Рішення № 96393352, 12.04.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/41019/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Шевчук А.В.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про визнання правочину недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

22 вересня 2020 року позивач звернулися до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 липня 2020 року на адресу позивачів надійшла заява про заміну сторони виконавчого провадження, з яких дізнались, що 14 червня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (далі - ТОВ «ФК «Гефест») укладено договір №1517/к купівлі-продажу майнових прав, відповідно до пункту 1.1 якого продавець ПАТ «Дельта Банк» передає у власність ТОВ «ФК «Гефест» права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, зокрема, право вимоги до боржника , майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах наведених у Додатку 1 для цього Договору.

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» кредитна установа не має права відступити (відчужити) на користь (у власність) іншої особи свої права вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1цього пункту Закону.

Таким чином, усупереч підпункту 3 пункту 1 цього Закону ПАТ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» «Дельта Банк» відступило право вимог ТОВ «ФК «Гефест», тим більше, що первісний кредитор Акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк») продовжує свою фінансово-господарську діяльність, не визнаний неплатоспроможним, не є в стадії ліквідації з введенням тимчасової адміністрації, тощо.

Вказані обставини є підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

На підставі наведеного, позивачі просили визнати недійсними вказані договори відступлення права вимоги.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

07 грудня 2020 року від позивача надійшла заява із доданими документами на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року у справі відкрито провадження для розгляду в порядку загального позовного провадження.

15 лютого 2021 року від АТ «Укрсиббанк» надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано на те, що позивач, вказуючи АТ «Укрсиббанк» відповідачем, не пред`явив до товариства жодних позовних вимог, банк не має жодних відомостей про оспорюваний договір, тому є неналежним відповідачем. На підставі викладеного представник АТ «Укрсиббанк» просив відмовити у задоволенні позову до товариства.

05 лютого 2021 року від ТОВ «ФК «Гефест» надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано про те, що 08 грудня 2011 року ПАТ «Укрсиббанк», правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір про відступлення права вимоги. 14 червня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» ТОВ «ФК «Гефест» укладено оспорюваний позивачем договір №1517/к купівлі-продажу майнових прав. Проте, відповідно до пункту 7 «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» дія підпункту 3 пункту 1 цього Закону не поширюється на банки щодо яких здійснюється процедури виведення з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у частині відступлення (відчуження) на користь (у власність) іншої особи (інших осіб) своїх прав вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1пункту 1 цього Закону. Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ з 08 жовтня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» перебуває у стані припинення, тому оспорюваний позивачами від 14 червня 2019 року підпадає під дію пункту 7 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» тому підстави для визнання зазначеного договору недійним відсутні.

01 березня 2021 року від ПАТ «Дельта Банк» надійшов відзив на позовну заяву, в якому указано на те, що звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору від 13 липня 2020 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Гефест» не будучи його стороною, позивачі повинні довести, яким чином оспорюваний ними договір порушує (зачіпає) їхні права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивачі обгартовують свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивачів. В свою чергу позивачі на довели існування обставин, за якими вказаний ними договір необхідно визнати недійсним, у зв`язку з чим зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Від представника позивачів надійшли додаткові обґрунтування позову, в яких представник позивачів зазначає, що оспорюваний договір майнових прав не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, оскільки на дату його складення були відсутні підстави для його укладення.

12 квітня 2021 року від представника АТ «Укрсиббанк» надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду.

В судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримав, просив задовольнити з викладених у позові підстав.

Суд, заслухавши пояснення представника позивачів, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини та приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд установив, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто солідарно на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість за кредитним договором від 24 квітня 2008 року №11339755000 в сумі 103 001,18 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 8204004,41 грн.

08 грудня 2011 року ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту, укладеного 24 квітня 2008 року ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсиббанк».

14 червня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Гефест» уклали договір купівлі-продажу майнових прав №115/К, у тому числі й за кредитним договором №11339755000 від 24 квітня 2008 року.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 у справі № 905/1227/17 зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає.

Отже, визнання недійсним у судовому порядку правочину можливо з підстав недодержання сторонами в момент його вчинення вимог, які встановлені 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, а саме правочин має відповідати вимогам ЦК України.

У п.1 ч.1 ст.512 та ст.514 ЦК України вказано, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі зазначали, що оспорюваний договір укладено відповідачами всупереч підпункту 3 пункту 1 цього Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Підпунктом 3 пункту 1 Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» кредитна установа не має права відступити (відчужити) на користь (у власність) іншої особи свої права вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1цього пункту.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 цього Закону не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Дія підпункту 3 пункту 1 цього Закону не поширюється на банки, щодо яких здійснюються процедури виведення з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині відступлення (відчуження) на користь (у власність) іншої особи (інших осіб) своїх прав вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1 пункту 1 цього Закону. Після відступлення (відчуження) на користь (у власність) іншої особи (інших осіб) банком, щодо якого здійснюється процедура виведення з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», прав вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1 пункту 1 цього Закону, дія пункту 1 цього Закону поширюється також на особу, що придбала (прийняла, отримала) таке право вимоги.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України з 08 жовтня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» перебуває у стані припинення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин, слід дійти висновку про те, що під час укладення ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Гефест» оспорюваного позивачами договору купівлі-продажу майнових прав від 14 червня 2019 року №1517/К було дотримано вимоги норм чинного законодавства в тому числі підпункту 7 пункту 1 Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання таких договорів недійсними.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 22, 24, 55, 57, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-16, 22, 202, 204, 203, 215, 514, 516 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про визнання правочину недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. Л. Бусик