Вирок № 96463912, 21.04.2021, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

21.04.2021

642/3266/18

1-кп/642/2274/21

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді - Пашнєва В.Г.,

за участю секретаря - Алфьорової І.Р.,

сторін кримінального провадження:

прокурора Гриценко О.Г.,

потерпілої ОСОБА_1 ,

захисника Шаповалова І.І.,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Городнє Лозівського району Харківської області, громадянина України, українця, з неповною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

раніше судимого:

- 04.09.1997 року Лозівським районним судом Харківської області за ч.1 ст.118 КК України до 2 років позбавлення волі. Звільнився 05.05.1999 року з Жовтневого ВК Харківської області №17 по відбуттю строку покарання;

- 17.09.2001 року Лозівським районним судом Харківської області за ч.2 ст.141 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільнився 28.02.2003 року з Харківської ВК №43 по відбуттю строку покарання;

- 03.07.2003 року Лозівським районним судом Харківської області за ч.1 ст.122 КК України до 2 років позбавлення волі. Звільнився 22.07.2004 року з Харківської ВК №43 по відбуттю строку покарання;

- 22.02.2005 Лозівським районним судом Харківської області за ст.297 КК України , на підставі ст.75,76 КК України від відбуття покарання звільнений з випробуванням строком 2 роки;

- 21.04.2006 року Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська за ч.3 ст.15 ч.2 ст.186, ч.1 ст.187, ч.1 ст.70,71 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі;

- 17.04.2013 року Лозівським районним судом Харківської області за ч.3 ст.153, ч.4 ст.70 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі. Звільнився 08.12.2014 року з Темнівської ВК Харківської області №100 по відбуттю строку покарання;

- 09.08.2013 року Лозівським районним судом Харківської області за ч.2 ст.153, ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 ст.70 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі;

- 14.05.2015 року Ленінським районним судом м.Харкова за ч.2 ст.186 КК України до 4 років позбавлення волі. Звільнився 20.02.2018 року з Харківської ВК №43 умовно - достроково, не відбутий строк 8 місяців 1 день;

-16.12.2019 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст.156 КК України до 6 років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Так, 11 червня 2018 року приблизно о 20 годині 00 хвилин ОСОБА_2 разом з двома невстановленими в ході досудового розслідування чоловіками знаходився у сквері "Пожежників" за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 50, де вони побачили раніше незнайому їм жінку - потерпілу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка йшла через сквер "Пожежників" та тримала на лівому плечі жіночу сумку чорного кольору. Побачивши це, у ОСОБА_2 та у двох невстановлених в ході досудового слідства чоловіків раптово виник злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна. ОСОБА_2 , діючи за попередньою змовою та в групі з двома невстановленими в ході досудового розслідування чоловіками, маючи злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, заздалегідь розподілили між собою ролі, згідно яких ОСОБА_2 повинен підійти до потерпілої ОСОБА_1 та схопити її своїми руками та повалити на землю після чого утримувати, доки двоє невстановлених в ході досудового слідства осіб не заберуть з її сумки цінні речі, після чого останні повинні були розділити між собою викрадені речі.

Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, повторно, ОСОБА_2 підійшовши до потерпілої з лівої сторони, відкрито, з корисливих мотивів, схопив своєю правою рукою за ручку жіночої сумки та ривковими рухами почав її тягнути на себе, однак в цей час потерпіла ОСОБА_1 почала чинити опір не відпускала ручку сумки і також стала тягти її на себе. Після чого ОСОБА_2 обхватив своїми руками потерпілу та повалив її на землю, та став її утримувати на землі. В цей час до потерпілої підійшли два невстановлених в ході досудового слідства чоловіка, які дістали з сумки потерпілої мобільний телефон марки Xiomi Redmi 4A dual sim в корпусі золотого кольору, вартість якого, згідновисновку судово-товарознавчої експертизи ХНДІСЕ ім. М.С. Бокаріуса № 15128 від 26.06.2018 року - 2307 гривень 22 копійки, після чого з місця скоєння кримінального правопорушення зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, тим самим спричинивши потерпілій ОСОБА_1 матеріальну шкоду на суму 2307 гривень 22 копійки.

Такі дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК України, а саме відкрите викрадення чужого майна ( грабіж), вчинене повторно за попередньою змовою групою осіб.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_2 вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнав, та надав показання, що 11.06.2018р. приблизно о 19.00-20.00 годині він з двома чоловіками сиділи у парку та до них підійшла жінка, яка попросила підпалити. Ця жінка, за словами ОСОБА_2 , вийшла з кафе. Потім вони запропонували жінці випити, на що остання погодилась, зазначив, що з цими чоловіками він познайомився на вокзалі, одного з них звали ОСОБА_3 . Під час розпивання алкогольних напоїв, вони не обговорювали нічого з чоловіками, в тому числі, про наміри вчинити якісь злочинні дії, у них не було умислу на вчинення якогось злочину. Коли він пішов купити ще одну пляшку горілки, потерпіла залишилась з тими чоловіками, ходив не далеко, через дорогу, неподалік від Ленінського відділу поліції, там є точка. Повернувшись, вони далі продовжили розпивати спиртні напої. Потерпіла, за словами обвинуваченого, також трохи випила, приблизно 50 грам. Їхнє спілкування, тривало приблизно 20-30 хвилин. В цей час ніхто з них жодних дій не вчиняв, вони просто сиділи, випивали алкоголь та сміялись. ОСОБА_2 обійняв жінку, проти чого вона не заперечувала. Потім перевірив зміст гаманця потерпілої, який дістав з її сумки, але зазначив, що він нічого у жінки не брав. Залишившись наодинці із потерпілою, остання сказала йому, що у неї зник телефон. Коли його затримали оперуповноважені, він зазначив, що особисто він телефону не брав, у нього не вилучалось нічого працівниками поліції, як і не здійснювалось інших процесуальних дій. Жінка під час впізнання вказала на нього, однак запереченнь щодо його знаходження на місці події він не висловлював. Вказує, що в ході огляду слідчий надав телефон, а йому прийшлось погоджуватися з усім, що казали.

Потерпіла ОСОБА_1 показала, що вона йшла з боку Полтавського Шляху , через сквер, приблизно о 20.00 годині, та її ніхто не хватав за руки, та не тягнув за сумку. Їй зустрілись три чоловіки, які сиділи на лавочці та запитали у неї, котра година. Вона діставши мобільний телефон, подивилась та поклала його відразу в сумку. Зазначила, що один з чоловіків поспішав на вокзал, той посадив її біля себе і хотів витягнути телефон.

Вона нічого не пила з чоловіками, пізніше почула, що у її сумку хтось лізе, тому вирішила піти. Чоловік її тримав, потім завалив на землю, дістав телефон та передав обвинуваченому, а потім ще і гаманець. Обвинувачений, перевірив зміст її гаманця, а потім повернув. У її гаманці були лише картки, потім два чоловіки спокійно пішли, а обвинувачений залишився і тримав її приблизно 20 хвилин. ОСОБА_1 зазначила, що в цей час вона кричала, просила на допомогу у перехожих, потім він вкусив її за губи до крові.

Потім, за словами потерпілої, обвинуваченому хтось зателефонував, після чого він відпустив її. Вона пішла, а він за нею, розпочав її наздоганяти та кричав, що допоможе їй повернути телефон. Потерпіла зупинилась, а він сказав, що підійде до людини, яка допоможе знайти телефон. За її словами, це не був працівник поліції. Це було біля лінійного відділу. Потерпіла не звернулась до поліції того ж дня із заявою, оскільки вона сподівалась, що цей чоловік, з яким її познайомив обвинувачений, допоможе знайти телефон. Цей чоловік сказав потерпілій, що допоможе знайти телефон, якщо вона заплатить йому гроші. Тоді вона пішла до банкомату, щоб зняти з картки гроші. Вона зняла з картки 500 гривень та віддала їх з надією, що він допоможе. Пізніше поліція знайшла її телефон та його повернули у районному відділі.

Свідок ОСОБА_5 , пояснив у судовому засіданні, що він був понятим під час огляду місця події, який відбувався у кабінеті № 30 Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області.Зазначив, що там сидів чоловік, що був затриманий працівниками поліції, ще була молода жінка понятою. Пояснив, що жодної розмови з чоловіком не вів, а лише підписав протокол, що бачив цього чоловіка.

Свідок ОСОБА_6 , пояснила, що вона не пам`ятає, учасником яких подій була 15.06.2018. Однак вказує, що перебувала у Ленінському відділі поліції, оскільки залучалась до проведення слідчих дій. Її було викликано в якості свідка, і вона підписувала протокол, але не пам`ятає, яка саме слідча дія відбувалась, та які саме події тоді мали місце. Свідок зазначила, що ці події, що відбувались у відділі поліції вранці. Перед нею стояли чоловіки з номерками, та була жінка, яка розповіла, що у неї викрали телефон з сумки.

Свідок ОСОБА_7 , пояснив, що він був понятим під час проведення слідчої дії, а саме пред`явлення особи для впізнання. Зазначив, що підписував протокол, але які самі події відбувались, не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_8 , пояснила, що була понятою під час проведення слідчої дії - огляду місця події. Її запросив черговий бути понятою під час проведення слідчої дії, зазначивши, що це буде тривати декілька хвилин. Як вона дізналась, чоловік викрав телефон і для того, щоб зменшити собі покарання, вирішив його віддати. Це було влітку, вона разом з іншим понятим зайшли до приміщення, а чоловік сказав, що він викрав телефон та хоче його повернути, телефон був у нього або в руках, або на столі, він не діставав його зі своєї кишені. При цьому вказує, що особисто бачила, як цей чоловік особисто його видав правоохоронцям.

Не зважаючи на невизнання вини ОСОБА_2 його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, доводиться дослідженими під час судового розгляду наступними письмовими доказами, наданими стороною обвинувачення :

- заявою ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення від 15.06.2018 року, згідно з якою остання просила органи поліції притягнути до кримінальної відповідальності невідомого чоловіка, який 11.06.2018 року біля 20 години 00 хвилин за адресою м. Харків. Вул. Полтавський шлях, 50, заволодів її майном (а.с. 48);

- протоколом пред`явлення особи для впізнання від 15.06.2018 року з фотознімками, за участю потерпілої ОСОБА_1 , а також двох понятих. Під час проведення даної слідчої дії, потерпіла ОСОБА_1 пояснила, що, вона зможе впізнати особу, яка вчинила відносно неї злочин, а саме за зарисами обличчя, зростом, за зовнішнім виглядом та тілобудовою.Потерпіла серед осіб, які були представлені їй, вказала на особу під номером 3, а саме ОСОБА_2 (а.с. 52- 54,55,56);

- протоколом огляду місця події від 18.06.2018 року, з фотознімками, в ході якого чоловік, який представився, як ОСОБА_2 та добровільно видав слідчому мобільний телефон Xiomi Redmi. (а.с.58-61,62-63);

- протоколом огляду предмету від 18.06.2018 року з ілюстративним матеріалом, в присутності двох понятих, старший слідчий СВ Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області Курдюков О.В. провів огляд предмету: мобільний телефон Xiomi 4A в корпусі золотого кольору (а.с.66,67);

- постановою про визнання речових доказів та передачу на зберігання від 18.06.2018 року, відповідно до якої, мобільний телефон Xiomi 4A IMEI: НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 визнано речовим доказом, та на нього накладено арешт, згідно ухвали Ленінського районного суду м.Харкова від 19.06.2018 року (а.с.68,70-72);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 25.06.2018 року з ілюстративним матеріалом, за участю потерпілої ОСОБА_1 в присутності двох понятих, експерта, під час проведення якого потерпіла розповіла про обставини вчиненого відносно неї кримінального правопорушення, та на статисті показала яким чином (а.с. 73-74,75,76);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 26.06.2018 року з ілюстративним матеріалом, за участю підозрюваного ОСОБА_2 , в присутності двох понятих, в ході якого підозрюваному було запропоновано розповісти про обставини вчиненого кримінального правопорушення (а.с. 77-78,79,80);

- висновком судово-товарознавчої експертизи № 15128 від 26.06.2018 року ринкова вартість майна, зазначеного в ухвалі, з урахуванням зносу, станом на 11.06.2018 року, складала: 2307,22 грн. (дві тисячі триста сім грн.22 коп.) (а.с.87-90);

Аналізуючи наведені вище та безпосередньо досліджені судом докази, щодо обставин вчинення протиправних дій обвинуваченим, суд не вбачає підстав піддавати їх сумніву, оскільки вони узгоджуються між собою та вказують на існування об`єктивних даних, які беззаперечно свідчать про причетність до вчинення злочину, за обставин встановлених судом.

Отже, судом не встановлено істотних порушень під час досудового розслідування, які б перешкоджали суду прийняти наведені вище докази надані стороною обвинувачення та оцінює їх в цілому як допустимі та належні докази, такі, що зібрані уповноваженими на те особами та у порядку встановленому КПК України, в тому числі, із забезпеченням права обвинуваченого на захист.

Оцінюючи допустимість того чи іншого доказу суд, повинен враховувати істотність допущених порушень кримінально процесуального закону та важливість кожного доказу для кримінального провадження, а також наслідки, які матимуть місце у випадку допущення доказу, який було отримано не у встановленому порядку.

