Рішення № 96439235, 21.04.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/3122/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючої судді Дергачової Н.В., при секретарі судового засідання Стегней К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Ужгороді цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідно до Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 15.10.2012 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 34534.80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця Відповідач надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом.

Вказав, що ОСОБА_1 своїм підписом у заяві підтвердила свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими AT КБ «ПРИВАТБАНК» Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та Банком Кредитний договір.

Так, відповідно до вказаної Генеральної угоди банк взяті на себе зобов`язання виконав.

На виконання умов договору, відповідачу було встановлено кредитну лінію на платіжну картку. Умовами договору, відповідач зобов`язувався погашати заборгованість за кредитом та інші платежі, однак взяті на себе зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим, станом на 07 жовтня 2020 року, її заборгованість перед банком складає 26231,77 грн. - заборгованість за кредитом; 26790,73 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 62956,20 грн. - заборгованість за комісією. Разом з тим, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11.09.2014 р з відповідача ОСОБА_1 на користь Позивача AT КБ "ПРИВАТБАНК", було стягнуто заборгованість за Генеральною угодою, яка складала 36496,82 грн,, з яких: 26 232,00 грн. - заборгованість за кредитом; 1673.81 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 8591,01 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди. Тому, позивач стверджує, що заборгованість ОСОБА_1 становить 88073,12 грн, оскільки саме така сума, є різницею, яку відповідачка має сплатити за невиконання взятих на себе зобов`язань.

Посилаючись на викладене представник позивача просив суд, стягнути з відповідачки заборгованість на загальну суму 88073,12 грн. та судові витрати у сумі 1921,00 грн.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив справу розглядати у його відсутності, вказав, що позов підтримує, згоден на ухвалення заочного рішення у справі в разі неявки відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про місце та час розгляду справи. Відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.

15.10.2012 року, ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала генеральну угоду про реструктуризацію боргу та приєднання до Умов та правил надання послуг за кредитною карткою б/н від 15.10.2012 року.

Згідно з п. п. 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3 Генеральної угоди сторони погодили за кредитним договором зменшити розмір заборгованості, яка виникла у період з дати надання кредиту, а саме проценти на 1185,94 дол. США., комісію на 0.0 дол. США., пеню на 0.0 дол. США. та штраф на 1244,61 грн., визначили, що заборгованість за цим договором становить 36934,80 грн., дата остаточного погашення заборгованості за договором – 15.10.2015 року.

Відповідно до п. 2.1 Генеральної угоди банк надає позичальнику строковий кредит у сумі 34534,8 грн. на строк 36 місяців з 15.10.2012 року по 31.10.2015 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в сумі 34534,80 грн. в обмін на зобов`язання позичальника повернути кредит, сплатити проценти у розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом у вказаній в заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється з 1 по 25 число кожного місяця. Позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) у розмірі 1252,92 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами, а також інших витрат відповідно до Умов т правил. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31.10.2015 року.

Згідно зі ст. ст. 212, 611, 651 ЦК України, у разі порушення позичальником строків погашення заборгованості, вказаних у цій Генеральній угоді, Умовах і правилах, більше ніж на 31 день за зобов`язаннями, строк виконання яких не настав, сторони дійшли згоди, що строком повернення кредиту вважається 32-й день з часу виникнення порушення. Заборгованість за кредитом, починаючи з 32 дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує штраф у розмірі 6933,73 грн. (п. 2.2 Генеральної угоди).

До позовної заяви банком додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Умови та правила надання банківських послуг в Приват Банку.

Згідно з наданими банком розрахунками, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом 07 жовтня 2019 року, перед банком складає 88073,12 грн.

Вказаний банком розрахунок здійснений з врахуванням того, що загальна заборгованість ОСОБА_1 складається з: 26231,77 грн. - заборгованість за кредитом; 26790,73 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 62956,20 грн. - заборгованість за комісією.

За рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11.09.2014 р з відповідача ОСОБА_1 на користь Позивача AT КБ "ПРИВАТБАНК", було стягнуто заборгованість за Генеральною угодою, яка складала 36496,82 грн, з яких: 26 232,00 грн. - заборгованість за кредитом; 1673.81 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 8591,01 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди.

Таким чином, саме сума у розмірі 88073,12 є такою, що на думку позивача підлягає до стягнення в судовому порядку.

Відповідно до ст.ст. 11-16, 202, 509, 525, 526, 572, 589, 590, 611, 614, 623-626, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 7, 33, 39, 41 Закону України «Про іпотеку» цивільні права та обов`язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; позичальник зобов`язаний повернути кредитору заборговане, а той управі вимагати сплати боргу, виконання порушеного зобов`язання (за відповідних умов - достроково), в тому числі, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах; особа здійснює свої права та виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Наявність підстави для виникнення боргу, пред`явленого до стягнення, його розмір і обґрунтованість доказуються кредитором, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ст. 614 ч. 2, ст. 623 ч. 2 ЦК України).

За загальним правилом, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.ст. 598, 599 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, правомірність правочину презюмується, договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 204, 629 ЦК України). Сплата процентів за кредитом є істотною умовою договору, здійснюється у строки та на умовах, визначених договором (ст.ст. 536, 626, ст. 628 ч. 1, ст. 638 ч. 1, ст. 1048 ч. 1, ст. 1054 ЦК України).

Сторони в цивільних відносинах є юридично рівними, у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою ст. 13 ЦК України, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст.ст. 1, 2, ст. 13 ч. 6 ЦК України).

Судом встановлено, що сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній банком частині, на підставі чого, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11.09.2014 року і було стягнуто заборгованість яка виникла та вищезазначена, з ОСОБА_1 на користь банку. Рішення суду набуло законної сили.

Таким чином, фактично грошовий спір між позивачем і відповідачем з приводу стягнення основної заборгованості за кредитом у розмірі 26231,77 гривень вже вирішено вищевказаним судовими рішенням.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 , 62956,20 грн. – заборгованості за комісією, відповідно до пункту 2.1.12.8; 2.1.12.13 Умов та правил надання банківських послуг, суд зазначає наступне.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені Законом України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній час укладення кредитного договору), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 (в редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Пунктом 1.3.3 Генеральної угоди від 15.10.212 року передбачено, що починаючи з дня наступного за днем повернення кредиту, , позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0.15 % від суми залишку не погашеного боргу за кредитом за кожен день прострочки. При цьому відсотки та комісія за користування кредитом не нараховуються та не сплачуються.

Відповідно до п. 2.1 Генеральної угоди боржник сплачує заборгованість за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотків, а також інших витрат відповідно до Умов та правил.

Згідно п. 2.1.12.8 Банк нараховує комісію за обслуговування Кредиту в розмірі, встановленому Пам`яткою/Довідкою про умови кредитування, Тарифами Банку, якщо інше не передбачено п. 2.1.12.13.

2.1.12.13. У разі порушення Позичальником термінів по сплаті відсотків за користування Кредитом, зазначених у Пам`ятці Клієнта/Довідці про умови кредитування, пп. 2.1.12.2., 2.1.12.6., 2.1.12.7., Даних Умов, згідно зі ст. 212, 611, 651 Цивільного кодексу України Сторони погодили протягом періоду неналежного виконання Позичальником зобов`язань по сплаті відсотків за користування Кредитом Банк нараховує Позичальнику відсотки в розмірі фактично сплачених Позичальником. При цьому Позичальник за весь період неналежного виконання зобов`язань по сплаті відсотків за користування Кредитом сплачує Банку неустойку в розмірі, передбаченому п. 2.1.12.6.2. Умов. У разі порушення Позичальником термінів по сплаті комісії за обслуговування Кредиту, передбаченого у Пам`ятці Клієнта/Довідці про умови кредитування, п.2.1.12.8 Умов, згідно зі ст. 212, 611,651 Цивільного кодексу України Сторони погодили протягом періоду неналежного виконання Позичальником зобов`язань по сплаті комісії Банк нараховує комісію за обслуговування Кредиту в розмірі фактично сплаченої Позичальником. При цьому Позичальник за весь період неналежного виконання зобов`язань по сплаті комісії сплачує Банку неустойку в розмірі, передбаченому п. 2.1.12.8.1. даних Умов. Банк обумовлює, що на період неналежного виконання Позичальником зобов`язань по сплаті винагороди з цього Кредиту, що включає в себе відсотки за користування Кредитом і комісію за обслуговування, здійснюється зменшення винагороди до суми фактично сплаченого Позичальником.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то такі дії, а також супроводження кредиту не є самостійними послугами, які зумовлюють сплату позичальником коштів за це.

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1746цс16 зроблено висновок про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

У відповідності до правового висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі N 6-2071цс16, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Тому, вимога позивача в частині стягнення на користь банку заборгованості за комісією в розмірі 62 956,20 є безпідставною.

Окрім наведеного, суд зазначає, що обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за генеральною угодою про реструктуризацію, в тому числі розмір і порядок нарахування, позивач посилається на Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті: https:www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи генеральну угоду, якою зазначено про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо комісії, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Крім того, розглядаючи дану справу, суд керується правовою позицією висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 провадження №14-131цс19, відповідно до якої «пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору».

Верховний Суд прийшов до висновку, що АТ КБ "ПриватБанк" не дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону "Про захист прав споживачів" N 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

За таких обставин, ВС прийшов до висновку, що з відповідача слід стягнути тіло кредиту (оскільки особа все ж отримала кошти та користувалась ними), а у стягненні відсотків та заборгованості за комісією слід відмовити (оскільки, в заяві такі умови в повній мірі не прописані, а з інших доказів встановити дійсні умови договору на які погодилась особа - не можливо.).

В даній справі, з наданих суду доказів, також неможливо встановити дійсні умови на які погодилася відповідач ОСОБА_1 .

Разом з тим, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших страндартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин та до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в Генеральній угоді позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов та правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Тарифи банку на які посилається банк у позовній заяві, не містять підпису позичальника.

Суд вважає, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг а також витяг з Тарифів обслуговування, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину угоди, укладеної між сторонами 15.10.2012 року шляхом її підписання.

Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» комісії не можуть бути задоволені.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «Приватбанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Як вже зазначалось, такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Згідно вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, що стосується позовної вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 , 26790,73 грн. – заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд встановлено наступне.

Як вже зазначалось, відповідно до п. 2.1 Генеральної угоди банк надає позичальнику строковий кредит у сумі 34534,8 грн. на строк 36 місяців з 15.10.2012 року по 31.10.2015 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в сумі 34534,80 грн. в обмін на зобов`язання позичальника повернути кредит, сплатити проценти у розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом у вказаній в заяві, Умовах та правилах строки.

Зобов`язання за генеральною угодою відповідачкою ОСОБА_1 не виконано.

В матеріалах справи наявний розрахунок, здійснений представником позивача, за яким залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість розрахований за період з 16.10.2012 року та станом на 07.10.2019 року, у зв`язку з чим, розмір відсотків складає 26790,73 гривень.

Разом з тим, як вже попередньо встановлено судом, рішенням суду у справі №308/2556/14-ц. на користь позивача з відповідача ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість по відсотках за користування кредитом у розмірі 1673,81 грн., станом на 10.07.2014 року.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Згідно із ч. 2 статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) вказано, що «нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання».

Положення ст. 625 ЦК України також передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Ухвалення судом рішення про стягнення боргу, який не повернуто, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним зобов`язання та не позбавляє позичальника права вимагати покладення на останнього відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, зокрема, відповідно ст. 625 ЦПК України стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом, до повернення боргу з часу поза межами періоду, за який вони стягнуті рішенням у іншій справі.

Суд, враховуючи, передбачений ст. 13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства, розглядає позов в межах заявлених позивачем позовних вимог. При цьому суд зазначає, що прийняття до уваги розрахунку представника позивача погіршує становище відповідача, оскільки з загальної суми заборгованості за відсотками, частина таких у розмірі 1673,81 грн. вже стягнута за рішенням суду.

Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість, яка виникла починаючи з липня 2014 року та становить суму у розмірі 25 116,92 грн.

Отже, суд приходить до переконання, що позов підлягає до часткового задоволення з вищевикладених судом підстав.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 10,81,83,141,223,229,263,264,265,354,355 ЦПК України, ст.ст. 526, 610, 611, 612, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, -

У Х В А Л И В:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) заборгованість по відсоткам за користування кредитом за Генеральною угодою від 15.10.2012 року в розмірі 25 116,92 грн. (двадцять п`ять тисяч сто шістнадцять гривень 92 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299), витрати із сплати судового збору в сумі 547 грн. 87 коп. (п`ятсот сорок сім гривень 87 коп.).

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Н.В. Дергачова