Рішення № 96385895, 19.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2021 року м. Київ № 826/6868/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до1. Міністерства оборони України, 2. Запорізького обласного військового комісаріату,провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач 1, МОУ), Запорізького обласного військового комісаріату (далі по тексту - відповідач 2, Запорізький ОВК), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- визнати протиправною бездіяльність МОУ щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності IІI групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі по тексту - Постанова №975) та Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати МОУ призначити позивачу одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІII групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Постанови №975 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності;

- визнати протиправною бездіяльність Запорізького ОВК щодо відсутності вимоги до МОУ щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги у разі настанням інвалідності ІII групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до Постанови №975 та Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати Запорізький ОВК надіслати до МОУ письмову вимогу щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності IІI групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови №975;

- допустити постанову до негайного виконання;

- зобов`язати надати до суду звіт про виконання судового рішення протягом семи днів з дня отримання копії судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що у період з 08 жовтня 1984 року по 23 листопада 1986 року проходив службу у Збройних Силах України; з 23 травня 2016 року має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок виконання обов`язків військової служби; згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 563 від 11 лютого 2016 року) захворювання позивача пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0548405 від 23 травня 2016 року позивачу встановлено третю групу інвалідності з 23 травня 2016 року, причина інвалідності - захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Проте на звернення позивача до відповідачів з заявами на виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності, позивачу не призначено та не виплачено одноразову грошову допомогу, що, на думку позивача, є протиправним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від04 травня 2018 року позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку на усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/6868/18 за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження) на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Запорізький ОВК у поданому відзиві проти позову заперечив, зазначивши, що він не наділений повноваженнями приймати остаточне рішення щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги; позивачем не було подано заяву та необхідні документи для виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку з чим у Запорізького ОВК були відсутні підстави для її передачі до МОУ, а саме, не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення.

МОУ у відзиві на позовну заяву проти позову заперечило, посилаючись на те, що позивачем не було подано заяву та необхідні документи для виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку з чим у Запорізького ОВК були відсутні підстави для її передачі до МОУ, а саме, не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення; відповідно до вимог діючого законодавства у МОУ були відсутні правові підстави для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки Запорізьким ОВК не направлялися подані позивачем документи для розгляду та, як наслідок, МОУ не розглядалися такі документи на не приймалися відносно позивача рішення, а отже МОУ не вчиняло жодних протиправних дій відносно позивача в межах заявлених позовних вимог.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач у період з 08 жовтня 1984 року по 23 листопада 1986 року проходив службу у Збройних Силах України; з 23 травня 2016 року має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок виконання обов`язків військової служби; згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 563 від 11 лютого 2016 року) захворювання позивача пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0548405 від 23 травня 2016 року позивачу встановлено третю групу інвалідності з 23 травня 2016 року, причина інвалідності - захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Заявою від 07 лютого 2018 року позивач у зв`язку з відсутністю інформації щодо розгляду його документів Запорізьким ОВК, звернувся до МОУ про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови №975; листом МОУ від 15 лютого 2018 року №248/3/6/473 позивача повідомлено про необхідність подання документів до Запорізького ОВК, який має підготувати пакет документів та надіслати його в Департамент фінансів МОУ; заявою від 30 грудня 2017 року позивач звернувся до Запорізького ОВК з проханням направити до МОУ документи для призначення одноразової грошової допомоги; Запорізьким ОВК у відзиві на позовну заяву зазначено, що причиною не направлення документів позивача до МОУ для виплати йому одноразової грошової допомоги є ненадання ним документу, що свідчить про причини та обставини поранення.

Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Положеннями пункту 1 статті 16 Закону №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі одноразова грошова допомога), гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підпунктом 4 пункту 2 статті 16 вказаного Закону встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно з частиною першою статті 23 Закону № 2011-XII фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві резервістами (далі розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в п. 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Водночас, з матеріалів справи висновується, що по суті заява позивача відповідачами по суті не розглядалась; підставою для відмови в розгляді заяви позивача Запорізьким ОВК слугувало те, що відсутні документи, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Суд звертає увагу, що у відповідності до підпункту «г» пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, постанови військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: «захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій».

Зазначена постанова приймається також, коли наявне захворювання за зазначений період служби досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби. Постанова в такому формулюванні приймається при хронічних, повільно прогресуючих захворюваннях, за наявності медичних документів, виданих у перші десять років після вибуття військовослужбовця з країни, де велись бойові дії, або пізніше, але за даними за зазначені десять років, якщо вони дозволяють віднести початок захворювання на період участі в бойових діях.

Як встановлено судом, на засіданні Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця встановлено, що поранення отримані позивачем визнані такими, що так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що причинно-наслідковий зв`язок між отриманими позивачем пораненнями та наслідками, що настали, підтверджують відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії), а Витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця протокол № 563 від 11 лютого 2016 року є належним документом, що свідчить про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

У свою чергу, саме відповідач, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, зокрема, використовуючи архівні матеріали, зобов`язаний доводити протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2018 року у справі №825/1558/18, касаційне провадження №К/9901/58423/18.

З огляду на вищевикладене, суд не приймає до уваги доводи відповідачів в частині не подання до Запорізького ОВК копії документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), оскільки такі твердження не відповідають дійсним обставинами справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що позивач як військовослужбовець отримав поранення під час проходження військової служби, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Проте, Запорізький ОВК фактично відмовив у направленні документів в Департамент фінансів МОУ на комісію з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги, у зв`язку з відсутністю повного пакету документів.

Згідно з пунктом 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вказаний перелік є вичерпним, та не передбачає надання будь яких інших документів.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року №1431-ХІІ «Про військові формування» підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 року № 1543-ХІІ встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.

Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в органах МОУ, суд вважає, що обов`язком МОУ в спірних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, виходячи з аналізу вказаних правових норм вбачається, що саме на МОУ, як на головного розпорядника коштів, покладено обов`язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Збройних силах СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 26 вересня 2018 року (справа №760/9113/17), 18 жовтня 2018 року (справа №820/3353/16), 02 листопада 2018 року (справа №825/1558/18).

Водночас, суд акцентує увагу, що передумовою отримання одноразової грошової допомоги, яка виплачується МОУ, є звернення до уповноваженого органу, в даному випадку - військкомату, із відповідною заявою та іншими необхідними документами, які в установлений строк розглядаються цим органом, після чого складається висновок за результатами розгляду заяви про призначення та виплати одноразової грошової допомоги, який направляється розпоряднику бюджетних коштів для прийняття відповідного рішення (про призначення чи про відмову в призначенні такої допомоги).

При цьому, на військовий комісаріат покладено обов`язок направити до МОУ висновок та документи для прийняття рішення про призначення або про відмову у призначені одноразової грошової допомоги, а до компетенції Міністерства оборони України віднесено прийняття відповідного рішення.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 750/5060/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 802/1966/17-а, від 18 жовтня 2018 року у справі № 825/454/18, від 20 травня 2019 року у справі №697/566/17.

Отже, враховуючи, що рішення про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю військовослужбовців приймає головний розпорядник коштів, у даному випадку МОУ, після отримання відповідного висновку із визначеним переліком документів, необхідних для призначення виплати, при цьому, відповідно до пункту 13 Порядку №975 (в редакцій на момент спірних правовідносин) військовий комісаріат зобов`язаний протягом 15 днів направити документи до розпорядника бюджетних коштів, тобто до Міністерства оборони України, суд вбачає, що Запорізьким обласним військовим комісаріатом допущена протиправна бездіяльність, яка призвела до порушення прав позивача, а тому, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльність Запорізького обласного військового комісаріату щодо розгляду та скерування до МОУ заяви позивача про призначення йому одноразової грошової допомоги та зобов`язання скерувати до МОУ заяву позивача про призначення одноразової грошової допомоги.

Щодо вимог позивача до МОУ, суд зазначає, що спір між позивачем та МОУ відсутній, оскільки відсутня відмова у розгляді подання та прийняття рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги.

Відповідно до положень частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Із наведених норм випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.

Разом з тим, не встановлено, що МОУ в спірному випадку були порушені права позивача та не свідчить про наявність права, яке підлягає захисту, оскільки захисту підлягає тільки порушене право, а не ймовірно порушене у майбутньому.

Визначені позивачем позовні вимоги до МОУ спрямовані на майбутній захист прав, свобод та інтересів позивача, які на час розгляду даної справи не були порушені.

Згідно із частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В той же час, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, передбачений пункту 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Отже, враховуючи відсутність рішення відповідача, суд вважає, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності Запорізького ОВК щодо розгляду та скерування до МОУ заяви позивача про призначення йому одноразової грошової допомоги та зобов`язання скерувати до МОУ заяву позивача про призначення одноразової грошової допомоги. В іншій частині позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

На думку суду, відповідачем Запорізьким ОВК не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій в частині розгляду заяви позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності разом з документами, доданими до неї, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Також суд зазначає про відсутність правових підстав для застосування положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України в частині звернення рішення до негайного виконання, оскільки частиною другою статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено виключний перелік рішень, які може бути допущено до негайного виконання, а саме, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення:

1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті;

2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства;

4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

У відповідності до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, а тому, з урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення відповідного судового контролю.

Відповідно до частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Запорізького обласного військового комісаріату щодо розгляду та скерування до Міністерства оборони України заяви ОСОБА_1 про призначення йому одноразової грошової допомоги.

3. Зобов`язати Запорізький обласний військовий комісаріат направити документи з заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України для розгляду питання щодо призначення одноразової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності від поранення, контузії, захворювання, пов`язаних із участю в бойових діях на території інших держав.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач - Міністерство оборони України (ідентифікаційний код: 00034022; адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6);

Відповідач - Запорізький обласний військовий комісаріат (ідентифікаційний код: 07835529; адреса: 69063, м. Запоріжжя, пров. Тихий, буд. 7).

Суддя Н.А. Добрівська