Рішення № 96494570, 22.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2021 року м. Київ № 640/27286/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України провизнання протиправною бездіяльності, зобов`язати вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Національного антикорупційного бюро України (далі також - відповідач), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Національного антикорупційного бюро України щодо ненадання інформації та копій документів, запитуваних в адвокатському запиті від 26.10.2020 вих.№2239; зобов`язати Національне антикорупційне бюро України в строк не пізніше п`яти робочих днів з дня набрання судовим рішенням у цій справі законної сили надати інформацію та копії документів, які запитувалися в адвокатському запиті від 26.10.2020 вих.№2239, за адресою адвокатів ОСОБА_1 пров.Хрестовий, 2, пов.5, м.Київ, 01010.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2020 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що Національним антикорупційним бюро України стосовно неї здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, порушеному за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 Кримінального кодексу України. Її захисник у цьому кримінальному провадженні адвокат Просянюк О.В. звернулася до відповідача із адвокатським запитом, в якому просила надати необхідну інформацію та документи, які стосуються обставин цього кримінального провадження з метою використання їх у подальшому для захисту ОСОБА_1 . Відповідач відмовив адвокату у задоволенні адвокатського запиту, мотивуючи тим, що запитувана інформація становить таємницю досудового розслідування. Проте, не може становити таємницю досудового розслідування, оскільки вона не була і не могла бути могла бути отриманою під час здійснення кримінального провадження, тому що створена до реєстрації кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі також - ЄРДР). Протиправна відмова відповідача у задоволенні адвокатського запиту щодо отримання інформації та документів, необхідних для захисту позивачки в кримінальному провадженні, є порушенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що в свою чергу перешкоджає наданню позивачки належної правової допомоги адвокатом.

В обґрунтування доводів, що даний спір належить до компетенції адміністративного суду, оскільки оскаржувані дії та бездіяльність відповідача випливають зі здійснення ним публічно-владних управлінських функцій, позивачка вказала на постанову Великої Палати Верховного Суду України від 08.04.2020 у справі №826/7244/18.

Відповідач відзиву на позовну заяву суду не надав, хоча належним чином повідомлений про судовий розгляд справи.

Ознайомившись із матеріалами справи, суд встановив, що детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52020000000000436 від 10.07.2020 стосовно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 Кримінального кодексу України.

Захист прав та інтересів ОСОБА_1 у цьому кримінальному провадженні здійснює Адвокатське об`єднання «АВЕР ЛЄКС» на підставі договору про надання правової допомоги від 25.09.2020 №109. 26.10.2020.

26.10.2020 адвокат згаданого адвокатського об`єднання Просянюк О.В. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Національного антикорупційного бюро України із адвокатським запитом, в якому просила:

1) надати інформацію про те, чи надходила до Національного антикорупційного бюро України від Служби безпеки України заява ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про вчинення кримінального правопорушення від 09.07.2020;

2) у разі, якщо заява ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення від 09.07.2020 надходила до Національного антикорупційного бюро України від Служби безпеки України, то:

- повідомити дату надходження такої заяви та супровідного листа, а також вказати яким чином (поштою чи нарочно) вказану заяву було отримано Національним антикорупційним бюро України;

- надати копію супровідного листа Служби безпеки України, з яким надійшла заява ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про вчинення кримінального правопорушення від 09.07.2020;

- надати інформацію про вхідний реєстраційний номер та дату реєстрації у вхідній кореспонденції листа Служби безпеки України, яким переслано заяву ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про вчинення кримінального правопорушення від 09.07.2020;

- надати витяг з автоматизованої системи електронного документообігу або витяг з журналу реєстрації, або копію реєстраційної картки, які підтверджують реєстрацію поданої від імені ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заяви про вчинення кримінального правопорушення, відомості про яке внесеня о Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52020000000000436 від 10.07.2020 та/або підверджують реєстрацію листа Служби безпеки України, яким переслано дану заяву№

3) відповідь надіслати на адресу Адвокатського об`єднання, а її скан-копію на відповідну адресу електронної пошти.

На підтвердження своїх повноважень адвокат додала до адвокатського запиту копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.04.2006 №2548 та копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 .

Листом від 29.10.2020 №1136 Національне антикорупційне бюро України відмовило адвокату Просянюк О.В. в наданні запитуваної інформації, мотивуючи частиною першою статті 222 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якої запитувана інформація та документи становлять таємницю досудового розслідування в кримінальному провадженні №52020000000000436. Водночас повідомлено, що 06.10.2020 в порядку статті 221 Кримінального процесуального кодексу України адвокату було надано для ознайомлення матеріали вказаного кримінального провадження, які містили, поміж іншого, запитувані документи з відповідною інформацією.

Вирішуючи цей спір суд виходить із такого.

За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 щодо поняття порушення права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1- 3 частини першої статті 4 КАС України визначено, що:

1) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

2) публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

3) адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ;

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У розумінні положень пункту 2 частини шостої статті 12 КАС України до юрисдикції адміністративних судів належать справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправною бездіяльності відповідача у зв`язку з неналежним розглядом адвокатських запитів про надання інформації, поданих в її інтересах, та зобов`язання відповідача надати запитувану інформацію.

Наразі суд погоджується з доводами позивачки, що даний спір має публічно-правовий характер, тобто пов`язаний з виконанням відповідачем публічно-владних управлінських функцій, а тому має вирішуватися адміністративним судом. При цьому суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;

Статтею 1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» визначено, що Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Статтею 19 вищевказаного Закону визначено, що для отримання заяв і повідомлень, у тому числі анонімних, про кримінальні правопорушення або необґрунтовані активи в Національному бюро створюється спеціальна телефонна лінія та забезпечується можливість подання таких повідомлень через офіційний веб-сайт Національного бюро в мережі Інтернет та засобами електронного зв`язку.

Анонімні заяви і повідомлення про кримінальні правопорушення або необґрунтовані активи розглядаються Національним бюро за умови, що відповідна інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані та може бути перевірена.

Порядок реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, віднесені законом до підслідності Національного бюро, або про необґрунтовані активи визначається Директором Національного бюро.

Так, наказом Національного антикорупційного бюро України від 28.02.2019 №34, який був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин, затверджено Інструкцію про порядок розгляду звернень громадян, заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, депутатських запитів, звернень та вимог народних депутатів України, адвокатських запитів у Національному антикорупційному бюро та його територіальних управліннях (далі також - Інструкція №34).

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу 1 Інструкції №34 її розроблено з урахуванням статті 40 Конституції України, законів України «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про запобігання корупції», «Про звернення громадян», «Про статус народного депутата України», «Про комітети Верховної Ради України», «Про Регламент Верховної Ради України», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про інформацію», «Про захист персональних даних» та інших, Цивільного кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 №348, та інших нормативно-правових актів.

Пунктом 2 розділу 1 глави 1 Інструкції №34 встановлено, що ця Інструкція визначає порядок приймання, реєстрації, попереднього опрацювання, розгляду звернень громадян (далі - звернення), заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, депутатських запитів, звернень та вимог народних депутатів України, адвокатських запитів, здійснення контролю за результатами і строками їх розгляду, а також ведення діловодства за ними у Національному антикорупційному бюро України та його територіальних управліннях (далі - Національне бюро).

Порядок реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, віднесених законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України, визначено розділом ІІІ Інструкції №34.

Указана Інструкція не містить посилання на норми Кримінального процесуального кодексу України (далі також - КПК України) в частині врегулювання порядку реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, віднесених законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України. Отже, питання реєстрації, обліку та розгляду згаданих заяв не регулюються нормами кримінального процесуального законодавства.

Відтак, при реєстрації заяв про вчинення кримінальних правопорушення відповідно до вимог Інструкції №34 Національне антикорупційне бюро України в розумінні КАС України, є суб`єктом владних повноважень та наділене владними управлінськими функціями.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації врегульовано Законом України «Про інформацію» (далі також - Закон №2657-ХІІ).

Так, частина перша статті 1 Закону №2657-ХІІ під документом розуміє матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; під поняттям захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї; інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; а під суб`єктом владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства.

Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

За статтею 5 Закону №2657-ХІІ кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

За частиною другою статті 6 Закону №2657-ХІІ право на інформацію не є абсолютним чи безумовним. Це право може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до статті 21 Закону №2657-ХІІ інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі також - Закон №2939-VI) інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Згідно із частиною сьомою цієї статті обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Частиною першою статті 8 Закону №2939-VI визначено, що таємною інформацією є інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Пунктом 5 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі також КПК України) встановлено, що досудовим розслідуванням є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

У частині другій статті 214 КПК України також передбачено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.

Таким чином, інформацією, яка містить таємницю досудового розслідування, є та, яку було створено або одержано органом досудового розслідування в кримінальному провадженні після внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення. Доступ до такої інформації мають учасники кримінального провадження та інші особи.

Наведене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.04.2020 у справі №826/7244/18.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.04.2020 у справі №826/2106/17 зазначила, що на перший погляд, за зовнішніми, формальними, буквальними вираженнями загального нормативного визначення поняття «інформація» як будь-які відомості та/або дані, зафіксовані на певних (матеріальних чи електронних) носіях, наче не відрізняються від поняття «відомості» чи «обставини», які виникають, створюються, здобуваються та закріплюються в межах кримінально-правових відносин, під час кримінального провадження із переслідування особи, яка вчинила діяння, заборонене законом про кримінальну відповідальність.

У межах кримінального провадження, яке складається зі стадій досудового розслідування і судового провадження, під час здійснення процесуальних дій у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, здобуваються, фіксуються й оформляються відомості та документи про фактичний й юридичний склад діяння, яке посягає на об`єкти захисту права.

Проте відомості про кримінальне правопорушення (про злочин), обставини його скоєння, про процесуальні дії у зв`язку із вчиненням такого діяння, про конкретний склад суб`єктів одного чи кількох кримінальних проваджень, про статус, права та обов`язки учасників таких відносин, про стадії та етапи кримінального провадження, про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, про порядок вчинення процесуальних дій, пов`язаних з наданням міжнародної правової допомоги на території України та оскарження рішення, дій чи без діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у зв`язку з наданням такої допомоги та інші відомості, які охоплюються предметом кримінально-правового регулювання, за змістом, значенням, сферою виникнення та функціонування, за причинами виникнення, за правовим механізмом регулювання цих відносин, за способом і джерелами встановлення відомостей про вчинення забороненого нормами закону України про кримінальну відповідальність діяння, або виконання процесуальний дій у зв`язку із вчиненням діяння, не можуть ототожнюватися й охоплюватися загальним поняттям інформації в сенсі положень Закону №2657-ХІІ.

Відомості і документи в кримінальному провадженні - це конкретне індивідуально виражене знання чи річ про подію порушення об`єкта права, який перебуває під охороною кримінально-правової норми права. Ці відомості встановлюються спеціальними процесуальними засобами. За їх допомогою відбувається вирішення справи, під яким у кримінально-правовому значенні може розумітися встановлення наявності або відсутності події із зовнішніми і внутрішніми ознаками, які мають певне кримінально-правове значення, а також застосування до події відповідної правової норми через пізнання її шляхом тлумачення або аналогії.

Інформація про подію кримінально-караного діяння та його наслідки із джерела фактичних відомостей про якусь частину події набуває ознак джерела доказу після перетворення, трансформації цієї інформації шляхом застосування процесуальних дій, передбачених КПК України.

КПК України регламентує спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників кримінального провадження з інформацією, створеною (одержаною) у ході досудового розслідування та судового провадження відповідної кримінальної справи. А тому доступ учасників кримінального провадження, до яких належить, зокрема, підозрюваний чи адвокат, до інформації, створеної (одержаної) у ході досудового розслідування, забезпечується в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.

Інші особи, які не є учасниками кримінального провадження, можуть реалізувати своє право на отримання відповідної інформації за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 222 КПК України.

Таким чином інформація та інформація, що містить відомості про кримінальне правопорушення, мають різний правовий статус, що відповідно до законодавства зумовлює різний порядок доступу до такої інформації.

Проте, за висновком суду, інформація, яку в адвокатському запиті просила відповідача надати адвокат Просянюк О.В., не є інформацією, що становить таємницю досудового розслідування, а запитувані документи - матеріалами кримінального провадження. Наведене обґрунтовується тим, що запитувана інформація та документи створені до моменту внесення до ЄРДР відомостей стосовно ОСОБА_1 , вони не містять відомостей про вчинене нею кримінальне правопорушення, та стосується виключно вчинення відповідачем управлінських дій щодо реєстрації заяви ОСОБА_2 від 09.07.2020 про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, на підставі якої у подальшому в ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження №52020000000000436 від 10.07.2020 стосовно неї.

Отже, запитувана інформація є інформацією, що не є таємницею досудового розслідування, та стосується реалізації відповідачем владних управлінських функцій при реєстрації отриманих документів в порядку, визначеному Інструкцією.

