Рішення № 96417679, 21.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2021 року м. Київ № 640/8480/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Стрюкової Ірини Олександрівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

15.02.2020 ОСОБА_1 (Куценко Н.М.) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійсненням ліквідації Акціонерного товариства (далі - АТ) «ВТБ Банк» (далі - Уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації АТ «ВТБ Банк»), у якій просить:

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації АТ «ВТБ Банк», включити вимоги ОСОБА_1 до реєстру кредиторів банку для отримання коштів у відповідності до договору банківського вкладу №R4113/80641D/KR04 «класичний» на суму 30 000 (тридцять тисяч) доларів США для подальшого задоволення вимог у відповідній черговості та порядку встановленого Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI);

- стягнути із Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації АТ «ВТБ Банк» витрати на правничу допомогу у розмірі 14 840,80 (чотирнадцять тисяч вісімсот сорок гривень 80 коп.) грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що не включення її до реєстру кредиторів порушує юридичні гарантії права власності на її майно, зокрема, грошові кошти, а також суперечить положенням національного та міжнародного права та судовій практиці України та Європейського Суду.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2020 ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі за її позовом.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2020 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Чудак О.М. від 26.11.2020 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за вищевказаним позовом. Цією ж ухвалою замінено відповідача у справі №640/8480/20, а саме Уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації АТ «ВТБ Банк» Шевченка О.В., правонаступником - Уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації АТ «ВТБ Банк» Стрюковою І.О. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації АТ «ВТБ Банк» у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 проти позову заперечує, вказавши, що відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову, оскільки порушення кредитором установленого законодавством тридцятиденного строку для звернення з вимогами про забезпечення відшкодування коштів за вкладами виключає наявність правових підстав для їх прийняття.

Позивачем подано відповідь на відзив, а відповідачем заперечення.

Таким чином, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

20.12.2013 між Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) «ВТБ Банк» та позивачем було укладено договорі банківського вкладу № R4113/80641D/KR04 «класичний», згідно із пунктом 1.1 якого вкладник передає, а Банк приймає на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти (далі - Вклад) та зобов`язується виплатити вкладники Вклад та проценти на Вклад. Пунктом 1.1.2 Договору визначена сума вкладу - 30 000 доларів США.

Згідно із квитанцією від 20.12.2013 № 31657 позивачем внесено кошти на депозитний рахунок на виконання умов договору № R4113/80641D/KR04.

Також судом встановлено, що з 2014 року позивач проживає у Федеративній Республіці Німеччина. Всі її рідні залишилися проживати в Автономній Республіці Крим, а відтак не володіли інформацією щодо подій, які відбуваються в Україні.

Окрім цього судом встановлено, що Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) 13.11.2018 прийнято постанову №764-рш/БТ «Про віднесення Акціонерного товариства «ВТБ Банк» до категорії проблемних» строком на 180 днів.

На підставі рішення Правління НБУ від 27.11.2018 №3180 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «ВТБ Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», розпочато процедуру виведення АТ «ВТБ Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 28.11.2018 по 27.12.2018.

На підставі рішення Правління НБУ від 18.12.2018 №849-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «ВТБ Банк» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 18.12.2018 №3392 «Про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», розпочато процедуру ліквідації АТ «ВТБ Банк» строком на 2 роки з 19.12.2018 до 18.12.2020 включно. Призначено уповноваженою особою Фонду з делегуванням повноважень ліквідатора банку АТ «ВТБ Банк», визначених Законом № 4452-VI, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку, відповідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Шевченка О.В. строком на два роки з 19.12.2018 по 18.12.2020 включно.

На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 21.12.2018 розміщено оголошення про початок виплати коштів вкладникам АТ «ВТБ Банк».

26.04.2019 позивачу від менеджера АТ «ВТБ Банк» стало відомо, що банк знаходиться на стадії ліквідації, після чого, позивач одразу звернулася до Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації АТ «ВТБ Банк» Шевченка Олександра Володимировича з письмовою заявою, в якій просила видати всю суму вкладу, включаючи відсотки в доларах США в зв`язку з ліквідацією банку.

26.04.2019 позивач засобами електронної пошти звернулась до Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації АТ «ВТБ Банк» з вимогою видати їй всю суму вкладу включаючи відсотки у доларах США у зв`язку із ліквідацією Банку.

Окрім того, 30.05.2019 позивачем було подано заяву до Фонду на виплату гарантованої суми вкладу у розмірі 200 000, 00 грн.

31.05.2019 позивач отримала відповідь на свою заяву, в якій відповідач, зокрема, зазначив, що кредиторські вимоги ОСОБА_1 не можуть бути прийняті Уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації АТ «ВТБ Банк», оскільки такі вимоги пред`явлені після закінчення строку з`явлення вимог, визначеного Законом.

В жовтні 2019 року позивач звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовною заявою до Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації АТ «ВТБ Банк» Шевченка Олександра Володимировича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити дії. Разом з тим, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23.10.2019 ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі за вищевказаним позовом та роз`яснено, що розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства, в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України)

Куценко Н.М., не погоджуючись із відмовою Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «ВТБ Банк» включити її вимоги до реєстрів кредиторів банку для отримання коштів, звернулася до суду з цим позовом.

Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.

Суд апеляційної інстанції постановою від 11.08.2020, скасовуючи ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2020 у цій справі та направляючи її для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва вказав на те, що судом першої інстанції правильно встановлено, що спір про включення кредиторських вимог до Реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Разом з тим, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що до подання адміністративного позову в цій справі позивач вже зверталася з аналогічними позовними вимогами в порядку цивільного судочинства, але ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.10.2019 у справі № 761/41250/19, яка набрала законної сили, їй відмовлено у відкритті провадження та роз`яснено, що заявлені позовні вимоги належать до юрисдикції адміністративного суду.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що за виниклих обставин, з метою дотримання права позивача на судовий захист, ця конкретна справа має бути вирішена судом адміністративної юрисдикції, а відтак направила справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Згідно із частиною другою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

З урахуванням наведеного, в даному випадку Окружний адміністративний суд міста Києва в контексті цих правовідносин, є «судом, встановленим законом» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом № 4452-VI, метою якого є захист прав і законних інтересів вкладників банку та який визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Статтею 27 Закону визначено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Отже, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії, на підставі якого Фонд гарантування вкладів фізичних осіб формує Загальний реєстр вкладників.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 44 Закону № 4452-VI, Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п`яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення.

Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

У відповідності до частини першої та другої статті 45 Закону № 4452-VI, Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.

Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України» не пізніше, ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.

Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду (частина п`ята статті 45 Закону № 4452-VI).

Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI).

У силу частини першої статті 49 Закону № 4452-VI, Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 вказаного Закону України. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 вказаного Закону України Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (частина друга статті 49 Закону № 4452-VI).

Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (частина третя статті 49 Закону № 4452-VI).

При цьому, пунктом 5-4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI передбачено, що кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов`язань.

Як встановлено судом, позивач у квітні 2019 року звернулася на адресу відповідача із заявою про визнання вимог кредитора та включення її вимог за договором банківського вкладу від 20.12.2013 № R4113/80641/D/KR04, укладеного між позивачем та АТ «ВТБ Банк», до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «ВТБ БАНК».

Суд також зауважує, що відповідно до умов укладеного договору банк зобов`язувався повернути позивачу вклад та сплатити проценти за вкладом на умовах та в порядку, встановлених цим договором.

Суд констатує, що позивач зверталася до відповідача із заявою про повернення всієї суми вкладу за вказаним договором, однак з пропуском строку, визначеного статтею 49 Закону України №4452.

Суд також зазначає, що пропуск позивачем такого строку відбувся з поважних причин, якими суд визнає перебування позивача за межами України.

Як встановлено під час розгляду справи на час оприлюднення інформації про рішення Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» від 18.12.2018 року № 849-рш, а також рішення дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ БАНК», позивач перебувала за межами України, та об`єктивно була позбавлена достатнього інформування про новини в Україні, в тому числі в банківському секторі, як наслідок інформація щодо негативних процесів навколо АТ «ВТБ БАНК» позивачу була не відома.

Враховуючи вказані обставини, позивач дізналася про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ БАНК» лише 26.04.2019, але вже після закінчення строку для заявлення кредиторами своїх вимог.

Проте, суд звертає увагу, що відсутність законодавчо визначеного механізму поновлення пропущеного з поважних причин строку кредитором на звернення до уповноваженої особи Фонду з вимогами до банку, що ліквідується, не відповідає меті Закону № 4452-VI, визначеній у статті 2 вказаного нормативно-правового акта.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що частинами першою та другою статті 8 КАС України визначено, що під час вирішення справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, права людини є найвищою соціальною цінністю, вони визначають зміст і спрямованість діяльності держави; цей принцип застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004, п. 184).

При вирішенні вказаної справи судом також враховується позиція Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не має права посилатись на відсутність певного нормативного акту, що визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії при врегулюванні спірних правовідносин.

Крім того, частиною першою статті 1 Протоколу № 1 ратифікованої Україною 11.09.1997 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), стаття 17-1 Конвенції, згідно з якими кожен має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, державам-учасницям Конвенції заборонено скасовувати встановлені нею права.

Стаття 13 Конвенції гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За практикою Європейського суду з прав людини засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа «Мельник проти України», заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006, щодо статті 13).

Розглядаючи питання захисту права особи на мирне володіння майном, Європейський суд дотримується позиції, за якою «позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Як суд неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда.

Практика Європейського суду виходить із того, що встановлення державою окремих заборон щодо реалізації права власності на майно, слід розглядати як факти втручання держави в мирне володіння майном, що визначається як одне з фундаментальних прав людини. Такі факти мають аналізуватися щодо їх обґрунтованого застосування, тобто законності, доцільності та пропорційності.

