Рішення № 96383847, 20.04.2021, Станично-Луганський районний суд Луганської області

Спрва №430/281/21

Провадження №2/430/82/21

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року смт. Станиця Луганська

Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі: головуючого судді Дьоміної О.П., за участю секретаря судового засідання Романової М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Станиця Луганська Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Станично-Луганська селищна Рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Станично-Луганського районного суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи – Станично-Луганська селищна Рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якій просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилається на те, що вона є співвласником кв. АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11.07.2007 року серії НОМЕР_1 . Іншими співвласниками є також члени її сім`ї – треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . В даній квартирі зареєстрований також син позивачки ОСОБА_2 , який з 2014 року проживає у Російській Федерації, має там постійне місце мешкання та не має наміру повертатися до смт. Станиця Луганська для проживання або зняття з реєстрації місця мешкання. За таких обставин, позивачка не може повним чином реалізувати своє право власності, а саме претендувати на оформлення субсидії, оскільки під час розрахунку враховується середній заробіток відповідача ОСОБА_2 . Єдиним шляхом захисту права позивачки, як власника, є звернення до суду з цим позовом, у зв`язку з чим позивачка просить визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою з тих підстав, що він не проживає в ній тривалий час, виїхав на інше постійне місце проживання і добровільно з реєстраційного обліку не знімається.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Позивачка надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, жодних заяв чи клопотань від нього не надходило. Враховуючи, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщення оголошення, а також те, що позивачка не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідач відзивів не подавав, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення. Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача за доказами, що містяться в матеріалах справи при заочному розгляді справи відповідно до положень ст. 281 ЦПК України.

Представник третьої особи - Станично-Луганської селищної Ради Луганської області у судове засідання не з`явився, надавши суду заяву з проханням слухати справу за відсутності представника.

Третя особа ОСОБА_3 теж надав суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності.

Треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло серії НОМЕР_1 від 11.07.2007 року, виданого Станично-Луганським КП «Станичанка» та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.07.2007 року за №15246997 – квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної спільної часткової власності позивачці ОСОБА_1 (1/5 частка), третім особам: ОСОБА_3 (1/5 частка), ОСОБА_4 (1/5 частка), ОСОБА_5 (1/5 частка) та ОСОБА_6 (1/5 частка).

В квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані: позивачка ОСОБА_1 , її син третя особа - ОСОБА_3 , син відповідач по справі - ОСОБА_2 , онука третя особа – ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї за №2373 від 21.12.2020 року, виданою виконавчим комітетом Станично-Луганської селищної ради Станично-Луганського району, однак відповідач ОСОБА_2 фактично в зазначеній квартирі не проживає з 2014 року, що підтверджується довідкою, засвідченою депутатом селищної ради Мінченковою В.Є.

Стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно ст. 317 та ст. 319 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України: власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва, та ст. 150 ЖК Української РСР, в якій йдеться про те що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а також інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», коли особа була відсутня понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати її такою, що втратила право на жилу площу.

Відповідач за місцем своєї реєстрації не проживає з 2014 року, квартирою не користується, житлово-комунальні послуги та витрати на її утримання не сплачує, домовленості з позивачкою про збереження користування житлом понад строк укладено не було, а тому правових підстав для подальшої його реєстрації у цій квартирі наразі немає, внаслідок чого суд приходить до висновку про необхідність визнання відповідача таким, що втратив право користування вищевказаним нерухомим майном.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд враховує, що позивачка, звертаючись до суду з позовом, не заявляла вимог про стягнення з відповідача на її користь судового збору, а тому вважає судові витрати залишити за рахунок позивачки.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 10-12, 76-80, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Станично-Луганська селищна Рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_3 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.П. Дьоміна