Рішення № 96406381, 21.04.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

21 квітня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/208/21 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В., здійснив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження

за позовом: в.о. керівника Бахмацької місцевої прокуратури,

вул. Шевченка, 46, м. Бахмач, Чернігівська область, 16500; код ЄДРПОУ 02910114;

в інтересах держави в особі позивача: Державної служби України з безпеки на транспорті

пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 39816845;

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агромат»,

вул. Сінна, 6, смт. Талалаївка, Чернігівська обл., 17200; код ЄДРПОУ 33314597;

про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами в розмірі 4005,58 грн

В.о. керівника Бахмацької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі позивача Державної служби України з безпеки на транспорті звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю «Агромат» про стягнення 4005,58 грн заборгованості, а саме плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Звертаючись з позовною заявою, пунктом 1 резолютивної частини останньої, прокурор просив суд розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.

Поданий позов обґрунтований порушенням вимог ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме наданням послуг з перевезення вантажу із перевищенням осьових навантажень. Окрім того, заявлений прокурором в інтересах держави позов обґрунтований ст. 23, 24 Закону України “Про прокуратуру” та категоричною позицією позивача щодо відсутності повноважень на звернення до суду в якості позивача. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 09.03.2021 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження по справі №927/208/21, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень з доданими документами та доказами направлення їх іншій стороні.

29.03.2021 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву вих№3 від 24.03.2021 року, в якому заперечується проти заявлених позовних вимог в повному обсязі. Відповідач зазначає, що згідно даних, зазначених в довідці № 0023943 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 03.12.2019 року та акту № 042664 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 03.12.2019 року, повна фактична маса транспортного засобу складає 41,080 т, що суперечить даним відповідача отриманим при завантаженні автомобіля ( маса склала 40,580 т) та при розвантаженні (маса склала 40,640 т).

Також відповідач зазначив, що проведення зважування на пункті габаритно-вагового контролю з визначення ваги було проведено з істотною похибкою. Відповідач зазначає, що відповідно до п. 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою КМУ від 18.01.2001 р. № 30, допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2% (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд, що свідчить про перевищення вагових параметрів, встановлених вантажовідправником та вантажоодержувачем в межах допустимих норм.

Відповідач в прохальній частині відзиву на позов просить суд відмовити в задоволенні позову та визнати протиправною та скасувати Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 178573 від 14.01. 2020 та стягнути на користь відповідача суму сплаченого штрафу у розмірі 17 000грн.

07.04.2021 року від прокуратури на адресу суду надійшла відповідь на відзив № 535ВИХ-21 від 06.04.2021 в якій зазначено, що відповідач здійснював перевезення великоваговим транспортним засобом з перевищення навантаження на строєну вісь - 24,32 т (7,800, 8,260, 8,260) при нормативно допустимому 22 т, нормативно допустима маса автомобіля 40 т, а фактична за результатами габаритно-вагового контролю склала 41,080 т. Складений 03.12.2019 акт № 196712 за результатами проведеної перевірки відповідає формі, яка установлена Постановою № 1567 та містить всі необхідні дані для встановлення суті наявних порушень.

Так, згідно Сертифікату від 13.02.2019 №UA.TR.016.0195— 18, виданого Державним підприємство «Криворізький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», засіб вимірювальної техніки - неавтоматичний зважувальний прилад: «Лахта-У» СВ-80 000 А/1 зав. №1218, за №UA.TR.016.0195-18, виробництва TOB «Метровес», відповідає вимогам Технічного регламенту щодо неавтоматичних зважувальних приладів ДСТУ EN 45501:2016. Прокурором додано копію Декларації про відповідність №Д-1/12/18 від 17.12.2018 року неавтоматичного зважувального приладу «Лахта-У» СВ-80 000 А/І зав.№ 1218 технічному регламенту щодо неавтоматичних зважувальних приладів та національному стандарту ДСТУ EN 45501:2016. Також прокурором зазначено, що за результатами зважування вагові параметри транспортного засобу перевищували нормативно допустимі вагові обмеження більш ніж на 2 %, що дало підстави вважати цей транспортний засіб великоваговим, для руху якого, за правилами ч. 4 ст. 48 Закону №2344-111, повинен бути відповідний дозвіл.

