Рішення № 96458389, 22.04.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2021 року Чернігів Справа № 620/1181/21

Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного центру зайнятості, Чернігівського міського центру зайнятості про визнання недійсним наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського обласного центру зайнятості, в якому просить визнати наказ Чернігівського обласного центру зайнятості від 03.02.2021 №Нт210203 про відмову в наданні статусу безробітного недійсним (неправомірним) та зобов`язати Чернігівський обласний центр зайнятості надати ОСОБА_1 статус безробітного в установленому, чинним в Україні законодавством, порядку.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що рішення відповідача про відмову у наданні статусу безробітного є порушенням його прав, встановлених Конституцією України.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 23.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання адміністративного позову 15 - денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем, у встановлений судом строк, подано відзив на позов, в якому зауважив, що Чернігівський обласний центр зайнятості є неналежним відповідачем по справі, натомість належним відповідачем є Чернігівський міський центр занятості та просив здійснити відповідну заміну відповідача.

Ухвалою суду від 15.03.2021 клопотання Чернігівського обласного центру зайнятості задоволено частково; залучено до участі у справі №620/1181/21 в якості другого відповідача Чернігівський міський центр зайнятості (вул. Попудренка, 14, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ - 21395273).

Чернігівським міським центром занятості подано відзив на позов, в якому останній не визнає позовних вимог і просить суд відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що позивач є засновником ТОВ «Рибалка», отже здійснює підприємницьку діяльність, а тому згідно статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» відноситься до зайнятого населення.

Позивачем подана відповідь на відзив на позов, в якій зазначив, що згідно статті 167 Господарського кодексу України володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Також вказав, що позивач у ТОВ ««Рибалка» не є одноособовим засновником товариства, також не є підписантом та керівником.

Чернігівським міським центром занятості подані заперечення на відповідь на відзив на позов, в яких вказав, що ОСОБА_1 є одним із кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Рибалка», зокрема, має право на отримання доходів від діяльності юридичної особи та здійснює вплив на діяльність товариства.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського міського центру зайнятості із заявами про надання статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю від 28.01.2021.

За результатами розгляду заяви, відповідачем винесено наказ «Про прийняття рішень службою зайнятості, передбачених Законами України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та нормативними актами щодо їх застосування» від 03.02.2021 №НТ210203, яким позивачу відмовлено у наданні статусу безробітного відповідно до підпункту другого пункту 23 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, що шукають роботу.

Вважаючи протиправним оскаржуваний наказ відповідача позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначає Закон України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон №5067-VI, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із пунктом сьомим статті 1 Закону №5067-VI зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов`язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім`ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб`єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Згідно частини третьої статті 3 Закону №5067-VI зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.

Частиною першою статті 4 Закону №5067-VI передбачано, що до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 43 Закону №5067-VI статусу безробітного може набути, зокрема, особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Згідно пункту другого частини першої статті 43 Закону №5067-VI статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою (у тому числі поданою засобами електронної ідентифікації) у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України у постанові від 19.09.2018 №792 (далі - Порядок №792).

Пунктом 14 Порядку №792 передбачено, що статус безробітного надається особам, які зазначені у частині першій статті 43 Закону України «Про зайнятість населення».

Згідно пункту 17 Порядку №792 для надання статусу безробітного особа, яка шукає роботу, подає заяву про надання статусу безробітного, пред`являє документи, зазначені в підпункті 1 пункту 4 цього Порядку, а також: трудову книжку (цивільно-правовий договір чи документ, який підтверджує припинення останнього виду зайнятості). Особа, яка втратила трудову книжку, пред`являє дублікат трудової книжки чи довідку архівної установи про прийняття та звільнення з роботи; документ про освіту; військово-обліковий документ для осіб, які звільнилися із строкової військової служби.

Форма заяви про надання статусу безробітного затверджується Мінекономіки.

Відповідно до пункту 22 Порядку №792 рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається центром зайнятості не пізніше сьомого календарного дня з дня подання особою, яка шукає роботу, заяви про надання статусу безробітного.

Згідно пункту 23 Порядку №792 підставами для відмови у наданні статусу безробітного є, зокрема, встановлення факту зайнятості особи, у тому числі отримання повідомлення від роботодавця про працевлаштування особи.

Пунктом 24 Порядку №792 встановлено, що рішення центру зайнятості про відмову у наданні статусу безробітного може бути оскаржене в установленому законодавством порядку.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 128 Господарського кодексу України передбачено, що громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.

За приписами частини четвертої статті 128 Господарського кодексу України громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов`язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов`язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Відповідно до статті 63 Господарського кодексу України в Україні залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду діють унітарні та корпоративні підприємства, які можуть утворюватися як засновником, так і засновниками відповідно.

Частиною 4 статті 63 Господарського кодексу України встановлено, що унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Отже заснування приватною особою унітарного (приватного) підприємства є господарською діяльністю, яка розглядається як підприємницька діяльність цієї особи.

Проте частиною 5 статті 63 Господарського кодексу України визначено, що корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

В силу положень статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Частиною першою статті 5 Закону України від 06.02.2018 №2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що учасники товариства мають такі права: брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; отримувати інформацію про господарську діяльність товариства; брати участь у розподілі прибутку товариства; отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість.

З копії безкоштовного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що в даному витязі відсутній запис про державну реєстрацію ОСОБА_1 , як підприємця, а лише зазначено, що ОСОБА_1 є одним із засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Рибалка», що відповідно до статті 63 Господарського кодексу України є корпоративним підприємством.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 фактично володіє корпоративними правами, що у розумінні статті 167 Господарського кодексу України не вважається підприємницькою діяльністю, а отже доводи відповідача, що позивач є зайнятою особою, є безпідставними.

Отже суд зауважує, що наявність у ОСОБА_1 прав засновника товариства з обмеженою відповідальністю «Рибалка» не може вважатись підприємницькою діяльністю, а відтак відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні статусу безробітного.

Згідно частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати наказ Чернігівського міського центру зайнятості від 03.02.2021 №Нт210203 про відмову в наданні статусу безробітного ОСОБА_1 та зобов`язати Чернігівський міський центр зайнятості надати ОСОБА_1 статус безробітного, в установленому законодавством Україні порядку.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім), 00 грн.

Керуючись статтями 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернігівського обласного центру зайнятості, Чернігівського міського центру зайнятості про визнання недійсним наказу та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Чернігівського міського центру зайнятості від 03.02.2021 №Нт210203 про відмову в наданні статусу безробітного ОСОБА_1 .

Зобов`язати Чернігівський міський центр зайнятості надати ОСОБА_1 статус безробітного, в установленому законодавством України порядку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім) 00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського окружного адміністративного суду або до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: Чернігівський обласний центр зайнятості, вул. Коцюбинського, 40, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 03491464.

Відповідач: Чернігівський міський центр зайнятості, вул. Попудренка, 14, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ - 21395273.

Суддя В.В. Падій