Рішення № 96363271, 16.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2021 року м. Київ № 757/30991/18-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

22.06.2016 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), Пенсійного фонду України в особі Департаменту пенсійного забезпечення у якій, з урахуванням уточнених позовних вимог (10.12.2018) просить:

- визнати неправомірним, визначений до виплати у виданій ВССУ довідці від 20.03.2018 №99 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання розміру суддівської винагороди у сумі 37440, 00 грн, з яких 19200, 00 грн - посадовий оклад, 15360, 00 грн - доплата за вислугу років, 2880, 00 грн - доплата за науковий ступінь;

- зобов`язати ВССУ видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, в якій вказати, що суддівська винагорода, яка враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, судді ВССУ, який перебуває на відповідній посаді, станом: після 01.01.2017 склала 118 080, 00 грн, у тому числі, посадовий оклад - 57600, 00 грн, доплата за вислугу років - 51840, 00 грн, доплата за науковий ступінь - 8640, 00 грн; після 01.01.2018 склала 137 378,70 грн, у тому числі, посадовий оклад - 76 014, 00 грн, доплата за вислугу років - 60312,60 грн, доплата за науковий ступінь - 10052,10 грн;

- зобов`язати Пенсійний фонд України в особі Департаменту пенсійного забезпечення здійснити позивачу перерахунок розміру довічного грошового утримання та виплатити різницю за весь оскаржуваний період.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив про безпідставний розрахунок суддівської винагороди судді ВССУ, вказаний в довідці від 20.03.2018 №99, обчислений виходячи з 1600, 00 грн, оскільки неврахування збільшення мінімальної заробітної плати у 2017-2018 роках призводить до порушення конституційних прав позивача на отримання грошового утримання судді у відставці у визначеному законодавством розмірі.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27.06.2018 позовну заяву ОСОБА_1 до ВССУ про визнання визначеного до виплати розміру суддівської винагороди неправомірним, зобов`язання вчинити певні дії, передано на розгляд Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Чудак О.М. від 22.03.2019 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за його позовом. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник ПФУ у письмовому відзиві на позовну заяву зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, посилаючись на те, що ПФУ є неналежним відповідачем у справі, оскільки правонаступником Центрального ОУ ПФУ є територіальний орган ПФУ, яке наділено повноваженнями призначати, здійснювати перерахунок і виплачувати пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці. Окрім цього ПФУ вказує на те, що між позивачем та ПФУ відсутній спір з будь-яких питань, право позивача ПФУ порушено не було. Також ПФУ зазначає, що в довідці про складові суддівської винагороди повинна бути зазначена сума суддівської винагороди, яку фактично отримує працюючий суддя, а не яку він міг би отримувати. При цьому, ПФУ зазначив, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018 ПФУ листом від 04.10.2018 № 20154/К-11, 20416/К-111 позивачу було надано відповідь про те, що при наданні довідки про суддівську винагороду, йому буде проведено відповідний перерахунок, для чого йому необхідно звернутись до Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві з відповідною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2021 замінено відповідача у справі, а саме, Пенсійний фонд України в особі Департаменту пенсійного забезпечення на належного - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві.

Головним управлінням Пенсійного фонду України подано відзив на позовну заяву у якому зазначено, що територіальний орган Пенсійного фонду України не наділений правом самостійно визначати складові та розмір грошового забезпечення осіб, пенсії яких підлягають перерахунку. З огляду на те, що позивач, звернувшись до Пенсійного органу, не надав довідку про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у відповідача були відсутні підстави для здійснення такого перерахунку.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з червня 1982 року по січень 2003 року працював на посаді судді Центрального районного суду міста Одеси, з січня 2003 року по січень 2011 року - суддею Приморського районного суду міста Одеси, з січня 2011 року - суддею ВССУ.

Згідно із рішенням Вищої ради правосуддя від 30.11.2017 № 3884/0/15-17 ОСОБА_1 звільнено з посади судді ВССУ у зв`язку із поданням заяви про відставку.

25.02.2018 позивач звернувся до ВССУ із заявою, у якій, посилаючись на положення пункту 23 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів України», просив видати йому довідку про розмір суддівської винагороди працюючого судді ВССУ - посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, збільшеного на коефіцієнт 1, 2, із урахуванням мінімальної заробітної плати установленої у 2017 році Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»: з січня 2017 року - 3200, 00 грн, 90 % доплат за вислугу років, 15 відсотків доплат за вчене звання.

Виконуючим обов`язки керівника апарату ВССУ ОСОБА_1 видана довідка від 20.03.2018 № 99 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, про те, що станом на 01.12.2017 його суддівська винагорода, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 37 440, 00 грн, у тому числі:

1. Посадовий оклад - 1920, 00 грн;

2. Доплата за вислугу років - 15360, 00 грн;

3. Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді - 0, 00 грн;

4. Доплата за науковий ступінь - 2880, 00 грн;

5. Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 0,00 грн;

6. Щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону № 1402-VIII - 0, 00 грн.

Вважаючи дії відповідачів щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди у зазначених розмірах протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з частиною першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий розмір посадового окладу вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (частина четверта статті 135 Закону №1402-VIII).

За пунктом 22 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.

Згідно з частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Згідно із частиною другою статті 133 Закону № 2453-VI посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,2 для судді вищого спеціалізованого суду.

За змістом пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Водночас, позивач є суддею ВССУ у відставці та станом на день виникнення спірних правовідносин не проходив кваліфікаційного оцінювання відповідно до вимог Закону №1402-VIII.

ВССУ, з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, суддівську винагороду позивача нараховував відповідно до статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII), але з урахуванням приписів пункту 3 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 грн із кратністю 1, 2 - для судді вищого спеціалізованого суду.

Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі, убачається, що позивач наголошує на безпідставному незастосуванні відповідачем приписів частини третьої статті 133 Закону №2453-VI, у якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,2.

З цього приводу необхідно зазначити, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі приписи, зокрема пункт 3 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн) як розрахункову величину для визначення посадових окладів, у тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн».

Аналіз указаного правового регулювання дає підстави зробити висновок, що законодавець установив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200,00 грн; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн.

При цьому, таким регулюванням не порушено гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого регулювання.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постановах від 25.07.2019 в справі №823/1695/17, від 26.06.2019 в справі №804/3789/17, від 21.02.2020 у справі №819/622/17, від 27.02.2020 у справі №815/3907/17, від 05.03.2020 у справі №820/2567/17, від 14.04.2020 у справі № 813/2917/17.

Таким чином, з 01.01.2017 розмір посадового окладу суддів, як тих, що пройшли кваліфікаційне оцінювання, так і тих, що не пройшли його визначається відповідачем із розрахункової величини в розмірі 1600,00 грн.

Розмір доплати за вислугу років також визначається відповідачем, виходячи з указаного розміру посадового окладу.

Враховуючи викладене, у ВССУ були відсутні підстави не застосовувати при розрахунку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання позивача розрахункової величини - мінімальної заробітної плати в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як це передбачено положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ.

Водночас суд враховує те, що рішенням від 04.04.2018 №11-р/2018 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), зокрема положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII).

Це положення, за висновком Конституційного Суду України, підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 положення частин третьої, десятої статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII), які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У справі, яка розглядається відсутні докази того, що після ухвалення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 позивач звертався до ВССУ за отриманням нової довідки про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а відтак, з огляду на те, що судовому захисту підлягають лише порушені права, тому позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Разом з цим, з матеріалів справи видно, що позивач 01.07.2020 звертався до ВССУ із заявою про видачу йому довідки про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та отримав відмову, оформлену листом від 03.08.2020 № 11-124/0/4-20.

З цього приводу суд вважає за необхідне вказати на те, що Законом України від 16.10.2019 №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.

Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.

У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VІ. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.

Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020 дійшов висновку про те, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.

Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

До того ж, суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 зазначено, що рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.12.2000 (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Судом встановлено, що у листі від 03.08.2020 № 11-124/0/4-20 ВССУ вказав на те, що посадовий оклад працюючого судді ВССУ складається із 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року із застосуванням коефіцієнта для судді вищого спеціалізованого суду - 1,2. Для розрахунку посадового окладу судді застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлений у розмірі 2 102, 00 грн (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Держаний бюджет України на 2020 рік».

Водночас, у зв`язку з набранням 01.01.2017 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІ від 06.12.2016 посадовий оклад судді місцевого суду визначається не з розміру мінімальної заробітної плати, як це передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а з «розрахункової величини», запровадженої пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VІІ, яка дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому на 1 січня календарного року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2018 року встановлено в розмірі 1 762,00 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року встановлено в розмірі 1 921,00 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року встановлено в розмірі 2 102,00 грн.

Таким чином, враховуючи рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04.12.2018, саме з цієї дати посадові оклади суддів місцевого суду за Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI обчислюються виходячи із 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого в розмірі 1 762,00 грн.; з 01 січня 2019 року - виходячи з 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого в розмірі 1 921 грн. та з 01 січня 2020 року до 18 лютого 2020 року - виходячи з 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого в розмірі 2 102,00 грн.

А з 19.02.2020, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, для суддів вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, оскільки набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.

Отже, саме з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право на врахування у довідці про суддівську винагороду для обчислення його довічного щомісячного грошового утримання судді суддівської винагороди працюючого судді вищого спеціалізованого суду у розмірі базового посадового окладу 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У зв`язку із чим, з метою ефективного способу захисту порушених прав позивача, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва слід вийти за межі позовних вимог та задовольнити їх частково, оскільки дії ВССУ на час виникнення спірних відносин хоча і вчинені у порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень, проте після ухвалення рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 за зверненням позивача із заявою від 01.07.2020 (вх. № 130/0/1-20), не були вчиненні для досягнення позивачем законної мети, для якої витребовувалась така довідка.

В частині позовних вимог до Центрального ОУ ПФУ, правонаступником якого є ГУ ПФУ слід відмовити з огляду на те, що вони є передчасними, оскільки без подання до територіального органу ПФУ відповідно довідки в силу вимог Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, у територіального органу ПФУ не виникає обов`язку на здійснення перерахунку довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково шляхом визнання протиправними дій ВССУ та зобов`язання його видати довідку про суддівську винагороду працюючого судді вищого спеціалізованого суду, яка враховується для перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, станом на 01.01.2020 виходячи із базового посадового окладу 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, посилання позивача на постанову Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 805/3923/18-а є безпідставними, оскільки спір у цій справі виник у зв`язку із незарахуванням відповідачем у тій справі до вислуги років позивача для призначення йому пенсії відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у пільговому обчисленні періоду проходження служби, протягом якого позивач у тій справі брав участь в антитерористичній операції.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Що стосується викладеного позивачем у заяві від 19.02.2020 прохання допустити негайне виконання рішення, то статтею 371 КАС України передбачено перелік рішень суду, прийнятих в адміністративних справах, які виконуються негайно. Враховуючи заявлений ОСОБА_1 у даній справі предмет позову, підстав для застосування наведеної правової норми судом не встановлено.

Стосовно викладених позивачем 12.08.2020 клопотання, 17.08.2020 заяви про взяття після набрання рішенням законної сили його виконання на судовий контроль, то суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, відповідно до частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Тобто, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

Враховуючи, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду, суд, приймаючи до уваги обставини даної справи, вважає, що відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 242-246, 255, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправними дії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка полягає у відмові, викладеній у листі від 03.08.2020 № 11-124/0/4-20 у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов`язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду працюючого судді вищого спеціалізованого суду, яка враховується для перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, станом на 01.01.2020 виходячи із базового посадового окладу 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (01403, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 4-а; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37317811).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42098368).

Суддя О.М. Чудак