Ухвала суду № 96408845, 21.04.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху після відкриття

21 квітня 2021 року СєвєродонецькСправа № 520/3268/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу № 520/3268/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення та наказу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, Міністерства юстиції України, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 року № 3;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27.12.2016 року № 3820/5 "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1 ";

- визнати протиправним та скасувати наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 11.02.2021 № 25/В «Про припинення нотаріальної діяльності ОСОБА_1 ».

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 відкрито спрощене провадження по справі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 роз`єднано в самостійні провадження позовні вимоги по адміністративній справі № 520/2767/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, Міністерства юстиції України, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправними та скасування рішення і наказу таким чином:

1. Залишено в провадженні адміністративної справи №520/2767/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо визнання протиправним та скасування наказу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 11.02.2021 № 25/В «Про припинення нотаріальної діяльності ОСОБА_1 ».

2. Виділено в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, Міністерства юстиції України щодо визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 та визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2016 № 3820/5 "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1 ".

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2021 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення та наказу дії передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду за підсудністю.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення та наказу. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідженням отриманих матеріалів справи встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам, викладеним у статтях 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Позивачем оскаржується рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 та наказ Міністерства юстиції України від 27.12.2016 № 3820/5 "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1 ".

До суду ОСОБА_1 звернулася 22.02.2021 тобто з порушенням шестимісячного строку.

Позивачем разом з позовною заявою подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в обґрунтування якого позивачка послалася на те, що 12.02.2021 з наказу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 11.02.2021 № 25/В «Про припинення нотаріальної діяльності ОСОБА_1 » ОСОБА_1 стало відомо про прийняття Верховним Судом постанови від 03.02.2021 у справі № 812/883/16, якою скасовано постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017 та залишено в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05.04.2017.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 05.04.2017 у справі № 812/883/16 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Міністерства юстиції України про скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 15.07.2016 № 360/В та наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2016 № 3820/5.

У постанові від 03.02.2021 Верховний Суд висловив правову позицію, що Головним територіальним управлінням юстиції у Луганській області не подано увесь необхідний перелік документів, які передбачені пунктом 4 Порядку внесення Міністерством юстиції України, територіальними органами Міністерства юстиції або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.07.2011 № 1904/5, що є порушенням встановленої процедури та самостійною підставою для скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 року № 3.

Верховний Суд зазначив, що вказане порушення процедури, у даних спірних правовідносинах, мало місце під час розгляду подання Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату, що відповідно є підставою для скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.1 2.2016 № 3.

Верховний Суд підкреслив, що ОСОБА_1 має право на оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату до суду, яке передбачено приписами частини 11 статті 10 Закону України "Про нотаріат" і приписами пункту 17 Порядку № 1904/5.

За результатами розгляду подання Головного територіального управління юстиції у Луганській області Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату було вирішено анулювати свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 24.01.2013 за № 8949 на ім`я ОСОБА_1 , яке було оформлене рішення від 08.12.2016 року № 3.

ОСОБА_1 не знала про розгляд Комісією питання, яке безпосередньо її стосується, не запрошувалася та належним чином не повідомлялася Комісією про дату, час і місце засідання Комісії, що наразі є підставою цього позову про оскарження її рішення від 08.12.2016 № 3.

Відповідно до вказаного рішення Комісії наказом Міністерства юстиції України «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1 » від 27.12.2016 № 3820/5 свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане на ім`я ОСОБА_1 анульовано.

Оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю анулюється Міністерством юстиції України, то з метою захисту права на зайняття приватною нотаріальною діяльністю ОСОБА_1 оскаржувала до Луганського окружного адміністративного суду саме наказ Міністерства юстиції України, яким їй було анульовано відповідне свідоцтво, а також наказ Головного територіального управління юстиції в Луганській області про припинення нотаріальної діяльності та дії реєстраційного посвідчення від 29.03.2013 № 344.

ОСОБА_1 не вважала, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату порушує її права, оскільки постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017 у справі № 812/883/16 були задоволені її позовні вимоги в частині скасування наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2016 № 3820/5. Вважала, що вказане рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату втратило чинність у зв`язку із скасуванням судом апеляційної інстанції наказу Міністерства юстиції України.

Порушене право позивачки було поновлене і наказом Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 30.10.2017 № 514/В зареєстровано приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_1 по Лисичанському міському нотаріальному округу та видано реєстраційне посвідчення № 374 від 30.10.2017.

Саме з постанови Верховного Суду від 03.02.2021 ОСОБА_1 стало відомо про те, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 є наразі чинним, та, як видається, прийнято Комісією з порушенням процедури, що є підставою для його скасування в судовому порядку.

Позивачка вважає, що оскільки до 03.02.2021 була чинною постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017 у справі № 812/883/16, якою скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05.04.2017 у цій справі, прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме: скасовано наказ Міністерства юстиції України № 3820/5 від 27.12.2016 "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1 ", то у позивачки були відсутні підстави для окремого оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3, оскільки її право на здійснення приватної нотаріальної діяльності було поновлене в повному обсязі.

Оскільки відповідно до постанови Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 812/883/16 відбулося поновлення чинності наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2016 № 3820/5 "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1 " з 03.02.2021, що в свою чергу стало підставою для видання наказу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 11.02.2021 № 25/В «Про припинення нотаріальної діяльності ОСОБА_1 », то позивачка вважає, що її право на зайняття приватною нотаріальною діяльністю знов порушене, оскільки до 12.02.2021 вона працювала нотаріусом та вчиняла нотаріальні дії згідно Закону України «Про нотаріат».

Отже, до 03.02.2021 у ОСОБА_1 не було підстав та необхідності в оскарженні рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3.

Також позивачка зазначила, що зверталася за кваліфікованою правничою допомогою до адвоката ОСОБА_2 , з якою було укладено угоду про надання послуг адвокатом 2507/2016 від 25.07.2016. Недостатня кваліфікація адвоката не може бути перешкодою для реалізації права позивача на звернення до суду для захисту своїх прав.

Тому вважає, що причина пропуску строків звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 є поважною.

На підставі викладеного позивачка просила поновити строк звернення до суду з даним позовом.

Розглянувши заявлене клопотання, суд не знаходить підстав для його задоволення з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва від 24.01.2013 № 8949 ОСОБА_1 мала право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Згідно з реєстраційним посвідченням від 29.03.2013 № 344 про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності Головним управлінням юстиції у Луганській області позивачка була зареєстрована у Лисичанському міському нотаріальному окрузі Головного управління юстиції у Луганській області.

06.06.2016 Лисичанським міським судом Луганської області винесено вирок, яким ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-4 ч. 3 КК України, та призначено їй покарання у виді штрафу у розмірі 850 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що відповідає 14450,00 грн, з позбавленням права займатися нотаріальною діяльністю строком на один рік. Вирок набрав законної сили 07.07.2016.

Наказом Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 15.07.2016 № 360/В відповідно до п. 8 ст. 30 Закону України «Про нотаріат» та вироку Лисичанського міського суду Луганської області від 06.06.2016 припинено приватну нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Лисичанського міського нотаріального округу ОСОБА_1 з 15.07.2016 та припинено дію реєстраційного посвідчення від 29.03.2013 № 344.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 вирішено на підставі підпункту «б» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» у зв`язку з винесенням щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який набрав чинності, анулювати свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 24 січня 2013 року за № 8949 на ім`я ОСОБА_1 .

Наказом Міністерства юстиції України від 27.12.2016 № 3820/5 «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1 » відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 та на підставі підпункту «б» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат», а саме у зв`язку з винесенням щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який набрав чинності, анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 24 січня 2013 року за № 8949 на ім`я ОСОБА_1 .

Позивачка, не погодившись з наказом Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 15.07.2016 № 360/В та наказом Міністерства юстиції України від 27.12.2016 № 3820/5, 29.07.2016 звернулась до Луганського окружного адміністративного суду. Її інтереси в суді представляла як вона особисто, так і її представник – адвокат Усова К.В.

Всі викладені вище обставини підтверджуються наданими позивачем матеріалами до позовної заяви та вбачаються з програми КП «ДСС» Луганського окружного адміністративного суду по справі № 812/883/16.

За результатами розгляду по суті заявлених позовних вимог постановою Луганського окружного адміністративного суду від 05.04.2017 у справі № 812/883/16 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Міністерства юстиції України про скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 15.07.2016 № 360/В та наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2016 № 3820/5 відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.09.2017 за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі № 812/883/16 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Міністерства юстиції України про скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 15.07.2016 № 360/В та наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2016 № 3820/5 задоволено частково.

