Рішення № 96383336, 13.04.2021, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/5734/20

Провадження № 2/362/1031/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2021 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,

за участю секретаря Харченко А.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Васильківського управління ГУ ДФС у Київській області, третя особа - Васильківська районна державна нотаріальна контора, про зняття арешту з нерухомого майна,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить зняти арешт на нерухоме майно - 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження 1314370, що зареєстроване Васильківською районною державною нотаріальною конторою Київської області 20 вересня 2004 року, на підставі повідомлення Васильківського районного суду б/н.

Вказуючи на те, що 1/4 частина спірної квартири належить йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14 листопада 1997 року, виданого Фастівським МБТІ як органом приватизації. На підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 20 жовтня 2020 року, виданих Васильківською районною державною нотаріальною конторою, він набув право власності ще на 2/4 частин спірної квартири після смерті дружини ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 . Решта спірної квартири, а саме 1/4 частини, яка належала ще одному його синові ОСОБА_2 , то у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану частину спірної квартири державний нотаріус йому відмовив, у зв`язку з чим виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20 жовтня 2020 року № 962/02-31. Підставою відмови державного нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва на 1/4 частину спірної квартири, яка належала ОСОБА_2 , стало те, що на вказану частину спірної квартири накладено арешт - реєстраційний номер обтяження № 1314370, зареєстровано 20 вересня 2004 року, реєстратором Васильківської районної державної нотаріальної контори, на підставі повідомлення Васильківського районного суду б/н, об`єкт обтяження 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 , власник - ОСОБА_2 .

Дізнавшись про накладення арешту він звернувся із заявою до Васильківського міськрайонного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту, на яку отримав відповідь, що згідно відомостей АСВІ1 (автоматизована система виконавчих проваджень) та ЄДРВП (Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень) з`ясовано, що Васильківським міськрайонним відділом ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) арешт на майно ОСОБА_2 не накладався, у зв`язку з чим позивачу було рекомендовано звернутись до суду для вирішення питання зняття арешту з 1/4 частини спірної квартири. З метою з`ясування всіх обставин справи, представником позивача було направлено лист до Васильківського міськрайонного суду Київської області як правонаступника Васильківського районного суду, по питанню отримання інформації щодо повідомлення Васильківського районного суду, на підставі якого був накладений арешт на 1/4 частину спірної квартири. На звернення представника позивача було отримано копію рішення Васильківського районного суду у справі № 2-945 за 1998 рік. Вироком Ленінградського районного суду міста Києва від 06 травня 1998 року сина позивача ОСОБА_2 , якому належить 1/4 частина не успадкованої спірної квартири, засуджено за частиною другою статті 141 КК України до двох років позбавлення волі з конфіскацією майна. 15 вересня 1998 року судовим виконавцем Васильківського районного суду зроблено опис та накладений арешт на майно, що перебувало за місцем проживання засудженого, а саме 1/4 частину спірної квартири, вартістю 1500 грн., та окремі речі домашнього вжитку.

У зв`язку з цим позивач, його дружина - ОСОБА_3 та старший син - ОСОБА_4 , як співвласники спірної квартири, звернулись з позовом до ОСОБА_2 про виключення майна із акту опису.

Рішенням Васильківського районного суду у справі № 2-945 за 1998 рік позов було задоволено - виключено з акту опису, складеного 15 вересня 1998 року судовим виконавцем Васильківського районного суду побутове майно - мебельний гарнітур вартістю 270 гри., кольоровий телевізор «Електрон» вартістю 30 грн., килим 2x3 вартістю 20 грн., холодильник «Мінськ МЗХ» вартістю 20 грн., стягнено з позивачів солідарно 1500 гривень на користь Васильківського держбюджету, виключено з числа власників спірної квартири ОСОБА_2 . На виконання рішення суду в якості вартості 1/4 частини спірної квартири, що належала засудженому ОСОБА_2 , ними було сплачено 1500 гривень на користь Васильківського держбюджету. За сплином часу квитанція у позивача про сплату коштів не збереглась, проте доказом того, що рішення суду в частині сплати коштів було виконане, є по - перше, відсутність виконавчих проваджень з цього приводу а по-друге, те, що 1/4 частина спірної квартири не була конфіскована за вироком суду від 6 травня 1998 року. Проте, як стверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, засуджений ОСОБА_2 так і залишився власником 1/4 частини спірної квартири, не дивлячись на рішення Васильківського районного суду у справі № 2-945 за 1998 рік на підставі якого його було виключено з числа власників спірної квартири. Виходячи з вказаного не зрозуміло, на підставі чого з позивачів були стягнені кошти за 1/4 частини спірної квартири.

На сьогоднішній день всі співвласники, включаючи і ОСОБА_2 померли, а позивач не має можливості успадкувати 1/4 частину спірної квартири через її арешт. В позасудовому порядку позивач позбавлений можливості вирішити питання зняття арешту з 1/4 частини спірної квартири, у зв`язку чим він вимушений вирішувати це питання в судовому порядку

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням сторін (а.с. 34-35).

В судове засідання представник позивача не з`явилась, до суду надійшла заява, в якій вона просила справу розглядати без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала (а.с. 71).

Представник відповідача, якій належним чином повідомлявся про відкриття провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами (а.с.39).

Інших заяв та клопотань від учасників справи до суду не надано.

Частиною 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Виходячи з цього, належного повідомлення відповідачів про час розгляду справи, суд вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності.

Відповідно до ст. 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для подання відзиву на позовну заяву.

Станом на день ухвалення рішення у справі, відповідач своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву суду не надали.

На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі заочного рішення та задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин,крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 14.11.1997 року співвласниками квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (а.с.7).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 23 березня 2004 року виданого відділом реєстрації смерті у м. Києві, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (а.с.10).

Згідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 21 квітня 2016 року виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 (а.с.11).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 16 квітня 2019 року виданого виконавчим комітетом Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 (а.с.12).

Як вбачається із свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_1 успадкував після смерті сина ОСОБА_4 та дружини ОСОБА_3 на ј частку квартири АДРЕСА_1 (а.с.8-9).

Постановою від 20.10.2020 року за № 962/02-31 державний нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_2 на 1/4 частину спірної квартири, яка належала ОСОБА_2 , стало те, що на вказану частину спірної квартири накладено арешт - реєстраційний номер обтяження № 1314370, зареєстровано 20 вересня 2004 року, реєстратором Васильківської районної державної нотаріальної контори, на підставі повідомлення Васильківського районного суду б/н (а.с.13).

Рішенням Васильківського районного суду у справі № 2-945 грудень 1998 року позов задоволено - виключено з акту опису, складеного 15 вересня 1998 року судовим виконавцем Васильківського районного суду побутове майно - мебельний гарнітур вартістю 270 гри., кольоровий телевізор «Електрон» вартістю 30 грн., килим 2x3 вартістю 20 грн., холодильник «Мінськ МЗХ» вартістю 20 грн., стягнено з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 солідарно 1500 гривень на користь Васильківського держбюджету, виключено з числа власників спірної квартири ОСОБА_2 (а.с.15).

Відповідно до відповіді Васильківського міськрайонного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26.10.2020 року вбачається, що згідно відомостей АСВІ1 (автоматизована система виконавчих проваджень) та ЄДРВП (Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень) з`ясовано, що Васильківським міськрайонним відділом ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) арешт на майно ОСОБА_2 не накладався (а.с.14) .

Відповідно до копії вироку Ленінградського районного суду міста Києва від 06 травня 1998 року ОСОБА_2 був засуджений за частиною другою статті 141 КК України до двох років позбавлення волі з конфіскацією майна (а.с.47-66).

15 вересня 1998 року судовим виконавцем Васильківського районного суду зроблено опис та накладений арешт на майно, що перебувало за місцем проживання засудженого, а саме 1/4 частину спірної квартири, вартістю 1500 грн., та окремі речі домашнього вжитку.

У зв`язку з цим позивач, його дружина - ОСОБА_3 та старший син - ОСОБА_4 , як співвласники спірної квартири, звернулись з позовом до ОСОБА_2 про виключення майна із акту опису, позов який був задоволений.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 391 ЦК України право власності позивача, як абсолютне право, має бути захищене лише при доведенні самого факту порушення.

Вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-26цс13 від 15 травня 2013 року.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Постанова № 5) від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вендітеллі проти Італії» (1994) суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Статтею 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Судом встановлено, що арешт на нерухоме майно, що належить на даний час на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом після померлих ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , але було накладено в забезпечення виконання вироку суду ОСОБА_2 , який на підставі рішення суду від 1998 року було сплачено 1500 грн. та виключено із числа власників спірної квартири ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_4 помер.

Виходячи з вищевикладеного, на час звернення із заявою до суду за наявності арешту (обтяження) накладеного на майно порушується право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом зняття арешту з майна

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 19, 41 Конституції України, статтями 16, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 265, 273 ЦПК України, п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Васильківського управління ГУ ДФС у Київській області, третя особа - Васильківська районна державна нотаріальна контора, про зняття арешту з нерухомого майна - задовольнити.

Зняти арешт з нерухомого майна, а саме: ј частини квартири АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження 1314370, що зареєстроване Васильківською районною державною нотаріальною конторою Київської області 20 вересня 2004 року, на підставі повідомлення Васильківського районного суду б/н.

Заочне рішення може бути переглянуте Васильківським міськрайонним судом Київської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення його повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Текст рішення виготовлено 19.04.2021 року.

Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко