Рішення № 96377891, 11.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2020 року Справа № 160/8327/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військова частина А1451 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

21.07.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1451, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини А1451 щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.09.2016 року по 15.07.2019 року включно;

- зобов`язати Військову частину А1451 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.09.2016 року по 15.07.2019 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 14.09.2016 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 15.07.2019 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення проводилось не в повному обсязі, а саме з 14.09.2016 року по 15.07.2019 року відповідачем не в повному обсязі проводилась індексація грошового забезпечення. Позивач вважає такі дії Військової частини №1451 протиправними та вказує, що січень 2008 року є місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення в період з 14.09.2016 року по 28.02.2018 року. При цьому, в якості підстав для не виплати відповідної індексації, відповідач, на звернення позивача, вказав на відсутність бюджетних асигнувань для проведення таких виплат. Проте, позивач вказує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 14.09.2016 року по 15.07.2019 року, діяв неправомірно, не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1451 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано у відповідача 1 додаткові докази та встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача. Розгляд справи по суті розпочато 26.08.2020 року.

25.09.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 160/8327/29 прийнято подальший розгляд позову ОСОБА_1 до Військової частини А1451 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.10.2020 року.

07.10.2020 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що індексація це часткова компенсація населенню подорожчання споживчих товарів і послуг. Провадиться зазначена виплата відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Виплата залежить від обсягу фінансування на відповідний рік. Для виплати індексації в у 2016-2017 роках фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Разом з тим, в 2016 році відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців. В зв`язку з цим, Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин (установ, організацій) роз`яснення від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2 згідно яких, у зв`язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (із змінами), індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз`яснення. Відповідач вважає, що в даному випадку відсутні підстави для визнання дій Військової частини А1451 по невиплаті індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки Військова частини А1451, відповідно до Інструкції №260 виконувала роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, в якому було зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення. Також звертає увагу суду, що індексація грошового забезпечення здійснювалась позивачу за період з 01.03.2018 року по 15.07.2019 року включно, з урахуванням вимог п. 5 Порядку 1078 та постанови Кабінету міністрів України від 30.08.2017 року № 704 про підвищення посадових окладів військовослужбовцям. В зв`язку з чим вважає позовні вимоги необґрунтованими, просить суд відмовити в їх задоволенні.

15.10.2020 року розгляд справи було відкладено на 09.11.2020 року.

16.10.2020 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем доводи позовної заяви не спростовано, а викладені обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Так, Міністерство оборони України приймає безпосередню участь у формуванні державного бюджету на відповідний рік разом із своїми підпорядкованими установами (розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня), які здійснюють відповідні розрахунки та подають на погодження головному розпоряднику бюджетних коштів. Враховуючи становище держави у 2016-2018 роках, видатки на оборону, в тому числі на виплату грошового забезпечення затверджувалися в повному обсязі і жодним чином не обмежувалися, а тому посилання відповідача на те, що у нього були відсутні відповідні бюджетні асигнування та кошторисні призначення взагалі не можуть прийматися до уваги, так як відповідач безпосередньо приймав участь у формуванні кошторису на відповідний рік, а також здійснював розрахунок фонду грошового забезпечення, і в подальшому на основі своїх розрахунків і отримав кошторисні призначення на відповідний рік. Жодних заявок, розрахунків на фінансування індексації грошового забезпечення у 2016, 2017, 2018 роках, які були надіслані відповідачем до забезпечувального фінансового органу і у яких відповідачу було б відмовлено у даному фінансуванні надано не було. Посилання відповідача на те, що відповідними Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, виплата індексації не передбачалась є абсурдним і взагалі не можуть братися до уваги, оскільки жодними Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, окрема сума на виплату індексації грошового забезпечення не закладається. Те, що відповідач не спланував і не здійснював витребування бюджетних коштів на виплату індексації грошового забезпечення не може трактуватися, як відсутність бюджетних асигнувань, кошторисних призначень чи бюджетних коштів, а тому посилання на те, що у Міністерства оборони України був відсутній фінансовий ресурс для здійснення фінансування конкретно індексації грошового забезпечення є необґрунтованим.

09.11.2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 14.09.2016 року по 15.07.2019 року проходив військову службу у Військовій частині А1451.

Наказом командира військової частини А1451 №18-РС від 27.06.2019 року позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої (у зв`язку із закінченням строку контракту) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А1451 (по стройовій частині) №154 від 15.07.2019 року ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

З вказаного наказу командира військової частини А1451 (по стройовій частині) №154 від 15.07.2019 року встановлено, що індексація грошового забезпечення позивачу не була нарахована та не виплачувалась.

Позивач звернувся до командира військової частини А1451 з заявою від 06.05.2020 року про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 15.07.2016 року по 28.02.2018 року та про проведення перерахунку та доплати індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01.03.2018 року по 15.07.2019 року.

Листом від 30.03.2020 року № 225/56/434фс відмовлено позивачу у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення.

Вказана відмова обґрунтована тим, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пункту 6 Порядку проведення Індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Відповідно до роз`яснення міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 року № 10685/0/14-15/10 в січні 2016 року-лютому 2018 року у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у Міністерства оборони України не було.

Пунктом 14 Порядку 1078 визначено, що роз`яснення про застосування порядку проведення індексації грошових доходів населення надає Міністерство соціальної політики України.

Відповідач у листі від 12.06.2020 року № 225/56/434фс зазначає, що відповідно до роз`яснення Міністерства соціальної політики України механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям за попередні роки порядком не передбачений. Індексація позивачу була виплачена в період з 01.03.2018 року по 15.07.2019 року.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Частинами 2 та 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

При цьому, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення та порядок її проведення визначений Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1 якого індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

За приписами статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Згідно із пунктом 1-1 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Отже, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Посилання відповідача на відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.

Суд вважає посилання відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 безпідставним, оскільки вказаний документ не є нормативно-правовими актом, а військова частина А1451 повинна була діяти відповідно до Закону, який має вищу юридичну силу.

Також, відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.

Суд зазначає, що соціальні гарантії, які закріплені в Законах України, не можуть бути обмежені шляхом надання роз`яснень Міністерства соціальної політики України, оскільки відповідні зміни повинні вноситись в ті акти, якими регулюються відповідні виплати/соціальні гарантії.

Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють останнього обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 14.09.2016 року по 28.02.2018 року.

В даному випадку протиправною є саме бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення, а не його дії.

Щодо встановлення для нарахування індексації грошового забезпечення з 14.09.2016 року по 28.02.2018 року базовий місяць - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 15.07.2019 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №107801.12.2015 року - суд зазначає наступне.

У спірний період з 14.09.2016 по 01.03.2018 відповідачем індексацію доходу позивача не проводилось, що позбавляє суд можливості надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при виконанні свого обов`язку, у тому числі - щодо застосування показників базового періоду під час індексування доходу.

Саме в процесі виконання рішення суду відповідачем, в порядку встановленому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком №1078, буде визначено базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача.

Окрім того, захисту підлягає лише вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому.

При цьому, відповідачем, до повноважень якого належить проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не розглядалось та не вирішувалось по суті питання про проведення індексації грошового забезпечення позивача, не встановлювалось останнього підвищення посадового окладу позивача (місяць підвищення), та, відповідно, визначення базового місяця для розрахунку суми індексації грошового забезпечення, кількісна зміна тарифних ставок та зазначення кількості базових місяців для здійснення відповідних розрахунків із зазначенням конкретної суми, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (перевищення або не перевищення порогу індексації, встановленого в розмірі 103 %), наявність підстав для іншого базового місяця при проведенні індексації, визначення базового місяця із встановленням конкретних умов для його зазначення та застосування.

Таким чином, право позивача щодо визначення базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення не є порушеним на час звернення до суду, а суд при розгляді справи не вправі перебирати на себе повноваження військової частини та самостійно визначати кількісні показники та інші відповідні конкретні умови для проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.09.2016 року по 28.02.2018 року.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, вказані вимоги заявлено передчасно.

За таких обставин, у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов`язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця «січень 2008 року» відсутні.

Щодо посилання позивача стосовно індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.07.2019 (включно) без застосування абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 - для розрахунку індексації грошового забезпечення, які не спростовані відповідачем, суд зазаначає наступне.

Суд звертає увагу, що у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015 року, яка набрала чинності з 15.12.2015 року та підлягала застосуванню з 01.12.2015 року, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.

Серед іншого, внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови № 1013 від 09.12.2015 року місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування (п. 5 Порядку № 1078). Крім того, якщо раніше базовий місяць (місяць підвищення) визначався в разі коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, то після внесення змін - тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад).

В редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 року, п. 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції: «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…».

Таким чином, починаючи з 01.12.2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець.

Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

З системного аналізу наведених релевантних норм вбачається, що законодавством встановлений обов`язок для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

При цьому, відповідно до абзаців 3-6 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Крім того, суд звертає увагу, що постановою №1013 від 09.12.2015 року п. 10-2 Порядку № 1078 викладено в новій редакції: «Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник». Таким чином, з грудня 2015 року змінилися правила індексації для новоприйнятих працівників. Для них тепер потрібно орієнтуватись не на місяць, що передує місяцю прийому на роботу, а на місяць останнього підвищення окладу за займаною ним посадою. А отже, відповідачу необхідно встановити останнє підвищення посадового окладу позивача для визначення базового місяця для нарахування індексації.

Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.09.2020 по справі №200/9297/19.

Частино 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус судді" визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відтак, в порушенння вимог статті 77 КАС України відповідачем не спростовано доводи позивача про не здійснння розрахунку індексації грошового забезпечення за 01.03.2018 по 15.07.2019, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями.

Здійснення розрахунку суми індексації належить до компетенції відповідача як роботодавця. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року по справі №420/1207/19.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати протиправними, зокрема, дії відповідача щодо невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 14.09.2016 року по 15.07.2019 року.

Відповідно до ч.2. ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на наведені норми суд вважає необхідним задля ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини А1451 щодо ненарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.09.2016 по 28.02.2018 включно.

Крім того, з метою належного захисту порушеного права позивача, виходячи із наданих частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.09.2016 року по 28.02.2018 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити останньому індексацію грошового забезпечення за період з 14.09.2016 року по 15.07.2017 року, з урахуванням виплачених сум та висновків суду.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Так, частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналіз зазначеної вище статті Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що повноваження адміністративного суду накладати на суб`єкта владних повноважень зобов`язання подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов`язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Суд зазначає, що обґрунтованих пояснень щодо необхідності покладення на відповідача додаткового обов`язку під час виконання судового рішення позивач у позовній заяві не зазначив. Судом під час розгляду справи обставин, які б вимагали встановлення судового контролю, також не встановлено.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНКОПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1451 (місцезнаходження: 61018, м. Харків, вул. Дерев`янка, буд. 3; код ЄДРПОУ 08208941) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1451 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.09.2016 року по 28.02.2018 року включно.

Зобов`язати Військову частину А1451 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.09.2016 року по 15.07.2019 з урахуванням виплачених сум та висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно