Рішення № 96385697, 19.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2021 року місто Київ №640/13719/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить суд:

- визнати незаконною відмову Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні пенсії ОСОБА_1 , на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві (Код СДРПОУ 42098368) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) пенсію на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач на момент звернення до відповідача досяг віку 50 років, мав страховий стаж більше 15 років, син позивача визнаний дитиною-інвалідом до 18 річного віку, позивач має право на призначення дострокової пенсії. Діями відповідача порушено право позивача на призначення/отримання пенсії, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/13719/20 та запропоновано відповідачу в п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.

У поданому до суду відзиві відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказав, що відповідно до наданих до заяви документів (трудова книжка, свідоцтво про народження дитини), а також даних персоніфікованого обліку загальний страховий стаж позивача складає 33 роки 10 місяців 09 днів. До страхового стажу не враховано період виплати допомоги по безробіттю з 26.12.2002 по 17.11.2003, оскільки в трудовій книжці припинення виплати допомоги по безробіттю не завірено печаткою. До обов`язкових документів для призначення пенсії за віком матерям інвалідів з дитинства не надано висновок лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) про те, чи могла би бути дитина позивача визнана інвалідом шестирічного віку згідно медичних показань. Оскільки відсутні необхідні документи, у призначенні пенсії за віком багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства згідно заяви від 13.02.2020 № 1499 позивачу відмовлено. Таким чином, призначити ОСОБА_1 пенсію на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не є можливим.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 досягла 50 років, її загальний страховий стаж складає 33 роки, 10 місяців і 09 днів, що не заперечується відповідачем.

Згідно копії свідоцтва про народження позивач має сина, ОСОБА_2 .

В матеріалах справи наявний консультативний висновок № 1831/08 від 14 жовтня 2001 року Державної установи «Інститут отоларингології» ім. проф. О.С. Коломийченка Академії медичних наук України; посвідчення одержувача допомоги дитини-інваліда ОСОБА_2 ; довідка про отримання допомоги від 07.02.2020 року № 128, видана Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської в м. Києві державної адміністрації.

Відповідно до листа від 07.02.2020 року № 100/06-1041 Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської в м. Києві державної адміністрації повідомило позивача про те, що надати завірену копію медичного висновку на дитину з інвалідністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 немає можливості у зв`язку з тим, що приміщення де зберігався архів Управління було залито водою.

13.02.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві і заявою щодо призначення пенсії за віком багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка зареєстрована за №1499.

Відповідно до листа Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві від 28.02.2020 року №2600-0314-8/24504 в задоволенні заяви позивача про призначення пенсії відмовлено.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Положеннями статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Згідно ст. 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

Згідно з п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про отримання допомоги від 07.02.2020 року №128 Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Голосіївської в м. Києві державної адміністрації та їй відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" з 07.11.2008 по 07.01.2013 призначено допомогу та отримувала допомогу на дитину з інвалідністю ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Відповідно до посвідчення одержувача допомоги дитини-інваліда ОСОБА_2 (сина позивача) він є дитиною інвалідом до 18 років, що прямо зазначено в посвідченні. Посвідчення видане 02.02.2009 р. на термін з 14.11.2008р. по 07.01.2013 року. Тобто, на момент призначення допомоги, а відповідно і на момент визнання його дитиною інвалідом, ОСОБА_2 (сину позивача) було 13 років.

Аналізуючи вказані норми закону, враховуючи, що згідно посвідчення одержувача допомоги дитини-інваліда ОСОБА_2 (сина позивача) він є дитиною інвалідом до 18 років, що прямо зазначено в посвідченні, довідки про отримання допомоги від 07.02.2020 року №128 Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської в м. Києві державної адміністрації, та з урахуванням віку та достатнього страхового стажу позивача для призначення дострокової пенсії, суд приходить до висновку, щ у відповідача наявні правові підстави призначити позивачу пенсію як матері інваліда з дитинства.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 31 липня 2018 року (справа № 501/2838/16-а).

На підставі частини п`ятої 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновок, викладений у зазначеній постанові.

Поряд із цим, як зазначено у позовній заяві, разом з заявою про призначення пенсії відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" було надано документи, які підтверджують той факт, що син позивача є інвалідом з дитинства, а саме: паспорт ОСОБА_2 (копія); консультативний висновок №1831/08 від 14 жовтня 2001 року. Державної установи "Інститут отоларингології" ім. проф. О.С. Коломийченка Академії медичних наук України; посвідчення одержувача допомоги дитини-інваліда ОСОБА_2 (копія); довідка про отримання допомоги від 07.02.2020 року №'128 видана Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської в м. Києві державної адміністрації; лист від 07.02.2020 року за № 100/06-1041 Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської в м. Києві державної адміністрації.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частинами першою-другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що відмовляючи в задоволенні заяви позивача від 13.02.2020 №1499 щодо призначення пенсії за віком багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідач наголосив на відсутності необхідних документів у призначенні пенсії відповідно до вкзаної заяви позивача.

Так, відповідач у своєму листі від 28.02.2020 №2600-0314-8/2454 повідомив позивача про те, що у разі надання необхідних документів, а саме довідки ЛКК про те, чи могла би бути дитина заявника згідно медичних показань визнана інвалідом до шестирічного віку, позивач має право повторно звернутися до управління із відповідною заявою та документами, щодо призначення пенсії за віком багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства.

Беручи до уваги обставини справи та докази, на яких грунтується зміст позовних вимог, суд звертає увагу, що з наявної у матеріалах справи розписки-повідомлення від 13.02.2020 за №1499 вбачається перелік документів, доданих до заяви позивача щодо призначення пенсії за віком багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме: довідка із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000 по день звернення; довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; заява про призначення/перерахунок пенсії; паспорт/посвідка; свідоцтво про народження дитини; трудова книжка або документ про стаж.

При цьому, з урахуванням доводів відповідача, зазначений пакет документів є неповним, оскільки для призначення пенсії не вистачає документа (довідки) про визнання дитини заявника інвалідом з дитинства, або дитиною-інвалідом.

Позивач наголошує на тому, що пакет документів, який був поданий до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення їй пенсії на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", містив висновок лікарсько-констультативної комісії про визнання сина позивача дитиною-інвалідом, що підтверджується матеріалами справи.

Як встановлено судом, матеріали справи містять наступні документи, які дають підстави та можливість відповідачеві прийняти рішення щодо призначення пенсії позивачу підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме:

- довідка про отримання (неотримання) допомоги від 07.02.2020 №128;

- лист Управління праці та соціального захисту населення від 07.02.2020 №100/06-1041;

- консультативний висновок від 14.10.2008 №1831/08.

Про те вказані докази не можуть братись судом до уваги, оскільки матеріалами справи не підтверджено, що вказані документи подавались до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, питання щодо розподілу судових витрат вирішенню не підлягає.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.