Рішення № 96364090, 16.04.2021, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 490/3225/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2021 року смт Веселинове

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Тустановський А. О.,

за участю секретаря Тарєлкіной Н.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Павленка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання умов договору недійсними,

ВСТАНОВИВ:

03.08.2020 року до суду від Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання умов договору недійсними.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що він маючи на меті погашення наявної у нього грошової заборгованості перед третіми особами (не фінансовими установами) звернувся до Публічного акціонерного банку «Кредобанк», правонаступником якого є АТ «Кредобанк» з пропозицією отримання споживчого кредиту. 28 грудня 2016 року між ним та відповідачем АТ «Кредобанк» був укладений Кредитний договір № 21Ф-1016, за яким банк надав йому грошові кошти в сумі 1 240 000,00 (один мільйон двісті сорок тисяч) гривень на строк до 27 квітня 2035 року (п.2.1 Договору), а він бере на себе зобов`язання по поверненню кредиту та здійсненню плати за користування кредитом у розмірі визначеному цим Договором протягом строку кредитування. Кредитні кошти він отримав саме на поточні потреби під заставу нерухомості та за умови отримання кредитних коштів в повному обсязі, уклавши відповідні Договір іпотеки та Договір Поруки.

В пункті 2.2.1 кредитного договору зазначено, що кредит видається на наступні цілі - ВР іпотека/купівля нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Банком в договорі передбачений п. 9.7, за умовами якого Позичальник зобов`язаний зареєструвати право власності на придбане за рахунок отриманого кредиту нерухоме майно та не пізніше 15 днів від дня реєстрації надати в Банк усі підтверджуючі реєстрацію документи. У випадку невиконання даної умови, маржа по кредиту збільшується на 5 % річних, та діє до повного виконання позичальником умов цього Договору. В даному Кредитному договорі взагалі відсутні повні відомості (реквізити) договору купівлі - продажу нерухомості.

Листом від 21.07.2017 року (вих. № 31-2229/17/9) АТ «Кредобанк» повідомив його про збільшення процентної ставки на 5 відсотків з 14.08.2017 року, якщо ним не буде надано підтвердження придбання та реєстрації нерухомого майна, визначеного умовами кредитного договору, та 14 серпня 2017 року була підвищена процентна ставка на 5 %, тобто до 21,9 % річних яка діяла до 27 грудня 2017 року. Вводячи його в оману шляхом включення умов, викладених у пунктах 2.2.1, 2.6, 3.13, 5.3, 6.1 та 9.7 Кредитного договору в частині необхідності придбання нерухомого майна, відповідач умисно включив умови обманного способу зміни істотних умов договору, а саме його ціни шляхом збільшення процентної ставки за цим Договором та отримання ним додаткових коштів без належних правових підстав з метою отримання прибутку.

Крім того позивач зазначає, що його права порушені як позичальника та споживача кредитних послуг, оскільки АТ «Кредобанк» умисно веде щодо нього нечесну, агресивну підприємницьку практику, оскільки 12 грудня 2019 року він та його матір, як поручитель за кредитними зобов`язаннями, отримали повідомлення про зміну процентної ставки, а саме з 01.01.2020 року на рівні 24,98 % річних, а розмір ануїтетного платежу становитиме 25685,00 гривень. Збільшення процентної ставки відповідач обґрунтував тим, що «станом на дату перегляду ставки 01.01.2020 року UIRD3M становить 14,98 %», посилаючись при цьому на веб - сторінку АТ «Кредобанк». Таким чином під час укладення Кредитного договору відповідач АТ «Кредобанк» приховав від нього повну та об`єктивну інформацію щодо мети, для якої може бути витрачений кредит та не зазначивши при цьому, що дана мета не співпадатиме з тою, яка ним була запропонована, кінцевої сукупності вартості кредиту та підписання договору, тим самим ввівши його, як споживача кредитних послуг, в оману про реальні умови договору та порушивши при цьому ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про захист прав споживачів», якою передбачено обов`язок продавця (виробника, виконавця) передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про продукцію.

Збільшення розміру процентної ставки через ненадання підтвердження реєстрації за ним права власності на об`єкт нерухомості, є зміною процентної ставки за кредитом, яка ніяким чином не впливає на вартість кредитних ресурсів банку та є прямим порушення з боку Банку п.3.5 Правил надання інформації. Відповідачем не надана та не роз`яснена в повному обсязі інформація про кредит, яка впливає на прийняття зваженого рішення споживача, про укладення такого кредитного договору з письмовим підтвердженням ознайомлення і роз`яснення; умисне внесення відповідачем умов Договору, що суперечать меті його укладання та його внутрішній волі під час підписання Договору, та має місце факт укладення між позивачем та відповідачем договору споживчого кредиту під впливом обману з боку Банку. Тому просить суд визнати недійсними пункти 2.2.1, 2.3, 2.6, 3.13, 5.3 та 6.1, 9.7. Кредитного договору № 21Ф-2016 від 28 грудня 2016 року, а саме - в частині визначення цільового призначення кредиту - придбання нерухомого майна; зобов`язання придбати нерухоме майно за умовами спірного договору; подання інформації про придбання нерухомого майна та про проведення реєстраційних дій з цим майном; збільшення процентної ставки за невиконання позичальником умов договору щодо придбання нерухомого майна та інформування банку про проведення реєстраційних дій за результатами такого придбання; скасувати збільшення процентної ставки за кредитом через ненадання інформації про придбання нерухомого майна та про його державну реєстрацію; визнати незаконними вимоги відповідача щодо сплати збільшеної процентної ставки з 01.01.2020 року та зобов`язати здійснити перерахунок заборгованості за Кредитним договором через безпідставне отримання коштів.

07 серпня 2020 року ухвалою суду було відкрито провадження по цивільній справі та призначено до підготовчого судового засідання.

14 вересня 2020 року до суду від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ознайомившись із позовними вимогами ОСОБА_1 він заперечує у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать дійсним обставинам справи та введенням позивачем суд в оману. Твердження позивача є неправдивими, так як відповідно до п. 2.2. Кредитного договору, кредит видається на наступні цілі: 2.2.1. придбання нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Для забезпечення належного виконання договірних зобов`язань за Кредитним договором № 21/Ф-2016 від 28.12.2016 року було укладено між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 29.12.2016 року Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі № 1339. За договором іпотеки, предметом іпотеки в якості забезпечення виступає інше нерухоме майно, а саме відповідно до п.1.2 Договору іпотеки, об`єктом нерухомого майна - є житловий будинок загальною площею 153,0 кв.м., житловою площею 115,2 кв.м., та земельна ділянка площею - 0,1000 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровим номером: 4810137200:12:030:0017, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Іпотекодавцю на праві власності.

04.01.2017 року між ТОВ «Компанія «Парадіз» (надалі - Продавець) та ОСОБА_1 (надалі - Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу, зареєстрований в реєстрі за № 5 та посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А., договір підписано сторонами у присутності нотаріуса, належність майна перевірено та встановлено їх дієздатність. Відповідно до п.1 Договору купівлі - продажу, за цим Договором Продавець передає у власність Покупця, а Покупець приймає квартиру за номером АДРЕСА_1 . Отже, наявний очевидний факт укладення договору купівлі - продажу, що відповідає цілям Кредитного договору в повному обсязі, та спростовує відсутність намірів Позивача в повному обсязі. Позивач, наводячи свої припущення щодо цілей, які начебто не відповідають цілям Кредитного договору, не надає жодних належних та допустимих доказів, які підтвердять факти витрат на поточні потреби кредиту наданого ПАТ «Кредобанк».

Відповідно до п.2.6 Кредитного договору умовою отримання кредиту є надання Позичальником підтвердження про внесення за рахунок власних коштів не менше 35 % вартості об`єкта кредитування (нерухомості). Виходячи зі змісту даної умови Договору, Позичальник має внести не менше 35% власними коштами в додаток до кредитних коштів для придбання нерухомості відповідно до п.2.2..1 Кредитного договору. Дана вимога була виконана, адже за договором купівлі - продажу нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , було придбане за 1 920 000 ,00 грн., а кредит був виданий банком у розмірі 1 240 000,00 грн., тобто різницю між вказаними сумами у розмірі 680 000,00 грн. було сплачено ОСОБА_1 за власні кошти. Крім того, позивач ухиляється визнати, що він використав кредитні кошти на придбання нерухомості. АТ «Кредобанк» на договірних підставах здійснив підвищення процентної ставки на 5%, про що було повідомлено Позичальника. Відповідно до п.3.13 Кредитного договору, у разі невиконання п.2.3 цього Договору, маржа встановлюється з розрахунку на 5% річних вище встановленої цим пунктом, починаючи з 1-го числа місяця наступного за місяцем такого невиконання та діє протягом усього строку користування кредитними коштами. Така зміна розміру процентів додаткового погодження сторонами не потребує. У випадку належного виконання Позичальником свого зобов`язання таке підвищення маржі скасовується з 1-го числа наступного за місяцем такого виконання. Тому, представник АТ «Кредобанк» вважає, що твердження позивача спростовуються наведеними аргументами та мають бути визнані судом як необґрунтовані. Отже, АТ «Кредобанк» на законних та договірних підставах здійснив збільшення процентної ставки, належним чином виконував умови Кредитного договору та навів аргументи законності умов Кредитного договору, а позивач не обґрунтовано хоче визнати пункти Кредитного договору недійсними, до того ж приховав від суду факт укладення Договору купівлі - продажу, який є вирішальним у спростуванні тверджень позивача, таким чином має умисел уникнути від цивільної відповідальності.

29 вересня 2020 року до суду від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, в якій зазначив, що він не погоджується з позицією відповідача та вважає її необґрунтованою та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи. Відповідач у своєму відзиві наполягає на отримання кредитних коштів позивачем ОСОБА_1 саме для придбання нерухомого майна, посилаючись на «договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 », який, начебто був укладений 04.01.2017 року між ТОВ «Компанія «Парадиз». Позивач звернувшись до приватного нотаріуса Миколаївського міського округу Ласурії С.А. із запитом щодо посвідчення нею даного договору купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , та отримав відповідь про те, що відповідно до реєстру для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Ласурії С.А., 04 січня 2017 року не вчинялося жодних нотаріальних дій. В зв`язку з чим, наполягає на визнанні даного «документа із назвою «Договір купівлі - продажу» та датований 04.01.2017 року недостовірним доказом щодо обставин, як укладення позивачем угоди придбання нерухомого майна так і наміру такого укладення. Вважає, що відповідач не довів факт визначення цільового призначення кредиту - придбання нерухомості та відповідно порушення позивачем умов договору, пов`язаних з цим, а саме зобов`язання передати Банку підтвердження про реєстрацію права власності за позивачем нерухомого майна, яке мало бути, на думку Банку, придбане за отримані кредитні кошти та як наслідок відповідач не довів факт законності підвищення процентної ставки на 5% через «невиконання позивачем п.2.2.1 Кредитного договору - ненадання відомостей про реєстраційні дії щодо «придбаного» нерухомого майна.

03 листопада 2020 року до суду від представника відповідача ОСОБА_3 надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що даний Договір купівлі - продажу № 5 від 04.01.2017 року був наданий ПАТ «Кредобанк» самим ОСОБА_1 для підтвердження документально цільового використання кредитних коштів відповідно до п.9.10 Кредитного договору. Представник АТ «Кредобанк» має доказ сплати грошових коштів у розмірі 680 000,00 грн. та просить суд долучити до матеріалів справи копію платіжного доручення № Р24К176394763А36548 від 28.12.2016 року, яка підтверджує факт передачі ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 680 000,00 грн. на рахунок ТОВ «Компанія Парадіз» за призначенням: «часткова сплата за квартиру АДРЕСА_1 . Також, в якості доказу підтвердження цільового призначення ОСОБА_1 перед укладанням Кредитного договору № 21Ф-2016 від 28.12.2016 р. просять долучити до матеріалів справи копію Анкети - заяви № 2054 фізичної особи на отримання від 09.12.2016 року, в якій чітко вказано цільове призначення - придбання квартири у новобудівлі за адресою: АДРЕСА_4 та зазначено суми необхідні для надання кредиту. Після укладення Кредитного договору ОСОБА_1 сплачував щомісячні платежі, тобто він погодився із умовами Договору. Кредитний договір відповідає за формою, зміст не суперечить нормам цивільного законодавства України, вільне волевиявлення було наявне у сторін перед укладенням договору. Договір було підписано дієздатними фізичними особами, зі сторони Банку виконано умови Договору у повному обсязі, а з сторони Позичальника лише частково із наявними порушеннями умов Кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати Кредитний договір частково недійсним, а зі сторони позивача спостерігається умисел уникнути від цивільно - правової відповідальності за Кредитним договором, тим самим вводячи суд в оману. До того ж доказів та обґрунтувань недійсності договору позивач не надає та не наводить, і взагалі не розуміє суть спору. Також зазначають, що АТ «Кредобанк» на договірних підставах здійснив підвищення процентної ставки на 5%, про що було повідомлено Позичальника. Просять відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Кредобанк» про визнання умов кредитного договору недійсними - в повному обсязі.

16 березня 2021 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що від дійсно отримав кошти на власні потреби, в документах він не розбирається, а тому і підписав усі документи, що надавала менеджер банку. Просить суд скасувати незаконно нараховані відсотки. Про нерухомість, як зазначено в кредитному договорі (мета придбання), дізнався вже після збільшення процентної ставки по кредиту.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 суду пояснив, що Банк не надав позивачу для ознайомлення умови та метою кредиту відповідно до п.3.2 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року. Цільове призначення Кредитного договору є формальне і не відповідає цільовому призначенню договору. Кредитний договір № 21Ф2016 від 28 грудня 2016 року є споживчим кредитом. Недійсність кредитного договору також виникає під час і виконання договору. Крім того, з боку відповідача присутня нечесна підприємницька діяльність у вигляді додаткових відсотків, збільшення процентної ставки. Мотивом обману було отримання відповідачем прихованого додаткового прибутку. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактичного встановлених з метою отримання прихованого прибутку в даному випадку і є умислом в діях відповідача. Має місце безпідставне підвищення відсотків, бо ніякої квартири не було і не має, а отже ввели в оману. Також має місце і безпідставне збільшення процентної ставки з 01.01.2020 року в той час, як ставка Національного Банку України менша ніж у АТ «Кредобанк», у зв`язку з чим в діях відповідача є агресивна політика.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 суду пояснив, що 28 грудня 2016 року між позивачем та ПАТ «Кредобанк» було укладено кредитний договір № 21Ф-2016. При підписанні договору сторони погодили відповідні умови такого кредитного договору та чітко визначили цілі на які видається кредит, строки надання кредиту, умови щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами та умови щодо підвищення процентної ставки. Згідно з п. 9.12 Кредитного договору № 21Ф-2016 від 28 грудня 2016 року вбачається, що шляхом підписання цього Договору, Позичальник підтверджує, що ознайомився з умовами кредитування, діючими тарифами Банку та загальною вартістю кредиту. Жодних заперечень, зауважень або застережень при підписанні кредитного договору Позивачем не зазначалося. Відповідно до умов погодженого між сторонами та обопільно підписаного кредитного договору сторони визначили, що Відповідач видає Позивачу кредит в сумі 1 240 000 грн. на строк до 27 квітня 2035 року (п.2.1. кредитного договору). Відповідно до положень п.2.2 вказаного кредитного договору від 28.12.2016 року сторони визначили та погодили, що кредит видається на наступні цілі, а саме - «Придбання нерухомості - ВР іпотека/купівля нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 » (п.2.2.1 кредитного договору). Станом на даний час Позивач порушив умови кредитного договору щодо вчасної та належної оплати Позивачем щомісячних платежів із поверненням кредитних коштів. У своїх обґрунтуваннях щодо визнання вказаних пунктів кредитного договору недійсними Позивач посилається на ст. 215 ЦК України, яка передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Позивачем жодним чином не доведено, як у судових засіданнях так і наданими суду доказами того, що зміст кредитного договору суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; Позивач, на час підписання кредитного договору, мав повний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення Позивача було вільним та відповідало його внутрішній волі; правочин (кредитний договір) спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені сторонами; правочин жодним чином не суперечить інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Також Позивачем не доведено того, що умови кредитного договору суперечать або порушують інші норми чинного законодавства щодо кредитних відносин.

Посилання представника позивача на порушення відповідачем умов Закону України «Про споживче кредитування» під час укладання кредитного договору є безпідставними та необґрунтованими, оскільки кредитний договір № 21Ф-2016 від 28.12.2016 року було підписано 28.12.2016 року, примірник договору Позивачем було отримано 29.12.2016 року, що не заперечується позивачем, ЗУ «Про споживче кредитування» набрав чинності 10.06.2017 року та в прикінцевих та перехідних положеннях чітко визначено, що цей закон поширюється на договори про споживчий кредит, ухвалені після дня набрання чинності цим Законом. Отже, відповідач не мав такої фізичної можливості порушити умови цього Закону, оскільки на час підписання кредитного договору вказаний Закон не набрав чинності та міг застосовуватися до кредитних правовідносин.

Відповідно до Положень Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що «Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину». Отже, позивачем не доведено жодної законної підстави для визнання кредитного договору недійсним, а також що умови кредитного договору порушують принцип добросовісності та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, та завдають шкоди споживачеві.

Крім того, просить суд застосувати строк позовної давності за вимогами, які вказані у позові. Предметом позову є визнання недійсними певних умов кредитного договору, який було укладено та підписано сторонами 28 грудня 2016 року, а з позовною заявою про визнання таких умов кредитного договору недійсними позивач звернувся до суду лише у червні 2020 року. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для позивача, як сторони правочину (кредитного договору), днем початку перебігу позовної давності слід вважати день укладення правочину, а саме 28.12.2016 року або день отримання примірнику кредитного договору, а саме 29.12.2016 року, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим кредитним договором. Отже, перебіг позовної давності щодо визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору № 21Ф-2016 розпочався для позивача саме з дати його підписання, а саме 28 грудня 2016 року. Відповідно строк позовної давності у три роки закінчився 28 грудня 2019 року. Позивач звернувся до суду із позовними вимогами щодо визнання недійсними окремих умов кредитного договору лише у червні 2020 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, який передбачений чинним законодавством України. Тому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, в межах заявлених вимог та наданих доказів, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що28 грудня 2016 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 21Ф-1016, за яким банк надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1240 000,00 (один мільйон двісті сорок тисяч) гривень на строк до 27 квітня 2035 року (п.2.1 Договору), та останній бере на себе зобов`язання по поверненню кредиту та здійсненню плати за користування кредитом у розмірі визначеному цим Договором протягом строку кредитування (а.с. 29-33).

Відповідно до п.2.2., 2.2.1 Кредитного договору № 21Ф-1016 від 28.12.2016 року кредит видається на наступні цілі: придбання нерухомості - ВР іпотека /купівля нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

29 грудня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_1 було передано в іпотеку об`єкт нерухомого майна - житловий будинок літера «Г-2» загальною площею 153,0 (сто п`ятдесят три) кв.м. житловою площею 115,2 (сто п`ятнадцять цілих дві десятих) кв.м з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня літ. Е, вбиральня літ. В, котельня літ. Д, тамбур до літньої кухні літ. е, гараж літ. Ж, сарай літ. 3, споруди № 1,4, І, ІІ, огорожі № 2,3,5-10, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 70-75).

28 грудня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язується відповідати перед Кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом, пень, штрафів, неустойок) за Кредитним договором № 21Ф-2016 від 28 грудня 2016 року, укладеним між Боржником та Кредитором (а.с. 76-77).

Відповідно до пункту 2.2.1 кредитного договору кредит видається на наступні цілі - ВР іпотека /купівля нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

19 листопада 2020 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_2 судом винесено ухвалу про витребування доказів, а саме у приватного нотаріуса Миколаївського нотаріального округу Ласурії С.А.: оригінал Договору купівлі - продажу від 04.01.2017 року квартири за АДРЕСА_1 ; реєстр нотаріальних дій за період можливого посвідчення спірної угоди (з січня 2017 року) та засвідчену копію відтиску печатки нотаріуса, яка була на момент вчинення нотаріальної дії січень 2017 року та на сьогоднішній день.

19 листопада 2020 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_2 судом винесено ухвалу про витребування доказів, а саме у Акціонерного товариства «Кредобанк» оригінал Анкети - Заяви № 2054 фізичної особи від 09.12.2016 року на отримання іпотечного кредиту та оригінал Анкети поручителя № 2054 від 09.12.2016 року.

07 грудня 2020 року до суду надійшла відповідь від приватного нотаріуса Миколаївського нотаріального округу Ласурії С.А., в якій зазначено, що відповідно до реєстру для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А., 04 січня 2017 року не вчинялося жодних нотаріальних дій. Перша нотаріальна дія в 2017 року (за реєстровим № 1) була вчинена 5 січня. Жодних реєстраційних дій стосовно нерухомого майна, яке є предметом вищезазначеного договору купівлі - продажу (квартира АДРЕСА_1 ), в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нею не проводилося.

05 березня 2021 року до суду від представника відповідача ОСОБА_3 надійшло пояснення щодо ухвали про витребування доказів від 19.02.2021 року, в якому зазначено, що дану ухвалу суду виконати не має можливості, оскільки як було з`ясовано Банком, у 2016 році перед отриманням кредитного договору між Банком та Позивачем було підписано 09.12.2016 року «попередню» Анкету-заяву на отримання іпотечного кредиту та Анкету поручителя, однак 12.12.2016 року було остаточно домовлено між сторонами щодо отримання іпотечного кредиту, відповідно лише остаточний варіант анкет-заяв було в оригіналі залишено. Отже, оскільки в матеріалах кредитної справи відсутній оригінал Анкети - Заяви № 2054 фізичної особи від 09.12.2016 року на отримання іпотечного кредиту та оригінал Анкети поручителя № 2054 від 09.12.2016 року, а є лише копія таких документів, тому Банк надав остаточний варіант цих документів аналогічного змісту, а саме Анкета - Заяви № 2054 фізичної особи від 12.12.2016 року на отримання іпотечного кредиту та Анкета поручителя № 2054 від 12.12.2016 року, оригінали яких містилися в матеріалах кредитної справи, а станом на даний час в матеріалах цивільної справи № 490/3225/20.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, суд вважає, що надані суду копії Анкети - Заяви № 2054 фізичної особи від 09.12.2016 року на отримання іпотечного кредиту та Анкети поручителя № 2054 від 09.12.2016 року є неналежними доказами та не можуть бути прийняті судом до уваги.

Згідно з пунктом 2.6. Кредитного договору № 21Ф-1016 від 28.12.2016 року кредит видається за умови: надання Позичальником підтвердження про внесення за рахунок власних коштів не менше 35% вартості об`єкта кредитування (нерухомості), згідно Договору або укладенням із Банком договору застави іншого, крім придбаної нерухомості, ліквідного майна Позичальника, крім випадків на поточні потреби під заставу нерухомості, або на ремонт/реконструкцію нерухомості або на рефінансування кредиту під заставу нерухомості; та укладення договорів, які забезпечують виконання зобов`язань за цим Договором (п.6.1. цього Договору).

В судовому засіданні представником відповідача на підтвердження зазначеного пункту було долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення № Р24К176394763А36548 від 28.12.2016 року, яка підтверджує факт передачі ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 680 000,00 грн. на рахунок ТОВ «Компанія Парадіз» за призначенням: «часткова сплата за квартиру АДРЕСА_1 .»

19 листопада 2020 року судом було винесено ухвалу про витребування у Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» інформації щодо платіжного доручення № Р24К176394763А36548 від 28.12.2016 року, де платником є ОСОБА_1 , а саме: номер рахунку, на який було сплачено (перераховано) кошти в сумі 680 000, 00 грн., та чи дійсно була зарахована така сума.

Відповідно до відповіді АТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-210105/12364 від 12.01.2021 року зазначено, що платежу Р24К176394763А36548 не існує. Квитанція не відповідає дійсності. Заявлений рахунок платника 2620204653726 - не існує ( не вистачає цифри). Інформація про проведення платежу не підтверджена.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що надана суду копія платіжного доручення № Р24К176394763А36548 від 28.12.2016 року є неналежним доказом, та не може бути прийнята судом до уваги.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; дата видачі кредиту або, якщо кредит видавався частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; умови дострокового розірвання договору; інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

З аналізу вказаної норми слід дійти висновку, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Позивач ОСОБА_1 просить визнати недійсним кредитний договір № 21Ф-1016, укладений між ним та банком 28 грудня 2016 року, посилаючись на те, що під час його укладення, Банк не надав йому об`єктивної, повної та достовірної інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору, в умовах кредитного договору та приховав фактичне значення реальної процентної ставки, а також що пункти спірного договору є несправедливими та такими, що суперечать, частині 2 статті 11 та статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка була чинна на дату укладення кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до пункту 3.1 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" банки зобов`язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов`язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).

