Рішення № 96378223, 19.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2021 р. Справа№200/1488/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-будівельне підприємство “Азовінтекс” (адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 68-а, ЄДРПОУ 24155428) до Головного управління ДПС у Донецькій області (юридична адреса: 87515, Донецька область, м. Маріуполь вул. Італійська, 59, код ЄДРПОУ 43142826) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0026950419 від 29 вересня 2020 року, №0026940419 від 29 вересня 2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Проектно-будівельне підприємство “Азовінтекс” звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0026950419 від 29 вересня 2020 року про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу в сумі 165 036,18 грн. за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання з орендної плати за землю та податкового повідомлення-рішення №0026940419 від 29 вересня 2020 року про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу в сумі 1 303,98 грн. за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання з орендної плати за землю.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від15 лютого 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/1488/21-а за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що статтею 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що на час проведення антитерористичної операції суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.Згідно Розпорядження КМУ від 02 грудня 2015 року №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», м.Маріуполь є таким, що включене до переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція. Також, зазначає, що відповідачем порушено строки притягнення до відповідальності, які визначені ст.102 ПК України.

Позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням діючого законодавства та підлягають скасуванню.

10 березня 2021року через відділ документообігу та архівний відділ суду, відповідачем надано відзив на адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-будівельне підприємство “Азовінтекс”, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог позивача. В обґрунтування заперечень зазначив про те, щопісля опрацювання 18.11.2020року розміщеної заяви-оскарження підприємством податкового повідомлення №39467/6 від 13.10.2020 у АІС «Суди» штрафна сума у розмірі 1303,98 грн. була виведена з нарахування з ІКП (50 18010600).Тобто, на даний час штрафна сума у розмірі 1303,98 грн. по повідомленню-рішенню (форма «Ш») №0026950419 від 29.09.2020 року скасована.Щодо податкового повідомлення-рішення від 29 вересня 2020 року №0026940419 зазначає, що в розпорядженні Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» встановлено, що м. Маріуполь не входить ані до переліку у населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, ані до переліку населених пунктів, що розташовані на лінії. Також, зазначив, що позивач з заявою про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань або про продовження граничних строків для сплати узгоджених податкових зобов`язань до податкового органу не звертався.

Щодо клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд зазначає про наступне.

В силу приписів статті 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до положень частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частини 3 статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

В клопотанні відповідача не наведені конкретні обставини, що ускладнюють розгляд справи в порядку спрощеного провадження. Крім того, відповідачем надано відзив на позовну заяву, інтегровані картки платника податків, податкові декларації, на яких ґрунтується заперечення відповідача. Ознайомившись із матеріалами справи, враховуючи категорію справи та характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" (код ЄДРПОУ 24155428), зареєстрований в якості юридичної особи за адресою: Україна, 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, проспект Леніна, будинок 68-А та перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Донецькій області, Маріупольському управлінні, Центральній ДПІ. Про вказане свідчать відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.7-12).

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби у Донецькій області (ЄДРПОУ 43142826) – суб`єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Судом встановлено, що 17.02.2017року позивачем було подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік та визначено податкові зобов`язання в розмірі 39 472,80 грн. щомісячно та 39 472,81 грн. в грудні 2017 року у загальному розмірі 473 673,61 грн.

Також, 11.04.2017 року позивачем було подано уточнюючі податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянкидержавної або комунальної власності) та зменшено податкові зобов`язання з орендної плати за землю за 2015 рік у розмірі 285 836,63 грн. та 2016 рік (січень – 07 червня 2016 року) у розмірі 194 881,43 грн.).

Позивачем 16.02.2018 року було подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018 рік та визначено податкові зобов`язання в розмірі 39 472,80 грн. щомісячно та 39 472,81 грн. в грудні 2018 року у загальному розмірі 473 673,61 грн.

Як вбачається з інтегрованої картки платника податків, позивачем у 2017 році сплачено земельного податку у загальному розмірі 118 418,4 грн., у 2018 році у загальному розмірі 1 123 673,61 грн.

Податковим органом проведено камеральну перевірку Товариства з обмеженою відповідністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" щодо своєчасності сплати узгодженого податкового зобов`язання з орендної плати за землю за березень-грудень 2017 року, за січень-грудень 2018 року та по податковому повідомленню-рішенню (форма «Ш»), за результатами якої був складений акт № 3/05-99-04-19/05-581/24155428 від 10.09.2020 року (а.с.18-22).

За змістом акту вбачається, що позивач має у власності земельні ділянки, які знаходяться у м.Маріуполі, та відповідно є платником орендної плати за землю з юридичних осіб до місцевого бюджету.

Так, в ході перевірки встановлено, що платником податків порушено терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання орендної плати за землю з юридичних осіб за березень-грудень 2017 року, за січень-грудень 2018 року та по податковому повідомленню-рішенню (форми «Ш») протягом строків, визначених п.57.1 ст.57, п.57.3 ст.57 та п.287.3 ст.287 Податкового кодексу України від 02.1.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями.

Відповідно до висновків камеральної перевірки встановлено несвоєчасну сплату самостійно визначеного грошового зобов`язання з орендної плати на загальну суму 838 220,70 грн.

У зв`язку із виявленими порушенням, 29 вересня 2020 року контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0026940419 про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу у розмірі (20%) у сумі 165 036,18 грн. за платежем орендної плати з юридичних осіб,

- № 0026950419 про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу у розмірі (10%) у сумі 1 303,98 грн. за платежем орендної плати з юридичних осіб.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 29 вересня 2020 року № 0026950419, №0026940419 Товариство з обмеженою відповідністю "Проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" звернулось зі скаргою від 06 жовтня 2020 року №522/273 до Державної податкової служби України.

30 грудня 2020 року Державною податковою службою України прийнято рішення №36704/6/99-00-06-03-02-06, яким скасовано ППР ГУ ДПС у Донецькій області від 29.09.2020 №0026950419 та залишено без змін ППР ГУ ДПС у Донецькій області від 29.09.2020 №0026940419, тобто скаргу ТОВ «ПБП «Азовінтекс» - частково задоволено.

Тобто, спірним питанням у справі є правомірність дій відповідача щодо нарахування позивачу штрафних санкцій за затримку сплати грошових зобов`язань з орендної плати з юридичних осіб та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі ПК України).

Згідно з пп. 14.1.39 п.14.1 ст. 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податкова декларація, розрахунок, в силу вимог п. 46.1 ст.46 ПК України, це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

За визначеннями, наведеними у підпунктах14.1.147, 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України, плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Відповідно до статті 269 ПК України платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) землекористувачі.

Статтею 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно ст. 285 ПК України встановлено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Відповідно до п.286.2 ст.286 ПК України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до п.287.1 ст.287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (пункт 288.2 статті 288 ПК України).

Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.3 статті 288 ПК України).

Пунктом 287.3 статті 287 ПК України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Згідно пункту 126.1статті 126 ПК України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: - при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу: -при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Підставою до застосування штрафної санкції, згідно до податкового повідомлення-рішення є порушення п. 287.3 ст.287 Податкового Кодексу України, за що на підставі статті 126 Податкового кодексу України, застосовується штраф.

Згідно пункту 87.9 статті 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно абзацу 6 пункту 17 розділу II Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 р. за № 751/28881, облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Згідно пункту 131.2 статті 131ПК України при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені. Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

Щодо правомірності застосування штрафної санкції, що передбачена статтею 126 Податкового кодексу України з огляду на приписи ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014 року, суд зазначає наступне.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введене в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочате проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України від 2 вересня 2014 року №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі – Закон №1669-VII).

Відповідно до статті 6 Закону №1669-VII, в редакції яка діяла до 08 червня 2016 року, під час проведення антитерористичної операції звільняються суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Абзацом 2 статті 1 зазначеного Закону визначено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», яким місто Маріуполь віднесене до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

Таким чином, у період з 14.04.2014 року до 07.06.2016 року включно суб`єкти господарювання, що здійснювали діяльність на території проведення АТО, були звільнені від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Суд звертає увагу, що 08 червня 2016 року набув чинності Законом України від 17 травня 2016 року № 1365-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування», яким стаття 6 Закону № 1669-VII була викладена в наступній редакції: «Звільнити суб`єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону».

Згідно частини 4 статті 4 Закону №1669-VII, в редакції Закону України № 1365-VIII, перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1276-р, затверджений перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно з додатком 1 та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, згідно з додатком 2.

З аналізу вищезазначеного Розпорядження № 1085-р від 07.11.2014 року встановлено, що м. Маріуполь не входить ані до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, ані до переліку населених пунктів, що розташовані на лінії.

Отже, суд зазначає, що позивач до 08 червня 2016 року був звільнений від сплати за користування земельною ділянкою, переданої йому в оренду, оскільки здійснював діяльність на території проведення антитерористичної операції, а після внесення змін 08 червня 2016 року до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» позивач мав здійснювати оплату за користування земельною ділянкою комунальної власності в строки передбачені законодавством.

Отже, позивач саме у період з 14.04.2014 року до 07.06.2016 року був звільнений від сплати за користування земельною ділянкою комунальної власності, тобто з 08.06.2016 року сплата за користування земельною ділянкою повинна була відбуватися у відповідності до статті 287 ПК України.

При цьому, судом враховується також те, що підприємством 11.04.2017 року було подано уточнюючі податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянкидержавної або комунальної власності) та зменшено податкові зобов`язання з орендної плати за землю за 2015 рік у розмірі 285 836,63 грн. та 2016 рік (січень – 07 червня 2016 року) у розмірі 194 881,43 грн.

Згідно інтегрованої картки платника податків, податковим органом 14 квітня 2017 року було зменшено суму податкових зобов`язань з орендної плати за землю у загальному розмірі 480 718,06 грн.

Разом з тим, по дослідженню інтегрованої картки платника податків, судом встановлено, що сплата самостійно визначених грошових зобов`язань з орендної плати за землю за закінченням строку звільнення, встановленого Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (08.06.2016 року) відбулася 30 жовтня 2017 року (Надходження до бюджету коштiв у рахунок погашення податкового боргу/недоїмки з єдиного внеску Платiжне доручення № 1507 вiд 30.10.2017), всупереч тому, що з 08.06.2016 року сплата за користування земельною ділянкою повинна була відбуватися у відповідності до статті 287 ПК України.

Також, суд звертає увагу на те, що з 15.04.2017 порядок оподаткування об`єктів оподаткування, що розташовані на тимчасово окупованій території та/або на території населених пунктів, які розташовані на лінії зіткнення, встановлено пунктом 38 підрозділ 10 Перехідних положень Кодексу в редакції Закону України від 23 березня 2017 року № 1989-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні».

У абзацах першому та другому підпункту 38.7 пункту 38 підрозділу 10 Перехідних положень Кодексу встановлено, що не нараховується та не сплачується у період з 14.04.2014 по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності): за земельні ділянки, що розташовані на тимчасово окупованій території; за земельні ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення), що розташовані на території населених пунктів на лінії зіткнення.

Відповідно до підпункту 38.1 підпункту 38 підрозділу 10 Перехідних положень Кодексу визначено, що: тимчасово окупована територія - територія окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, визначена відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, визначається Кабінетом Міністрів України; територія населених пунктів на лінії зіткнення - територія населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, перелік яких визначений Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 38.2 розділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України на період проведення антитерористичної операції для платників податків, місцезнаходженням (місцем проживання) яких станом на 14 квітня 2014 року була тимчасово окупована територія та/або територія населених пунктів на лінії зіткнення і які станом на 1 січня 2017 року не змінили своє місцезнаходження (місце проживання) із зазначених територій на іншу територію України:

1) зупиняється нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені за несвоєчасне погашення визначених станом на 14 квітня 2014 року грошових зобов`язань;

2) зупиняється застосування норм статей 59, 60 (в частині податкових вимог), 87-101 цього Кодексу.

Як вже зазначалось, спірні земельні ділянки позивача знаходяться у м.Маріуполі Донецької області, яке до жодного із Переліків населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення не входить, що виключає можливість застосування ст.6 Закону №1669-VII до спірних правовідносин, оскільки склад податкового правопорушення полягає у несвоєчасній сплаті орендної плати за землю за періоди березень-грудень 2017 року та за січень-грудень 2018 року.

Суд зазначає, що відповідно до даних облікової картки платника податків, позивачем порушено терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання з орендної плати за землю з юридичних осіб за березень-грудень 2017 року та за січень-грудень 2018 року, в зв`язку з чим податковим органом було прийнято оскаржуване податкове повідомлення – рішення від 29.09.2020 року № 0026940419.

Щодо посилання позивача на сертифікати Торгово-промислової палати №№2436, 5693, 5694, 5695 та 5696, суд зазначає наступне.

Відповідно до сертифікату (висновку) №2436 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (вих. №6859/05-4 від 31.12.2014), Торгово-промисловою палатою України на підставі п.п.100.4-100.5 ст.100 Податкового кодексу України засвідчено позивачу настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 20.06.2014 при здійсненні господарської діяльності на території м.Алчевська Луганської області та дотриманні норм законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов`язкових платежів (а.с.32).

Сертифікатами №5693 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (вих. №22/12.1-17-03 від 14.01.2016), №5694 (вих.№20/12.1-17-0 від 14.01.2016), №5695 (вих.№19/12.1-17-03 від 14.01.2016, №5696 (вих.№21/12.1-17 від 14.01.2016) Торгово-промисловою палатою України засвідчено позивачу форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема, дії органів державної влади щодо зобов`язань, пов`язаних із використанням земельних ділянок відповідно до мети та цільового призначення: щодо дотримання положень законодавства у галузі навколишнього природного середовища та режиму використання земель за укладеними товариством договорами оренди (а.с.21-24).

Положеннями ст.126 Податкового кодексу України передбачено застосування штрафних санкції за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов`язань.

Положенням Закону №1669-VII запроваджені спеціальні норми для суб`єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність на певній території протягом певного періоду в часі, в силу об`єктивних обставин - проведення антитерористичної операції, та за умови отримання висновку Торгово-промислової палати України, що встановлюють підстави для звільнення від відповідальності цих платників податків, в тому числі й в частині неналежного виконання обов`язку своєчасної сплати грошового зобов`язання.

Оскільки Закон №1669 є спеціальним законом у спірних правовідносинах, його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Податкового кодексу України.

Зміст ст.10 Закону України №1669 свідчить про те, що підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань платником податків, що здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції, зокрема, несвоєчасну сплату податкового зобов`язання з податку на землю законодавчо визначено сертифікат Торгово-промислової палати України.

У ч.1 ст.14-1 Закону України від 02.12.1997 №671/97-ВР “Про торгово-промислові палати в Україні” визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до п.3.1.1 ст.3.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 №40(3) (далі - Регламент) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу. Дія таких обставин може бути викликана, зокрема винятковими погодними умовами і стихійним лихом (епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо).

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов`язаннях/обов`язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин (ст.6.2 Регламенту).

За змістом ст.6.9 Регламенту для визнання та підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) уповноважена особа повинна впевнитись, що надані заявником документи свідчать, зокрема про - причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).

У сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо податкових обов`язків / обов`язкових платежів вказується інформація про заявника, місце державної реєстрації, ідентифікаційний код, державна податкова інспекція, в якій платник податків зареєстрований, зобов`язання, обставини, докази, на які посилається зацікавлена особа, що унеможливлюють виконання податкових обов`язків / здійснення обов`язкових платежів у встановлений термін, та інші відомості, зокрема, про неможливість здійснення господарської діяльності тощо (ст.6.12 Регламенту).

Зміст наведених норм дає підстави вважати, що форс-мажорні обставини засвідчуються по кожному окремому договору або податкових зобов`язаннях за наявності причинного зв`язку між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань за договором або законом.

Сертифікат ТПП України може підтверджувати факт настання обставин непереборної сили та містити висновок щодо впливу цієї події на можливість виконання заявником своїх конкретних зобов`язань (зокрема, за договором або законом). Задля звільнення платника податків від відповідальності за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання слід встановити вплив обставин непереборної сили на можливість здійснення платником податків своєчасної сплати грошового зобов`язання.

Разом з тим, надані позивачем Сертифікати (висновки) торгово-промислової палати засвідчують форс-мажорні обставини стосовно певних видів діяльності позивача та не стосуються здійснення ним сплати узгоджених зобов`язань з плати за землю.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що наявні в ТОВ “Проектно-будівельне підприємство “Азовінтекс” сертифікати ТПП №2436 (вих.№6859/05-4 від 31.12.2014), №5693 (вих.№22/12.1-17-03 від 14.01.2016), №5694 (вих.№20/12.1-17-0 від 14.01.2016), №5695 (вих.№19/12.1-17-03 від 14.01.2016, №5696 (вих.№21/12.1-17 від 14.01.2016) не звільняють позивача від обов`язку дотримання граничних строків сплати узгоджених податкових зобов`язань.

Щодо посилання позивача про порушення відповідачем строку притягнення підприємства до відповідальності у відповідності до ст.102 ПК України, суд зазначає наступне.

За приписами підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладенона контролюючі органи.

Відповідно до п.п 75.1.1. п.75.1 ст.75 ПК України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних систем електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а такої Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизнихдженої сумии накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узго| суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

За змістомст.76 ПК України (в редакції станом на день перевірки) - камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

За приписами пункту 76.3 статті 76 ПК України камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

В свою чергу пунктом 102.1. ст.102 ПК України зазначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно достатті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

За правилами пункту 102.2 статті 102 ПК України грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано; посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов`язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Відповідно до п.31.1 ст.31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (п.38.1 ст.38 ПК України).

Предметом перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-будівельне підприємство “Азовінтекс” було питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов`язання з орендної плати за землю за березень-грудень 2017 року, за січень-грудень 2018 року та до позивача застосовані штрафні санкції за затримку сплати грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб, згідно з поданими податковми деклараціями від 17.02.2017 року №9022474487 та від 16.02.2018 року №9023215391, за кожний з періодів.

Разом з тим, на думку суду, вказана штрафна санкція згідно із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 29.09.2020 №0026940419 застосована частково без дотримання строків давності, визначених статтею 102 ПК України, а саме з порушенням 1095-денного строку як граничного терміну сплати податку.

При цьому, винятки, з якими законодавець пов`язує можливість визначення грошового зобов`язання без дотримання строку давності, передбаченого в абзаці першому пункту 102.1 статті 102 ПК України, встановлені пунктом 102.2 цієї статті та мають вичерпний характер, та при розгляді цієї справи таких винятків судом не встановлено та їх наявність відповідачем не доведена.

Суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.03.2019 (справа №806/1770/16), відповідно до яких закон не надає повноважень податковому органу застосовувати штрафні (фінансові) санкції (штрафи) поза межами строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 ПК України, а винятки, з якими законодавець пов`язує можливість визначення грошового зобов`язання без дотримання строку давності, передбаченого в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, встановлені пунктом 102.2 цієї статті та мають вичерпний характер.

Сума податкового зобов`язання з орендної плати за землю визначена в податковій декларації №9022474487 від 17.02.2017 підлягала сплаті по строку 30.04.2017 у розмірі 13 949,05 грн., 30.05.2017 у розмірі 13 949,05 грн., 30.05.2017 у розмірі 25 523,75 грн., 30.06.2017 у розмірі 39 472,8 грн., 30.07.2017 у розмірі 39 472,8 грн., 30.08.2017 у розмірі 32 367,45 грн., 30.08.2017 у розмірі 7 105,35 грн.

Верховний Суд у постановах № 820/495/18 від 29.01.2019 року, №824/760/17-а від 05.06.2018 року, № 820/3543/17 від 02.10.2018 року, №820/3544/17 від 10.05.2018 року, дійшов висновку про те, що відлік строку давності не пов`язаний з фактичною сплатою платником податків узгоджених податкових зобов`язань, а починає свій відлік з дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі наявності рішень Верховного Суду, у яких викладена різна правова позиція, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 755/10947/17).

Суд зазначає, що норма пункту 102.1. статті 102 ПК України пов`язує відлік строку давності саме з останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, а не з фактичною сплатою позивачем узгодженої у минулих роках суми податкового зобов`язання.

При цьому, судом враховується правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2020 року у справі № 826/11626/15.

Проведення відповідачем спірної перевірки поза межами строків, встановлених ПК України, тягне за собою скасування податкового повідомлення - рішення, що було прийнято за її наслідками.

Таким чином, ураховуючи дату прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, яким до позивача застосовані штрафні санкції (які законодавець відносить до визначення поняття «грошове зобов`язання»), та, відповідно, дати граничних строків сплати грошових зобов`язань, суд дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення про застосування штрафу частково прийнято податковим органом поза межами 1095 днів.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними та часткового скасування податкового повідомлення-рішення від 29.09.2020 №0026940419 на суму 2 789,81 грн. за граничним терміном сплати 30.04.2017 року суми зобов`язання у розмірі 13 949,05 грн., на суму 2 789,81 грн. за граничним терміном сплати 30.05.2017 року суми зобов`язання у розмірі 13 949,05 грн., на суму 5 104,75 грн. за граничним терміном сплати 30.05.2017 року суми зобов`язання у розмірі 25 523,75 грн., на суму 7 894,56 грн. за граничним терміном сплати 30.06.2017 року суми зобов`язання у розмірі 39 472,8 грн., на суму 7 894,56 грн. за граничним терміном сплати 30.07.2017 року суми зобов`язання у розмірі 39472,8 грн., на суму 6 473,49 грн. за граничним терміном сплати 30.08.2017 року суми зобов`язання у розмірі 32 367,45 грн., на суму 1 421,07 грн. за граничним терміном сплати 30.08.2017 року суми зобов`язання у розмірі 7 105,35 грн.

На іншу частину несвоєчасно сплачених узгоджених сум (653 340,6 грн.) відповідачем правомірно застосовано штрафні санкції, враховуючи затримку більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання.

Сума штрафних санкцій за несвоєчасну сплату такої суми становить 130 668,12 грн. (653 340,6 х 20%), тому у цій частині оскаржуване рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 29 вересня 2020 року № 0026950419 про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу у розмірі (10%)у сумі 1 303,98 грн. за платежем орендної плати з юридичних осіб, суд зазначає наступне.

Пунктом 55.1. статті 55 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Згідно з пунктами 56.1. - 56.3, 56.8 - 56.10, 56.13, 56.16 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Виходячи з аналізу вищевикладеного суд зазначає, що законодавцем чітко закріплено право платника податків на оскарження рішення податкового органу, прийнятого за результатами розгляду його скарги до суду. Аналогічний припис про можливість оскарження в судовому порядку міститься і в тексті рішення про результат розгляду скарги.

Проте, суд звертає увагу, що конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості.

З урахуванням наведеного та положень частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України слід зазначити, що до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Виходячи із положень статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, при цьому, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Також, суд звертає увагу, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, виходячи з аналізу викладеного вище в сукупності, суд зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Згідно інтегрованої картки платника податків за 2020 рік, 18 листопада 2020 року податковим органом виключено з обліку штрафну санкцію від 29.09.2020 №0026950419 на суму 1 303,98 грн.

Як вбачається з рішення Державної податкової служби України від 30 грудня 2020 року №36704/6/99-00-06-03-02-06, за результатом розгляду скарги ТОВ «ПБП «Азовінтекс» від 06.10.2020 року (вх.ДПС №39467/6 від 13.10.2020) податковим органом скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 29.09.2020 №0026950419.

Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 (№ К/9901/454/17), вирішуючи спір, «суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов».

З вищевикладеного, суд не вбачає підстав для скасування податкового повідомлення-рішення №0026940419 від 29 вересня 2020 року про сплату грошового зобов`язання у вигляді штрафу в сумі 1303,98 грн. за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання з орендної плати за землю, з огляду на те, що податковим органом самостійно усунуто порушення шляхом скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 29.09.2020 №0026950419 та виключення його з інтегрованої картки платника податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ч. ч. 1-3ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Стосовно стягнення витрат на правову допомогу в сумі 2 500,00 гривень, суд зазначає наступне.

Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ч.ч.1,2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписи ч.3 ст.134 КАС України визначають, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому в силу положень ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано лише розрахунок судових витрат, в яких зазначено суму витрат на правову допомогу у розмірі 2 500,00 гривень.

Судом встановлено, що позивачем не надано договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо), у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №640/8323/16-а.

Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи взагалі відсутні документи які підтверджують супроводження зазначеної справи адвокатом або надання будь-якої правової допомоги (юридичних послуг).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 гривень задоволенню не підлягають.

Згідно з положеннями частини першоїстатті 139 КАСпри задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Таким чином, судовий збір у розмірі 515,52 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-будівельне підприємство “Азовінтекс” (адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 68-а, ЄДРПОУ 24155428) до Головного управління ДПС у Донецькій області (юридична адреса: 87515, Донецька область, м. Маріуполь вул. Італійська, 59, код ЄДРПОУ 43142826) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0026950419 від 29 вересня 2020 року, №0026940419 від 29 вересня 2020 року– задовольнити частково.

Визнати протиправним та частково скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 29.09.2020 №0026940419 про порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з орендної плати за землю на суму 34 368,05 грн.

В іншій частині задоволення позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (юридична адреса: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, код ЄДРПОУ 43142826) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Проектно-будівельне підприємство “Азовінтекс” (адреса: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 68-а, ЄДРПОУ 24155428) судовий збір у розмірі 515 (п`ятсот п`ятнадцять гривень) 52 коп.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 19 квітня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Троянова