Рішення № 96492785, 23.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2195/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч.5 ст.262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10.12.2020 року про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина Російської Федерації № НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.01.2021 року, при перетині ним державного кордону України у пункті пропуску для автомобільного сполучення «Кучурган» йому було відмовлено у в`їзді на територію України та прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України.

При цьому підставою зазначеної відмови слугувало рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області №124 від 10.12.2020 року про заборону позивачу в`їзду на територію України строком на три роки.

Водночас позивач вважає таке рішення необґрунтованим та протиправним, оскільки воно не відповідає приписам статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Так, як зазначає позивач у позові, він жодного протиправного діяння не здійснював та не має відношення до жодного з правопорушень, перелічених в оскаржуваному рішенні. Ймовірність вчинення позивачем будь-яких протиправних діянь є лише припущенням відповідача та не може бути підставою для заборони в`їзду до країни.

При цьому ОСОБА_1 посилається в обґрунтування позову на те, що з 2015 року він кожен рік документувався посвідками на тимчасове проживання, а остання посвідка була ним отримана 27 травня 2020 року, термін дії якої до 27 травня 2021 року.

Крім того, 15 вересня 2020 року позивач звернувся до Державної міграційної служби в Одеській області за отриманням посвідки на постійне проживання в Україні.

Також позивач зазначає, що при прийняті оскаржуваного рішення відповідачем не було прийнято до уваги, що позивач має дружину та малолітню дитину, які є громадянами України та проживають на її території.

Ухвалою суду від 22.02.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

При обранні способу розгляду справи судом було враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з урахуванням змін), що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2021 року на території України встановлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 року №392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 року №641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”.

06.04.2021 року через канцелярію суду від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області надійшов відзив на адміністративний позов (а.с. 48-51), з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що 03.12.2020 року до нього від Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшло подання №7036/55/125/01-20 від 02.12.2020 року, в якому зазначено, що за результатами реалізації оперативної інформації працівниками управління стратегічних розслідувань у м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань НПУ встановлено громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за наявною оперативною інформацією прибув до України для налагодження контактів безперешкодного прибуття до України інших вихідців з вказаного регіону, та шляхом виготовлення підроблених офіційних документів займається легалізацією їх законного перебування на території України для організації та виконання замовних кримінальних правопорушень корисно-насильницької спрямованості із застосуванням зброї, а саме: розбійних нападів, вимагань та виконання замовних вбивств.

За період перебування на території України позивач систематично порушує правила перебування в Україні, а саме: не має постійного місця проживання та з метою конспірації постійно його змінює, чим порушує встановлений порядок пересування та зміну місця проживання; з метою незаконної легалізації свого знаходження на території України може використовувати підроблені документи; не будучи працевлаштованим, має постійні невстановлені джерела доходів, займається налагодженням корумпованих зв`язків з метою легалізації свого перебування на території країни та на даний час є підстави вважати, що його перебування на території країни суперечить інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Враховуючи обставини та беручи до уваги те, що позивач становить загрозу інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, керуючись Інструкцією «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства», затвердженої Наказом МВС України №1235 від 17.12.2013 року та відповідно до п. п. 1, 2, ч.1 ст. 13 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області було прийнято законне та обґрунтоване рішення №124 від 10.12.2020 року про заборону позивачу в`їзду в Україну протягом трьох років.

12.04.2021 року стороною позивача було надано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено про необґрунтованість доводів заперечень відповідача та підтримано заявлені позовні вимоги.

Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Російської Федерації, що підтверджується копією паспорту громадянина Російської Федерації серія №53 0835501 (а.с. 20-31).

06.02.2015 року між позивачем та громадянкою України ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується копією відповідного свідоцтва серії НОМЕР_2 від 06.02.2015 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції в м. Києві (а.с. 35).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та його дружини народилась донька – ОСОБА_4 , яка також є громадянкою України (а.с. 34).

27.05.2020 року позивачу було видано посвідку на тимчасове проживання на території України № НОМЕР_3 термін дії якої визначено до 27.05.2021 року (а.с. 32).

Водночас 02.01.2021 року при перетині позивачем державного кордону України у пункті пропуску для автомобільного сполучення «Кучурган», ОСОБА_2 було відмовлено у в`їзді на територію України та прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства (а.с. 19).

При цьому підставою зазначеної відмови слугувало рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області №124 від 10.12.2020 року про заборону позивачу в`їзду на територію України строком на три роки (а.с. 13-14).

Як вбачається з оскаржуваного рішення №124 від 10.12.2020 року ОСОБА_2 було заборонено в`їзджати на територію України строк на три роки.

В обґрунтування зазначеного рішення відповідач посилається на звернення Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, викладене у листі №7036/55/125/01-20 від 02.12.2020 року на адресу начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (а.с. 64-65).

У цьому зверненні Управлінням стратегічних розслідувань в місті Києві було зазначено, що в результаті виконання доручення Національної поліції України №7589/07/14-2017 «Про запобігання повторності порушень законності іноземцями», а також наказу Національної поліції України №1082 від 18.10.2017 року «Про проведення профілактичних заходів під умовною назвою «Мігрант», за результатами реалізації оперативної інформації працівниками управління стратегічних розслідувань у м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань НПУ було встановлено, що гр. РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув до України для налагодження контактів безперешкодного прибуття до України інших вихідців з вказаного регіону та шляхом виготовлення підроблених офіційних документів займається легалізацією їх законного перебування на території України для організації та виконання замовних кримінальних правопорушень корисно-насильницької спрямованості із застосуванням зброї, а саме: розбійних нападів, вимагань та виконання замовних вбивств.

За період перебування на території України позивач систематично порушує правила перебування в Україні, а саме: не має постійного місця проживання та з метою конспірації постійно його змінює, чим порушує встановлений порядок пересування та зміну місця проживання; з метою незаконної легалізації свого знаходження на території України може використовувати підроблені документи; не будучи працевлаштованим має постійні не встановлені джерела доходів, займається налагодженням корумпованих зв`язків з метою легалізації свого перебування на території країни та на даний час є підстави вважати, що його перебування на території країни суперечить інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

З огляду на вищезазначені обставини, посилаючись на те, що позивач становить загрозу інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, керуючись Інструкцією «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства», затвердженої Наказом МВС України №1235 від 17.12.2013 року Управлінням стратегічних розслідувань у м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України заявлено клопотання до Начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про заборону строком на три роки в`їзду в Україну ПУ громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 64-65).

10.12.2020 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» було прийнято рішення №124 про заборону позивачу в`їзду в Україну строком на 3 роки (а.с. 58-59).

Не погодившись із зазначеним рішенням та вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у справі №420/2195/21.

Дослідивши адміністративний позов, відзив Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області, відповідь на відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та судову практику, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року №3773-VI (далі ЗУ №3773-VI).

Відповідно до п. 6 ст. 1 цього Закону іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Приписи статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", які кореспондуються з положеннями статті 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗУ №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право у встановленому порядку вільно залишити територію України, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 7 «Про прикордонний контроль» паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

Згідно з положеннями частини 1 ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови:

1) наявності в нього дійсного паспортного документа;

2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну;

3) наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України;

4) підтвердження мети запланованого перебування;

5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.

Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону (частини 2 ст. 8 ЗУ №1710-VI).

Згідно частини 3 ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль» уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі виїзду з України за умови:

1) наявності в нього дійсного паспортного документа;

2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону виїзду з України.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну регламентовані статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Так, відповідно до вказаної статті Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №360 (далі - Положення), Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 7 Положення визначено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства у випадках, передбачених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі – Інструкція №353/271/150).

Згідно п. 4 цієї Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:

дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України (п. 5).

Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється визначено Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою Наказом МВС України від 17.12.2013 року №1235 (надалі – Інструкція №1235).

Відповідно до п. 3 цієї Інструкції рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС України та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Згідно із п. 4 Інструкції рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС України та її територіальними органами за ініціативою:

а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій;

б) підрозділів кримінальної міліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності;

в) слідчих підрозділів органів внутрішніх справ - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження;

г) підрозділів міліції громадської безпеки - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку;

ґ) органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

д) за власною ініціативою - у разі невиконання особою постанови про накладення адміністративного стягнення за адміністративні правопорушення, розгляд справ за якими належить до компетенції ДМС України.

Відповідно до п. 5 Інструкції після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС України або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Пунктом 6 Інструкції визначено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

Порядок направлення рішення про заборону в`їзду в Україну особі до Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України, визначений у п. 8 вказаної Інструкції.

На підтвердження існування даних, які обґрунтовують необхідність заборони позивачу в`їзду в Україну через наявність обставин, визначених частиною першою статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" відповідачем було надано до суду копію звернення Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №7036/55/125/01-20 від 02.12.2020 року (надійшло до відповідача 03.12.2020 року вх. №41292/1/8010-20).

При цьому у зверненні Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України зазначено, що за наявною оперативною інформацією ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув до України для налагодження контактів безперешкодного прибуття до України інших вихідців з вказаного регіону, та шляхом виготовлення підроблених офіційних документів займається легалізацією їх законного перебування на території України для організації та виконання замовних кримінальних правопорушень корисно-насильницької спрямованості із застосуванням зброї, а саме: розбійних нападів, вимагань та виконання замовних вбивств.

