Рішення № 96408784, 22.03.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 березня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4641/20

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шембелян В.С.,

за участю секретаря судового засідання - Пономарьової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом адвоката Шепель Марини Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.11.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Шепель Марини Володимирівни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач 1, ГУНП в Луганській області), в якому позивач просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні чергової щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 - 2020 роки;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області внести доповнення до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 10 липня 2020 року № 760 о/с у частині звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору 6 кримінальної поліції Петропавлівського відділення поліції Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, зазначивши відомості про невикористані дні чергової щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2014-2020 роки;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні чергової щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014-2020 роки;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні чергової щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014-2020 роки, по день фактичного розрахунку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з 27.05.2002 по 06.11.2015 dsy проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07.11.2015 по 17.07.2020 - в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, має статус учасника бойових дій.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області від 10 липня 2020 року № 760 о/с звільнено зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) майора поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Петропавлівського відділення поліції Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області.

Згідно з листом ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області від 19.08.2020 № 6/2-203 ЛК, позивачем використано частину чергової відпустки за 2014 рік у кількості 10 діб, та частину чергової відпустки за 2015 рік у кількості 30 діб.

Листом ГУНП в Луганській області від 19.08.2020 № 2928/111/19-2020 повідомлено, що позивачеві за 2017 рік щорічна чергова відпустка, та за період з 2015 по 2020 роки додаткова відпустка як учаснику бойових дій не надавались. За невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік позивач отримав грошову компенсацію при звільненні.

09 жовтня 2020 року позивач звернувся до ГУНП в Луганській області із заявою, в якій просив здійснити остаточний розрахунок при звільненні та виплатити йому компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2020 рік.

Листом від 06.11.2020 № 1204/1/111/22-2020 відповідач відмовив у виплаті вказаної компенсації, посилаючись на те, що компенсація відпустки поліцейським за попередні роки, що передують року звільнення, та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, законодавством не передбачена.

З такою позицією відповідача позивач не погоджується, вважає її протиправною, що змусило його звернутися до суду для захисту своїх прав.

Ухвалою суду від 02.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (арк. спр. 36-37).

Ухвалою суду від 01.02.2021 залучено у якості другого відповідача ГУМВС України у Луганській області (далі - відповідач 2) в особі ліквідаційної комісії, продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів (арк. спр. 89-90).

05.03.2021 позивач надав заяву про уточнення позовних вимог в якій зазначив, що при звільнені зі служби відповідачем не виплачена компенсація за невикористану відпустку, яка складає 84 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки, 40 діб щорічної відпустки за 2017 рік і 5 діб щорічної відпустки за 2015 рік, тобто 45 діб щорічної чергової відпустки. Зазначені дні відпустки були невикористані під час проходження служби в ГУНП в Луганській області у 2015-2020 роках. У зв`язку з цим, з урахуванням наведеного позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні чергової щорічної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 - 2020 роки;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області внести доповнення до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 10 липня 2020 року № 760 о/с у частині звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Петропавлівського відділення поліції Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, зазначивши відомості про невикористані дні чергової щорічної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні чергової щорічної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки.

Ухвалою суду від 10.03.2021 уточнену позовну заяву прийнято до розгляду; у задоволенні клопотання ГУНП в Луганській області про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено; закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні (арк. спр. 141-142).

Головне управління Національної поліції в Луганській області позовних вимог не визнало, про що 18.12.2020 надало відзив на позовну заяву № 1356/111/28-2020 (арк. спр. 41-51), у якому заперечувало проти позовних вимог з огляду на наступне.

Позивачем заявлені позовні вимоги щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні чергової щорічної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014-2020 роки.

У свою чергу, як встановлено з довідки від 14.12.2020 № 10943/111/44-2020 позивачем не використана щорічна чергова оплачувана відпустка лише у 2017 році, однак позивач просить компенсацію за 2015 - 2020 роки, крім того в позовній заяві жодним чином не обґрунтовані підстави стягнення коштів за невикористані відпустки за вказані періоди.

Також відповідач 1 зазначає, що обов`язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення. Тобто поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація лише за невикористану в році звільнення «щорічну чергову оплачувану відпустку».

Звертає увагу суду, що відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 10.07.2020 № 760 о/с ОСОБА_1 , нарахована компенсація за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 23 діб.

Таким чином, на думку відповідача 1, вимоги позивача щодо компенсації щорічних чергових відпусток є необґрунтованими так як Закон України «Про Національну поліції», є спеціальним законодавчим актам для поліцейських, норми КЗпП України у даному випадку не застосовуються та можуть бути застосовані лише у разі не врегулювання будь-яких норм спеціальним законодавством.

Щодо стягнення компенсації за невористані додаткові відпустки як учасника бойових дій відповідач 1 зазначає, що з урахуванням правил законодавчої техніки найменування «щорічних відпусток» визначається у національному законодавстві з прикметником «щорічна» або словосполученням «надається щорічно».