З п. 9.12 Кредитного договору № 21Ф-2016 від 28 грудня 2016 року вбачається, що шляхом підписання цього Договору, Позичальник підтверджує, що ознайомився з умовами кредитування, діючими тарифами Банку та загальною вартістю кредиту.

Таким чином, при підписанні даного Кредитного договору сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, процентну ставку, умови щодо підвищення процентної ставки, строк кредитування, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що умови кредитного договору не суперечать принципу добросовісності, та підстав для визнання недійсним кредитного договору, які наведені позивачем, судом не встановлено.

Крім того, позивачем в позовній заяві зазначено, що спірні умови Кредитного договору № 21Ф-2016, укладеного 26 грудня 2016 року між банком та ним є недійсними, оскільки відповідачем була застосована нечесна агресивна підприємницька діяльність.

В силу ч. 1 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною (п.2 ч.1 цієї норми Закону).

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг (п.3 ч.2 цієї норми Закону).

Відповідно до положень, закріплених у ч. 1, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України "Про захист прав споживачів" закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів.

Крім того, пунктом 7 частини 1 статті 21 цього Закону визначено, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо ціну продукції визначено неналежним чином.

Разом з тим, позивачем не було надано доказів того, що відповідач при укладенні договору застосував нечесну підприємницьку практику.

В свою чергу, відповідачем у повному обсязі було надано інформацію позивачу стосовно умов кредитування, зазначених у договорі. Позивач не мав претензій щодо умов договору при його укладенні та засвідчив свою згоду підписом. Отже, дії відповідача не містять ознак нечесної підприємницької практики.

Під час розгляду справи, а саме 16 березня 2021 року представником відповідача ОСОБА_3 подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, в якій зазначив, що предметом позову є визнання недійсними певних умов кредитного договору, який було укладено та підписано сторонами 28 грудня 2016 року, а з позовною заявою про визнання таких умов кредитного договору недійсними позивач звернувся до суду лише у червні 2020 року. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для позивача, як сторони правочину (кредитного договору), днем початку перебігу позовної давності слід вважати день укладення правочину, а саме 28.12.2016 року або день отримання примірнику кредитного договору, а саме 29.12.2016 року, оскільки він збігається із днем коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим кредитним договором. Отже, перебіг позовної давності щодо визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору № 21Ф-2016 розпочався для позивача саме з дати його підписання, а саме 28 грудня 2016 року. Відповідно строк позовної давності у три роки закінчився 28 грудня 2019 року. Позивач звернувся до суду із позовними вимогами щодо визнання недійсними окремих умов кредитного договору лише у червні 2020 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, який передбачений чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК України), а позовна давність до вимог про стягнення неустойки - один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Виходячи із змісту зазначеної норми, відсутність поважних причин пропущення позовної давності є підставою для відмови у позові лише за доведеності порушення прав позивача.

Проте, якщо підстав вважати порушеним право позивача не вбачається, суд має відмовити у позові по суті позовних вимог.

Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, судом не вбачається порушення прав позивача відповідачем під час укладення та виконання кредитного договору, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним. А оскільки судом не встановлено підстав для визнання кредитного договору недійсним, тому суд також не застосовує і строки позовної давності за клопотанням представника відповідача.

На підставі викладено, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 258-259, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В позовних вимогах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання умов Кредитного договору № 21Ф-2016 від 28 грудня 2016 року пункти 2.2.1, 2.3, 2.6, 3.13, 5.3 та 6.1, 9.7. недійсними , а саме в частині визначення цільового призначення кредиту - придбання нерухомого майна; зобов`язання придбати нерухоме майно за умовами спірного договору; подання інформації про придбання нерухомого майна та про проведення реєстраційних дій з цим майном; збільшення процентної ставки за невиконання позичальником умов договору щодо придбання нерухомого майна та інформування банку про проведення реєстраційних дій за результатами такого придбання; скасування збільшення процентної ставки за кредитом через ненадання інформації про придбання нерухомого майна та про його державну реєстрацію; визнання незаконними вимоги відповідача щодо сплати збільшеної процентної ставки з 01.01.2020 року та зобов`язати здійснити перерахунок заборгованості за Кредитним договором через безпідставне отримання коштів - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 квітня 2021 року.

Суддя Веселинівського районного суду Миколаївської областіТустановський А.О.