Рішення № 96358838, 12.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2021 р. Справа№200/10/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Бєломєстнова О.Ю.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Харківський національний університет внутрішніх справ (ЄДРПОУ: 08571096, місцезнаходження: м. Харків, проспект Льва Ландау, 27) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), у якій просить:

стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ відшкодування витрат на утримання звільненого з ОВС (поліції), пов`язані з утриманням, а саме грошові кошти в розмірі 47542,75 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що після звільнення позивача зі служби в Національній поліції за власним бажанням протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України, у ОСОБА_1 виникло зобов`язання щодо відшкодування витрат на утримання під час навчання, яке у добровільному порядку не виконано, що зумовило звернення до суду.

Ухвалою суду від 11.02.2021 року відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи провести суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 11.03.2021 року залишено без задоволення клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.04.2021 року:

клопотання Харківського національного університету внутрішніх справ про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі, - задоволено;

визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено пропущений строк;

у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви - відмовлено;

у задоволенні клопотання відповідача про залучення третіми особами без самостійних вимог на стороні позивача Головного управління МВС України в Донецькій області та Головного управління Національної поліції в Донецької області, - відмовлено;

у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі - відмовлено;

у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів - відмовлено.

09.03.2021 року відповідачем засобами електронного зв`язку був наданий відзив на адміністративний позов, у якому вказала, що даний позов від імені Харківського національного університету внутрішніх справ підписано представником - Мазур Я.В. Проте, до позову не додано доказів наявності у Мазур Я.В. повноважень на вчинення будь-яких процесуальних дій від імені позивача у розумінні приписів статті 59 КАС України. Підписант позивача на є адвокатом та не може виступати у якості представника позивача в порядку самопредставництва.

Зазначає про відсутність підстав для стягнення з колишнього курсанта витрат, пов`язаних із утриманням під час навчання, як особи, яка перебувала на публічній службі, в частині відшкодування сум грошового забезпечення у розмірі 12225,42 грн. Суми грошового забезпечення поліцейського не визначені законом такими, що включаються у витрати, пов`язані із утриманням поліцейського у вищому навчальному закладі. Відповідач зазначила, що відповідно до пункту 22 Профільного порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 року №260, грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає. Вказує на аналогію грошового забезпечення із заробітною платою, яка у відповідності до ст. 1215 ЦК України у разі виплати поверненню не підлягає.

Звертає увагу на те, що умови протиправного договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2014 року нею не визнаються через їх суперечність з Основним Законом України. Крім того, у договорі відсутній підпис ректора ХНУВС, що свідчить про відсутність його волевиявлення, спрямованого на виникнення прав та обов`язків. Вважає, що позовні вимоги, які ґрунтуються на положеннях вказаного договору, є безпідставними.

Згідно з чинним законодавством витрати відшкодовуються лише на підставі контракту, укладеного між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася, тому за відсутності такого чинного контракту не вбачає підстав для відшкодування нею на користь позивача заявлених витрат. Головне управління Національної поліції в Донецькій області, яке утворилось 07.11.2015 року, не є правонаступником Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, тому не має жодного відношення до договору про навчання від 01.09.2014 року.

Крім того, у період навчання вона не користувалася загальним продовольчим забезпеченням, а забезпечувала своє продовольче забезпечення за власні кошти у ресторані університету. Речовий одяг, який їй видавався, не відповідав розмірам, а тому не був нею зношений та знаходиться у неї на зберіганні і може бути повернутий позивачу у будь-який час. Комунальними послугами в гуртожитку вона також не користувалася, оскільки у ньому не проживала, а мешкала у орендованій квартирі. Що стосується медичного обслуговування, воно є безоплатним.

Також, вона є дитиною учасника бойових дій, на яку поширюються гарантії щодо надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у вигляді повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Наголошує на тому, що позивач повинен був звернутися до неї з листом та запропонувати в добровільному порядку відшкодувати витрати, пов`язані з її утримання під час навчання. Проте, з таким листом позивач до неї не звертався.

У зв`язку з наведеним просить суд у задоволенні позовних вимог Харківського національного університету внутрішніх справ відмовити у повному обсязі.

Дослідивши подані сторонами документи, суд встановив наступне.

Згідно витягу з наказу Харківського національного університету внутрішніх справ №174 о/с від 11.08.2014 року, ОСОБА_1 прийнята на службу в органи внутрішніх справ і зараховано курсантом 1-го курсу до факультету з підготовки фахівців для підрозділів слідства Харківського національного університету внутрішніх справ за напрямом підготовки 6.030401 "Правознавство", термін навчання 4 роки, з 18 серпня 2014 року, присвоєно спеціальне звання "рядовий міліції".

01.09.2014 року між Харківським національним університетом внутрішніх справ, відповідачем та Головним управлінням МВС України на Донецькій залізниці укладено тристоронній договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (надалі Договір).

Пунктом 2.3.6 вказаного договору передбачено у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору, відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.

01.09.2017 року між позивачем, відповідачем та Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області укладено тристоронній контракт № 1399 про здобуття освіти у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських (надалі - Контракт).

Пунктом 3 вказаного контракту передбачено, що у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання відповідач зобов`язаний відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі відповідно до пункту 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію».

Наказом Харківського національного університету внутрішніх справ України від 23.06.2018 року №245 о/с ОСОБА_1 відраховано зі складу курсантів та направлено до ГУНП в Донецькій області. Крім того визначено, що сума витрат, пов`язаних з її утриманням, складає 47 542,75 грн.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області №406 о/с від 25.09.2020 року відповідача з 25.09.2020 року звільнено згідно пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Як вбачається з рапорту відповідача від 16.09.2020 року, складеного на ім`я генерала поліції ГУНП в Донецькій області ОСОБА_2 , остання відмовляється відшкодувати кошти, які були витрачені державою на її навчання.

25.09.2020 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про відшкодування Міністерству внутрішніх справ України витрат, пов`язаних з утриманням в Харківському національному університеті внутрішніх справ, які складають 47 542,75 грн. протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення, про що свідчить підпис відповідача на тексті цього повідомлення.

Проте, такі витрати в добровільному порядку відповідачем не відшкодовані.

У зв`язку із звільненням відповідача зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчального закладу та не відшкодуванням витрат у добровільному порядку позивач звернувся із даним позовом до суду щодо їх стягнення з відповідача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч.4 ст. 18 Закону України «Про міліцію», що діяв на момент укладення Договору між позивачем, відповідачем та ГУ МВС України в Донецькій області на Донецькій залізниці, підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається.

Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 150 від 14 травня 2007 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 року № 313 «Про затвердження Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ» та відповідно до вимог Законів України «Про вищу освіту», «Про міліцію», з метою вдосконалення порядку підготовки фахівців у вищих навчальних закладах МВС України за державним замовленням, затверджено Типовий договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, згідно якого передбачено відшкодування вказаних витрат.

Зміст укладеного з відповідачем Договору відповідає умовам вказаного типового договору та передбачає (п. 2.3.6) обов`язок відповідача відшкодувати фактичні витрати, пов`язані її з утриманням у навчальному закладі, у розмірі згідно із затвердженим розрахунком.

Під час проходження відповідачем навчання вказане правове регулювання зазнало змін. З 02.07.2015 року правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».

Відповідно до положень статті 72 цього Закону професійне навчання поліцейських складається з: 1) первинної професійної підготовки; 2) підготовки у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання; 3) післядипломної освіти; 4) службової підготовки - системи заходів, спрямованих на закріплення та оновлення необхідних знань, умінь та навичок працівника поліції з урахуванням оперативної обстановки, специфіки та профілю його оперативно-службової діяльності.

Згідно положень частини 2 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.

За приписами частини 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261 (далі - Порядок №261).

Відповідно до пункту 1 цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі, зокрема, дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в Національній поліції (далі - поліція) через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Пунктом 2 Порядку №261 визначено, що витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.

Типову форму контракту затверджує МВС.

Таку типову форму затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.03.2017 № 173, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 07 березня 2017 р. за №321/30189.

Зміст укладеного з відповідачем Контракту відповідає умовам вказаної типової форми та передбачає (п. 3.3) обов`язок відповідача відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі відповідно до пункту 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію».

Як умови Договору, так і умови Контракту передбачали однакові правові наслідки невиконання особою, що здобула освіту, обов`язку відпрацювати певний час у органах національної поліції (органах внутрішніх справ). Новація Договору у Контракт та його підписання з ГУ МВС у Донецькій області та ГУ НП в Донецькій області не змінила цих наслідків. Тому суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що ГУ НП в Донецькій області не є правонаступником ГУ МВС в Донецькій області.

Позивач як за Договором, так і за Контрактом ніс витрати, пов`язані із навчанням відповідача, з урахуванням обов`язку останнього певний час працювати у органах, функції яких здійснювали органи внутрішніх справ, а після змін у законодавстві - національна поліція. Той факт, що відповідач звільнився не з органів внутрішніх справ, а з національної поліції, не впливає на спірний обов`язок останнього. Такий обов`язок не припинявся зі зміною під час навчання відповідача договірних та законних підстав регулювання відносин між сторонами.

Положеннями частини 5 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З огляду на вищевикладені норми суд зазначає, що у даному випадку відповідач перебував на посаді публічної служби від моменту його прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, а отже у даному випадку питання відшкодування ним витрат на навчання пов`язане із реалізацією наведеного правового статусу.

Відтак, й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, належить до питання проходження публічної служби такою особою. Тому даний спір підлягає вирішенню адміністративним судом за правилами КАС України.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі №804/285/16, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Частиною 4 статті 74 Закону України "Про національну поліцію" саме Кабінет Міністрів України уповноважено на визначення порядку відшкодування Міністерству внутрішніх справ України витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі.

Згідно положень пункту 3 Порядку №261 розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю.

Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі.

На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.

Відповідно до пункту 4 Порядку №261 витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.

Таким чином законодавством передбачений документ, у якому фіксується результат розрахунків витрат вищого навчального закладу на кожну особу за весь строк навчання - довідка.

Згідно з довідкою про фактичні витрати, пов`язані з утриманням курсанта ОСОБА_1 у Харківському національному університеті внутрішніх справ від 18.06.2018 №11-146д вказані витрати складаються з: грошового забезпечення - 12225,42 грн., продовольчого забезпечення - 8370,37 грн., медичного забезпечення - 721,41 грн., речового забезпечення - 7260,45 грн., вартості комунальних послуг і спожитих енергоносіїв - 18965,1 грн., що разом складає 47542,75 грн.

Суд звертає увагу, що 23.06.2018 року відповідач була ознайомлена з вказаним розрахунком, про що свідчить її підпис. Наявність скарг позивача або заперечень проти визначених у довідці сум судом не встановлена.

За приписами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судом на підставі наданих сторонами доказів не встановлено неналежне виконання з боку позивача умов Договору та Контракту щодо утримання відповідача у вищому навчальному закладі, зокрема неналежного продовольчого, медичного або речового забезпечення, несплати комунальних послуг і спожитих енергоносіїв.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на безоплатність надання медичного забезпечення курсантам та поліцейським. Відсутність оплати медичних послуг під час навчання та служби для відповідача не означає відсутність понесення позивачем витрат, пов`язаних із забезпеченням можливості отримати відповідачем медичні послуги.

Одночасне самостійне понесення відповідачем додаткових витрат на продовольче та речове забезпечення також не спростовує факту понесення позивачем витрат, які він просить відшкодувати.

Пунктом 3 Порядку №261 передбачене визначення витрат на утримання осіб відповідно до встановлених норм, а комунальних послуг та спожитих енергоносіїв - виходячи із середнього обсягу споживання. Зважаючи на це, неможливим є підтвердження внесення позивачем витрат на утримання персонально відповідача, на чому він наполягає.

Що стосується комунальних послуг та спожитих енергоносіїв, їх розрахунок здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі. Тобто наведені витрати рахуються вцілому за період перебування у навчальному закладі, а не тільки у перебування у гуртожитку. Обов`язок виокремлення позивачем витрат на комунальні послуги та спожі енергоносії в учбових корпусах від таких витрат у гуртожитку Порядком №261 не передбачений.

Крім того, що стосується забезпечення житлом, суд додатково звертає увагу на те, що сторонами Договору та Контракту у належній формі не укладалися додаткові угоди до Договору та Контракту щодо виключення із зобов`язань позивача забезпечення курсантів гуртожитком (ст. 654 ЦК України). Тому можлива добровільна відмова відповідачем від проживання у гуртожитку не виключає відведення їй відповідного місця та понесення навчальним закладом витрат відповідно до встановлених норм споживання комунальних послуг та енергоносіїв.

Суд також не приймає до уваги наданий відповідачем договір оренди житла, оскільки суду не надано доказів виконання його сторонами. Наявність у відповідача додаткового житла не позбавляє його права користування відведеним їй місцем у гуртожитку.

Можливе понесення відповідачем власних витрат, та добровільна відмова від їх отримання від позивача не спростовує понесення позивачем витрат, які відповідно до п.4 Порядку № 261 підлягають стягненню з позивача у повному обсязі.

Позивачем наданий передбачений законодавством та договором доказ розміру понесених витрат, пов`язаних із забезпеченням умов для навчання відповідача - Довідка про фактичні витрати, яка складається за весь період навчання.

Законодавством не встановлені вимоги щодо обов`язкового підтвердження наведених у довідках розрахунків витрат позивача доказами щодо надання відповідачу конкретних видів забезпечення (документами первинного бухгалтерського обліку, платіжними документами, тощо). Більш того, у випадку забезпечення курсантів такими послугами не персоніфіковано (наприклад, опалення учбових корпусів, або утримання медичної частини) - їх надання взагалі неможливе.

Тому суд, якщо інше не доведено відповідачем, виходить з належного та повного виконання позивачем умов Договору та Контракту, надання усіх передбачених ними видів утримання та понесення відповідних витрат, які підлягають відшкодуванню.

Судом встановлено, що договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі від 01.09.2014 року та контракт про здобуття освіти у вищому навчальному закладі від 01.09.2017 року в частині відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі та відповідачем є чинним, не оскаржувалися, ані протягом навчання у Харківському національному університеті внутрішніх справ, ані протягом роботи.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.2 ст. 207 вказаного Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З наданої позивачем копії договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі від 01.09.2014 року вбачається, що він підписаний ректором ХНУВС Гусаровим С.М., що спростовує твердження відповідача про його не укладення. При оцінці цих доводів відповідача суд також враховує положення ч.1 ст.218 ЦК України, згідно з якою недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Згідно пункту 5 Порядку №261 після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів.

Як раніше зазначено, 25.09.2020 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про відшкодування Міністерству внутрішніх справ України витрат, пов`язаних з утриманням в Харківському національному університеті внутрішніх справ, які складають 47 542,75 грн. протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення, про що свідчить підпис відповідача.

Цим спростовується твердження відповідача про неодержання нею зазначеного вище повідомлення.

Стосовно посилань відповідача на те, що до позову не додано доказів наявності у особи, яка підписала позовну заяву, повноважень на вчинення будь-яких процесуальних дій від імені позивача у розумінні приписів статті 59 КАС України, суд зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви Харківського національного університету внутрішніх справ, вона підписана представником ХНУВС за довіреністю - Яною Мазур. Відтак вказана особа є представником за договором, а не за законом (в порядку самопредставництва). Тому доводи відповідача щодо відсутності у Єдиному державному реєстрі відомостей про цього підписанта судом до уваги не приймаються.

Надана позивачем довіреність № 7/75 від 03.08.2020 року передбачає право цього представника підписувати позовні заяви, а тому є документом, що може підтвердити відповідні повноваження. Дана справа відноситься до справ незначної складності, відтак, з урахуванням положень ч.2 ст.57 КАС України, ОСОБА_3 може вважатися представником за договором не зважаючи на відсутність у неї статусу адвоката.

Таким чином, суду надано докази щодо належного уповноваження ОСОБА_3 на вчинення будь-яких процесуальних дій у розумінні статті 59 КАС України, в тому числі і на підписання позовної заяви.

Стосовно посилань відповідача на її статус - дитини учасника бойових дій а також внутрішньо переміщеної особи, та надання їй державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти у вигляді повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, безоплатного проживання в студентських гуртожитках, забезпечення безкоштовним харчуванням суд зазначає наступне.

Згідно ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" держава забезпечує учасникам бойових дій та їх дітям, у тому числі дітям, які навчаються за денною формою навчання у закладах вищої освіти - до закінчення такими дітьми закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти у державних та комунальних закладах освіти.

Частиною 8 статті 12 Закону цього Закону встановлено, що державна цільова підтримка надається у вигляді, зокрема, повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, безоплатного проживання в гуртожитку.

Частиною 15 статті 44 Закону України "Про вищу освіту" передбачено, що порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2016 р. № 975.

Пунктом 8 цього Порядку встановлено, що для отримання державної цільової підтримки особи, до яких належить відповідач, подають особисто на ім`я керівника відповідного закладу вищої освіти заяву, складену в довільній формі, із зазначенням конкретних видів державної цільової підтримки, на які особи претендують. До заяви додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, зазначених у пункті 7 цих Порядку та умов.

Державна цільова підтримка певного виду надається за рішенням керівника закладу освіти.

З наведеного слідує, що особа, яка має право на державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти, не отримує відповідні пільги автоматично. Без прийняття рішення уповноваженою особою за зверненням такої особи оплата навчання, проживання в гуртожитку та харчування надаються на загальних підставах.

Такі підстави щодо відповідача зафіксовані у Договорі та Контракті. Відтак для відступлення від їх умов в частині відшкодування учбовому закладу витрат, пов`язаних з утриманням відповідача у суду немає підстав.

Крім того, надання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти передбачається на етапі навчання особи, яка має на неї відповідне право. При стягненні витрат, пов`язаних з утриманням відповідача у навчальному закладі, після його звільнення з національної поліції, тобто після закінчення навчання, державна цільова підтримка не підлягає наданню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що навчання курсантів вищих навчальних закладів МВС є окремим видом служби в ОВС та Нацполіції, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України пов`язаній із охороною публічної безпеки, громадського порядку та захисту прав і свобод громадян. Час проходження служби в поліції зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

З посиланням на п. 22 Профільного порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 року №260 (далі - Порядок № 260), відповідач стверджує, що грошове забезпечення, виплачене відповідно до законодавства, яке діяло на дату виплати, поверненню не підлягає.

Також зазначає, що згідно з ч.1 ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набута заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

З наведеного слідує, що відповідач розуміє вимоги позивача як повернення виплаченого їй під час навчання грошового забезпечення (заробітноїх плати). Відповідач зазначає, що виплата грошового забезпечення є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (професійної діяльності), гарантією соціального захисту поліцейського, що додатково вказує на тлумачення нею предмету спору як стягнення безпідставно виплаченої раніше заробітної плати.

Проте, суд не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки правова природа сум, які просить стягнути позивач, є іншою.

Так, у постановах від 5 грудня 2018 року у справі №818/1688/16 та від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що дані спори є питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків. Спори про притягнення особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків навіть після звільнення особи з державної служби підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Суд переконаний, що відшкодування Міністерству внутрішніх справ України витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі особи, яка порушила умови Договору та Контракту є мірою відповідальності (санкцією), а не поверненням безпідставно одержаного відповідачем.

Як вже зазначалося, за приписами ч.4 ст. 18 Закону України «Про міліцію», підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання. Аналогічно, згідно з ч.2 ст. 74 Закону України "Про національну поліцію" підставою для підготовки відповідача як поліцейського є контракт про здобуття освіти.

Договір між сторонами, а так само і Контракт, не тільки встановлює обов`язок відповідача відпрацювати у органах внутрішніх справ (національній поліції) три роки після закінчення навчання. У ньому (п. 4.1) безпосередньо встановлений зміст витрат, які має сплатити відповідач у випадку невиконання цього обов`язку. До таких витрат за змістом договору включені і витрати на виплату грошового утримання.

Умови вказаних договорів відповідають положенням Порядку №261, зокрема щодо включення коштів, виплачених курсанту як грошове утримання, до складу сум, що підлягають відшкодуванню у разі порушення прийнятих на себе зобов`язань.

Таким чином, спірне відшкодування є несприятливим наслідком порушення стороною договору (контракту) його умов - тобто мірою відповідальності.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Таким законом є ч.4 ст. 74 Закону України "Про національну поліцію", якою передбачені правові наслідки у вигляді відшкодування Міністерству внутрішніх справ України витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі особою, звільненою зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів.

Відтак суми, що підлягають стягненню з відповідача, за своєю правовою природою є відповідальністю, підстави якої визначені законом та договором.

Цим вони відрізняються від сум, які згадуються у ч.1 ст. 1215 ЦК України (безпідставно набута заробітна плата) та п. 22 Порядку №260 (виплачене грошове забезпечення).

Окремо суд вважає за необхідне вказати на спеціальний характер норм ст. 74 Закону України "Про національну поліцію" та Порядку №261 за предметом правового регулювання. Цими нормами визначені правові наслідки звільнення особи зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів. Їх дія спрямована на врегулювання правовідносин, що склалися за конкретно визначених обставин.

У той самий час п. 22 Порядку №260, який забороняє повернення грошового забезпечення, виплаченого відповідно до законодавства, є більш загальним. Він не визначає конкретних обставин, за яких відбулася надмірна виплата грошового забезпечення.

За відомим правилом вирішення колізій спеціальні норми права підлягають переважному застосуванню у порівнянні із загальними. Тому у даному випадку при вирішенні спору суд застосовує саме положення Порядку №261.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що Законом України «Про міліцію» та Законом України «Про Національну поліцію» не визначений перелік витрат, пов`язаних із утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, які підлягають відшкодуванню у даному випадку. Відповідач зазначає, що відсутність у законах конкретного переліку таких витрат свідчить про невідповідність законів критеріям якості та передбачуваності.

Суд не погоджується з таким твердженням, оскільки закони не повинні занадто детально регулювати відповідні правовідносини. У них можуть міститися принципи, загальні приписи та найважливіші норми, спрямовані на унормування відповідних суспільних відносин. Для розкриття цих приписів, конкретизації їх норм можуть застосовуватися підзаконні нормативно-правові акти. Уповноваження на їх прийняття у законі певного органу достатньо для надання цим нормативно-правовим актам обов`язкової сили.

Тому у Законі України "Про національну поліцію" не обов`язково повинний міститися повний перелік витрат навчального закладу на утримання курсанта. Законодавець уповноважив на визначення такого переліку у рамках визначення порядку відшкодування таких витрат Кабінет Міністрів України. Тому прийнятий на виконання цих повноважень Порядок №261 може містити деталізований перелік таких витрат.

За можливості дізнатися про склад витрат зі змісту договору а також Порядку №261, необхідність його дублювання саме у законі відсутня.

Суд не вбачає будь-якої дискримінації у нормах Порядку №261, оскільки відповідачем не наведені ознаки, за якими вона відбувається.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що несприятливі наслідки для прав відповідача внаслідок відшкодування витрат на її утримання у закладі вищої освіти у сумі 47 542,75 грн. є набагато більшими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого відшкодування.

Пунктом 4 Порядку №260 прямо передбачено, що витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання. З цієї норми слідує заборона пропорційного визначення сум, які підлягають відшкодуванню. За правовою природою ці суми аналогічні відповідальності за порушення договірних зобов`язань - неустойці, яка визначається у твердій сумі, а не у відсотках від невідпрацьованого часу чи інших обставин.

Завдання, які стоять перед поліцейськими, пріоритети та принципи, якими вони мають керуватися, зумовлюють особливі вимоги до поліцейських, у тому числі щодо лояльності до служби, забезпечення її безперервності. Тому визначення таких правових наслідків порушення поліцейським, який прийняв рішення достроково звільнитися, прийнятих на себе зобов`язань відповідає меті їх встановлення.

Підсумовуючи наведене суд дійшов висновку, що у відповідача, яка навчалася за державним замовленням у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, звільнено зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначеного навчального закладу, виникло зобов`язання за Договором та Контрактом, а також за законом відшкодувати витрати, пов`язані з її утриманням у Харківському національному університеті внутрішніх справ, сума яких становить 47 542,75 грн.

Враховуючи, що станом на час розгляду справи ця сума відповідачем добровільно не відшкодована, суд вважає достатніми підстави для її стягнення з відповідача в судовому порядку. У зв`язку із цим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

У зв`язку з тим, що позивачем не заявлено клопотання про стягнення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, стягнення судових витрат з відповідача не здійснюється. Посилання відповідача на несплату судового збору у даній справі суд не приймає до уваги, оскільки платіжним дорученням від 05.11.2020 № 2301 позивач сплатив судовий збір у сумі 2102 грн. за позовом до ОСОБА_1 .. Повернення сплаченого збору у справі N200/10723/20-а судом не здійснювалося, тому під час розгляду справи №200/10/21-а суд виходить з факту її зарахування до Державного бюджету та визначення призначення платежу саме за розгляд спору між сторонами у справі. Крім того, сплата судового збору у даній справі не впливає на права чи обов`язки відповідача, оскільки з нього стягненню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 78, 90, 139, 205, 244-246, 287, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Харківського національного університету внутрішніх справ (ЄДРПОУ 08571096; 61080, м. Харків, пр-т Льва Ландау, 27, Одержувач: ХНУВС, Код організації: 08571096, Банк одержувача: Державне казначейство України м. Київ, p/p: UA418201720313271001201005066, МФО: 820172, Код банку одержувача: 25010100) витрати, пов`язані з утриманням, а саме грошові кошти в розмірі 47 542 (сорок сім тисяч п`ятсот сорок дві) грн. 75 коп.

Повний текст судового рішення складено та підписано 12 квітня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Бєломєстнов О.Ю.