Відповідач не надав суду своїх доводів щодо та доказів на підтвердження того, що запитувані адвокатом інформація та документи стосуються події кримінально-карного діяння та його наслідків у кримінальному провадженні що ОСОБА_1 , тобто є доказами в цьому кримінальному провадженні. Також не відповідач не виклав своїх доводів стосовно наявності інших підстав, що унеможливлюють надання запитуваної інформації адвокату.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що адвокатський запит, спрямований адвокатом Просянюк О.В. до відповідача як до суб`єкта владних повноважень з метою отримання публічної інформації, необхідної адвокату для надання правової допомоги клієнту. Тому ці відносини наразі є публічно-правовими в розумінні КАС України.

При цьому суд не бере до уваги:

- висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 17.10.2019 у справі №826/11699/18, відповідно до якого адвокатський запит не є запитом, що направлений на отримання публічної інформації, оскільки може бути спрямований не лише до суб`єктів владних повноважень, але й до будь-якої юридичної особи з метою отримання необхідної адвокату інформації для надання правової допомоги клієнту, у зв`язку з чим відносини, які склалися між адвокатом позивача та відповідачем щодо зобов`язання останнього на адвокатські запити надати відповідь та можливість ознайомитися з певними матеріалами (зробити фотокопії), не може бути публічно-правовими у розумінні КАС України;

- висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а щодо застосування відповідних норм права при вирішенні спірних правовідносин, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що вимоги стосовно ненадання відповіді на адвокатські запити не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Така позиція суду у даній справі наразі узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.04.2020 у справі №826/7244/18, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вказала, що розглядаючи запит адвоката про надання інформації про те, чи провадиться Генеральною прокуратурою України (структурними підрозділами, територіальними органами прокуратури) досудове розслідування у кримінальних провадженнях, за якими до ЄРДР внесені відомості про вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, та кримінальних провадженнях, у яких учасником (стороною) є ОСОБА_4 , Генеральна прокуратура України виступає представником влади, здійснює свої визначені законом повноваження і в порядку їх реалізації вирішує питання, що впливають на права та обов`язки суб`єкта звернення. Таким чином, пов`язані з розглядом відповідного адвокатського запиту дії або бездіяльність Генеральної прокуратури України, випливають зі здійснення публічно-владної управлінської функції. При цьому чинним законодавством не встановлено винятків, які б давали підстави для протилежного висновку щодо правової природи зазначених дій або бездіяльності, а тому спори за скаргами на них є публічно-правовими.

Отже, даний спір за позовом ОСОБА_1 що стосується ненадання Національним антикорупційним бюро України відповіді на адвокатський запит, поданий в її інтересах, є публічно-правовим та підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Водночас, суд не вбачає за можливе задовольнити позовну заяву з огляду на таке.

Правові засади організації діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовані Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI).

За містом статті 1 названого Закону:

- адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом;

- адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту;

- захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

- клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність;

- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Одним із видів адвокатської діяльності, визначених статтею 19 Закону №5076-УІ є захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення.

Статтею 20 Закону №5076-УІ закріплене право адвоката під час здійснення адвокатської діяльності вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, поміж іншого, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Названий вище Закон визначає адвокатський запит - як письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту (частина перша стаття 24 Закону №5076-VI).

За приписами статті 24 Закону №5076-VI орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Отже, адвокатський запит від 26.10.2020 №2239 спрямовано адвокатом Просянюк О.В. до Національного антикорупційного бюро України відповідно до статей 20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Звернення з таким адвокатським запитом є реалізацією адвокатом свого права, визначеного цим Законом. Відтак, ненадання відповідачем запитуваної адвокатом інформації та документів у відповідь на цей адвокатський запит, незважаючи на те, що вони необхідні для надання правової допомоги ОСОБА_1 , призвело до порушення прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин саме адвоката, а не позивачки.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Однак, за відсутності порушених відповідачем прав та інтересів безпосередньо позивачки, у суду відсутні підстави для задоволення її позовних вимог, тому позовна заява задоволенню не підлягає.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову у суду відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для відшкодування позивачі судових витрат, понесених у зв`язку зі зверненням до суду з даним адміністративним позовом.

Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 19,77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

У задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу .

Суддя А.С. Мазур