Відповідач своїм правом на подання заперечення на відповідь на відзив у визначений судом у відповідності до господарського процесуального законодавства строк не скористався.

За загальними принципами здійснення судочинства, що також відображені у ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ст. 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)”, який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII “Про прокуратуру”, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 року у справі №п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06.2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді, а саме Державної служби України з безпеки на транспорті, прокурор у позовній заяві зазначив, що Укртрансбезпека як урядовий орган державного управління по контролю на автомобільному транспорті, реалізуючи повноваження щодо габаритно-вагового контролю та нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є суб`єктом владним повноважень, оскільки здійснює владні управлінські функції на основі законодавства. Враховуючи норми Закону України “Про автомобільний транспорт” та інші підзаконні нормативно-правові акти про автомобільний транспорт, Укртрансбезпека та її територіальні органи мають підстави на стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автодорогами загального користування, що виплаває з покладених на неї завдань щодо державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт, а несплата суб`єктами господарювання таких коштів у добровільному порядку тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України, що суттєво порушує інтереси держави.

Прокурор зазначає, що згідно з листом Державної служби України з безпеки на транспорті від 25.11.2020 № 92297/33/24-20, Укртрансбезпека категорично стверджує про відсутність повноважень на звернення до суду в якості позивача, при цьому не заперечуючи можливість заявлення прокурором в її інтересах позову. Прокурор вказує, що підставою реалізації представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб`єкта владних повноважень – Державної служби України з безпеки на транспорті, тобто нездійснення захисту інтересів держави. Так, на думку прокурора, нездійснення службовими особами Укртрансбезпеки дій, які вони повинні були та могли здійснювати та відсутність обґрунтованих пояснень своєї бездіяльності беззаперечно свідчить про неналежне виконання ними своїх повноважень. У зв`язку з цим, прокурор відповідно до ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” звернувся з цим позовом до суду для захисту порушених інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 25.11.2020 № 92297/33/24-20, Державна служба України з безпеки на транспорті повідомила прокурора про відсутність повноважень в Укртрансбезпеки та її територіальних органів на звернення до суду з позовом про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування, оскільки такі повноваження не передбачені ані Конституцією України, ані законами України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

З наведеного вбачається, що позивач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Отже, положеннями чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

Слід зазначити, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і в адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, поведінка органів, через які діє держава в цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави в цивільних (господарських) або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних (господарських), так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

Державу в судовому процесі, зокрема як позивача, може представляти орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Суд доходить висновку, що Державна служба України з безпеки на транспорті наділена правом звернення до суду з позовом щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками, яких Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 01.07.2020 у справі №826/16739/18.

Невжиття компетентним органом - Державною службою України з безпеки на транспорті жодних заходів щодо стягнення з відповідача плати за проїзд протягом тривалого строку, свідчить про бездіяльність цього органу та про належні дії прокурора щодо надання можливості Державній службі України з безпеки на транспорті самостійно захищати інтереси держави, у тому числі у суді, протягом розумного строку, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Несплата відповідачем нарахованої йому плати за проїзд призводить до ненадходження коштів до Державного бюджету України, що порушує інтереси держави.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді при зверненні із цим позовом.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України “Про автомобільний транспорт”, відповідно до ч. 12 ст. 6 якого державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частини 1 та 4 статті 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” передбачають, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Статтею 33 Закону України “Про автомобільні дороги” визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 29 Закону України “Про дорожній рух” передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 (Порядок №879), пунктом 3 якого встановлено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 10.10.2001 № 1306 (Правила №1306). При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 %.

Пунктом 22.5 Правил №1306 передбачено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 879 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 % подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Також пунктами 26, 27 Порядку № 879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Відповідно до пункту 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту визначено пунктом 30 Порядку № 879, відповідно до якого плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 км проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 км проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 км проїзду; В - відстань перевезення, км. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 м.

Відповідно до пункту 31-1 Порядку № 879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 % - у подвійному розмірі; на 10 - 40 % - у потрійному розмірі; більше як на 40 % - у п`ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу має вносити саме перевізник.

У розділі 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, перевізником визначено фізичну або юридичну особу - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

На підставі направлення на перевірку від 02.12.2019 № 008049 посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Полтавській області 03.12.2019 на автодорозі Р-60 Кролевець-Конотоп-Ромни-Пирятин (ділянка 171 км 884м) здійснено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу автомобіль марки MAN, модель TGX18/440 BLS, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 та причіп (напівпричіп) марки BODEX, модель KIS 3В, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ТОВ «Агромат».

За результатами проведеного габаритно-вагового контролю 03.13.2019 складено Акт № 042664 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 03.12.2019 року зафіксовано, що фактична маса транспортного засобу становить 41,080 т при нормативно допустимій 40т (п.8), нормативно допустиме осьове навантаження транспортного засобу становить 11т, 11т, 22 т (сумарно 44т) , а фактичне - 6,320т; 10,440т; 7,800т; 8,260т; 8,260 т (сумарно 41,080т) (п.10).

Враховуючи, що сумарно фактичне осьове навантаження транспортного засобу становить 41,080т (6,320т + 10,440т + 7,800т + 8,260т + 8,260 т), а нормативно допустиме осьове навантаження транспортного засобу встановлено в розмірі 44т (11т + 11т + 22 т), тобто фактично відсутнє перевищення транспортним засобом нормативних вагових осьових параметрів, що зафіксовано Актом № 042664 від 03.12.2019 року.

Актом № 196712 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, яким зафіксовано, що загальна маса транспортного засобу 41,080 т при нормативно допустимій 40 т, навантаження на строєну вісь складає 24, 32 т при нормативно допустимій 22 т. Зазначено, що виявлено перевищення габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

Судом встановлено, що вищезазначені акти не містять посилання на марку, номер та зазначення будь-яких інших ідентифікуючих характеристик вагового обладнання яким було здійснено ваговий контроль.

Довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 0023943 від 03.12.2019 року встановлено найменування, місце розташування пункту габаритно-вагового контролю: а/д Р-60, 171 км 884м, результати вагового контролю: навантаження на осі: 1) 6,320т;2)10,440т;3) 7,800т;4) 8,260т;5) 8,260 т ; повна маса транспортного засобу 41,080т; в графі підпис водія транспортного засобу зазначено – відмовився.

До вищевказаного акту № 042664 здійснено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №042664 від 03.12.2019, згідно з яким за перевищення нормативних параметрів нараховано до сплати 151,68 євро. Розрахунок проведено відповідно до затвердженої формули (з урахуванням положень пункту 31-1 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 27.06.2007 № 879). Обрахований розмір плати за проїзд становить 151,68 євро, що станом на 03.12.2019 складає еквівалент у сумі 4005,58 грн.

Управлінням Укртрансбезпеки у Полтавській області на адресу ТОВ «Агромат» було направлено повідомлення про необхідність внесення плати за проїзд в розмірі 151,68 Євро протягом 30 днів з моменту визначення плати, нарахованої , відповідно до Акту №042664 від 03.12.2019 (а.с. 29), але фактично перевищення транспортним засобом нормативних вагових осьових параметрів, відсутнє.

14.01.2020 року, відповідачем на адресу Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області було направлено лист №1 із запереченнями та доводами щодо неправомірності проведеного зважування, що потягло за собою необгрунтоване та незаконне притягнення ТОВ «Агромат» до відповідальності. З метою встановлення відповідності проведеного зважування особами Укртрансбезпеки, ТОВ «Агромат» просив надати документи, підтверджуючі сертифікацію та повірку ваг, на яких здійснювалося зважування даного автомобіля. Зі змісту акту, довідки та розрахунку неможливо було встановити будь-яких характеристик зважувального обладнання, яке було використане при проведенні габаритно-вагового контролю, зокрема, якими саме вагами проводилось зважування транспортного засобу, який відсоток похибки таких ваг та чи проходили вони періодичну повірку тощо.

Матеріали справи не містять доказів надання Управлінням Укртрансбезпеки у Чернігівській області відповіді про результати розгляду заперечень відповідачу.

На підставі Акту № 196712 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 03.12.2019 року щодо перевищення габаритно-вагових норм від 10% до 20% Управлінням Укртрансбезпеки у Чернігівській області за місцем реєстрації відповідача було винесено постанову № 178573 від 14.01.2020 року про стягнення з відповідача адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000грн на підставі ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Як визнається сторонами зазначений штраф стягнуто з відповідача в повному розмірі в примусовому порядку через органи ДВС.

Обрахований розмір плати за проїзд в розмірі 151,68 євро, що станом на 03.12.2019 складає еквівалент у сумі 4005,58 грн відповідач у встановлений строк не сплатив. Прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до суду з позовом про стягнення відповідної плати.

Згідно з ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники правовідносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог законодавства. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами (стаття 7 ГК України).

Учасники правовідносин у сфері господарювання несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 1, 2 статті 216 ГК України).

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 225 ГК України законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Пунктами 37, 41 Порядку № 879 визначено, що учасники відносин у сфері габаритно-вагового контролю несуть відповідальність згідно із законодавством, а дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №917/210/19 та у справі №926/16/19.

Відповідачем в якості доказу на спростування факту перевищення нормативно-вагових параметрів транспортним засобом, який перебуває в його користуванні, надано суду товарно-транспортну накладну № 1/0312 від 03.12.2019 року, Акт розходження в вазі №161 від 03.12.2019 року та інформацію про перевірку ваг Веста МК типу ВАТ-80/2 № 529 від 23.05.2019 року., згідно яких маса брутто вантажу, наданого для перевезення вантажовідправником ТОВ «Агромат» при завантаженні становила 40,580т, та при розвантаженні, згідно Акту розходження в вазі №161 від 03.12.2019 року маса брутто вантажу склала 40,640т.

Відповідачем не надано суду доказів оскарження в установленому порядку дій позивача щодо фіксування правопорушення та нарахування стягуваної суми збитків проте, як було зазначено вище, відповідач в прохальній частині відзиву на позов просить суд скасувати Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 178573 від 14.01. 2020 та стягнути на користь відповідача суму сплаченого штрафу у розмірі 17 000грн.

Згідно до положень ч. 3 ст. 22 Закону України „Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

Відповідно до п.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Враховуючи викладене, суд роз`яснює відповідачу, що вимога, яка викладена у п.2 прохальної частини відзиву про скасування Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 178573 від 14.01. 2020 та стягнення на користь відповідача суми сплаченого штрафу у даному вигляді не може розглядатись господарським судом Чернігівської області, оскільки відповідно до положень ч.1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

В противагу зазначеному, в п.2 прохальної частини відзиву, відповідач просить суд скасувати Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 178573 від 14.01.2020 та стягнути на користь відповідача суми сплаченого штрафу, що фактично є окремою позовною вимогою та має бути заявлена в позовному провадженні. При цьому, суд звертає увагу відповідача, що зазначений спір є публічно-правовим, тобто виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції, тому не відноситься до юрисдикції господарського суду.

Прокурором у якості доказу допустимості використання ваг, на яких проводилось зважування автомобіля, подано:

- копію Сертифікату відповідності, зареєстрованого у реєстрі органу з оцінки відповідності від 13.12.2018 №UA.TR.016.0195-18, згідно якого неавтоматичний зважувальний прилад «Лахта-У» СВ-80 000 А/І зав.№ 1218 відповідає вимогам Технічного регламенту щодо неавтоматичних зважувальних приладів(Постанова КСУ № 1062 від 16.12.2015). Також в даному Сертифікаті зазначена додаткова інформація, що відповідність неавтоматичного зважувального приладу «Лахта-У» СВ-80 000 А/І зав.№ 1218 суттєвим вимогам Технічного регламенту підтверджена шляхом перевірки на відповідність вимогам ДСТУ EN 45501:2016, (EN 45501:2015, IDT);

- копію Декларації про відповідність №Д-1/12/18 від 17.12.2018 року неавтоматичного зважувального приладу «Лахта-У» СВ-80 000 А/І зав.№ 1218 технічному регламенту щодо неавтоматичних зважувальних приладів та національному стандарту ДСТУ EN 45501:2016. У пункті 8 Декларації про відповідність №Д-1/12/18 від 17.12.2018 року зазначено, що ваги вагонні для статистичного зважування “«Лахта-У»…А…” сертифіковані. Сертифікат перевірки типу № №UA.TR.001 128-18 від 03.09.2018 до 02.09.2028 року.

При цьому судом встановлено, що згідно Наказу від 21.12.2017 № 445 «Про прийняття національних нормативних документів, гармонізованих з європейськими та міжнародними нормативними документами, скасування національних нормативних документів та зміни до національного нормативного документа» з 01.01.2019 року скасовано чинність Метрологічних аспектів неавтоматичних зважувальних приладів ДСТУ EN 45501:2016

(EN 45501:2015, IDT) та прийняті з наданням чинності з 01.01.2019 року, зокрема Метрологічні аспекти неавтоматичних зважувальних приладів- на заміну ДСТУ EN 45501:2016 (EN 45501:2015, IDT) - ДСТУ EN 45501:2017 (EN 45501:2015, IDT). Перевірку габаритно-вагового контролю транспортного засобу автомобіль марки MAN, модель TGX18/440 BLS, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 та причіп (напівпричіп) марки BODEX, модель KIS 3В, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ТОВ «Агромат» проведено 03.12.2019 року, тобто після втрати чинності Метрологічними аспектами неавтоматичних зважувальних приладів ДСТУ EN 45501:2016

(EN 45501:2015, IDT), згідно Наказу від 21.12.2017 № 445

Також суд зазначає, що згідно Наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1747 від 13.10.2016 року «Про затвердження міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями» для зважувального приладу «Ваги безперервної дії для сумарного обліку» встановлено міжповірочний інтервал строком 1 рік.

Судом також враховується, що відповідно до вимог ч.2, ч.4 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Всупереч зазначеному, копія Декларації про відповідність №Д-1/12/18 від 17.12.2018 року подана прокурором в якості додатку до відповіді на відзив 07.04.2021 року. При цьому прокурором не дотримано порядку встановленого ч.8 ст.80 Господарського процесуального кодексу України щодо обґрунтування неможливість подання відповідних доказів у вказаний строк з причин, що не залежали від нього, матеріали справи не містять відповідну заяву прокурора. Враховуючи викладене та вимоги ч.8ст.80 80 Господарського процесуального кодексу України, докази не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються.

Отже, враховуючи вищевикладене, Сертифікат відповідності, зареєстрований у реєстрі органу з оцінки відповідності від 13.12.2018 №UA.TR.016.0195-18 та Декларація про відповідність №Д-1/12/18 від 17.12.2018 року вимогам ДСТУ EN 45501:2017 (EN 45501:2015, IDT) чинним з 01.01.2019 року, а також Наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1747 від 13.10.2016 року, не можуть бути прийняті судом в якості належного доказу відповідності засобу вимірювальної техніки вимогам Технічного регламенту щодо неавтоматичних зважувальних пристроїв. Крім того, Акт № 042664 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 03.12.2019 року та Акт № 196712 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом взагалі не містять посилання на марку, номер та зазначення будь-яких інших ідентифікуючих характеристик вагового обладнання яким було здійснено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу автомобіль марки MAN, модель TGX18/440 BLS, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 та причіп (напівпричіп) марки BODEX, модель KIS 3В, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ТОВ «Агромат».

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також положення права «Ei incumbit probatcio, qui dicit, non qui negat» (Тягар доказування лежить на тому, хто стверджує, а не на тому хто заперечує) та «In dubio pro reo» (У випадку сумнівів справа вирішується на користь підсудного чи відповідача), суд доходить висновку, що прокурором та позивачем не надано суду належних доказів правомірності та обґрунтованості нарахування 151,68 євро (що станом на 03.12.2019 складає еквівалент у сумі 4005,58 грн) плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування відповідно до Акту № 042664 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 03.12.2019 року, оскільки відповідачем заперечується, а прокурором та позивачем не доведено відповідності засобу вимірювальної техніки, що використовувалась посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Полтавській області 03.12.2019 на автодорозі Р-60 Кролевець-Конотоп-Ромни-Пирятин (ділянка 171 км 884м) при здійсненні габаритно-вагового контролю транспортного засобу що належить ТОВ «Агромат» (автомобіль марки MAN, модель TGX18/440 BLS, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 та причіп (напівпричіп) марки BODEX, модель KIS 3В, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 ) вимогам Технічного регламенту щодо неавтоматичних зважувальних пристроїв.

З урахуванням викладеного, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 165, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено та підписано 21.04.2021 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/