Європейський суд визнав порушення статті 1 Першого протоколу у випадках, коли держави, що є учасницями Конвенції, намагалися в окремих випадках використовувати правову казуїстику для того, щоб не виконувати зобов`язання щодо відшкодування приватним особам збитків, яких ті зазнали в результаті позбавлення майна. Держава не може в односторонньому порядку вносити поправки до контракту, який укладено з приватною особою, або припиняти його дію без виплати компенсації за втрати, котрих зазнають особи, з якими був укладений контракт. Законодавчий акт також не може скасовувати виплату, пов`язану зі зміною або припиненням контракту (Грецькі очисні заводи та СтратісАндреадіс проти Греції (1994)). Уряд, оперуючи законами, також не може відмовитися визнавати факт делікту, що мав місце стосовно групи фізичних осіб або щодо держави (Прессос Компаній Нав`єра С. С проти Бельгії (1995)).

Таким чином, суд застосовуючи положення Конвенції та протоколу до нього, а також практику щодо права особи на мирне володіння майном, дійшов висновку, що дії держави у правових відносинах, що склалися між позивачем та відповідачем не є необхідними у демократичному суспільстві.

Таким чином, суд вважає доведеним факт наявності у позивача документально підтверджених кредиторських вимог до АТ«ВТБ Банк» як до боржника щодо його майнових зобов`язань.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6 Розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 (далі - Положення) уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку з дня свого призначення здійснює такі повноваження: складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Згідно з пунктом 4.31 Розділу V Положення у разі необхідності уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку вносить пропозиції щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду змін до реєстру акцептованих вимог на підставі: рішення суду, яке набрало законної сили; свідоцтва про право на спадщину за вимогами кредиторів, які визнані уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку та включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів; документів, які відповідно до законодавства України підтверджують правонаступництво юридичної особи внаслідок реорганізації, за вимогами кредиторів, яких включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів; письмової відмови кредитора від вимог; клопотання уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку про виправлення помилки, допущеної нею чи попередньою уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку під час акцептування вимог кредиторів. Фонд за потреби має право вимагати від уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку додаткову інформацію щодо внесення змін до реєстру вимог.

З огляду на викладене, уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями щодо внесення пропозиції щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду змін до реєстру акцептованих вимог.

Враховуючи, що позивач є власником коштів, які були ним передані банку на підставі укладеного договору, та зважаючи на поважність причини пропуску строку на звернення із заявою щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача включити позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «ВТБ БАНК».

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення частини першої статті 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 вказаного Кодексу.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення судового збору, то суд зазначає таке.

Оскільки відповідачем у цій справі є уповноважена особа, яка в силу приписів Закону № 4452-VI є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, то понесені витрати на сплату судового збору належить стягнути саме з Фонду як суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.

Згідно із частиною першою статті 47 БК України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.

Проте Фонд не зареєстровано в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, який формується відповідно до Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 №1691 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України12.01.2012 за №33/20346), тобто цей орган не отримує бюджетні асигнування.

Згідно з приписами пункту 6.8 глави 6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 №2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/12/21893), оплата витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору.

Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 29.05.2019 у справі № 826/9960/15.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що понесені позивачем документально підтверджені витрати на сплату судового збору в розмірі 840, 80 грн підлягають відшкодуванню Фондом.

Що стосується вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.

Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI ).

Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги від 04.10.2019, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правової допомоги.

Так, відповідно до пункту 4.2 договору від 04.10.2019 розмір витрат складає 11 500,00 грн. Також пунктом 4.3 вказаного договору передбачено, що розмір гонорару, наведеного у пункті 4.2 договору не є кінцевим та змінюється в залежності від кількості судових засідань к справі, з розрахунку додаткової оплати за кожне засідання у розмірі 2 000,00 грн судодень. Клієнт сплачує виконавцю гонорар шляхом банківського переказу. Передоплата по даному договору становить складає 5 500, 00 грн.

Згідно з пунктом 6.1 такого договору, якщо протягом 10-ти днів після відправлення звіту про виконання доручення, в адресу клієнта або іншу адресу(и), яку(і) вказано(і) клієнтом, не одержані мотивовані заперечення у прийнятті виконаного доручення, (бажаного результату клієнта згідно доручення) доручення вважається виконаним та підлягає оплаті згідно умов цього договору.

Разом з цим, на підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги не надано, зокрема, звіту або акта наданих послуг, документу, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформленого у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, суд не вбачає належних правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Стрюкової Ірини Олександрівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства "ВТБ Банк" Стрюкову Ірину Олександрівну, включити вимоги ОСОБА_1 до реєстру кредиторів банку для отримання коштів у відповідності до договору банківського вкладу №R4113/80641D/KR04 «класичний» на 30 000 (тридцять тисяч) доларів США для подальшого задоволення вимог у відповідній черговості та порядку встановленого Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору у розмірі 840, 80 грн згідно із квитанцією від 20.11.2020 № 34012596-1.

У стягненні з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Стрюкова Ірина Олександрівна (бул. Тараса Шевченка/Пушкінська, 8/26, м. Київ, 01024; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 14359319).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21708016).

Суддя О.М. Чудак