Скасовано наказ Міністерства юстиції України від 27.12.2016 № 3820/5 «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю виданого ОСОБА_1 ». В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

03 лютого 2021 року постановою Верховного Суду за наслідками розгляду касаційної скарги Головного територіального управління юстиції у Луганській області постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року у справі № 812/883/16 скасовано повністю. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі № 812/883/16 залишено в силі.

Дослідженням змісту судових рішень, позовної заяви від 29.07.2016 та уточненої позовної заяви від 27.01.2017 судом встановлено, що дійсно позивачка у справі № 812/883/16 не оскаржувала окремо рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3, яким вирішено на підставі підпункту «б» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» у зв`язку з винесенням щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який набрав чинності, анулювати свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого Міністерством юстиції України 24 січня 2013 року за № 8949 на ім`я ОСОБА_1 .

При цьому згідно з приписами частин дев`ятої - одинадцятої статті 10 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року 3425-XII, в редакції станом на день прийняття Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату рішення від 08.12.2016 №3 відносно позивача, питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю розглядається Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату за поданням відповідно Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі або Нотаріальної палати України у випадках, визначених цим Законом.

Порядок внесення відповідно Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату встановлюється Міністерством юстиції України.

Рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату може бути оскаржено до суду.

За приписами пункту 17 Порядку внесення Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 28.07.2011 № 1904/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 липня 2011 р. за № 925/19663 також передбачено те, що рішення Комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.

При цьому про існування вказаного рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 позивачу було достеменно відомо ще у 2016-2017 роках, оскільки саме воно стало підставою для прийняття Міністерством юстиції України наказу від 27.12.2016 № 3820/5 «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю виданого ОСОБА_1 ».

Окрім того, копія вказаного рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 була наявна в матеріалах справи № 812/883/16 та була досліджена судом під час розгляду по суті справи № 812/883/16 в судовому засіданні від 05.04.2017 в присутності як позивача, так і її адвоката ОСОБА_2 . Жодних уточнень, змін або доповнень до позову з приводу оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 ані позивач, ані її представник не подавали.

До суду з оскарженням рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 позивачка звернулась лише 22.02.2021, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції Харківського окружного адміністративного суду.

Таким чином, судом достеменно встановлено, що позивачем пропущено строки звернення до суду з приводу оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3, як наслідок, пропущені і строки звернення до суду з приводу оскарження наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2016 № 3820/5 «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю виданого ОСОБА_1 » з інших підстав, аніж це було заявлено у справі №812/883/16.

Отже, звернення до суду відбулось з пропуском строку, передбаченого вимогами частини другої статті 122 КАС України, і становить вже більше чотирьох календарних років.

При цьому Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у цивільному та господарському судочинстві визначений як строк позовної давності, а в адміністративному – строк звернення до суду.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій можливо дійти висновку про те, що правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

При цьому ЄСПЛ у справах «Салов проти України», п. 93, «Сутяжник» проти Росії», п. 38) підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду.

Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти Росії», п. 38).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

В постанові від 21 лютого 2018 року по справі № 346/3696/17 (К/9901/8643/18) Верховний Суд зазначив, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72363376).

Також Верховний Суд в постанові від 20 грудня 2018 року у справі № 504/1937/16-а (№ К/9901/34220/18) зазначив, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Згідно зі статтею 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Матеріали справи не містять клопотань від позивача щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду та не наведено аргументів, що такий не пропущено. Відсутні такі посилання і в касаційній скарзі. Колегія суддів касаційного суду вважає, що будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та законні інтереси. Пенсія є періодичним платежем, про зупинення її виплати позивач знав, а тому в разі незгоди, мав право звернутися до суду. З огляду на наведене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (16 червня 2016 року), позовні вимоги за період з 1 червня 2015 року по 15 грудня 2015 року, включно, підлягають залишенню без розгляду (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78771322).

В постанові від 11 липня 2019 року по справі № 0940/1181/18 (адміністративне провадження №К/9901/4737/19) Верховний Суд наголосив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. […] Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропуск відповідного строку на звернення до суду через байдужість до своїх прав або небажання скористатися цим правом не є поважною причиною пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення звернення до суду з адміністративним позовом. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку. Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про існування будь-яких об`єктивних перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів. За приписами частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано у зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду в частині позовних вимог про скасування грошового атестату № 100 від 06 листопада 2015 року та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення, що подається для призначення пенсії від 06 листопада 2015 року та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з зазначеними позовними вимогами позивачем не наведено та не доведено, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для повернення позовної заяви у відповідності до вимог статті 123 КАС України. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 82997968).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини “Пономарьов проти України” (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа “Олександр Шевченко проти України”, заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії” визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України”, заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 33).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Отже, підсумовуючи вище викладене, можливо дійти висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визначення причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві або у заяві про поновлення строку звернення до суду причин, підтверджених відповідними засобами доказування та доданими до них матеріалами.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

При цьому, Верховним Судом висловлено правову позицію, згідно якої за загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатись не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова від 21.10.2019 №0640/4406/18, від 21.05.2020 №П/811/1586/16).

Поважними причинами пропуску строку представник в заяві зазначила те, що лише з постанови Верховного Суду від 03.02.2021 по справі № 812/883/16 позивачу стало відомо, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 є наразі чинним, прийнято з порушенням процедури і це є підставою для його скасування в судовому порядку.

Однак, зроблені висновки Верховним Судом у постанові від 03.02.2021 під час перегляду в касаційному порядку справи № 812/883/16 не можуть бути визнані судом як об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3.

Позивач, будучи приватним нотаріусом, має вищу юридичну освіту і в своїй діяльності повинна достеменно знати норми спеціального закону, яким керується в своїй професійній діяльності - Закону України «Про нотаріат», в якому чітко закріплено процедуру анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю (статті 10 та 12 Закону) та Порядок внесення Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 28.07.2011 № 1904/5.

Як зазначає представник позивача в заяві про поновлення строку звернення до суду, ОСОБА_1 не вважала, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату порушує її права та вважала, що вказане рішення втратило чинність у зв`язку із скасуванням судом апеляційної інстанції наказу Міністерства юстиції України.

При цьому рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату є самостійним актом індивідуальної дії та у відповідності до вказаних вище норм законів є самостійним предметом оскарження в судовому порядку.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатись не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Посилання представника позивача на недостатню кваліфікацію адвоката, який представляв інтереси позивача у справі №812/833/16, суд також не може визнати як поважну причину пропуску строку звернення до суду, оскільки як вже зазначив суд, позивач, маючи вищу юридичну освіту, самостійно приймала участь у судовому засіданні у справі № 812/833/16, та не була позбавлена можливості, окрім адвоката ОСОБА_2 , звернутися за правовою допомогою до будь-якого іншого адвоката та отримати кваліфіковану допомогу спеціаліста.

Окрім того, лише Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури має дискреційні повноваження щодо визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів.

Отже, підсумовуючи все вище викладене, суд дійшов висновку про те, що жодна з обставин, зазначена представником позивача, як поважна причина пропуску строків звернення до суду, не може бути визнана судом як об`єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду.

Належних доказів на підтвердження існування обставин, які є дійсно об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, позивач та його представник суду не надали.

Як наслідок, підстави, вказані представником позивача у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, визнаються судом неповажними, а у задоволенні самої заяви слід відмовити.

Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

У зв`язку з визнанням судом неповажними причини пропуску строку звернення до суду, зазначені в заяві представника позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення без руху адміністративного позову та запропонувати позивачу та його представнику протягом п`яти днів з дня вручення ухвали звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші підстави для поновлення строку разом з належними, достовірними та допустимими доказами, якій б підтвердили поважність причин пропуску строку до суду у проміжку часу з дня, коли позивачу стало відомо про існування рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 по 22.02.2021 (день звернення до суду з даним адміністративним позовом).

Керуючись статтями 123, 160, 161, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою ОСОБА_1 про оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 та наказу Міністерства юстиції України від 27.12.2016 № 3820/5 "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1 " відмовити.

Позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення та наказу залишити без руху.

Запропонувати позивачу протягом п`яти календарних днів з дня отримання цієї ухвали усунути зазначені в ухвалі недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші підстави для поновлення строку разом з належними, достовірними та допустимими доказами, якій б підтвердили поважність причин пропуску строку звернення до суду у проміжку часу з дня, коли ОСОБА_1 стало відомо про існування рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 08.12.2016 № 3 по 22.02.2021 (день звернення до суду з даним адміністративним позовом).

Роз`яснити, що відповідно до частини п`ятнадцятої статті 171 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно направити позивачу.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та не може бути оскаржена.

СуддяІ.О. Свергун