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпПУ у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Із ч. 1 ст. 83 КЗпПУ кореспондуються положення ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», відповідно до якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Перелік є вичерпним і будь-яким іншим законом не передбачено право поліцейського на компенсацію інших видів додаткових відпусток. Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, яка надається відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, законодавством не передбачена.

Положення Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ визначають лише те, що учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них надаються пільги, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12 ч. 1 ст. 12). Але в ньому відсутні норми, які б визначали виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, де в абз. 3 п. 14 ст. 10-1 прямо вказано: у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей, також не підлягають застосуванню при вирішенні вказаної справи, оскільки позивач не відноситься до категорії «військовослужбовець», у спірний період позивач був «поліцейським» та проходив службу в поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», де у розділі IX регламентовано питання соціального захисту поліцейських.

Таким чином, додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток. Отже, норми Закону України «Про відпустки» передбачені для щорічних відпусток та на порядок надання такої відпустки не поширюються. Тобто вказана відпустка не може бути: перенесена або поділена на частини з причин, зазначених у ст. 11 Закону України «Про відпустки»; замінена грошовою компенсацією (навіть при звільненні); перенесена на наступний рік.

У разі не використання додаткової відпустки працівником у поточному році, який мав право на її отримання, додаткова відпустка не підлягає грошовій компенсації при звільненні.

Щодо стягнення коштів за час остаточного розрахунку відповідача вважає, що вимоги щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок є передчасними.

На підставі викладеного, відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Головне управління МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії позовних вимог не визнало, про що надало відзив на позовну заяву (арк. спр. 95-103) від 22.02.2021 № 75/29.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач 2 посилається на обставини, аналогічні, викладеним у відзиві на позов відповідачем 1, зокрема зазначивши наступне.

ОСОБА_1 з 08.02.2012 по 31.10.2014 проходив службу у Свердловському МВ ГУМВС України у Луганській області. Свердловський міський відділ міліції на той час мав статус самостійної юридичної особи, в теперішній час у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення юридичної особи - Свердловський міський відділ Головного управління МВС України у Луганській області код 0867074.

Відповідно до довідки, наданої членом ліквідаційної комісії ГУМВСУ у Луганській області від 11.02.2021 № 6/2-33 лк, у зв`язку із захопленням адміністративної будівлі ГУМВС України у Луганській області незаконними озброєними формуваннями разом із наявною в ній службовою документацією накази про надання відпусток по 31.05.2014 в ліквідаційній комісії ГУМВС (за місцем тимчасової дислокації у м. Сєвєродонецьк) відсутні. З урахуванням того, що місто Луганськ розташовано на тимчасово окупованій території, будь-яким чином підтвердити кількість невикористаних днів відпустки ОСОБА_1 за 2014 рік неможливо.

Щодо стягнення грошової компенсації за невикористанні відпустки, як учаснику бойових дій за 2014 - 2015 роки, відповідач 2 звернув увагу суду на те, що позивач статус учасника бойових дій отримав лише 11.06.2015, а отже позовні вимоги в частині компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2014 рік є взагалі не обґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству.

Також зазначив, що положення Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ визначають лише те, що учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них надаються пільги, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Але в ньому відсутні норми, які б визначали виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Також, позивач з рапортами про надання йому додаткової відпустки, у період часу за 2015 рік зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій не звертався.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач 2 вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд розглядає справу в порядку, визначеному ст.205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (арк. спр. 8-10), має статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до довідки від 15.08.2018 № 0000597418 (арк. спр. 11).

Рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 28.04.2015 № 1/І/ХІІІ/22 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій (арк. спр. 13), що також підтверджено посвідченням МВ № 028525 від 11.06.2015 (арк. спр. 12).

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 , з 27.05.2002 по 06.11.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015 по 17.07.2020 - в Національній поліції України (арк. спр. 14-15).

Згідно з витягом з наказу від 10.07.2020 № 760 о/с (по особовому складу), відповідно до Закону України «Про національну поліцію» звільнено зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Петропавлівського відділення поліції Станично-Луганського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 2 (через хворобу), з 17.07.2020, з вислугою років на звільнення у календарному обчисленні: 20 років 00 місяців 14 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 11 років 09 місяців 22 дні, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 20 років, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 23 діб, встановивши відсоток премії за липень 2020 року 52,43% (арк. спр. 16, 56).

24.11.2020 наказом № 1346 о/с внесено зміни в наказ від 10.07.2020 № 760 о/с, а саме вважати звільненим ОСОБА_1 з вислугою років на день звільнення у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 16 років 01 місяць 01 день (арк. спр. 57).

Листом від 11.08.2020 № 923/111/22-202 та розрахунковими листами підтверджено, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведено 21.07.2020, виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні (арк. спр. 17,18).

09.10.2020 позивач звернувся із заявою до начальника ГУНП в Луганській області, в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної чергової відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2020 рік (арк. спр. 22).

Листом від 06.11.2020 № 1204/1/111/22-2020, відповідач 1 повідомив, що згідно із статтею 56 розділу VІ «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. У свою чергу відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпПУ, яка кореспондується із нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або неповнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, законодавством не передбачена, відтак здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки неможливо (арк. спр. 23-24).

Відповідно до довідки від 14.12.2020№ 10943/111/44-2020 ОСОБА_1 за час проходження служби в Станично-Луганському ВП ГУНП в Луганській області за період з 07.11.2015 по 17.07.2020 надавались наступні види відпусток: щорічна чергова відпустка за 2016 рік, у кількості 42 доби з 01.08.2017 по 11.09.2017; щорічна чергова відпустка за 2018 рік у кількості 44 доби, з 01.08.2018 по 13.09.2018; щорічна чергова відпустка за 2019 рік у кількості 45 діб з 01.08.2019 по 14.09.2019. Не надавалась за період проходження служби щорічна чергова оплачувана відпустка за 2017 рік та відпустка як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки. За невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за 2020 рік ОСОБА_1 отримав компенсацію при звільнені. Інформація щодо надання щорічної чергової оплачуваної відпустки та відпустки як учаснику бойових дій позивачу за 2014-2015 роки відсутня (акр. спр. 65).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).

Суд зазначає, що положеннями ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Частиною першою статті 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки (частина друга статті 92 Закону № 580-VIII).

Відповідно до частин першої та другої статті 93 Закону № 580-VIII, яка регулює питання обчислення тривалості відпусток, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

Згідно із частиною восьмою статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Частиною одинадцятою статті 93 Закону № 580-VIII визначено, що за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році.

Відповідно до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

З огляду на вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Відтак, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Конституційним Судом України у рішенні від 07.05.2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) викладено висновок стосовно того, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.

Отже, з огляду на викладене, а також враховуючи відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування у даному випадку приписів Кодексу законів про працю України і Закону України «Про відпустки».

Таким чином, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» і ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відтак, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 по справі №160/10875/19.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзац восьмий пункту 8 розділу III Порядку № 260).

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Відповідно до абзаців першого, третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку (абзац другий пункту 2 Порядку № 100).

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 жовтня 2018 року у справі № 806/829/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 806/277/16.

З огляду на не врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260, питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, Закону № 504/96-ВР, Порядку № 100.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 826/8185/18.

Також при розгляді вказаної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19, що у рамках спірних правовідносин пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Крім того, надаючи оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, суд керується вимогами ч.2 ст.77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З зазначених вище положень чинного законодавства на підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку, що облік використаних днів відпустки як щорічної чергової, так і додаткової соціальної має вести саме відповідач. І саме відповідач, в разі виникнення спору, має довести факт використання позивачем відпустки за певний період, тому відсутність в нього інформації щодо використання щорічної основної відпустки позивачем за 2015 рік свідчить про те, що він не довів такий факт.

Тому суд визнає за позивачем право на отримання компенсації за невикористані дні щорічної чергової відпустки за період служби в поліції з 07.11.2015 по 31.12.2015 та за 2017 рік, а також за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки.

Оскільки в наказі № 760 о/с від 10 липня 2020 року про звільнення зі служби в поліції позивача не вказано кількість діб невикористаних щорічної чергової та додаткової відпусток за спірні періоди станом на дату звільнення, суд дійшов висновку, що така бездіяльність відповідача є протиправною, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з обранням іншого ефективного способу захисту прав позивача відповідно до вимог п.10 ч.2 ст.245 КАС України.

Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Трофимчук проти України» від 28 жовтня 2010 року, № 4241/03 (пункт 54) зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32), зокрема, у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року № 4909/04 зазначив, що згідно з його усталеною практикою, що відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Оскільки позивач під час підготовчого засідання уточнив позовні вимоги, які фактично стосуються лише періоду його служби в поліції, тому суд, керуючись вимогами ст. 9 КАС України, розглядає справу лише в межах уточнених позовних вимог до Головного управління Національної поліції в Луганській області.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ 40108845, місце знаходження: 93406, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо невизначення в наказі про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 № 760 о/с від 10 липня 2020 року відомостей щодо необхідності виплати грошової компенсації за кількість діб невикористаних відпусток за період служби в поліції, а саме: грошової компенсації за невикористані календарні дні чергової щорічної відпустки за 2015 рік та за 2017 рік, а також додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганської області внести зміни до наказу про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 № 760 о/с від 10 липня 2020 року, зазначивши відомості щодо необхідності виплати грошової компенсації за кількість діб невикористаних відпусток за період служби в поліції, а саме: грошової компенсації за невикористані календарні дні чергової щорічної відпустки за 2015 рік та за 2017 рік, а також додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні чергової щорічної відпустки за 2015 рік та за 2017 рік, а також додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01 квітня 2021 року.

Суддя В.С. Шембелян