Пред`явлення для впізнання проведені з чітким дотриманням вимог ст. 228, 231 КПК України, а тому приймаються судом як належний та допустимий доказ. Будь-яких зауважень до вказаних протоколів учасниками не вносилось.

Достовірність та об`єктивність наведених доказів у суду сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються один з одним, відносні, допустимі та достатні, у зв`язку з чим суд вважає можливим прийняти вказані вище докази і визнає їх достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого ОСОБА_2 та визнання його винуватості.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що він не причетний до скоєння злочину, спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_1 , яка впізнала ОСОБА_2 як особу, що вчинила відносно неї злочин та заволоділа належним їй майном.

При цьому суд приймає показання потерпілої як достовірні, оскільки обличчя нападника було у безпосередній близькості до обличчя потерпілої, що надало їй можливість добре розгледіти його риси та запам`ятати.

На цьому зазначала потерпіла як в ході досудового слідства так і в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, показання обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що він не причетний до вчинення відносно потерпілої ОСОБА_1 , суд надає критичну оцінку, розцінює їх як позицію захисту від пред`явленого обвинувачення та спробу уникнути кримінальної відповідальності.

Суд зазначає, що всі докази, як правило, повинні подаватися під час публічного розгляду для забезпечення змагальності сторін. З цього правила існують винятки, але вони не можуть порушувати права захисту.

Якщо підсудному було надано відповідну та належну можливість заперечити такі показання, чи то при їх наданні, чи на пізнішому етапі, прийняття їх як доказів не суперечитиме саме по собі вимогам пунктів 1 та 3«d» статті 6 Конвенції.

Так, кожен факт причетності особи до вчинення злочину та винності має бути підтверджений повнотою зібраних доказів, а переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо.

З аналізу вище визначених обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких об`єктивних даних, що підтверджують всілякі сумніви відносно достовірності заяви ОСОБА_2 , який добровільно видав слідчому мобільний телефон марки Redmi 4A dual sim в корпусі золотого кольору - потерпілої ОСОБА_1 , відкрито заволодівши ним 11.06.2018 року, біля 20 години у парку пожежників. (а.с.57)

Згідно з вимогами частини першої статті 18 КПК жодна особа не може бути примушена визнавати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення, а відповідно до вимог частини другої цієї статті - кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

Тобто законодавцем заборонено стороні обвинувачення вчиняти дії, спрямовані на примушування будь-якої особи до визнання винуватості або говорити з приводу підозри чи обвинувачення, а вчинення дій всупереч цій забороні має визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Оцінюючи допустимість того чи іншого доказу суд, повинен враховувати істотність допущених порушень кримінально процесуального закону та важливість кожного доказу для кримінального провадження, а також наслідки, які матимуть місце у випадку допущення доказу, який було отримано не у встановленому порядку.

Суд вважає із достовірністю встановлені викладені обставини, а всі зібрані у справі докази, які здобуті слідством з дотриманням порядку, встановленого кримінально-процесуальним законодавством і досліджені в судовому засіданні, в сукупності, визнає достовірними, оскільки вони відповідають фактичним обставинам у справі, доповнюючи один одного, а тому, з урахуванням їх, на підставі аналізу приходить висновку, що винність обвинуваченого доведена.

В ході судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи обвинуваченого та захисника про не причетність ОСОБА_2 до інкримінованого злочину. Показання в частині заперечення вини, фальсифікацію та недопустимість доказів у справі, неправдиві свідчення потерпілої, суд розцінює як обраний ним спосіб захисту, що не спростовує його винуватість, а також не впливає на тяжкість покарання за вчинений злочин.

Показання обвинуваченого спростовуються дослідженими в ході розгляду справи доказами. Стосовно посилань на протиправність ведення досудового розслідування, не дають підстав для визнання будь-якого з доказів, недопустимими, відповідно до ст. 87 КПК України.

Суд приходить висновку, що своїми умисними та протиправними діями ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно за попередньою змовою групою осіб.

При з`ясуванні даних про особу обвинуваченого вбачається, що ОСОБА_2 раніше неодноразово судимий, в тому числі за вчинення умисних корисливих злочинів, має не зняту та непогашену судимість в установленному законом порядку, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває, неодружений, офіційно не працевлаштований.

Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_2 під час судового розгляду не вбачає.

Згідно ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_2 суд не вбачає.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Згідно ч. 2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Призначаючи покарання ОСОБА_2 , суд виходить із положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує роз`яснення Верховного Суду України, викладені в постанові №7 від 04 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст.12 КК України є тяжким умисним злочином, відношення особи до скоєного злочину, наслідки вчиненого кримінального правопорушення, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, дані про особу обвинуваченого, у зв`язку з чим судом призначається ОСОБА_2 , покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.186 КК України, яке є необхідним та достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого та попередження скоєння нових злочинів.

Крім того, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_2 був засуджений 16.12.2019 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст.156 КК України до 6 років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, покарання повністю не відбув.

ОСОБА_2 був затриманий 09.09.2019 року, відбував покарання та проходив курс лікування в спеціалізованої туберкульозної лікарні при державній установі "Дніпровська виправна колонія (№89) з 17.02.2020 року, після проходження курсу лікування був етапований до ДУ Харківська виправна колонія (№43) для подальшого відбування покарання.

Виходячи з приписів кримінального закону правила призначення покарання, передбачені ч. 4 ст. 70 КК, застосовуються в разі, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що особа винна ще й в іншому злочині, вчиненому нею до постановлення попереднього вироку. У такому випадку суд може при призначенні покарання за другим вироком як поглинути покарання за першим вироком, так і приєднати його повністю або частково, однак таким чином, щоб обраний захід примусу не перевищував максимального покарання, встановленого статтею (частиною статті), за якою особу засуджено, і водночас не був меншим строку покарання, визначеного за перший злочин. При цьому суд зобов`язаний в остаточне, призначене за сукупністю злочинів, покарання зарахувати покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 71 КК якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Разом із цим, з огляду на те, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК України, вчинено обвинуваченим до ухвалення вироку Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області від 16.12.2019 року, суд, вважає за необхідне застосувати положення положення ч.4 ст.70 КК України, та ч.1 ст.71, ч.4 ст.81 КК України.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 N 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» коли при визначенні покарання за правилами ст. 71 КК до покарання за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, суди повинні точно встановлювати невідбуту частину основного й додаткового покарань і зазначати їх вид та розмір у новому вироку.

При цьому, оскільки 12.02.2018 року ОСОБА_2 був звільнений з місць позбавлення волі умовно-достроково на невідбутий строк 8 місяців 1 день, а інкримінований йому злочин за ч.2 ст.186 КК України скоїв у період умовно-дострокового звільнення, тому суд остаточно призначає обвинуваченому покарання відповідно до вимог ч.1 ст.71, ч.4 ст.81 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового складання призначених покарань.

Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати покарання, від відбування якого особу звільнено умовно достроково за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі тощо.

Таким чином на момент скоєння нового злочину невідбута частина покарання ОСОБА_2 складала 8 місяців 1 день позбавлення волі.

Відповідно до ч.4 ст. 71 КК України, остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 слід рахувати з 09 вересня 2019 року, як зазначено у вироку Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16.12.2019 року, тобто з моменту його затримання.

Відповідно до ч.4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

У зв`язку з чим, суд вважає необхідним скасувати арешт, накладений ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 19.06.2018 р.

Долю речових доказів вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Розподілити процесуальні витрати відповідно до вимог ст. 124 КПК України.

Керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та призначити йому покарання у виді - 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16.12.2019 року, остаточно призначити ОСОБА_2 до відбування покарання у виді - 6 (шести) років позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.71, ч.4 ст.81 КК України за сукупністю вироків,до призначеного за даним вироком покарання, частково приєднати не відбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м.Харкова від 14 травня 2015 року у виді 8 (восьми) місяців позбавлення волі, та визначити ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк - 6 (шість) років 8 (вісім) місяців.

Зарахувати в строк відбутого покарання ту частину покарання, що відбута за вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16.12.2019 року, з дня його затримання, тобто з 09 вересня 2019 року.

До набрання вироком законної сили у відношенні ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Харківській установі виконання покарань УДПтСУ в Харківській області №27 - залишити без змін.

Скасувати арешт накладений Ленінським районним судом м.Харкова від 19.06.2018 року.

Стягнути з ОСОБА_2 процесуальні витрати за проведену по кримінальному провадженню судово-товарознавчу експертизу № 15128 у сумі 2307 грн. 22 коп. перерахувавши їх на користь держави.

Речові докази, а саме: мобільний телефон Redmi 4A dual sim в корпусі золотого кольору - залишити у розпорядженні потерпілої ОСОБА_1 .

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення, а для особи, що тримається під вартою - з моменту вручення копії судового рішення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя В.Г.Пашнєв