Ухвала суду № 96493429, 23.04.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

23 квітня 2021 р. № 520/6922/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Тітов О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А 0501 про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати незаконною бездіяльність та зобов`язати військову частину А0501 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 підйомні допомоги за кожну дату прибуття до нового місця дислокації військової частини:10.10.2016, 06.11.2017, 12.03.2018, 02.04.2018, 10.05.2018, 08.07.2019, 23.03.2020 виходячи з відповідного посадового окладу, окладу за військове звання та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Спірні правовідносини виникли внаслідок невиплати позивачеві підйомної допомоги, пов`язаної зі зміною дислокації військової частини, в порядку, визначеному наказами Міністерства оборони від 22.10.2001 № 370 Про затвердження Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України» та від 05.02.2018 № 45 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги».

Оскільки усі вимоги заявника витікають із проходження публічної служби, то за загальним правилом до таких вимог підлягає застосуванню строк давності звернення до суду, передбачений ч.5 ст.122 КАС України, тобто один місяць.

Виняток є вимоги, на які поширюється ст. 233 Кодексу законів про працю України (оплата праці).

Однак, згідно висновку Верховного Суду від 04.03.2020р. по справі №802/1854/17-а підйомна допомога не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є самостійним видом допомоги, яка виплачується за певних умов при переїзді на нове місце військової служби в інший населений пункт.

До того ж відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України окружному адміністративному суду при вирішенні даного спору належить керуватись і правовою позицією постанови Верховного Суду від 22.01.2020р. по справі №620/1982/19, де указано, що вимоги у сфері публічної служби мають заявлятись у строк за ч.5 ст.122 КАС України, адже законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

До суду позов направлений поштою 20.04.2021 та згідно відбитку штампу реєстрації вхідної кореспонденції надійшов до суду 21.04.2021, тобто поза межами строків визначених ст.122 КАС України.

Позивач зазначає, що строки звернення до суду ним не пропущені, оскільки підйомна допомога входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а отже на неї не поширюються строки, визначені ст.122 КАС України.

Проте зазначене твердження, з огляду на викладені вище обставини, суд вважає необґрунтованими.

При цьому, позивачем разом з позовною заявою надано заяву про поновлення строків звернення до суду. В обґрунтування якої зазначив, що про порушення своїх прав він дізнався 05.03.2021, коли побачив відповідні накази про передислокацію у військовослужбовця ОСОБА_3 , який звернувся до суду з відповідним позовом до військової частини А0501 (справа №520/2390/21). Просив суд визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити пропущений строк.

Поважними причинами пропуску строку на звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. В матеріалах позовної заяви докази таких обставин відсутні.

Суд також критично відноситься до тверджень позивача, що про порушення своїх прав йому стало відомо зі змісту рішення суду по аналогічній справі, оскільки правовідносини, які були досліджені в межах справи №520/2390/21, не стосувались та не зачипали прав безпосередньо позивача.

Суд враховує, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

Суд зазначає, що наведені позивачем підстави поважності пропущення строку звернення до суду ґрунтуються виключно на власному розумінні позивача поважності причин пропущення процесуального строку. Наведені факти не свідчать про поважність пропущення строку звернення до суду з адміністративним позовом. Підстави, вказані позивачем у заяві, визнаються судом неповажними.

Частиною 1 ст. 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку

Таким чином, усуваючи недоліки позовної заяви позивачу необхідно надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку.

Відповідно до пункту частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А 0501 про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку.

Копію ухвали невідкладно надіслати позивачу.

Роз`яснити позивачеві, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.М.Тітов