За період перебування на території України позивач систематично порушує правила перебування в Україні, а саме: не має постійного місця проживання та з метою конспірації постійно його змінює, чим порушує встановлений порядок пересування та зміну місця проживання; з метою незаконної легалізації свого знаходження на території України може використовувати підроблені документи; не будучи працевлаштованим, має постійні невстановлені джерела доходів, займається налагодженням корумпованих зв`язків з метою легалізації свого перебування на території країни, а тому є підстави вважати, що його перебування на території країни суперечить інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Вказане вище, на думку суду є достатніми підставами для заборони позивачу в`їзду на територію України.

Судом також встановлено, що зазначпене звернення Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України оформлено відповідно до п. 5 Інструкції №1235), окрім підпункту «д» цього пункту у зв`язку з відсутністю в ньому відомостей про дату, орган видачі та серію і номер паспортного документа позивача та посвідки на тимчасове проживання. Однак вказаний недолік є незначним та не впливає на правомірність дій Національної поліції України щодо надіслання цього звернення до органу ДМС України..

Статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію України» від 02.07.2015 року №580-VIII визначено основні завдання поліції, поміж яких, забезпечення публічної безпеки і порядку; охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидія злочинності.

Частиною першою статті 4 вказаного Закону передбачено взаємовідносини у сферах діяльності поліції з відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями, які базуються на міжнародних договорах, а також на установчих актах та правилах міжнародних організацій, членом яких є Україна.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5 частини першої статі 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виники внаслідок чинення кримінального, адміністративного правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оперативно-розшукова діяльність» від 18.02.1992 року №2135-ХІІ оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави (ст. 1 Закону).

Підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність Законом України №2135-ХІІ визначені, зокрема, підрозділи Національної поліції (підрозділи кримінальної та спеціальної поліції).

Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності згідно ст. 6 цього Закону є, зокрема, наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про: кримінальні правопорушення, що готуються; осіб, які готують вчинення кримінального правопорушення; розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України.

Суд зазначає, що Департамент стратегічних розслідувань є міжрегіональним територіальним органом у складі кримінальної поліції Національної поліції України, який бере участь у реалізації державної політики з питань боротьби з організованою злочинністю та здійснює оперативно-розшукову діяльність. При цьому Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, як підрозділ державного органу з правоохоронними функціями, наділено, на думку суду, компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам та національній безпеці України, а також захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, вживати за результатами такої оцінки відповідні дії, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення.

Згідно із роз`ясненням у пункті 18 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід враховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для прийняття органом Державної міграційної служби України постанови про заборону в`їзду є, зокрема, відомості (інформація) про обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду, викладені у зверненні (довідці, рапорті) підрозділів кримінальної міліції у разі встановлення ними підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

При цьому рішення про заборону в`їзду на територію України має превентивний характер, відповідно, прийняттю такого рішення не обов`язково має передувати факт вчинення особою певних дій з порушення законодавства України та наявність будь-яких кримінальних проваджень.

Право ж на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними загрозами інтересам держави, відповідні державні органи діють в межах наданих повноважень.

Крім того, положеннями Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства №1235 від 17.12.2013 року не визначено повноважень міграційного органу здійснення ним перевірки отриманої ним від уповноважених правоохоронних органів інформації щодо наявності зазначених у ній порушень, або обґрунтованості викладених загроз або ризиків.

Позивачем (за умов його незгоди з відомостями, наданими Департаментом стратегічних розслідувань НПУ до міграційного органу, що є підставами для заборони в`їзду на територію України) дії зазначеного правоохоронного органу не оскаржуються.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, оскаржуване рішення прийнято уповноваженою особою за наявності підстав, визначених ст. 13 Закону України №3773-УІ, відповідно до положень Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства.

При цьому оскаржуване рішення оформлено за формою, наведеною у додатку до Інструкції №1235 та про його прийняття було повідомлено ініціатора звернення (а.с. 61).

За таких умов у суду відсутні підстави для задоволення заявлених у справі позовних вимог позивача про визнання його протиправним та скасування.

Між тим, в контексті спірних правовідносин доцільно зазначити, що вирішуючи будь-які питання, наслідком яких може стати втручання у права людини або обмеження існуючого права, держава повинна дотримуватись балансу інтересів, який у вигляді сформованого принципу відображений у практиці Європейського суду з прав людини.

У рішенні по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип "демократії, здатної себе захистити" для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого» (рішення Великої палати, 2006 р.).

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Виходячи з необхідності відмови судом у задоволенні позовних вимог позивача, у суду відсутні підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судових витрат.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а) про визнання протиправним та скасування рішення – відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя О.В. Білостоцький

.