості. Вимоги щодо дотримання вказаних прав людини знайшли своє відображення і у положеннях ст. ст. 7 ч. 1 п. п. 5, 10, 12 ч. 1, 17 чинного КПК України. Крім того, законодавець у ч. 5 ст. 17 КПК України окремо акцентував увагу правозастосовчих органів на те, що поводження із особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню із невинуватою особою. Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, прокурор, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженню; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Як неодноразово зазначав Європейський Суд в своїх рішеннях, наявність небезпеки того, що особа зникне не може бути оцінена лише на підставі суворості можливого вироку. Вона повинна бути оцінена з врахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки того, що особа зникне, або зробити її настільки незначною, що вона не може бути виправданням тримання під вартою (рішення Європейського Суду у справах "Летеллье проти Франції" (Letellier v. France) від 26 червня 1991 р., Series A, N 207, § 43, «Панченко проти Росії» від 08 лютого 2005 р., заява № 45100, п.99). В своєму рішенні у справі «Мамедова проти Росії» від 01.06.2006 року, заява № 7064/05, п. 79, Європейський Суд з прав людини зазначив, що єдиною іншою підставою для подальшого тримання заявниці під вартою, яку вказували національні суди, було те, що вона може знищити докази, перешкоджати правосуддю. Суд припускає, що на початкових стадіях розслідування ризик втручання заявниці у здійснення правосуддя міг виправдовувати її тримання під вартою. Однак, після того, як докази були зібрані, ця підстава своє значення втратила. Як зазначив Європейський Суд в рішенні «Кляхін проти Росії» (Klyakhin v. Russia), №46082/99, від 30 листопада 2004 р., п. 65, хоча суворість очікуваного вироку є суттєвим елементом, тяжкість обвинувачення сама по собі не може виправдати тривалого тримання під вартою, тобто тривалого позбавлення волі, так як домашній арешт прирівнюється до такого. Наполягає, що подальше тримання обвинувчаченого під домашнім арештом не переслідує легітимну мету - запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, з огляду на відсутність обставин, що підтверджують вищевказані ризики, та усунення обставин, які давали можливість припускати їх існування. В даному кримінальному провадженні відсутні об`єктивні дані, які б свідчили про те, що інший, більш м`який та не пов`язаний з позбавленням волі запобіжний захід, наприклад, особисте зобов`язання, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, що з огляду на положення вимог ст. ст. 177, 181, 194 ч. ч. 1, 4, 199 ч. 5 КПК України унеможливлює подальше тримання ОСОБА_1 під домашнім арештом. Чинним КПК України тягар доведення існування підстав для обрання саме певного запобіжного заходу або продовження терміну його дії покладається саме на сторону обвинувачення. Іншими словами, не сторона захисту повинна довести те, що не існують підстави для обрання такого запобіжного заходу або продовження термінів його дії, а саме прокурор повинен довести, а судові органи - відобразити в своїх рішеннях, наявність підстав для продовжуваного позбавлення волі особи. Зазначене відповідає і практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у рішенні від 10.03.2009 року у справі «Биков проти Росії», заява № 4378/02, п. 64, Суд зазначив, що тягар доказування при вирішенні питань щодо продовжуваного позбавлення особи волі не повинен перекладатися на затриману особу, щоб вона доводила б наявність причин, які б виправдовували її звільнення з-під варти (див. постанову Європейського Суду з прав людини від 26.07.2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії», заява № 33977/96, § 85). Відповідно до статті 5 § 3 Конвенції кожному, кого заарештовано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції, застосування такого заходу має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 р. у справі «Нештак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74, від 14 жовтня 2010 р. у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 27-28 «Нечипорук і Йонкало проти України» (nechiporuk and yonkalo v. Ukraine) від 21 квітня 2011 року, п. 196). Наполягає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не доведена та не встановлена обвинувальним вироком суду, а отже він є невинуватою особою, та обставини, які б виправдовували його подальше позбавлення волі відсутні.

У судовому засіданні прокурор пояснив, що заперечує проти надання дозволу на виїзд обвинуваченого, не заперечує проти зміни часу, в який заборонено залишати житло.

Обвинувачений у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просить змінити запобіжний захід. При цьому пояснив, що обвинувачення не визнає. Також пояснив, що він працює, навчається, а тому в нього є необхідність виїжджати у відрядження в інші міста, окрема в м Київ, Запоріжжя.

Захисник у судовому засіданні підтримала клопотання про зміну запобіжного заходу.

Вислухавши прокурора, обвинуваченого, захисника, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що клопотання прокурора підлягає повному задоволенню, а клопотання захисника належить задовольнити частково. Вислухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що строк домашнього арешту обвинуваченому належить продовжити. При цьому суд враховує наступне.

Згідно ст.331 ч.3 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, віднесеного до тяжких злочинів, вчинення якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від 8 до 12 років з конфіскацією майна.

Суд вважає, що останній, в разі визнання його винним з метою уникнення вказаного покарання, може безперешкодно змінити місце свого мешкання з метою ухилення від кримінальної відповідальності і покарання. Строк обраного під час досудового розслідування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту закінчується 26 квітня 2021 року. Судове провадження на даний час не завершене, докази по справі не досліджені. Суд приходить до переконання, що існують ризики передбачені ст. 177 ч.1 КК України, а саме, що обвинувачений може вплинути на потерпілу та свідків.

Суд приходить до переконання, що обвинувачений, побоюючись засудження його до покарання у вигляді позбавлення волі, може переховуватись від суду в разі обрання відносно нього більш м`якого запобіжного заходу.

Тому суд вважає, що доцільним є продовжити обвинуваченому строк домашнього арешту. Суд приходить до переконання, що строк домашнього арешту належить продовжити строком на 60 днів.

Разом з тим, зважаючи на умови роботи обвинуваченого, суд вважає за необхідне визначити, що йому забороняється залишати місце проживання з 24 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв.

Керуючись ст.ст. 331, 369-372 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора задовольнити.

Клопотання захисника задовольнити частково.

Продовжити ОСОБА_1 строк запобіжного заходу, у вигляді домашнього арешту - до 20 червня 2021 року включно.

Покласти на підозрюваного ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- прибувати по першому виклику суду на визначений час;

- не залишати з 24 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. місце постійного проживання - квартиру АДРЕСА_1 без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну місця проживання або реєстрації;

- не відлучатися без дозволу слідчого, прокурора чи суду за межі м. Кривого Рогу;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорт) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд з України та в`їзд в Україну;

- утримуватися від спілкування з потерпілою ОСОБА_3 , свідком ОСОБА_4 .

Зазначені обов`язки покладаються на підозрюваного строком до 20 червня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: В.М. Прасолов