Ухвала суду № 96492571, 22.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4475/21

УХВАЛА

22 квітня 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Іванов Е.А., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

24.03.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про:

- зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу упродовж з 31.03.2015 по 08.02.2018 року в сумі 134 854,20 грн. Без утримання податку та без урахування обов`язкових платежів;

- зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу упродовж з 09.02.2018 по 29.01.2020 року в сумі 297 763,44 грн. без утримання податку та без урахування обов`язкових платежів;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 134 854,20 грн. за період з 31.03.2015 по 08.02.2018 року та за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 297 763,44 грн. за період з 09.02.2018 по 29.01.2020 року у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану відпустку за період з 31.03.2015 по 30.01.2020 року у зв`язку з порушенням термінів виплати компетенції за невикористану відпустку.

Ухвалою суду від 29.03.2021 року адміністративний позов залишений без руху та позивачу наданий 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

Згідно вимог ухвали, позивач повинен був усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до Одеського окружного адміністративного суду належним чином засвідченої копії документу означеного в цій ухвалі суду задля належного обґрунтування позовних вимог та окремої заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом в частині позовних вимог, щодо нарахування та виплати коштів за період з 09.02.2018 по 29.01.2020 року та похідних вимог від такої вимоги.

05.04.2021 року позивачем надано зокрема клопотання про поновлення процесуального строку.

Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Так, суд вказує на те що суддя ОСОБА_2 з 08.04.2021 року перебував на лікарняному в зв`язку з чим надані документи на виконання ухвали суду від 29.03.2021 року розглянуто в перший день після виходу.

З вищенаведених підстав суд зазначає наступне.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, підстави стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України) та за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України) передбачаються окремими нормами матеріального права, мають відмінну правову природу.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 статті 4 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25.02.2021 року по справі №240/5092/20.

Так, строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Днем, коли особа дізналась про порушення свого права, - є день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.

Суд звертає увагу, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Це питання регулюється національним законодавством, тлумачиться Верховним Судом України (справа № 6-239цс14 від 04.02.2015 року, справа № 6-738цс15 від 24.06.2015 року) та у рішеннях Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Практика Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним.

Так у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" (2009) ЄСПЛ зазначає, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Однак це право не є абсолютним та воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (також наприклад, справи "Девеер проти Бельгії" рішення від 27.02.1980 року, "Голдер проти Сполученого Королівства" рішення від 21.02.1975 року ).

Кажучи про принцип рівності сторін, Європейський Суд з прав людини зазначає, що кожній стороні мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, якій не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009 року). Вказані принципи допомагають зрозуміти деякі важливі елементи справедливого суду. При цьому, й саме питання застосування строку звернення до суду тісно пов`язано з їх реалізацією.

У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Європейський Суд з прав людини послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов`язком для країн, які підписали Конвенцію.

Поновлення порушеного строку є порушенням принципам правової визначеності, тому має бути достатньо виправданим та обґрунтованим. Поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає.

Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо (Постанова Велика Палата Верховного Суду від 20.11.2019 , № 9901/405/1).

Між іншим в заяві про поновлення строку позивачем зазначено, що про порушення своїх прав та законних інтересів, йому стало відомо в листопаді 2020 року, що є днем коли

ОСОБА_1 дізнався про заборгованість у заробітній платі та саме з цього часу на думку позивача виникло його право на звернення до суду в зв`язку з чим ним не пропущено шестимісячного строку звернення до суду.

Водночас суд акцентує увагу на приписи у розрізі статті 122 КАС України, згідно якої зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли така особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивача наказом Прокуратури Одеської області №243к від 30.01.2020 року на підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2018 року по справі №815/2215/15 поновлено на посаді начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 31.03.2015 року (з яким, як видно з матеріалів справи позивач ознайомився 31.01.2020 року).

Разом з тим, 03.02.2020 року наказом Прокуратури Одеської області №257к від 03.02.2020 року ОСОБА_1 звільнено з вищевказаної посади та зазначено відділу фінансування та бухгалтерського обліку провести розрахунок з позивачем (з яким, як видно з матеріалів справи позивач ознайомився 03.02.2020 року).

З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що відлік часу з якого позивач мав право звернутись з вищевказаними вимогами є дата 31.01.2020 року (дата ознайомлення позивача з наказом про поновлення), адже з даного моменту позивач повинен був знати про порушення його прав щодо не оплати йому вимушеного прогулу з 31.03.2015 по 08.02.2018 року та з 09.02.2018 по 29.01.2020 року.

До подібних висновків щодо застосування строків звернення до суду, дійшов також Верховний Суд у постанові від 02.09.2020 року по справі №369/12043/16-ц.

При цьому, суд критично відноситься до тверджень позивача про те, що дата 31.01.2020 року (дата наказу про поновлення на посаді) свідчить лише про прийняття на роботу за рішенням суду про поновлення його на займаній посаді, а датою звільнення є 03.02.2020 і саме при звільненні здійснюється виплата заробітної плати, оскільки вищезазначене поновлення позивача на посаді здійснювалось на підставі рішення суду, в той час, як вбачається з резолютивної частини постанови Верховного Суду від 04.03.2020 року по справі №815/2215/15 (яке є кінцевим у даній справі) відповідач мав зобов`язання поміж іншого (тобто крім означеного поновлення на займаній посаді) також щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, навіть якщо враховувати відлік часу на звернення до суду з даними позовними вимогами з дати 03.02.2020 року, такий строк все одно є пропущеним, з огляду на таке.

Так, вже з 03.02.2020 року до березня місяця сплинув 1 місяць від загального строку звернення до суду з даним позовом, в наступному як зазначено позивачем та з чим також погоджується суд - Кабінетом Міністрів України постановою від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, якою з 12.03.2020 року встановлено на усій території України карантин.

Відповідно до розділу VІ Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами були продовжені на строк дії цього карантину.

Разом з тим, Законом України від 18.06.2020 року №3383 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" пункт 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України було викладено в новій редакції та зазначено: «Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Також зазначеним Законом встановлено, що процесуальні строки які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Водночас, суд вказує, що Закон №3383 набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме - 17.07.2020 року.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми та обставини щодо набрання чинності Законом №3383, суд зазначає, що процесуальні строки які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються саме 07.08.2020 року.

Тобто далі відлік строку на звернення до суду у позивача з даним адміністративним позовом продовжувався саме з 07.08.2020 року.

При цьому суд критично ставиться до посилань позивача на те, що в листопаді місяці 2020 року він не міг звернутися до суду через захворювання на COVID-19, оскільки як зазначено самим позивачем він лікувався упродовж одного місяця в домашніх умовах, тобто мав можливість подати до суду позов завдяки електронному суду (що в свою чергу відповідає принципу запобігання розповсюдженню захворювання, про яке у заяві про поновлення строку вказує позивач), проте відомостей щодо не можливості здійснення зазначеного, до суду не надав.

Однак, навіть якщо враховувати те, що в листопаді місяці позивач дійсно не міг подати позов через хворобу та цей місяць виключити зі загального строку звернення до суду з даним позовом – місячний строк як зазначалось раніше все одно є пропущеним, оскільки до суду позивач звернувся лише 24 березня 2021 року, що вказує на порушення позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Як вбачається із практики Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження (лист Вищого адміністративного суду України від 19.05.2010 N 708/11/13-10).

Враховуючи вищенаведену позицію Верховного Суду України, суд акцентує увагу позивача на те, що він мав можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження.

Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 (справа "Каменівська проти України"), "право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh . ), заява N 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X, Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Згідно з ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Підсумовуючи все вищевикладене суд доходить висновку, що вказані обставини в заяві про поновлення пропущеного строку звернення позивача не є поважними, а отже позовна заява підлягає поверненню.

Керуючись ч.2 ст.123 КАС України, суддя –

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про:

- зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу упродовж з 31.03.2015 по 08.02.2018 року в сумі 134 854,20 грн. Без утримання податку та без урахування обов`язкових платежів;

- зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу упродовж з 09.02.2018 по 29.01.2020 року в сумі 297 763,44 грн. без утримання податку та без урахування обов`язкових платежів;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 134 854,20 грн. за період з 31.03.2015 по 08.02.2018 року та за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 297 763,44 грн. за період з 09.02.2018 по 29.01.2020 року у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану відпустку за період з 31.03.2015 по 30.01.2020 року у зв`язку з порушенням термінів виплати компетенції за невикористану відпустку - повернути позивачу.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду в порядку, передбаченому законом.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя Е.А.Іванов