Рішення № 96438121, 15.04.2021, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/5119/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мартиненко В. С.,

за участю секретаря судового засідання Штреккер В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

До Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з вказаним позовом звернулося АТ Комерційний банк «ПриватБанк», в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.07.2012 в загальному розмірі 45704,65 грн та судові витрати у розмірі 2102,00 грн.

В обґрунтування вказаних вимог позивач посилався на те, що 04.07.2012 між ним та відповідачем було укладено договір з отримання відповідачем банківських послуг шляхом підписання заяви приєднання, який складається із самої заяви та запропонованих ПАТ КБ «Приватбанк» «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку», які викладені на банківському сайті.

На підставі вимог, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 1069 ЦК України банк здійснив кредитування рахунку. Так, відповідач отримав кредит, який в повному обсязі повернутий не був, в зв`язку з чим позивач нарахував заборгованість станом на 11.08.2020 в розмірі 45704,65 грн, яка складається з заборгованості за «простроченим тілом кредиту» в розмірі 35266,50 грн, заборгованості за простроченими процентами в розмірі 10438,15 грн.

Відповідач надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що заява про приєднання до Умов і Правил ПриватБанку не містить відомостей про розмір процентів за користування кредитом, неустойки та інших умов. Крім того, місцем проживання відповідача є м. Костянтинівка Донецької області – територія, на якій здійснювалася антитерористична операція, в зв`язку з чим банк мав не нараховувати, а також скасувати вже нараховані пеню та штрафи.

Позивач надав відповідь на відзив, в якому повідомив про необґрунтованість доводів відповідача, посилаючись на те, що з виписки з особового банківського рахунку випливає, що відповідач активно здійснював витрати з особового банківського рахунку за відсутності на ньому власних коштів.

Позивач та відповідач в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, надали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши докази, подані на їх підтвердження, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було відкрито банківський рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк», яким вона користувалася шляхом здійснення банківських операцій за допомогою електронного платіжного засобу - платіжної картки, яка видавалася їй на певний строк. Станом на 20.02.2017 на рахунку ОСОБА_1 була відсутня будь-яка заборгованість.

З 21 травня 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».

Відповідач користувався банківським рахунком, застосовуючи платіжний засіб - банківську платіжну картку № НОМЕР_1 , строк дії якої до 30.09.2020, та була видана ОСОБА_1 06.10.2016.

В межах даної платіжної картки за період з 21.02.2017 по 12.08.2020 сукупний розмір витрат становив 91711,79 грн (стовпчик 3 в розрахунках, наданих позивачем).

В межах даної платіжної картки банк щомісячно списував комісію за обслуговування (членський внесок) в розмірі 20 грн, а всього за період з 10.10.2017 по 12.08.2020 в розмірі 640 грн, а також страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» за період з 08.06.2017 по 08.10.2019 в загальному розмірі 7247,98 грн, що в сукупному розмірі складало 7887,98 грн.

ОСОБА_1 за період з 21.02.2017 по 16.09.2018 особисто здійснювала витрати з рахунку на придбання товарів і послуг, а також зняття готівки незважаючи на відсутність на ньому власних грошових коштів у сукупному розмірі 83823,81 грн (91711,79 – 7887,98 = 83823,81).

За користування вказаними коштами позивач нараховував проценти, застосовуючи процентну ставку 3,6% на місяць, що відповідає 43,2 % річних (3,6 % на місяць * 12) у період з 21.02.2017 по 14.09.2017, та процентну ставку 3,5 % на місяць, що відповідає 42,00 % річних (3,5 % на місяць * 12) у період з 15.09.2017 по 30.06.2020 (останній день, коли були нараховані проценти).

За період з 21.02.2017 по 30.06.2020 позивач нарахував проценти в загальному розмірі 49266,89 грн (стовпчик 12 в першому розрахунку, наданому позивачем, стовпчик 16 в другому розрахунку).

Кожного першого числа наступного місяця, починаючи з 01.07.2017, позивач зараховував проценти, які були нараховані ним у попередньому місяці, до тіла кредиту (стовпчик 4 в розрахунках, наданих позивачем), що в сукупному розмірі становило 36712,64 грн.

За період з 01.03.2018 по 01.09.2019 позивачем було нараховано 600 грн пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.

За період з 27.02.2017 по 09.06.2020 ОСОБА_1 здійснювала платежі на погашення заборгованості, а також відбувалось списання банком її власних коштів з інших рахунків на погашення вказаної заборгованості в загальному розмірі 95661,61 грн.

В підсумковому розрахунку заборгованості у позовній заяві позивач позначив як «прострочене тіло кредиту» суму в розмірі 35266,50 грн, під якою позивач розуміє заборгованість за особисто позиченими відповідачем коштами, а також списані банком, як позика відповідача, членські внески, страхові платежі, та, крім того, погашені за рахунок тіла кредиту проценти.

Вказані обставини підтверджуються анкетою – заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, підписаною відповідачем 04.07.2012, випискою з особового банківського рахунку відповідача щодо платіжної карти № НОМЕР_1 , банківською довідкою про платіжні картки, видані відповідачу, копії яких були долучені до позову. Вказані обставини відповідають розрахункам, наданим позивачем.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проте суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за «простроченим тілом кредиту» в розмірі 35266,50 грн та заборгованості за простроченими процентами в розмірі 10438,15 грн, а всього в розмірі 45704,65 грн з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 1069 ЦК України розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України.

Судом встановлено, що за період з 21.02.2017 по 11.08.2020 розмір облікової ставки Національного банку України коливався від 6% річних до 18 % річних, а отже подвійна облікова ставка Національного банку України (12 % - 36 % річних відповідно) завжди була меншою ніж ставки 43,2 % річних та 42,0 % річних, які протягом усього часу використовувалися позивачем для розрахунку процентів.

Крім того, вказаний розмір заборгованості за процентами, який був нарахований позивачем, є необґрунтованим, оскільки позивач з 01.07.2017 нараховував проценти також на заборгованість за раніше нарахованими процентами (а саме: на проценти погашені за рахунок тіла кредиту), а з 01.03.2018 також на пеню, а у період з 01.03.2018 по 13.03.2018, з 01.05.2018 по 11.05.2018, 01.07.2018 по 12.07.2018, з 01.08.2018 по 14.08.2018, з 01.09.2018 по 12.09.2018, з 01.10.2018 по 10.10.2018, з 01.01.2019 по 14.01.2019, з 01.02.2019 по 17.02.2019, з 01.03.2019 по 13.03.2019, з 01.04.2019 по 11.04.2019, з 01.05.2019 по 13.05.2019, з 01.07.2019 по 08.07.2019, з 01.09.2019 по 12.09.2019, з 01.11.2019 по 14.11.2019, з 01.01.2020 по 30.06.2020 із застосування подвійного коефіцієнту, тобто у вказані періоди заборгованість за процентами вдвічі збільшувалася і знов включалася до «простроченого тіла кредиту», на яке знов нараховувалися проценти.

Проте використання такої формули не відповідає умовам договору, вимогам, передбаченим ч. 1 ст. 1048 ЦК України, зі змісту яких випливає, що проценти нараховуються лише на суму позики, а також вимогам, передбаченим ч. 2 ст. 550 ЦК України, відповідно до яких проценти на неустойку не нараховуються.

Посилання позивача про те, що такий метод нарахування процентів (за рахунок капіталізації раніше нарахованих процентів та неустойки, подвоюючи проценти в певні періоди), а також такий розмір процентів, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, були передбачені Умовами та правилами надання банківських послуг не спростовує висновок суду з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Суд не бере до уваги умови кредитного договору, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, долучених до матеріалів справи, оскільки позивачем залишилось не доведеним, що Умови та Правила надання банком кредиту є складовою кредитного договору, а саме те, що вони укладені в один день, тобто в день підписання позичальником заяви позичальника, і позичальник розумів, що саме ці Умови він мав на увазі, підписуючи заяву.

Наявність на сайті банку на час розгляду справи електронного документа «Умови та Правила надання банківських послуг» не спростовує висновків суду, оскільки не підтверджує конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг.

Так, в анкеті-заяві, підписаної відповідачем, зазначено, що до вказаної зави має бути додана Пам`ятка клієнта. Позичальник ознайомився та погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Проте судом залишилося не встановленим з якими конкретно запропонованими Умовами та правилами банківських послуг ознайомився відповідач, чи були вони ним підписані, та які умови договору були викладені в Пам`ятці клієнта, згаданої в анкеті - заяві.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03 липня 2019 року, відповідно до якої за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Отже, що рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині стягнення 5 071,87 грн процентів за користування кредитними коштами та пені у розмірі 16 059,00 грн за невиконання умов кредитного договору, відмовивши у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що позивач необґрунтовано нарахував проценти в загальному розмірі 49266,89 грн (стовпчик 12 в першому розрахунку, наданому позивачем, стовпчик 16 в другому розрахунку) за період з 21.02.2017 по 30.06.2020.

Також судом не була встановлена наявність умов договору про можливість списання банком за рахунок тіла кредиту в межах вказаної платіжної картки щомісячно комісії за обслуговування (членський внесок) в розмірі 20 грн, а всього за період з 10.10.2017 по 12.08.2020 в розмірі 640 грн, а також страхових платежів за договором «Страхування кредитного ліміту» за період з 08.06.2017 по 08.10.2019 в загальному розмірі 7247,98 грн, що в сукупному розмірі складало 7887,98 грн.

Посилання позивача про те, що вказаний розмір передбачений Умовами та правилами надання банківських послуг не спростовує висновок суду з підстав, що наведені вище.

Позовні вимоги щодо наявності заборгованості за пенею також є необґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Судом не встановлено наявність умов кредитного договору щодо розміру пені – 50 грн на місяць, як зазначено в розрахунку заборгованості, здійсненому позивачем.

Посилання позивача про те, що вказаний розмір передбачений Умовами та правилами надання банківських послуг не спростовує висновок суду з підстав, що наведені вище.

Крім того, при нарахуванні відповідачу заборгованості за пенею та штрафом позивачем не враховані положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року та який набув чинності з 15 жовтня 2014 року (далі - Закон № 1669 -УП).

Відповідно до ст. 2 Закону № 1669-УП на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особа підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669 –VII цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 ст.11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

На виконання абзацу 3 п.5 ст.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. у № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Пунктом 1 та 3 вказаного Розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079 «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053».

Судом встановлено, що зареєстрованим місцем проживання відповідача є м. Костянтинівка Донецької області, яке відповідно до розпоряджень КМУ від 30.10.2014 р. та від 02.12.2015 р. входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Водночас судом встановлено, що платежі, здійсненні відповідачем в розмірі 600 грн, були спрямовані банком на погашення заборгованості за пенею, нарахованої за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн у період з 01.03.2018 по01.09.2019, а отже вказані кошти мають бути спрямовані на погашення заборгованості за тілом кредиту що відповідає черговості погашення заборгованості, порядок якої передбачено ч. 1 ст. 534 ЦК України.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що станом на 11.08.2020 у ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», оскільки судом було встановлено, що ОСОБА_1 за період з 21.02.2017 по 16.09.2018 особисто здійснювала витрати з рахунку на придбання товарів і послуг, а також зняття готівки незважаючи на відсутність на ньому власних грошових коштів у сукупному розмірі 83823,81 грн, при цьому погасила заборгованість за період з 27.02.2017 по 09.06.2020 в загальному розмірі 95661,61 грн, що значно перевищує розмір здійснених нею витрат в межах кредитування рахунку, водночас судом була встановлена необґрунтованість розміру нарахованих процентів за період з 21.02.2017 по 30.06.2020 в розмірі 49266,89 грн та пені в розмірі 600 грн.

А отже, в задоволені позовних вимог необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 141, 259, 264 - 265, 273, 279, п.п.15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 04.07.2012 станом на 11.08.2020, яка включає: заборгованість за «простроченим тілом кредиту» в розмірі 35266 гривень 50 копійок, заборгованість за простроченими процентами в розмірі 10438 гривень 15 копійок, а всього в розмірі 45704 (сорока п`яти тисяч семисот чотирьох) гривень 65 копійок – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами ЦПК України, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ЄДРПОУ 14360570; відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя