YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди Дніпропетровська область

/

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Ухвала суду № 96377985, 20.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення

20.04.2021

Номер справи

160/5912/21

Номер документу

96377985

Форма судочинства

Адміністративне

Компанії, зазначені в тексті судового документа

1) ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

20 квітня 2021 року Справа №160/5912/21

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєва С.О., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1314 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

15.04.2021р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини А1314 та просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації згідно з пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, виплатити компенсацію за 84 (вісімдесят чотири) календарних дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період проходження військової служби у військовій частині А1314 з 01 грудня 2015 року по день звільнення; виплати грошової компенсації замість речового майна на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі від 19 червня 2020 року №56 в сумі 52 057 (п`ятдесят дві тисячі п`ятдесят сім) гривень 92 копійок; виплатити одноразової грошової допомоги по звільненню відповідно до розділу XXXII пункту 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, за 06 (шість) календарних років; виплати доплати за виконання завдань на лінії бойового зіткнення на глибину ротних опорних пунктів першого ешелону оборони на територіях Донецької та Луганської областей за 2016-2018 роки в сумі - 31 740 (тридцять одна тисяча сімсот сорок) гривень 87 копійок, в день виключення позивача зі списків особового складу 09.07.2020р., - своєчасність виплати якої гарантується пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, ст.116 Кодексу законів України про працю;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток при звільненні (невиплата компенсації за не отримане речове майно) з 09.07.2020р. по день фактичного розрахунку 23.11.2020р. (138 днів), виходячи із розрахунку 560,28 грн. у день, у розмірі 77318,64 грн., гарантованого ст.ст. 116, 117 Кодексу законів України про працю.

Вивчивши матеріали поданого адміністративного позову, суд приходить до висновку про те, що зазначений позов слід залишити без руху на підставі ч.1 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160,161 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху і встановлює строк для їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позову без руху.

У відповідності до вимог ч.1 ст.25 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача.

Пунктом 2 ч.5 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в позовній заві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.

Згідно до вимог п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Так, перевіряючи всі вищенаведені обставини, які суд зобов`язаний перевірити під час вирішення питання про відкриття провадження у адміністративній справі, судом встановлено, що у позовній заяві позивач зазначає про місце свого проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 , проте на підтвердження місця проживання (перебування) позивача за наведеною у позові адресою жодних доказів не надано, що унеможливлює перевірку судом дотримання позивачем правил підсудності.

Відповідно до п.3 ч.5 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що позовна заява має містити зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, до позову не доданий обґрунтований розрахунок, суми яку позивач просить стягнути в порушення вимог п.3 ч.5 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, відповідно до п.5 ч.5 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що в позовній заяві зазначаються, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Так, у позові не викладено обставин та не надано доказів на підтвердження того, в якій сумі було проведено позивачеві виплату грошового забезпечення у період з 23.07.2020р. по 23.11.2020р., в порушення вимог п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Положення наведених норм процесуального права дають підстави для висновку, що копії документів, які надаються до суду в якості доказів повинні бути засвідчені у встановленому законом порядку.

Загальні вимоги щодо документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними у паперовій формі, у Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади встановлені Типовою інструкцією з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55 (далі - Типова інструкція).

Згідно з пунктом 71 Типової інструкції напис про засвідчення документа складається із слів “Згідно з оригіналом”, найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалу імені та прізвища, дати засвідчення копії і проставляється нижче реквізиту документа “Підпис”.

Враховуючи викладене, засвідчення оригіналу документа передбачає: 1) вчинення відповідного напису уповноваженою на таку дію особою із зазначенням її посади, ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, слів “Згідно з оригіналом”, а також дати засвідчення копії; 2) скріплення напису про засвідчення копії підписом уповноваженої особи.

Також, ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Однак, на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, позивачем до позовної заяви додано копії документів, які не засвідченні у встановленому законодавством порядку (засвідчувальний напис не містить дати засвідчення копії), а отже не є належними доказами у розумінні ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.

У позові позивач зазначає про фактичний розрахунок із ним - 23.11.2020р., проте, доказів на підтвердження наведеного позивачем до позову не додано в порушення вимог ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у позові проводить розрахунок із 560,28 грн. в день, проте, доказів того, що саме ця сума (560,28 грн.) у день становить середньоденний заробіток позивачем до позову не додано з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р., оскільки додана до позову довідка не містить кількості відпрацьованих днів, в порушення вимог ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, у позовній заяві зазначено про ненарахування та невиплату додаткової відпустки, невиплату грошової компенсації за речове майно, невиплату за виконання завдань на лінії бойового зіткнення, проте, таких доказів до позову не додано в порушення вимог ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, слід зазначити, що банківська виписка не є належним доказом такої невиплати з урахуванням того, що сума за виконання завдань на лінії бойового зіткнення у розмірі 31740,87 грн. перерахована та з її змісту неможливо зробити висновок, які суми не сплачені з урахуванням того, що вони мають лише визначення: "зарплата".

Частиною 3 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Так, до позовної заяви позивачем додано копію посвідчення серії НОМЕР_1 від 15.09.2015р., за яким він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Отже, Законом України "Про судовий збір" звільнення від сплати судового збору осіб, які мають такий статус, обмежено справами, пов`язаними з порушенням їхніх прав. Тобто, встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов`язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з позовними вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом з приводу оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації, яка не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, то позивач не звільнений від сплати судового збору за подання даного позову згідно до положень п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Наведена правова позиція узгоджується також і з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в його ухвалах від 13.04.2020р., від 06.05.2020р. у справі №9901/70/20, та Верховного Суду, викладеній в його постанові від 02.02.2021р. у справі №580/2846/20 й ухвалах від 24.09.2020р. у справі №428/10659/19, від 02.02.2021р. у справі №640/13331/19, яка підлягає обов`язкову врахуванню адміністративним судом відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ст.4 Закону України “Про судовий збір” встановлені ставки судового збору, зокрема, за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною собою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01.01.2021р. складає 2270,00 грн.

Тобто, за подання даного позову з однією вимогою немайнового характеру позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 908,00 грн., виходячи із розрахунку: 2270,00 грн.*0,4, однак позивачем до позову не додано квитанцію про сплату судового збору у сумі 908,00 грн. в порушення вимог ст.4 Закону України "Про судовий збір", ч.3 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, відповідно до вимог ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, перебіг строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, розпочався 24 листопада 2020 року (наступний день за днем остаточного розрахунку, з урахуванням того, що у позові позивач вказує, що днем остаточного розрахунку з ним є 23.11.2020р.) та сплинув зазначений строк, відповідно, 24 грудня 2020 року, однак згідно вхідного штемпеля суду №30247/21 даний позов подано позивачем лише 15.04.2021р., тобто із пропуском місячного строку, встановленого ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведена правова позиція узгоджується також із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, а також Верховного Суду, викладеною в його постановах від 31.03.2021р. у справі №380/145/20, від 25.02.2021р. у справі №240/3362/20, яка є обов`язковою для застосовування згідно приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.1 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Також і відповідно до ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Таким чином строк звернення до суду, встановлений ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України пропущений, однак заяви про поновлення цього строку до позову не додано, як і не додано доказів поважності причин пропуску такого строку в порушення вимог ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачем позов поданий без додержання вимог, встановлених ст.ст. 25, 123, 160, 161, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому даний позов підлягає залишенню без руху із встановленням позивачеві строку для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позову без руху.

Вищезазначені недоліки позовної заяви мають бути усунені позивачем у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху шляхом надання до канцелярії суду:

1) доказів на підтвердження перебування (проживання) позивача за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням вимог ст.25, п.2 ч.5 ст.160, п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України;

2) адміністративного позову, оформленого відповідно до вимог ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України та з дотриманням вимог ч.1 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме:

- із наведенням у позові обґрунтованого розрахунку, суми яку позивач просить стягнути у відповідності до вимог п.3 ч.5 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України;

- із зазначенням у позові викладу обставин та наданням доказів на підтвердження того, в якій сумі було проведено позивачеві виплату грошового забезпечення у період з 23.07.2020р. по 23.11.2020р., у відповідності до вимог п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України;

3) доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача, а саме:

- копій документів доданих до позовної заяви відповідно до кількості учасників справи, завірених у встановлено порядку згідно до ч.4, ч.5 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у відповідності до ч.1, ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України;

- доказів на підтвердження того, що фактичний розрахунок проведено з позивачем 23.11.2020р. у відповідності до вимог ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.

- доказів на підтвердження того, що саме сума 560,28 грн. у день становить середньоденний заробіток позивача, з якого ним проведено розрахунок з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р., оскільки додана до позову довідка не містить кількості відпрацьованих днів, у відповідності до вимог ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.

- доказів ненарахування та невиплати додаткової відпустки, невиплати грошової компенсації за речове майно, невиплати за виконання завдань на лінії бойового зіткнення, у відповідності до вимог ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України;

4) заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин його пропуску у відповідності до вимог ч.1 ст.123, ч.6 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України;

5) оригіналу документу про сплату судового збору в сумі 908,00 грн. у відповідності до вимог ст.4 Закону України "Про судовий збір", ч.3 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.25, ст.94, ч.1 ст.123, п.2, п.3 п.5 ч.5 ст.160, ч.1, ч.3, ч.4, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, п.4 ч.1 ст.171, ст.ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1314 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Позивачеві у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до канцелярії суду: