Рішення № 96417585, 20.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2021 року м. Київ № 640/18456/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до треті особи: Ліквідаційної комісії Верховного Суду України, Верховного Суду України Верховний Суд, Державна казначейська служба України провизнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 із позовом до ліквідаційної комісії Верховного Суду України, треті особи: Державна казначейська служба України, Верховний Суд України, в якому просила: визнати дії так званого голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюка В.В. з видання наказів про її звільнення протиправними, скасувати накази від 05.07.2018 та від 24.09.2018; стягнути заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу в розрахованому у позовній заяві розмірі (291 188,81 грн.).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.10.2019 позовну заяву залишено без руху з огляду на її недоліки, позивачці надано строк для усунення цих недоліків.

25.10.2019 позивачка подала до суду заяву та відповідні докази на підтвердження усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за позовної заявою ОСОБА_1 в останній її редакції, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У подальшому позивачка звернулася до суду із заявою від 12.03.2021 про збільшення розміру позовних вимог. Зокрема, просила стягнути на її користь заробітну плату в розмірі замість 291 188,81 грн. - 757 601,61грн.

Частиною першою статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини сьомої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.

В порушення зазначених норм позивачкою до заяви про збільшення позовних вимог не додано докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, тому суд не прийняв цю заяву до розгляду, повернувши її позивачці.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що випадково дізналася про те, що наказом ліквідаційної комісії Верховного Суду спочатку від 05.07.2018, потім від 24.09.2018 вона була звільнена із займаної посади. У подальшому дізналася про своє звільнення відповідно до наказу ліквідаційної комісії Верховного Суду України від 21.09.2018 №211-к. З жодним із наказів про звільнення вона не ознайомлена, попереджень про звільнення та пропозицій щодо подальшого працевлаштування не отримувала. Зауважила, що після 02.06.2016 року Верховною Радою України не було прийнято законів, що встановлюють порядок ліквідації Верховного Суду України. Тому вважає, що 02.06.2016, ухвалюючи зміни до Конституції України в частині правосуддя, законодавець лише змінив назву найвищого судового органу з «Верховний Суд України» на «Верховний Суд», не змінивши при цьому організаційно-правової форми конституційного органу і утворивши судоустрійним законом ще один орган з такою назвою. Зміна назви не є підставою для ліквідації, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Уважає, що всі дії з ліквідації Верховного Суду України знаходяться поза межами правового поля. Незважаючи на видання наказу про її звільнення, вона продовжує виконувати свої обов`язки за посадою, тобто відносини її державної служби з Верховним Судом України не припинені, проте, всупереч вимогам законодавства заробітна плата їй не виплачується.

Відповідач Верховний Суд України в особі представника Охрімчук Н.В. за довіреністю надав суду відзив від 17.12.2019 на позовну заяву, в якому визнав обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 та не заперечував щодо їх задоволення, стверджуючи, що позивачки не припиняла трудових відносин із Верховним Судом України. Вказала, що процедура ліквідації Верховного Суду України здійснюється у неконституційний спосіб. Незаконно утворена ліквідаційна комісія Верховного Суду України із застосуванням підроблених бланків та печаток Верховного Суду України подала до Державної казначейської служби України недостовірні документи з метою припинення фінансування Верховного Суду України, шо призвело до припинення виплат Державною казначейською службою України з липня 2018 року виплат із заробітної плати, зокрема, позивачці.

Водночас судом встановлено, що на підтвердження повноважень щодо представництва Верховного Суду України у даній адміністративній справі, в тому числі й повноважень щодо визнання позову, ОСОБА_2 не надала суду жодних доказів, передбачених статтею 59 Кодексу адміністративного судочинства України. Також суду не надано доказів направлення копії згаданого відзиву на адресу інших учасників справи.

У свою чергу Верховний Суд України в особі голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України Соловйової Л. звернувся до суду з клопотанням, в якому, поміж іншого, просив не враховувати при вирішенні справи відзив, наданий ОСОБА_2 , оскільки вона не є уповноваженим представником Верховного Суду України. З моменту започаткування в установленому порядку ліквідаційної процедури Верховного Суду України та створення його ліквідаційної комісії його повноважним представником є голова ліквідаційної комісії Верховного Суду. На підтвердження створення ліквідаційної комісії Верховного Суду України суду надано копію наказу Державної судової адміністрації України та Верховного Суду від 07.06.2019 №560/90-ОД «Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів».

З огляду на викладене суд зазначає, що з 21.06.2018 розпочато процес припинення діяльності та ліквідації Верховного Суду України.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за посиланням, що міститься в Інтернет-мережі https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search, вбачається, що Верховний Суд України (ідентифікаційний код юридичної особи 00019034), станом на час розгляду справи перебуває у стані припинення. Керівником Верховного Суду України з 11.12.2017 вказано Гуменюка Василя Івановича (виконуючий обов`язки Голови Верховного Суду України), головою комісії з припинення Верховного Суду України - Соловйову Любов Володимирівну.

Водночас матеріалами справи підтверджується, і це не заперечувалося її учасниками, що до призначення головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України її головою був Сердюк В.В .

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до статті 105 Цивільного кодексу України Частиною четвертою статті 105 Цивільного кодексу України визначено, що до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Враховуючи наведені вище законодавчі приписи, суд уважає, що належним представником юридичної особи, яка згідно з даними Реєстру, перебуває у процесі припинення, може бути лише голова ліквідаційної комісії або її член за дорученням голови цієї комісії.

Наведене узгоджується також із висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 30.03.2020 у справі №826/16935/18.

Таким чином, належним відповідачем у даній справі суд уважає Верховний Суд України, голова ліквідаційної комісії якого є законним представником Верховного Суду України та який вправі уповноважувати інших осіб на представництво інтересів Верховного Суду України зокрема в судах України.

За відсутності в ОСОБА_2 підтверджених належним чином повноважень на представництво інтересів Верховного Суду України у даній адміністративній справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття до розгляду відзиву Верховного Суду України на позовну заяву, підписаного та поданого ОСОБА_2 .

Водночас суд звертає увагу, що Верховний Суд України в особі голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України відзиву на позовну заяву до суду не надав, хоча належним чином повідомлений про судовий розгляд справи. Також останнім не надано жодної інформації та доказів на виконання вимог ухвали суду від 09.02.2021.

Третя особа - Верховний Суд відзиву на позовну заяву також не надав, хоча належним чином повідомлений про судовий розгляд справи.

Третя особа - Державна казначейська служба України надала суду пояснення на позовну заяву, в якому зазначила, що розрахунково-касове обслуговування Верховного Суду України здійснюється Головним управлінням Державної казначейської служби у м. Києві за договором про здійснення розрахунково-касового обслуговування від 25.01.2019 №10-30/140.

Відповідно до інформації, що міститься в ЄДРПОУ Верховний Суд України з 21.06.2018 перебуває в стані припинення, головою ліквідаційної комісії з його припинення вказано Сердюка В.В . 28.01.2019 Головним управлінням Казначейства у м. Києві прийнята оформлена належним чином картка зі зразками підписів голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України та відбитком печатки Верховного Суду України.

12.06.2019 внесено зміни до ЄДРПОУ в частині зазначення головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України Соловйової Л.В. замість Сердюка В.В. , у зв`язку з чим 14.06.2019 Головним управлінням Казначейства у м. Києві прийнято нову картку зі зразками підписів Соловйової Л.В. та відбитком печатки Верховного Суду України.

У встановленому порядку на підставі платіжних доручень, наданих Верховним Судом України в особі голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України, здійснюються перерахування коштів на виплату заробітної плати працівникам Верховного Суду України.

Ознайомившись із матеріалами справи, суд встановив, що з 25.01.1993 позивачка на різних посадах перебувала на публічній, зокрема, на державній службі у Верховному Суді України. Як вбачається з її трудової книжки, з 27.03.2018 вона працювала на посаді головного консультанта відділу публічних закупівель управління логістики Верховного Суду України.

Наказом від 21.09.2018 №147-к Верховний Суд України в особі голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюка В.В. звільнив ОСОБА_1 з посади головного консультанта відділу публічних закупівель управління логістики з 24.09.2018 у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України.

Згідно з преамбулою цього наказу його видання обґрунтоване частиною четвертою статті 105 Цивільного кодексу України, пунктом 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-УІІІ, пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 24 Закону України «Про відпустки».

Підставою для видання наказу вказано попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення.

Листом від 31.10.2019 №1-160/0/2-19 Верховний Суд України в особі Голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України направив на адресу позивачки копію згаданого наказу про звільнення та копію акта про її відмову від ознайомлення з наказом.

Отримання указаного листа з додатками позивачка не заперечує, оскільки надала їх копії до суду.

Згідно з довідкою Верховного Суду України від 25.09.2019, підписаною в.о.Голови Верховного Суду України Гуменюком В.І. та головним бухгалтером ОСОБА_6 та засвідченою печаткою Верховного Суду України, ОСОБА_1 за серпня 2018 по серпень 2019 року нарахована заробітна та не виплачена заробітна плата в загальному розмірі 335 576,20 грн., яка після утримання з неї податку з доходів фізичних осіб та військового збору становить 291 188,81 грн.

Вирішуючи даний спір, суд виходить із наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Конвенцією Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30.06.1961 (далі - Конвенція), Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як встановлено судом, наказом від 21.09.2018 №147-к Верховний Суд України в особі голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України Сердюка В.В. звільнив ОСОБА_1 з посади головного консультанта відділу публічних закупівель управління логістики з 24.09.2018 відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України, пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 24 Закону України «Про відпустки» у зв`язку з ліквідацією Верховного Суду України.

Так, статтею 83 Закону №889-VIII установлено, що державна служба припиняється:

1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);

2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);

3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);

4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону);

5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);

6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);

7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;

8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників.

У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Суд не бере до уваги доводи позивачки про відсутність фактичної ліквідації Верховного Суду України, оскільки процедура припинення Верховного Суду України, що триває, підтверджується інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та є у відкритому доступі в Інтернет-мережі.

Водночас інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є у відкритому доступі, також підтверджується створення юридичної особи - Верховного Суду, ідентифікаційний код якого 41721784 є відмінним від ідентифікаційного коду Верховного суду України - 00019034.

Як зазначалося вище, відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тому інформація, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, належним чином підтверджує започатковану процедуру припинення Верховного Суду України.

Таким чином, у зв`язку з ліквідацією/припиненням Верховного Суду України у голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України, який згідно з приписами статті 105 Цивільного кодексу України наділений повноваженнями здійснювати управління справами Верховного Суду України, виникли підстави для звільнення працівників Верховного Суду України, зокрема й тих, що проходять у ньому державну службу.

Згідно з приписами частини третьої 3 статті 87 Закону №889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Так, згідно зі статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Крім того, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

За змістом статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Крім того, стаття 89 Закону №889-VIII встановлено, що державний службовець зобов`язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно (далі - майно) особі, уповноваженій суб`єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов`язана прийняти справи і майно.

Факт передачі справ і майна засвідчується актом, що складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою, керівником служби управління персоналом відповідного державного органу та державним службовцем, який звільняється. Один примірник акта видається державному службовцю, який звільняється, другий примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця.

Відтак, законодавством чітко визначено процедуру звільнення з державної служби, яка передбачає здійснення передачі звільненим працівником ввірених йому справ і майна, внесення запису про звільнення до його трудової книжки та видачу трудової книжки, проведення остаточного розрахунку з працівником та, відповідно, припинення подальшого нарахування йому заробітної плати.

З метою встановлення обставин, що стосуються спірних правовідносин, необхідних для вирішення спору, суд ухвалою від 09.03.2021 витребував у відповідачів:

- інформацію про те, чи був реалізований наказ Верховного Суду України від 21.09.2018 №211-к про звільнення позивачки з 24.09.2018;

- письмові пояснення щодо реалізації процедури звільнення ОСОБА_1 з посади головного консультанта відділу публічних закупівель управління логістики Верховного Суду України 24.09.2018 на підставі вищевказаного наказу з наданням відповідних доказів;

- інформацію про видачу ОСОБА_1 трудової книжки у зв`язку зі звільненням на підставі вищевказаного наказу. Якщо трудову книжку видано, надати відповідні докази на підтвердження цього. Якщо трудову книжку не видано, то де на теперішній час знаходиться ця трудова книжка, про що надати відповідні докази;

- інформацію про табелювання виходів на роботу позивачки у період з 24.09.2018 та про те, чи виходила вона на роботу після цієї дати з наданням відповідних доказів;

- інформацію про нарахування та виплату позивачці заробітної плати після 24.09.2018 та відрахування її зі штату Верховного Суду України з відповідними доказами щодо цих обставин.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, Верховний Суд України в особі голови його ліквідаційної комісії жодних доказів на виконання вимог вказаної ухвали суду не надав, а відтак, покладений на нього частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування правомірності своїх дій та рішень не виконав.

Зокрема, Верховний Суд України в особі голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України не спростував доводи позивачки про те, що після видання наказу від 21.09.2018 №211-к вона продовжувала виходити на роботу та виконувати свої посадові обов`язки. До того ж та обставина, що станом на 12.08.2019, тобто після видання вищевказаного наказу, ОСОБА_1 продовжувала працювати у Верховному Суді України, підтверджується довідкою Верховного суду України від 12.08.2019 Н-№ 179/0/16-19, виданою в.о.керівника апарату Верховного Суду України Каліною Т.В., яка засвідчена печаткою Верховного Суду України.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Верховного Суду України від 21.09.2018 №211-к про звільнення ОСОБА_1 , виданий головою його ліквідаційної комісії, Верховним Судом України не реалізований і позивачка станом на час вирішення справи продовжує обіймати посаду державної служби у Верховному Суді України.

Відтак, зважаючи на те, що згаданий наказ не був реалізований, суд не надає правової оцінки правомірності його видання Верховним Судом України в особі голови його ліквідаційної комісії.

Доцільно зауважити, що на виконання вимог ухвали суду від 09.03.2021 Верховним Судом України в особі в.о.Голови Верховного Суду України надано: копію трудової книжки ОСОБА_1 , в якій відсутній запис про її звільнення відповідно до вищевказаного наказу; копію книги обліку руху трудових книжок за 1989-2006, де в позиції 12 значиться інформація про отримання від ОСОБА_1 трудової книжки та відсутній запис про її видачу останній; довідку Верховного Суду України від 25.03.2021 №76 про доходи ОСОБА_1 , нараховані та не виплачені їй за період з жовтня 2018 по березень 2021 року, та витяг з табелів обліку використання робочого часу щодо ОСОБА_1 за період 01.09.2018 по 31.03.2021.

Проте, оскільки вказані документи від імені Верховного Суду України подані неуповноваженою особою, суд не бере їх до уваги під час вирішення справи.

Враховуючи, що оскаржувані дії ліквідаційної комісії Верховного Суду України щодо видання наказу від 21.09.2018 №211-к про звільнення ОСОБА_1 та вказаний наказ Верховного Суду України, виданий головою його ліквідаційної комісії, не створили жодних правових наслідків для позивачки у вигляді припинення її державної служби у Верховному Суді України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправними таких дій.

Щодо стягнення заборгованості із заробітної плати, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 50 Закону України «Про державну службу» держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з:

1) посадового окладу;

2) надбавки за вислугу років;

3) надбавки за ранг державного службовця;

4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;

5) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;

6) премії (у разі встановлення).

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтями 5 та 6 Конвенції установлено, що заробітна плата виплачуватиметься безпосередньо заінтересованому працівникові, якщо національне законодавство, колективний договір або рішення арбітражного органу не передбачають протилежного і якщо заінтересований працівник не погоджується на інший метод.

Роботодавцеві забороняється обмежувати будь-яким способом свободу працівника розпоряджатися своєю заробітною платою на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як вбачається з довідки Верховного Суду України від 25.09.2019 №37, наданої позивачкою, заборгованість із виплати їй заробітної плати за період із серпня 2018 року по серпень 2019 року становить 335 576,20 грн., після утримання відповідних податків та зборів - 291 188,81 грн.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути на її користь із Верховного Суду України заробітну плату в розмірі, вказаному в позовній заяві. У позовній заяві нею на підставі вищевказаної довідки Верховного Суду України від 25.09.2019 №37 вказано розмір заробітної плати, що належить їй до виплати - 291 188,81 грн.

Верховний Суд України в особі голови його ліквідаційної комісії на спростування визначеного позивачкою у позовній заяві розміру заробітної плати, яка була їй нарахована та не виплачена Верховним Судом України, жодних доказів не надав.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога позивачки про стягнення з Верховного Суду України на її користь заробітної плати у розмірі 335 576,20 грн., а після утримання відповідних податків та зборів - у розмірі 291 188,81 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland», рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому підлягають до часткового задоволення судом, зокрема, в частині стягнення з Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заробітної плати в розмірі 335 576,20 грн., а після утримання відповідних податків та зборів - у розмірі 291 188,81 грн.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та того, що позивачка звільнена від сплати судового збору, підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Стягнути з Верховного Суду України (01043, м. Київ, вул. П.Орлика, 4, код ЄДРПОУ 00019034). на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) заробітну плату в розмірі 335 576,20 грн. (триста тридцять п`ять тисяч п`ятсот сімдесят шість) грн. 20 коп., а після утримання відповідних податків та зборів - у розмірі 291 188,81 грн. (двісті дев`яносто одна тисяча сто вісімдесят вісім) грн. 86 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур