Вирок № 96364738, 19.04.2021, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/699/19

Провадження № 1-кп/591/121/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2021 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми у складі: головуючого - судді Сибільова О.В., за участю секретаря Бабич Ю.О., прокурора Кушніра А.О., потерпілих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника потерпілої Сердюк О.В., захисника Кругляка В.В., обвинуваченого ОСОБА_3 , розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12018200440004179 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, мешканця АДРЕСА_1 ), гр-на України, працюючого, одруженого, не судимого,

в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В :

30 листопада 2018 року близько 17 години 15 хвилин ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та керуючи автомобілем Kia Sportage, н.з. НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині вул. Прикордонна в м. Суми в напрямку вул. Харківська, де в районі зупинки громадського транспорту «Силікатобетон», зневаживши безпекою дорожнього руху, маючи можливість виявити перешкоду, не дотримався безпечного інтервалу, не зменшив швидкість аж до зупинки, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який рухався в попутньому напрямку вздовж правого краю проїзної частини. В результаті наїзду потерпілий ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді сполученої тупої травми тіла, що складалась з відкритої черепно-мозкової травми (крововиливи та рана м`яких тканин голови, крововиливи під м`які мозкові оболонки, забій головного мозку, перелом основи черепу зліва), закритої травми черевної порожнини (розриви селезінки та масивна внутрішньо черевна кровотеча до 2000 мл рідкої крові та згортків в черевній порожнині), від яких помер на місці пригоди.

В діях водія ОСОБА_3 вбачається порушення п.п. 2.3.б, 2.9.а, 12.3, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, згідно яких:

- 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- 2.9. Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

- 12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

- 13.1. Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу;

- 13.3. Під час обгону, випередження, об`їзду перешкоди чи зустрічного роз`їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху.

Порушення водієм ОСОБА_3 п.п. 12.3, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди та наслідками у вигляді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_4 .

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину в скоєнні інкримінованого злочину фактично не визнав повністю та показав, що за наведених в обвинуваченні обставин дійсно керував транспортним засобом, перед цим вживши спиртні напої, дійсно в наведеному в обвинуваченні місці допустив наїзд на пішохода, який помер на місці. Проте, зазначив, що бачив наведеного пішохода, який рухався в попутньому з ним напрямку вздовж правого краю проїзної частини. Коли відстань між його автомобілем та пішоходом була приблизно 15 м, то пішохід раптово почав рухатись в тому ж напрямку але під кутом 45 градусів від правого краю проїзної частини, перетинаючи траєкторію руху його автомобіля та в останню мить, коли вже знаходився на траєкторії його руху, то знову почав рухатись прямо. Оскільки це було дуже швидко та пішохід змінив напрямок руху раптово, в той момент, коли водій ОСОБА_3 не зміг би вже уникнути зіткнення, то вважає, що в його діях відсутні порушення ПДР України, які б перебували в причинному зв`язку з подією ДТП.

Допитані в судовому засіданні потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 показали суду, що прибули на місце, де загинув їх батько вже після події, свідками якої не були. Цивільні позови підтримали.

Вирішуючи питання стосовно доведеності винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого злочину, суд виходить з наступних міркувань.

Так, фактично в основу обвинувачення покладено висновок експерта автотехніка № 9 від 24 січня 2019 року, яким підтверджено наявність в діях водія ОСОБА_3 порушень п.п. 12.3, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, які перебувають в причинному зв`язку з подією ДТП (т. 1 а.с. 154).

Проте, вказаний висновок суд не може вважати достовірним та безсумнівним доказом провини обвинуваченого, оскільки висновки експертом були зроблені на підставі недостовірних вихідних даних наданих йому органом досудового розслідування, на підставі яких і були експертом здійснені відповідні розрахунки.

Це вбачається з того, що по-перше, перевірка видимості перешкоди була здійсненна та зафіксована слідчим в протоколі огляду від 30 листопада 2018 року (т. 1 а.с. 121) всупереч відповідним методичним рекомендаціям, що могло вплинути на розрахунки експерта, з огляду зміни в об`єктивних даних при застосуванні вірної методики перевірки зазначених обставин, що підтвердили в судовому засіданні допитані експерти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

По-друге, вихідні дані стосовно місця наїзду на пішохода, траєкторії та темпу його руху, органом досудового розслідування експерту надавались в тому числі з показань свідка ОСОБА_7 , отриманих при проведеному за його участі слідчому експерименті (т. 1 а.с. 123), які у суду викликають сумніви стосовно їх достовірності, з огляду на те, що під час судового розгляду свідок ОСОБА_7 показав суду, що не бачив безпосередньо наїзду на пішохода ОСОБА_4 та місця, де це відбулось.

З огляду на зазначене, суд погоджується з позицією сторони захисту в частині неможливості покладення в основу вироку висновку експерта автотехніка № 9 від 24 січня 2019 року, з огляду на недостовірність відповідей в ньому на поставлені питання, враховуючи некоректні та сумнівні вихідні дані, виходячи з яких робились в ньому розрахунки.

Однак, на думку суду, іншими доказами, поданими прокурором в достатній мірі спростовані покази обвинуваченого в частині характеру руху пішохода перед наїздом та належним чином підтверджена наявність в його діях порушень ПДР України, які перебувають в причинному зв`язку з подією ДТП та смертю потерпілого ОСОБА_4 .

Так, протоколами огляду місця ДТП та протоколу огляду трупа зафіксовано слідову картину (обстановку в місці пригоди, те, що проїзна частина є сухою, опадів не було, характер пошкоджень на тілі потерпілого) та вилучено речові докази, в тому числі автомобіль та черевик потерпілого - т. 1 а.с. 112-120, по яким в подальшому проводились експертні дослідження, а висновком медичного огляду підтверджено перебування водія ОСОБА_3 в стані алкогольного сп`яніння в момент ДТП (т. 1 а.с. 161).

Висновок автотехнічної експертизи № 289 від 12 грудня 2018 року підтверджує перебування автомобіля обвинуваченого в технічно справному стані на момент події (т. 1 а.с. 129), а висновком експерта № 290 від 19 грудня 2018 року встановлено, що місце наїзду на пішохода знаходилось ближче до правого краю проїзної частини на смузі руху автомобіля обвинуваченого (т. 1 а.с. 143).

Крім цього, висновком судово-медичної експертизи № 1142/757 від 29 січня 2019 року (т. 1 а.с. 145) встановлено характер, ступінь тяжкості та локалізацію тілесних ушкоджень, отриманих ОСОБА_4 при згаданій ДТП, причини його смерті, а також підтверджено, що він був тверезий, а в момент первинного контакту з транспортним засобом постраждалий знаходився в вертикальному положенні, лівою та дещо задньою стороною до нього, при цьому міг рухатись.

Також висновками експертів по взуттю та одежі потерпілого ОСОБА_4 №№ 68, 69 від 23 січня 2019 року (т. 1 а.с. 148-153) підтверджено, що в момент первинного контакту транспортного засобу з постраждалим травмуюча сила діяла в напрямку ззаду наперед, а потерпілий знаходився ймовірно, задньою своєю поверхнею до транспортного засобу.

При цьому, висновки експертів №№ 68 та 69 є на переконання суду більш переконливими для встановлення взаємного розташування транспортного засобу та потерпілого ніж висновок експерта № 1142/757, оскільки, як показали в судовому засіданні допитані експерти ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , більш об`єктивно та категорично можливо визначити взаємне розташування автомобіля та постраждалого саме по його взуттю та одежі, оскільки саме сліди, що відображаються на цих предметах виникають першими при наїзді, а вже в подальшому утворюються тілесні ушкодження.

До того, ж взагалі не відповідає дійсності твердження сторони захисту про те, що висновки експерта №№ 68, 69 (по взуттю та одежі) суперечать висновку СМЕ № 1142/757, оскільки експерт ОСОБА_9 (якою надано останній висновок) показала суду, що розташування лівою та дещо задньою стороною постраждалого по відношенню до автомобіля в момент первинного контакту, означає, що контактування відбулось в ліву сторону задньої частини тіла ОСОБА_4 .

Згадані докази, як зазначено вище, в достатній мірі підтверджують ті обставини, що потерпілий в момент наїзду на нього рухався прямолійнійно, ближче до правого краю проїзної частини, так само, як і спростовують згадані докази покази обвинуваченого в частині механізму ДТП (стосовно того, що безпосередньо перед моментом наїзду пішохід змінив напрямок руху).

Крім того, наведені обставини підтверджуються і показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , які показали суду, що безпосередньо перед наїздом пішохід рухався прямолінійно ближче до правого краю проїзної частини. Також свідки показали суду, що зустрічного транспорту не було, як і не було будь-яких об`єктивних перешкод для того, щоб не помітити людину на проїзній частині, оскільки вони, знаходячись на зупинці громадського транспорту, бачили світло фар автомобіля обвинуваченого (не потребує спеціальних знань та доведення та обставина, що якщо свідки бачать світло фар автомобіля, то неможливо було не помітити водію потерпілого ОСОБА_4 , який був ближче до нього ніж свідки).

Згадані покази в цій частині узгоджуються з продемонстрованими ними на слідчих експериментах обставинами руху пішохода та транспорту безпосередньо перед наїздом (т. 1 а.с. 123,126).

На противагу позиції сторони захисту та показам обвинуваченого щодо зміни напрямку руху пішоходом говорить і нелогічність в тій дорожній ситуації таких дій потерпілого та відсутність об`єктивних даних, які б свідчили про потребу змінювати напрямок руху.

Натомість, свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , як під час слідчих експериментів за їх участю, так і в показах суду, зазначали про те, що, як для них, так і для потерпілого вказаний спосіб руху в напрямку зупинки громадського транспорту є звичайним (тобто, перехід на сторону дороги, на якій знаходиться зупинка та рух в її напрямку не потребував необхідності повернення на іншу сторону дороги).

До речі, наявність інформації про вади здоров`я потерпілого, про які повідомляли свідки, що не дозволяли йому швидко пересуватись, також у суду викликають сумніви стосовно можливості різкої зміни ним напрямку руху.

Отже, покази обвинуваченого в частині механізму утворення події ДТП є спробою уникнення відповідальності, оскільки вони жодним доказом не підтверджені, а вірогідне пояснення діям потерпілого (згідно показань обвинуваченого) суду не наведено.

Фактично покази обвинуваченого в цій частині підлаштовані під об`єктивні та беззаперечні докази - наведені висновки експертів.

На перевагу саме такої позиції суду та стосовно сумнівності показань обвинуваченого свідчить і досліджений в судовому засіданні відеозапис з нагрудних камер патрульних поліцейських, в бесіді з якими ОСОБА_3 на місці пригоди зазначав про те, що не бачив взагалі пішохода перед наїздом (т. 2 а.с. 29).

Не вважає суд доказом на підтвердження версії сторони захисту протокол проведення за участю обвинуваченого слідчого експерименту (т. 1 а.с. 207), оскільки під час цієї слідчої дії обвинуваченим повідомлені спростовані зазначеними доказами обставини стосовно траєкторії руху постраждалого, а крім цього, суд не може не звернути увагу на вибіркову та безпідставну позицію обвинуваченого, зумовлену небажанням на місці показати характер руху пішохода та фактичне, лише на словах зазначення цих обставин.

Необґрунтованою таку позицію обвинуваченого суд вважає, беручи до уваги, що невідповідність погодних умов на слідчому експерименті тим, які фактично були під час події, жодним чином не заважала перевірити покази обвинуваченого шляхом проведення вимірювань на проїзній частині (наявність або відсутність снігу не заважала показати як саме рухався автомобіль відносно краю проїзної частини та пішохід (наприклад обравши умовний орієнтир краю дороги при наявності снігу на покритті)).

Іншими словами, під час слідчого експерименту обвинуваченим надані покази, які жодним доказом не підтверджені, є сумнівними та не були перевірені шляхом отримання відповідних вимірювань з вини саме сторони захисту з надуманих ними підстав.

Отже, з аналізу наведених доказів вбачається те, що в достатній мірі та беззаперечно підтверджено наступне:

-водій ОСОБА_3 30 листопада 2018 року, після вживання алкоголю, сів за кермо власного технічно справного автомобіля та рухався в вечірній час по вул. Прикордонній в м. Суми, в його автомобілі було включено світло фар;

-показами свідків, а також оглядами та висновками експертиз підтверджено, що передумов для того щоб не бачити перешкоду на своїй смузі руху у вигляді пішохода ОСОБА_4 (який рухався прямолінійно весь час до наїзду) у водія ОСОБА_3 в згаданій дорожній ситуації не було, тобто доведеними є обставини стосовно об`єктивної можливості у водія бачити перешкоду з такої відстані, щоб мати можливість в безпечний спосіб її оминути або уникнути зіткнення (до речі можливості бачити пішохода не заперечував і сам водій);

-загальновідомим є той факт, що перебування особи в стані алкогольного сп`яніння негативно впливає на здатність об`єктивно сприймати та оцінювати оточуючу обстановку та на здатність водія належним чином реагувати на зміни в обстановці та перешкоди;

-сукупність згаданих обставин, а саме те, що тверезий пішохід перед наїздом рухався прямолінійно, ближче до правого краю проїзної частини, об`єктивно відсутні передумови, які б утруднювали чи робили неможливим його виявлення з безпечної відстані в світлі фар, стан сп`яніння водія, дозволяють суду зробити висновок про відсутність розумного та вірогідного іншого пояснення причин наїзду на потерпілого, ніж прояв обвинуваченим неуважності через стан його сп`яніння та, як наслідок, необрання безпечного інтервалу руху для безпечного об`їзду загиблого ОСОБА_4 .

Відтак, наведені докази в повній їх сукупності підтверджують, обставини зазначені в обвинувальному акті, тому суд вважає зазначені обставини вчиненого діяння встановленими, факт скоєння ОСОБА_11 кримінального правопорушення доведеним, а його дії кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України оскільки він, як особа, що керувала транспортним засобом - автомобілем Kia Sportage, н.з. НОМЕР_1 , допустив порушення правил безпеки дорожнього руху - порушення п.п. 12.3, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, що спричинило смерть ОСОБА_4 .

Докази, подані стороною захисту у вигляді висновків експертів № 28627 від 13 січня 2020 року, № 7/1187СЕ-20 від 04 вересня 2020 року (т. 3 а.с. 11, 46) не спростовують зазначених висновків суду, як і не виключають провини обвинуваченого, оскільки вони ґрунтуються на вихідних даних згідно показань обвинуваченого в частині механізму утворення ДТП, а саме щодо зміни руху пішоходом в момент, коли водій вже не мав можливості уникнути зіткнення.

Таких висновків суд дійшов прийнявши до уваги, що згадана позиція сторони захисту спростована наведеними вище доказами та вважається такою, що не відповідає дійсності та об`єктивним обставинам справи.

Крім цього, наявність згаданих висновків не потребує в розумінні ст. 332 КПК України призначення повторного або додаткового експертного дослідження, оскільки по-перше, як зазначено вище, вони ґрунтуються на недостовірних вихідних даних отриманих з непідтверджених та спростованих показань обвинуваченого, по-друге, при допитах експертів суперечності були усунуті (до того ж суперечності в висновках стосуються оцінки доведеності обставин справи та поданих доказів).

Обставин, що пом`якшують покарання суду наведено не було.

Не вважає суд наявними пом`якшуючими обставинами часткове визнання провини та щире каяття.

При цьому, дійшовши висновку про відсутність у ОСОБА_3 пом`якшуючих покарання обставин, суд виходить з роз`яснень, які надав Верховний Суд в постанові від 22.03.2018 року у справі № 759/7784/15-к про те, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Однак, хоча ОСОБА_3 під час судового розгляду заявляв про часткове визнання своєї винуватості у вчиненому, проте, таке зізнання мало формальний характер, а з наданих ним показань вбачалось, що фактично він своєї провини взагалі не визнає та не усвідомлює, з намаганням перекласти відповідальність за скоєне на потерпілого. Крім того, під час розгляду справи не встановлено даних на підтвердження того, що обвинувачений намагався будь-яким чином допомогти потерпілій стороні (рідним загиблого) оговтатись від пережитого, компенсувати перенесені страждання, чи полегшити душевний біль, а під час надання показань суду не висловлював жодної критичної оцінки стосовно своєї поведінки та навпаки, як зазначено вище, намагався її перекласти, а вибачення в судових дебатах носили вимушений та нещирий характер.

Оскільки перебування обвинуваченого в стані сп`яніння зазначено в обвинувального акті лише як фактична обставина, а порушення цього пункту Правил дорожнього руху України (в тому числі згідно обвинувачення) не інкриміноване в провину ОСОБА_3 як таке, що перебуває в причинному зв`язку з подією ДТП, тому суд не вбачає перешкод для визнання такої обставини як обтяжуючої покарання.

Відтак, обтяжуючою покарання обставиною ОСОБА_3 є вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Дослідженням особи обвинуваченого встановлено, що він є не судимою особою, працює, одружений, має дитину.

При призначенні виду та міри покарання суд враховує особу обвинуваченого, характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного ним злочину, обтяжуючу покарання обставину.

Враховуючи викладене та дані щодо особи обвинуваченого, характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного ним злочину, внаслідок якого настали невідворотні наслідки - смерть людини, наявність обтяжуючої покарання обставини, зумовленої вчиненням злочину, який становить значну суспільну небезпеку, в стані алкогольного сп`яніння, відсутність пом`якшуючих покарання обставин, суд вважає, що виправлення ОСОБА_3 можливе лише з призначенням покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами, що відповідатиме меті кримінального провадження, характеру злочину, а також даним щодо особи обвинуваченого.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 на думку суду підлягає частковому задоволенню в зв`язку з наступним.

Так, заявлений потерпілою цивільний позов (уточнений) до ОСОБА_3 та ПрАТ «СК «Провідна» складається з 150000 гривень моральної шкоди, 11670,43 гривень матеріальної шкоди (витрати на поховання та за поминальні обіди), з яких 124962 гривні моральної шкоди просила стягнути з обвинуваченого, 25038 гривень моральної шкоди просила стягнути зі страхової компанії та 11670,43 гривень майнової шкоди просила стягнути з обвинуваченого (т. 1 а.с. 39, 68).

По-перше, слід зазначити про те, що не спростовано належності потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як цивільних позивачів в розумінні заявлених вимог до страхової компанії, оскільки вони є дітьми загиблого.

По-друге, потерпілою підтверджено розмір завданої майнової шкоди, зумовлений понесеними витратами на поховання лише в розмірі 2030 гривень, що підтверджується накладною (т. 1 а.с. 50).

Доказів на підтвердження тих обставин, що витрати на поховання в сумі 3347,79 гривень та 639,24 гривень були понесені саме ОСОБА_1 суду надано не було, а в долучених підтверджуючих документах зазначена інша особа, якою були понесені вказані витрати (т. 1 а.с. 41-44), а на які потреби пішли паливно-мастильні матеріали, відповідно до чеку на суму 600,12 гривень, позов посилання не містить, як і не було обґрунтовано цього під час судового розгляду (т. 1 а.с. 45).

В-третє, ч. 4 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка узгоджується з вимогами ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», застережено, що поминальні обіди не охоплюються визначеним терміном «поховання померлого», та передбачено обов`язок страховика відшкодовувати лише витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, тому вимоги про стягнення коштів на поминальні обіди, згідно чеків на суму 1398,5 гривень, 3000 гривень, 652,5 гривень, не можуть бути задоволені з наведених підстав.

В-четверте, не дивлячись на те, що потерпілою обґрунтовано та доведено, як зазначено вище, розмір заподіяної шкоди в сумі 2030 гривень, ці вимоги не можуть бути задоволені, оскільки вони заявлені до ОСОБА_3 та не заявлені до належного відповідача - ПрАТ «СК «Провідна» (ч. 4 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Отже, вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди в сумі 11670,43 гривень не можуть бути задоволені.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, то в цій частині вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з уточненого позову, він заявлений частково до обвинуваченого та частково до страхової компанії, а розрахунки наведені в ньому містять методологічні та арифметичні помилки в визначенні сум стягнення з кожного з відповідачів.

Водночас, як встановлено під час судового розгляду, крім потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після загибелі ОСОБА_4 має право вимоги до страхової компанії в тому числі його дружина - ОСОБА_12 , яка цивільного позову по кримінальному провадженню не подала, але була залучена до участі в справі в якості третьої особи (т. 1 а.с. 81).

Проте, зі змісту ч. 3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що сума страхових виплат, яка може бути стягнута зі страхової компанії, не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат, встановлених на день настання страхового випадку (в цій ситуації це 3723 гривні х 12 = 44676 гривень) та повинна розподілятись на всіх осіб, які мають право вимоги (за відсутності відомостей про те, що хтось із них не відмовився на користь іншого від своєї частки).

Оскільки в цьому випадку тертя особа ОСОБА_12 не відмовилась від своєї частки відшкодування зі страхової компанії, тому в цій частині вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів зі страхової компанії підлягають частковому задоволенню та на користь ОСОБА_1 слід стягнути з ПрАТ «СК «Провідна» на відшкодування моральної шкоди 14892 гривні.

Беручи до уваги, що завдання моральної шкоди в цій частині в повній мірі обґрунтовано ОСОБА_1 та зумовлюється стражданнями внаслідок втрати близької людини (батька), а загальний розмір зазначений позивачем в 150000 гривень є розумним, виваженим, справедливим та співмірним глибині та тяжкості понесених моральних страждань, тому решту суми в 135108 гривень заподіяної моральної шкоди ОСОБА_1 слід стягнути з ОСОБА_3 .

З аналогічних міркувань та підстав підлягає частковому задоволенню цивільний позов ОСОБА_2 (сина загиблого), про стягнення на відшкодування моральної шкоди в сумі 124962 гривні з ОСОБА_3 та на суму 25038 гривень з ПрАТ «СК «Провідна».

Отже, на користь ОСОБА_2 з ПрАТ «СК «Провідна» слід стягнути 14892 гривні та з ОСОБА_3 - 135108 гривень заподіяних моральних збитків.

Речові докази - одежу потерпілого належить залишити у ОСОБА_1 , автомобіль Kia Sportage, н.з. НОМЕР_1 слід повернути ОСОБА_3 , сліди пальців рук, мікрочастини та диск - залишити в матеріалах провадження.

Підтвердження наявності в справі процесуальних витрат суду не наведено.

Підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу суд не вбачає.

На підставі ч. 2 ст. 286 КК України (в редакції до 17 березня 2021 року), ст.ст. 979, 988, 1166-1168 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», керуючись ст.ст. 129, 368, 374, 375 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Строк відбування основного покарання обраховувати з моменту затримання особи.

Цивільний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування моральної шкоди з Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна» в сумі 14892 гривні та з ОСОБА_3 в сумі 135108 гривень.

Цивільний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_2 кошти на відшкодування моральної шкоди з Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Провідна» в сумі 14892 гривні та з ОСОБА_3 в сумі 135108 гривень.

Речові докази: одежу ОСОБА_4 - залишити у ОСОБА_1 ; автомобіль Kia Sportage, н.з. НОМЕР_1 - повернути ОСОБА_3 ; сліди пальців рук, мікрочастини та диск - залишити в матеріалах провадження.

На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м. Суми протягом 30 днів з моменту його проголошення, особою, що не була присутня під час його проголошення - з дня отримання копії судового рішення, а особою, яка перебуває під вартою - з моменту вручення вироку цій особі.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, яка негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору та не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя О.В. Сибільов