Рішення № 96358954, 19.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2021 р. Справа№200/2089/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13492330, 87528, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Сєрова, 1а)

до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 )

про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 25094 грн. 45 коп. та пені у розмірі 1556 грн. 20 коп.

ВСТАНОВИВ:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, у розмірі 25094 грн. 45 коп. та пені у розмірі 1556 грн. 20 коп. на р/р UA538999980313141230000005584 в Донецьке ГУК/Бахмутська МТГ/50070000, ЄДРПОУ ГУ ДКСУ 37967785; код платежу 50070000, ЄДРПОУ відділення Фонду (стягувача) 13492430.

Ухвалою від 26 лютого 2021 року позовну заяву позивача прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 200/2089/21-а за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), задоволено клопотання позивача та визнано поважними причини пропуску строку звернення позивача із позовом до суду.

За правилами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суд зазначає, що ухвалою від 26 лютого 2021 року суд встановив відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення відповідачу даної ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву, який повинен бути складений та поданий за правилами, встановленими статтею 162 КАС України, або заяви про визнання позову. Станом на день розгляду справи, відповідач правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, тому відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивач у позовній заяві зазначив, що за підсумками 2019 року відповідача, виходячи з середньооблікової кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві у 2019 році (7 осіб), самостійно розрахувала та визначила у звіті форми № 10-ПІ кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 0 осіб та середньооблікову кількість штатних працівників на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, що повністю не відповідає інформації отриманій відділенням від ГУ ПФУ в Донецькій області. Таким чином, приймаючи до уваги інформацію зазначену в звіті форми № 10-ПІ за 2019 рік, відповідач, всупереч вимогам ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не виконало норматив у працевлаштуванні 1 особи з інвалідністю, що свідчить про порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , зареєстрована як фізична особа-підприємець за РНОКПП НОМЕР_1 .

14 лютого 2020 року відповідач подав до відповідача звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, згідно якому середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 7 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 0 осіб.

Так, позивачем нараховано адміністративно-господарську санкцію за невиконання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік за одне незайняте особами з інвалідністю місце у розмірі 25094,45 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 1556,20 грн.

На запит Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 21 січня 2021 року № 03-13/69 Бахмутським міським центром зайнятості 1 лютого 2021 року надано інформацію, якою повідомлено, що позивачем були подані звіти за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у лютому та квітні 2020 року. Згідно наданих роботодавцем вакансій, та яким надається перевага у прийнятті на роботу, категорія «інваліди» була зазначена у звіті за лютий 2020 року, вакансія - водій автотранспортних засобів. Серед осіб з інвалідністю, які перебували на обліку у 69 Бахмутському міському центру зайнятості як безробітні, та відповідали вимогам роботодавця, претендентів на вакансію не було, для працевлаштування до позивача не направлялись, відмови з боку відповідача - відсутні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-ХII (далі - Закон № 875).

Згідно з статті 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

За змістом частин 2 та 3 статті 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю; самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частинами 9 та 10 статті 19 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, а у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Отже, виходячи з наведених вимог закону, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 20 червня 2011 року по справі №21-60а11, від 26 червня 2012 року по справі №21-105а12, від 02 квітня 2013 року по справі №21-95а13, від 16 квітня 2013 року по справі №21-81а13.

Приписами статті 20 вказаного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно - господарських санкцій, за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, що використовує найману працю.

Згідно з частиною 2 статті 20 Закону № 875 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Нормами наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджена форма звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Згідно з вимогами названого Порядку форма N 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно частини 2 вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з підпунктом 3 частини 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067 "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Аналіз наведених норм права свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для інвалідів відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом встановлено, що 14 лютого 2020 року відповідачем подано до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік.

Як вбачається із змісту зазначеного звіту, у позивача середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 7 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 0 осіб.

У рядку 3 вказаного звіту вказано, що кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 0 осіб.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, у відповідача за звітний 2019 рік не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю, що свідчить про порушення відповідачем нормативів місць для працевлаштування інвалідів.

Крім того, суд зазначає, що 31 травня 2015 року наказом Міністерства праці та соціальної політики України від № 316 було затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до вимог зазначеного Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, з наведеного слідує, що до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, також відноситься надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи копії листа Бахмутського міського центру зайнятості від 1 лютого 2020 року, позивачем були подані звіти за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у лютому та квітні 2020 року. Згідно наданих роботодавцем вакансій, та яким надається перевага у прийнятті на роботу, категорія «інваліди» була зазначена у звіті за лютий 2020 року, вакансія - водій автотранспортних засобів. Серед осіб з інвалідністю, які перебували на обліку у 69 Бахмутському міському центру зайнятості як безробітні, та відповідали вимогам роботодавця, претендентів на вакансію не було, для працевлаштування до позивача не направлялись, відмови з боку відповідача - відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проте, із наданих суду письмових доказів слідує, що відповідач протягом звітного 2019 року не подавав до Державної служби зайнятості звіту форми № 3-ПН, подавав лише у лютому та квітні 2020 року, що свідчить про ненадання органам, що здійснюють працевлаштування осіб інформації необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

У постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 825/1276/16 зазначено, що суд відхиляє доводи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Горизонт» викладені в касаційній скарзі про те, що ним вжито усіх необхідних заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів та недопущення адміністративно-господарського правопорушення, про що свідчить, зокрема, подання звітів до центру зайнятості, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ним було подано звіти про наявність вакантних робочих місць (форма № 3-ПН) за січень - березень 2015 року, а за квітень - грудень 2015 року звіти не подавалися, що є свідченням неналежного виконання відповідачем обов`язку надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Такого ж змісту позиція викладена Верховним Судом України у постановах у справі № 21-60а11 від 20.06.2011, № 21-105а12 від 26.06.2012, № 21-95а13 від 02.04.2013, в яких зазначено, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому такими заходами є подання підприємством до центру зайнятості звітів по формі 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто факт повідомлення компетентного держаного органу про виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, з позиції Верховного Суду та Верховного суду України, чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми № 3-ПН) відповідного року може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем всупереч вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 не було подано до Бахмутського міського центру зайнятості звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за 2019 рік.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач у встановленому порядку не надав інформацію про попит на робочу силу (вакансії), що означає, що в такому випадку учасник господарських відносин не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вищенаведена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленою в постанові від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17.

За таких обставин суд вважає правомірним застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. Розмір адміністративно-господарських санкцій та пені сторонами не оспорюється та є математично правильним.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13492330, 87528, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Сєрова, 1а) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 25094 грн. 45 коп. та пені у розмірі 1556 грн. 20 коп. задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, у розмірі 25094 (двадцять п`ять тисяч дев`яноста чотири гривні) 45 грн. та пеню у розмірі 1556 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят шість гривень) 20 грн. на р/р UА538999980313141230000005584 в Донецьке ГУК/Бахмутська МТГ/50070000, ЄДРПОУ ГУ ДКСУ 37967785; код платежу 50070000, ЄДРПОУ відділення Фонду (стягувана) 13492430.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 19 квітня 2021 року. Повне судове рішення складено 19 квітня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар