Рішення № 96483079, 13.04.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4053/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Сбербанк", м. Київ до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України, м. Київ про стягнення коштів за участю представників учасників справи:

позивача - Киричук Р.П.

відповідача - Петруніна К.О.

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство "Сбербанк", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Державного підприємства "Електроважмаш", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 у сумі 4 017 804, 77 доларів США та 57 448 759,58 грн., з яких: заборгованість за кредитною лінією - 3410000,00 доларів США та 233670,49 грн.; заборгованість по процентах за користування кредитною лінією - 607804,77 доларів США та 63711,58 грн.; пеня за прострочення повернення заборгованості за тілом кредитної лінії - 54087371,91 грн.; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією - 3064005,60 грн. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором про відкриття кредитної лінії в частині повного та своєчасного повернення отриманих коштів. Витрати по оплаті судового збору у розмірі 735700,00 грн. позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 21.12.2020 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Відповідачем, ДП "Завод "Електроважмаш", до суду були подані відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, додаткові письмові пояснення у справі, в яких відповідач просить суд:

- вимогу щодо стягнення основної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії залишити на розсуд суду;

- у вимозі про стягнення процентів за користування кредитною лінією відмовити у повному обсязі;

- у вимозі про стягнення пені за прострочення повернення загальної заборгованості та за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування заперечень проти вимоги про стягнення процентів за користування кредитною лінією, відповідач вказує на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Посилання позивача на застосування п. 6.2 договору про те, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту у повному обсязі, є неправомірним. З огляду на це, ключовим моментом є визначення в договорі строку кредитування, із зазначенням дати з якої позичальник користується чужими грошовими коштами неправомірно, і відповідно настає момент прострочення виконання грошового зобов`язання. До цієї дати, протягом строку кредитування проценти стягуються як платежі за правомірне користування грошови ми коштами за статтею 1048 чи статтею 1054 ЦК України, а за період після цієї дати стягуються вже проценти передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України. Таким чином, правомірно буде визначити кінцевим строком нарахування процентів за кредитним договором 19 вересня 2018 року. Відповідач також вказує на те, що ті проценти які були сплачені відповідачем у період з 19.09.2018 підлягають зарахуванню як погашення основної суми заборгованості за кредитним договором.

Крім того, відповідачем заявлені клопотання:

- про застосування до позовних вимог про стягнення пені та процентів за користування кредитною лінією строку позовної давності;

- про застосування до позовних вимог про стягнення пені та процентів за користування кредитною лінією приписів Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України короновірусної хвороби COVID-19";

- про зменшення розміру штрафних санкцій на 95% від загально нарахованої їх суми.

Ухвалою суду від 09.03.2021 до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача був залучений Фонд державного майна України.

Третьою особою до суду були подані письмові пояснення щодо позову, в яких остання просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування заперечень проти позову третя особа вказувала на те, що нарахування відсотків після завершення строку кредитної лінії носить штрафний характер, тобто відсотки стягуються за неправомірне користування чужими коштами. Таким чином позовна давність для звернення з вимогою про стягнення відсотків за користування кредитною лінією вже після завершення строку кредитної лінії сплила 19.09.2019. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України короновірусної хвороби COVID-19", нарахована пеня як за основною заборгованістю за кредитною лінією так і за відсотками за період дії карантину до його завершення не можуть бути нараховані. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності (зі змінами внесеними 03.03.2020), відповідно до якого ДП “Завод “Електроважмаш” включено до цього переліку. Накладення стягнення надмірних сум штрафних санкцій, значно зменшує вартість підприємства, що в результаті приватизації завдасть збитків державі в наслідок недоотримання реальної вартості підприємства.

Позивачем до суду були подані відповідь на відзив, відповідь на заперечення відповідача, додаткові письмові пояснення по справі.

У поданих запереченнях позивач заперечує проти правової позиції відповідача щодо нарахування процентів за користування кредитною лінією та вказує на те, що між АТ "Сбербанк" та ДП "Завод "Електроважмаш" виникли правовідносини на підставі правочину - договору про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012. З аналізу якого видно, що ці правовідносини є кредитними і мають зобов`язальний характер (є зобов`язанням), а станом на сьогодні такий зобов`язальний характер залишився виключно у ДП "Завод "Електроважмаш" і складається з зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти.

Правовідносини між сторонами договору про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 не є правовідносинами: оренди, позички, позики чи депозитні хоча багато мають спільного. Більше того, ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлені обмеження щодо застосування до кредитних правовідносин норм права що регулюють інші подібні правовідносини, а саме - до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. ДП "Завод "Електроважмаш" намагається застосувати норми ЦК України - статті 1048 та 1050 параграфа 1 Позика, до питань які є врегульовані кредитним договором і є його істотними умовами. Позивач зазначає, що кредитні кошти (неповернуті) продовжують знаходитися в ДП "Завод "Електроважмаш" і останній ними користується, тобто вони не є заморожені, на ці кошти не накладено арешт і т.п. Ефективність використання кредитних коштів лежить в межах вибраної відповідачем стратегії підприємницької діяльності, і вини банку немає в неефективному використанні позичальником кредиту. Натомість, вимога ДП "Завод "Електроважмаш" щодо надання йому права на безоплатній основі користуватися чужими коштами невизначений строк для здійснення господарської діяльності є протиправною і порушує основні засади цивільного права та норми законодавства. Відповідно до п. 6.1. кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень №5 від 16.11.2017, позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором (відповідною додатковою угодою). Проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості. Позивач зазначає, що умови договору не надають банку права на нарахування процентів ні в межах строку кредитної лінії, ні поза цим строком, а встановлює виключно зобов`язання позичальника сплачувати проценти самостійно, без будь яких звернень, повідомлень чи прохань щодо здійснення таких платежів зі сторони банку. У п. 6.2. кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017, встановлено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії кредитного договору із розрахунку 360 днів у році. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. Також, кредитним договором встановлено як строк дії кредитної лінії (п. 1.4. кредитного договору), так і строк дії кредитного договору. Зокрема, пунктом 11.3. кредитного договору встановлено, що договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором. Станом на дату звернення АТ "Сбербанк" до суду боржник (ДП "Завод "Електроважмаш") не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Посилання відповідача щодо нарахування процентів виключно в строк кредитної лінії є повною маніпуляцією умовами кредитного договору, оскільки таких домовленостей не було викладено в тексті кредитного договору, ні тим більше не обговорювалося усно. Більш того сторони чітко визначили “кредитна лінія” (невідновлювальна кредитна лінія) - розуміється кредитна лінія, за умовами якої після надання позичальнику кредиту в загальній сумі, що дорівнює ліміту кредитної лінії, подальше надання кредиту не здійснюється, незалежно від того, що зазначений кредит частково або повністю повернено банку до настання останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в п. 1.4. цього договору. Тобто, за цим договором не здійснюється подальше надання банком кредиту після того, як позичальнику був наданий кредит (одноразово або шляхом надання декількох траншів) в сумі, що дорівнює розміру ліміту кредитної лінії, зазначеного в п. 1.2. цього договору, незалежно від того чи було здійснено позичальником дострокове часткове або повне повернення кредиту чи ні. Тобто ніякої прив`язки “кредитна лінія” до періоду нарахування процентів не містить, і визначала виключно межі зобов`язань банку щодо видачі кредитних коштів. ДП "Завод "Електроважмаш" міг і зобов`язаний повернути кредит в терміни встановлені кредитним договором щоб не створювати “явно невигідні умови”. Сплата процентів за користування кредитом не відноситься до незаконної чи протиправної діяльності, дане питання врегульовано законодавством (у т.ч., ЦК України, ГК України, Закону України “Про банки і банківську діяльність”). Господарським кодексом України (ч. 4 ст. 232 та ч. 3 ст. 346 ГИ України) чітко встановлено: нарахування процентів за користування кредитом як в межах договірних правовідносин так і після закінчення дії кредитного договору.

У судовому засіданні 13.04.2021 представник позивача підтримав позов та просив суд задовольнити його у повному обсязі.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову в частині стягнення процентів за користування кредитною лінією та пені заперечував. Частину позовних вимог щодо стягнення суми основної заборгованості поклав на розсуд суду.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01 жовтня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Дочірній Банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Сбербанк" (надалі - банк, кредитор, позивач) та Державним підприємством завод "Електроважмаш", правонаступником якого є Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" (надалі - відповідач, позичальник, боржник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО із змінами та доповненнями (надалі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017), банк відкриває позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію, що надалі іменується “кредитна лінія” та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти (надалі - кредит) у порядку та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 1.5. договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього договору та виконати інші умови цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору, ліміт кредитної лінії складає: а) з часу укладення цього договору і по 15 листопада 2017 року - 5 000 000,00 дол. США; б) з 16 листопада 2017 року по 30 грудня 2017 року - 18 518 650,00 дол. США; г) з 31 грудня 2017 року по 29 березня 2018 року - 18 468 650,00 дол. США; д) з 30 березня 2018 року по 28 червня 2018 року - 18 418 650,00 дол. США; е) з 29 червня 2018 року по 31 серпня 2018 року - 18 318 650,00 дол. США; є) з 01 вересня 2018 року по 09 вересня 2018 року - 18 218 650,00 дол. США; ж) з 10 вересня 2018 року по 18 вересня 2018 року - 18 068 650,00 дол. США; з) з 19 вересня 2018 року - 0,00 дол. США.

У п. 1.3 кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017) сторони обумовили тип процентної ставки, яка застосовується у цьому договорі: а) за користування кредитом наданим в доларах США - фіксована процентна ставка, б) за користування кредитом наданим в гривні - змінювана процентна ставка.

Детальний порядок визначення розміру процентної ставки визначено в пп. 1.3.1.-1.3.9 кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017).

Відповідно до п. 1.4 кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017) останній день дії кредитної лінії - 19.09.2018.

Відповідно до п. 1 договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №8 від 16.11.2017) сторони дійшли взаємної згоди, що строк погашення всіх траншів кредиту, наданих позичальнику в рамках Кредитного договору та Додаткових угод до нього, заборгованість по яких на дату укладання цього договору про внесення змін не погашена, встановлюється до 19.09.2018.

Відповідно до п. 4.1. кредитного договору в день підписання цього договору банк відкриває позичальнику позичковий рахунок для обліку кредиту.

Відповідно до п.п. 6.1-6.5 кредитного договору, позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі передбаченому договором/відповідною додатковою угодою. Проценти нараховуються на суму заборгованості за Кредитною лінією в базовій валюті цього договору та на відповідні суми заборгованості за кредитною лінією в додаткових валютах цього договору. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній та іноземній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День фактичного повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів. Після спливу останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в п.1.4. цього договору, розмір процентної ставки за користування кредитом залишається в розмірі, що діяв станом на останній день дії кредитної лінії, та перераховується в подальшому (починаючи з дня спливу , останнього дня дії кредитної ліній її до дня фактичного повернення кредиту в повному обсязі) в розмірі та порядку, передбаченому цим договором. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів. Проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1. - 6.2. цього договору, позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 (трьох) робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому під “Періодом” сторони в цій ст. 6 Договору розуміють кожний з періодів, перший з яких починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір (реквізит договору “дата”, вказаний в верхньому правому куті на першій сторінці договору), і закінчуються в останній календарний день місяця, в якому він почався, а кожен наступний період починається з першого календарного дня місяця наступного за місяцем, в якому закінчився попередній період, та закінчується в останній календарний день місяця, в якому він розпочався, окрім останнього періоду. Останній період закінчується в день, коли кредит був повністю повернутий в повному обсязі (в т.ч. проценти за кредитом за такий день не нараховуються). Проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4. цього договору позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту. У випадку дострокового закриття ліміту кредитної лінії в порядку, передбаченому в п.8.2. цього договору, позичальник зобов`язаний в день такого дострокового закриття ліміту кредитної лінії сплатити банку проценти, нараховані за період, в якому достроково закривається ліміт кредитної лінії.

Відповідно до п.п. 10.1-10.3 договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення: а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору; в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій передбачених цим договором та/або додатковими угодами та додатками до нього. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті. Нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов`язання, зазначеного в п. 10.1. цього договору і припиняється через 10 (десять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в будь якому випадку не пізніше дня виконання позичальником зобов`язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв`язку з виникненням якої нараховувалась пеня. Пеня, зазначена в пункті 10.1. цього договору, повинна сплачуватись банку в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування. Сплата пені, передбаченої пунктом 10.1. цього договору, не звільняє позичальника від виконання зобов`язань, за порушення яких вона передбачена, і так само не звільняє його від обов`язку понад суму пені відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов`язань по цьому договору.

Згідно п.9.1 договору, повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом здійснюється в валюті, в якій надається кредит, якщо інше не передбачено цим договором.

Відповідно до пп. 9.1.1 договору, пеня за прострочення виконання зобов`язання в валюті дол. США за цим договором розраховується банком за кожний день прострочення у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України на день розрахунку та сплачується в гривнях відповідно до розрахованої банком суми. Пеня за прострочення виконання зобов`язань в валюті гривня за цим договором розраховується банком за кожний день прострочення в валюті кредиту та сплачується в гривнях.

Відповідно до п. 8.1. кредитного договору, позичальник зобов`язується повертати банку кожен із траншів кредиту у термін, зазначений у відповідній додатковій угоді до цього договору, а також здійснювати часткове повернення кредиту , наданого в межах встановленого ліміту кредитної лінії, таким чином, щоб загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала відповідного розміру ліміту кредитної лінії, визначеного в п. 1.2. цього договору, станом на відповідну дату, з якої ліміт кредитної лінії зменшується.

Відповідно до п. 9.2. кредитного договору, надання кредиту здійснюється шляхом переказу коштів з позичкового рахунку, за реквізитами, зазначеними у заяві позичальника про надання цього кредиту.

Згідно п. 11.3 договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017) договір набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору.

На виконання викладених вище умов кредитного договору, позивачем за період дії кредитної лінії було надано відповідачеві низку траншів кредитних коштів, що підтверджується заявами відповідача на отримання кредитних коштів, банківськими виписками з балансових рахунків відповідача, меморіальними валютними ордерами. Проте, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повного та своєчасного повернення отриманих кредитних коштів не виконав, внаслідок чого у останнього перед позивачем утворилась заборгованість, яка станом на 16.11.2020 становить 3410000,00 доларів США та 233670,49 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частина 2 ст. 1054 ЦК України передбачає, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Проаналізувавши вищенаведені умови договору, суд дійшов висновку про укладення між сторонами кредитного договору в порядку ст. 1054 ЦК України.

Згідно до ст. 193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо оплати заборгованості за кредитною лінією у розмірі 3410000,00 доларів США та 233670,49 грн., а позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими, доведеними позивачем, підтвердженими матеріалами справи, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитною лінією у розмірі 607804,77 доларів США та 63711,58 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 “Позика. Кредит. Банківський вклад” ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін “користування чужими грошовими коштами” може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Зазначена позиція суду викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 23.05.2018 у справі №910/1238/17.

При цьому, у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, на яку посилався позивач, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитною лінією у розмірі 607804,77 доларів США та 63711,58 грн.

Крім того, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування та враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитною лінією, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимоги позивача про стягнення нарахованої за прострочення сплати процентів пені у розмірі 3064005,60 грн. та відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення пені за прострочення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 54087371,91 грн. суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У ч. 2 ст. 343 ГК України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Як зазначалось вище по тексту рішення, відповідно до п.п. 10.1-10.3 договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення: а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору; в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій передбачених цим договором та/або додатковими угодами та додатками до нього. Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті.

Нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов`язання, зазначеного в п. 10.1. цього договору і припиняється через 10 (десять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в будь якому випадку не пізніше дня виконання позичальником зобов`язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв`язку з виникненням якої нараховувалась пеня.

Відповідно до пп. 9.1.1 договору, пеня за прострочення виконання зобов`язання в валюті дол. США за цим договором розраховується банком за кожний день прострочення у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України на день розрахунку та сплачується в гривнях відповідно до розрахованої банком суми. Пеня за прострочення виконання зобов`язань в валюті гривня за цим договором розраховується банком за кожний день прострочення в валюті кредиту та сплачується в гривнях.

Як вже було зазначено вище, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань зі сплати отриманого кредиту.

Зазначене надає право позивачу на нарахування пені за прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань в порядку, визначеному умовами договору та з урахуванням вказаних вище положень закону.

Позивач на підставі зазначених пунктів договору нарахував відповідачу пеню за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 54087371,91 грн. за період з 11.09.2018 по 16.11.2020.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, суд дійшов висновку про його правомірність та обґрунтованість.

При цьому суд відхиляє твердження відповідача про сплив позовної давності щодо нарахування пені, оскільки, як зазначалося вище, сторони у договорі передбачили, що нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов`язання, зазначеного в п. 10.1. цього договору і припиняється через 10 (десять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в будь якому випадку не пізніше дня виконання позичальником зобов`язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника.

Разом з тим, відповідно до Закону України “Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штраф них санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19” від 16 червня 2020 року №691-IX внесені зміни до таких законодавчих актів України: 1) розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 18-22, ст. 144) доповнити пунктом 8 такого змісту: "8. У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення"; 2) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнити пунктом 15 такого змісту: "15. У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".

Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний Закон набрав чинності 04.07.2020.

11 березня 2020 року Постановою Кабінету міністрів України №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 через спалах у світі короновірусу установлений з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Дію карантину, встановленого цією Постановою, було продовжено впродовж 2020 - 2021 років, на всій території України. Постановою Кабінету міністрів України від 09.12.2020 №1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року N°211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України. 2020 р., № 23, ст. 896, № 30. ст. 1061), від 20 травня 2020 року №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 року №641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) у справі №1-7/99 від 09.02.1999, положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Таким чином, в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 4307428,69 грн., що нарахована позивачем у період з 04.07.2020 по 16.11.2020, суд відмовляє на підставі Закону України “Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штраф них санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19” від 16 червня 2020 року №691-IX як неправомірно нарахованої.

Крім того, як вказує відповідач, у період з 19.09.2018 до березня 2019 року, останнім на користь позивача були сплачені проценти за користування кредитною лінією у загальному розмірі 2982285,23 грн. та які позивач просить суд зарахувати в рахунок погашення суми основної заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитною лінією та приписи ст. 534 ЦК України, суд вважає за необхідне зарахувати сплачені відповідачем у період з 19.09.2018 до березня 2019 року проценти за користування кредитною лінією у загальному розмірі 2982285,23 грн. в рахунок погашення вимог кредитора про стягнення пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання з погашення заборгованості за тілом кредиту.

Таким чином, суд доходить до висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги в частині стягнення пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 46797657,99 грн.

Разом з тим, відповідачем заявлене клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95% від загально нарахованої суми.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач вказує на те, що ДП "Завод “Електроважмаш" є виробником комплектного електрообладнання для залізничного та міського електротранспорту, а саме електродвигунів та тепловозних генераторів, питома вага яких складає понад 70% в загальній структурі запланованого виробництва країни, ДП “Завод “Електроважмаш” виконує замовлення на відповідних ринках різних країн світу. 29.12.2018 Постановою уряду Російської Федерації від 29.12.2018 №1716-83 “Про заходи з реалізації Указу Президента РФ від 22.10.2018 №592” введено заборону на ввезення до РФ товарів, країною походження або країною відправлення яких є Україна або які переміщуються через територію України, згідно відповідного переліку, до якого у тому числі включено товари за кодом ТН ЗЕД ЭАЕС 8501 - двигуни та генератори електричні. Як вбачається із розрахунку пені наданого позивачем із позовною заявою, нарахування пені здійснюється саме із 2018 року, до цього ж часу підприємство вчасно виконувало свої зобов`язання, зокрема щодо оплати відсотків. Таким чином вбачається причинно-наслідковий зв`язок між накладеними санкціями та ускладненням фінансового положення боржника. На сьогоднішній момент, підприємство з об`єктивних причин не може самостійно здійснити швидке переорієнтування існуючого запланованого обсягу тягового виробництва на нових замовників. ДП “Завод “Електроважмаш" не отримує ані бюджетного фінансування, а ні будь-яких дотацій чи преференцій. Також, що у зв`язку із тяжкої економічною ситуацією, яка склалася не тільки у галузі важкого машинобудування, але й у всій державі, підприємством було запроваджено низку операційних заходів, основною метою яких є збереження робочих місць, додержання соціальних гарантій працівників та своєчасного наповнення бюджету держави. Крім того, важливим є той факт, що Постановою Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015 ДП “Завод “Електроважмаш” було внесено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, задоволення позовних вимог в частині повного стягнення штрафних санкцій фактично призведе до банкрутства підприємства. З кінця 2019 року та весь 2020 рік державне підприємство періодично перебуває у стані повного блокування господарської діяльності, що не може не вплинути на платоспроможність. Блокування діяльності підприємства фактично відбувається через арешти всіх рахунків, через що неможливо здійснити виплату заробітної плати працівникам, сплатити податки, оплатити матеріали для продовження виробничого циклу та в майбутньому отримати прибуток, із якого можливо здійснити оплату відсотків та основної заборгованості за кредитною лінією. Так, 28.12.2019 ухвалою господарського суду Харківської області у справі №922/3692/19 було накладено арешти на всі банківські рахунки ДП “Завод “Електроважмаш”, які були зняті тільки 04.02.2020. Також ухвалою господарського суду Харківської області від 16.04.2020 у справі №922/760/20 було накладено арешти на всі банківські рахунки, які були скасовані тільки 18.05.2020 постановою Східного апеляційного господарського суду. Постановою про накладення арешту на кошти Боржника у ВП №62702488 від 03.08.2020 також була заблокована господарська діяльність підприємства до 07.09.2020 до винесення постанови у цьому ж виконавчому провадження щодо повернення виконавчого документа стягувачу та припинення чинності арештів. Крім того 30.11.2020 постановою у ВП №63763980 також були накладені арешти на всі рахунки Боржника, які діяли до 10.12.2020. Таким чином, господарська діяльність підприємства у визначені періоди була повністю паралізована. Фактично підприємство не встигало здійснити повноцінне поновлення виробничого циклу та фінансової стабільності як повторно вчинявся вплив зовнішніх факторів у вигляді арештів. ДП “Завод “Електроважмаш” внесено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2017-2020 роках. Наказом Фонду державного майна України №777 від 08.06.2018 було прийнято рішення про приватизацію ДП “Завод "Електроважмаш". Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності (зі змінами внесеними 03.03.2020), відповідно до якого ДП "Завод “Електроважмаш” включено до цього переліку. Накладення стягнення надмірних сум штрафних санкцій, значно зменшує вартість підприємства, що в результаті приватизації завдасть збитків державі в наслідок недоотримання реальної вартості підприємства. Відповідно до Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна” основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику. За умовами Меморандуму, який укладений Урядом України і Міжнародним валютним фондом з нагоди отримання четвертого траншу кредиту, питання приватизації виводиться на рівень пріоритетних в країні. Міжнародний валютний Фонд неодноразово наполягає на стимулюванні та прискоренні здійсненні приватизації в України, оскільки такі процеси стимулюватимуть економіку, зменшують корупційні складові та приваблюють інвестиції в країну. Повторно вже у 2020 році у перемовинах щодо траншу у 5 млрд. доларів для України було наголошено, що до кінця року Фонд державного майна України повинен оголосити два тендери щодо продажу двох великих підприємств. Додатково три підприємства повинні бути готові до продажу в першій половині 2021 року. До списку таких підприємств увійшов Одеський припортовий завод, Центренерго, Електроважмаш, Вугільна компанія Краснолиманська тощо. Таким чином, успішна приватизація, фінансово стабільного підприємства має не аби яке значення для економіки країни. Відповідач вказує також на те, що на державному підприємстві існує заборгованість по заробітній платі, яка станом на 25.02.2021 склала 20,7 млн. грн. за грудень 2020 року та 22,4 млн. грн. за січень 2020 року. Крім того із наданої довідки також вбачається, що підприємство не має можливості навіть здійснити виплати остаточного розрахунку звільненим працівникам заборгованість перед якими склала 15,6 млн. (із чого додатково вбачається заборгованість із сплати податків до Державного бюджету України). Крім того довідка містить інформацію про заборгованість із сплати комунальних платежів, сплата яких є безумовною умовою можливості продовжувати господарську діяльність підприємства в майбутньому. Щодо ступеня виконання зобов`язання відповідач вказує, що підприємство при першій можливості завжди здійснювало виплату належних відсотків за договором про відкриття кредитної лінії. Прикладом та важливим чинником при вирішення питання щодо зменшення суми штрафних має стати те, що навіть у 2020 році (рік кризовий, збитковий для підприємства, та усієї країни через пандемію) ДП “Завод “Електроважмаш" здійснювало платежі за Договором №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012, зокрема у 2020 році було сплачено 121629,89 дол. США та 13 772,67 грн., процентів за кредитом. На думку відповідача, що ці факти мають позитивне значення при вирішенні питання щодо необхідності задоволення клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. Крім того, обставиною, що додатково стала причиною погіршення фінансового стану підприємства та фактично унеможливили виконання зобов`язань є оголошення карантину, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19). Ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. В п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили, та визначено, що непереборна сила, це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитки. Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди, тощо) обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а також винятковими погодними умовами і стихійним лихом, тощо.., а саме епідемія, інші стихійні лиха. тощо... Так, відповідно до наказу №427 від 21.10.2020 з метою забезпечення рівномірного завантаження виробництва, оптимізації використання робочого часу й матеріальних ресурсів, а також для оптимізації роботи підприємства в період зимових свят та враховуючи, що відповідно до наказу т.в.о. генерального директора “Про встановлення неповного робочого тижня" від 24.07.2020 №309 робочими днями на підприємстві з 01.10.2020 було встановлено понеділок, вівторок, середа, четвер. Додатково у зв`язку з введенням в дію Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2 наказом №491 від 16.12.2020 на ДП "Завод “Електроважмаш" було внесено зміни та доповнення до наказу від 21.10.2020 №427. Також відповідач зазначає, що договір про відкриття кредитної лінії, який є предметом розгляду даної справи, було укладено у 2012 році, валютою договору визначено дол. США. Із офіційного сайту Міністерства фінансів вбачається, що на 01.10.2012 долар США (1480) дорівнював 7.993 грн. За цим договором було надано ДП “Завод “Електроважмаш” 3 410 000.00 дол. США, що станом на 01.10.20212 в еквіваленті дорівнювало 27 256 130,00 грн. Станом на 19.09.2018 (останні день для повернення боргу) у еквіваленті відповідач мав повернути вже 95 582 300,00 грн., так як на 19.09.2018 долар США (1480) дорівнював 28.0366 грн. Таким чином, навіть на день повернення кредиту відповідач мав повернути кредит який більше ніж в три рази перевищував суму яку було отримано спочатку. Таким чином, відповідач вважає, що за рахунок підвищення курсу долара, позивачем взагалі не було отримано збитків через затримку у поверненні кредитних коштів, оскільки компенсація будь-яких збитків відбулась та сума яку необхідно повернути позивачу збільшилась у три рази. Отже, якщо, судом буде прийнято рішення про стягнення штрафних санкцій у повному обсязі, це значно порушить баланс інтересів сторін та призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок стратегічно важливого для держави підприємства. У сукупності, періодичне блокування господарської діяльності підприємства, шляхом накладання арештів на всі рахунки відповідача та кризовий стан в галузі машинобудування, сприяло виникненню ситуації, коли держане підприємство змушено здійснювати часткові виплати не тільки кредиторам, але і працівникам стосовно виплати заробітної плати, платежів до бюджету та комунальних платежів тощо. Враховуючи об`єктивно над-тяжкий економічний і політичний стан, коли Державне підприємство вживає всіх можливих заходів задля збереження тисяч робочих місць та повноцінного функціонування енергетичної галузі України, відповідач просить суд врахувати, що ДП “Завод “Електроважмаш” на сьогоднішній день здійснює все можливе для відновлення виробничої діяльності підприємства, та погашення кредиторської заборгованості в тому числі, яка виникла перед позивачем.

Розглядаючи вказане клопотання відповідача суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, враховуючи вищенаведене, зважаючи на ступень виконання зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання з боку відпоівдача, наслідки порушення зобов`язання, відповідність розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінку відповідача, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 50% від заявленої позивачем суми пені.

Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.

Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та у справах №№ 924/1089/17, 903/827/17, 925/1587/17.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 23 398 829,00 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 3410000,00 доларів США та 233670,49 грн., та 23398829,00 грн. пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту, як обґрунтованих, підтверджених доданими до матеріалів справи доказами та не спростованих відповідачем. В решті позову суд відмовляє.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610-612, 629, 1048, 4050 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Акціонерного товариства "Сбербанк" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959784) - 3 410 000,00 доларів США та 233 670,49 грн. заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012; 23 398 829,00 грн. пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та 616 952,91 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Акціонерне товариство "Сбербанк" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959784).

Відповідач - Державне підприємство "Завод Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121).

Третя особа - Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945).

Повне рішення підписано 23 квітня 2021 року.

Суддя О.В. Погорелова