Рішення № 96359070, 16.04.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року м. Житомир справа № 240/22103/20

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнаня протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача в призначенні йому пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оформлену відповіддю №0600-0329-8/51680 від 25.09.2020;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити йому пенсію як потерпілому від аварії на ЧАЕС 3-ї категорії із зниженням пенсійного віку на 6 років у відповідності із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з моменту його звернення до відповідача, тобто з 05.08.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05.08.2020 звернувся до відповідача із заявою щодо призначення йому пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка проживала та працювала на територіях радіоактивного забруднення. Втім, отримав відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах мотивовану відсутністю необхідного періоду постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.

Вважає, відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення в м.Овруч, територія якого відноситься до зони гарантованого добровільного відселення та по даний час проживає.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області копію заяви про призначення пенсії та належним чином завірені копії доданих до заяви документів.

03.02.2021 на виконання вимог ухвали суду Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надіслало належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с.28-87).

11.02.2021 до суду надійшов відзив на позов №0600-0802-8/9734 від 02.02.2021 (а.с.90-92), в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю, оскільки позивач, станом на 01.01.1993, постійно не проживав та не працював у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки, станом на 01.01.1993 період його проживання становить - 2 роки 10 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії на пільгових умовах, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирські області є правомірним та вмотивованим.

Відповідно до наказу №01-95-в від 29.12.2020 (у період з 04.01.2021 до 15.01.2021) суддя Єфіменко О.В., перебувала у щорічній відпустці, а тому розгляд даної справи судом відкладався.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що 05.08.2020 та 18.09.2020 позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявами про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.38).

За результатами розгляду яких, відповідачем прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.09.2020, з підстав відсутності необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.

Про прийняте рішення, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача листами: №0600-0329-8/51680 від 25.09.2020, №0600-0329-8/52226 від 28.09.2020 (а.с.9-12), в яких інформувало ОСОБА_1 про відсутність необхідного періоду постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.

Позивач вважаючи таке рішення відповідача про відмову у призначенні йому пенсії протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Абзацом першим ч.2 ст.24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон № 796-XII).

При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону № 796-XII.

Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-XII).

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до ч.1 ст.55 вказаного Закону, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

У свою чергу, ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV встановлено, що починаючи з 01.01.2020 пенсія за віком після досягнення віку 60 років чоловікам призначається за наявності страхового стажу не менше 27 років.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII та із врахуванням ст.26 Закону №1058-IV при призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на момент досягнення особою пенсійного віку (60 років) необхідний страховий стаж, який повинен становити не менше 21 року, при розрахунку якого слід врахувати, що від 27 років необхідного страхового стажу передбаченого ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV віднімається 6 років відповідно до ст.55 Закону № 796-XII.

Як вже зазначалося, підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-XII слугував факт необхідного підтвердженого періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення - 3 роки, станом на 01.01.1993.

Щодо необхідного трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах спірних відносин у сторін, які беруть участь у розгляді справи не виникало, за наявними документами до страхового стажу період трудової діяльності зараховано 30 років 11 днів, що підтверджується розрахунком Пенсійного фонду, який міститься в матеріалах справи (а.с.32).

Як зазначено у повідомленні про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до довідки про проживання №1641 від 25.05.2020 станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 21 день, що не є достатнім для призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону №796-XII.

При цьому, слід відмітити, що відповідачем не заперечується, що у позивача наявний статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії.

Щодо підтвердження періоду проживання позивачем у зоні гарантованого відселення станом на 01.01.1993 суд вважає за необхідне вказати наступне.

Так, право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-XII).

При цьому, суд критично ставиться до доводів відповідача, в обґрунтування відмови у призначенні пенсії, з підстав відсутності у позивача необхідного періоду постійного проживання (роботи) у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС не менше 3 років станом на 01.01.1993 та зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем визнано, що ОСОБА_1 є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, про що свідчить копія посвідчення, яка міститься в матеріалах справи (а.с.8).

Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом центру надання адміністративних послуг №5266 від 21.10.2020 (а.с.13), позивач дійсно був зареєстрований та постійно проживав за адресами: АДРЕСА_1 з 01.07.1989 по 23.09.1989; АДРЕСА_2 у період з 11.07.1990 по 12.12.1997; АДРЕСА_3 з 12.12.1997 по даний час (а.с.13). Довідка видана на підставі поквартирних карток та будинкової книги, є чинною та додана позивачем до матеріалів справи. Крім того, будь-яких заперечень стосовно змісту вказаної довідки, представником відповідача не вказано.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься довідка Могилівської обласної виконавчого комітету №1-7/2556-Бых РИК від 11.11.2019, з якої відслідковується, що позивач у період з 07.12.1976 по 22.06.1984 та з 16.05.1986 по 26.08.1986 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_4 . Вказана територія, відповідно до постанови Ради Республіки Білорусь №328 від 01.06.1992 та за чинним законодавством України, з квітня 1986 року відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.14 - 15).

З огляду на викладене та на підставі доданих до позовної заяви доказів, суд дійшов висновку, що станом на 01.01.1993 позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення більше 3 років, а тому має право на зниження пенсійного віку на три роки.

При цьому, слід відмітити, що після 1993 року позивач продовжує проживати і працювати у зоні гарантованого добровільного відселення, а тому має право додатково на зменшення пенсійного віку 1 рік за 2 роки проживання, але не більше 6 років.

Таким чином, факт постійного проживання позивача станом на 01.01.1993 - 3 роки доведений матеріалами справи, та факт проживання позивача на даний час в зоні гарантованого добровільного відселення (м.Овруч), що у сукупності дає йому право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Разом з тим, відповідачем не оспорюється те, що територія на якій постійно проживає позивач відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років.

Крім цього, як свідчать відомості відображені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 14.08.1989 (а.с.16-20), позивач працював в Овруцькій райспоживспілці Житомирської області з 27.06.1990 по 05.02.1991, а з 25.02.1991 по 11.03.1991 в Коростенській квартирно-експлуатаційній часті району, а з 01.04.1991 по 13.06.1995 на Овруцькому молочно-консервному комбінаті.

Отже, станом на 1 січня 1993 року позивач у зоні гарантованого добровільного відселення відпрацював більше трьох років, а тому позивач має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років.

Конституційний Суд України у рішенні №8-рп/2005 від 11.10.2005 у справі №1-21/2005 визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося звуження прав, зокрема, звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики.

Також Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

З огляду на викладене, зокрема, зміст та обсяг досягнутих та наданих соціальних гарантій не може бути позбавлено шляхом неможливості доведення правомірності наявного у позивача права на користування соціальною пільгою.

Оскільки на час звернення до відповідача, належність позивача до особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії ніким не оспорювалась, а тому посвідчення є чинним і воно вказує на те, що позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Суд зазначає, що подані позивачем документи в сукупності не викликають сумнівів щодо її проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю та наявності у позивача статусу особи, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи. Інших підстав неможливості призначення позивачу пенсії за віком відповідачем не наведено, а тому суд вважає, що відмова у призначенні позивачу пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII порушує конституційне право позивача на пенсійне забезпечення та соціальний захист, а отже є протиправною.

Відтак, відповідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами, позовні вимоги підлягають до задоволення

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн, який належить до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнаня протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 05.08.2020 - дати звернення із заявою про призначення пенсії.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст рішення складено: 16.04.2021.