Рішення № 96357531, 16.04.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року ЛуцькСправа № 140/1916/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про скасування рішення, оформленого листом за вих.№0300-0304-8/670 від 06.01.2021 щодо відмови у призначенні пенсії зі скороченням пенсійного віку, у зв`язку з відсутністю необхідного трудового стажу; зобов`язання призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 23.12.2020 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку та додав до неї всі необхідні документи. Проте відповідач рішенням, оформленим у вигляді листа за вих. № 0300-0304-8/670 від 06.01.2021 відмовив у призначенні пенсії зі скороченням пенсійного віку у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу тривалістю не менше 21 року. Як на підставу у відмові зазначив, що при визначенні права на пенсію до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки трудова книжка не завірена печаткою підприємства, яке її видавало.

Позивач вказує, що зареєстрований та проживає у смт Маневичі, Маневицького району, Волинської області з 20.10.1989 по даний час, що підтверджується довідками № 659 від 16.11.2020 та № 5162 від 24.11.2020 Лісівської сільської ради Маневицького району та Маневицької селищної ради відповідно. Вказаний населений пункт відноситься до зони гарантованого добровільно відселення, у зв`язку з чим набув право на зменшення пенсійного віку на 6 років, а саме - після досягнення 54-річного віку, оскільки має необхідний 21- річний страховий стаж. Позивач вважає, що ГУ ПФУ у Волинській області з суто формальних підстав прийняв протиправне, незаконне рішення, що оскаржується.

ОСОБА_1 вважає, що такими діями ГУ ПФУ у Волинській області порушено його право гарантоване Конституцією України на належну пенсію.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги позивача не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу (21 рік) рішенням ГУ ПФУ у Волинській області №032950004679 від 29.12.2020 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону №796-ХІІ, про що ОСОБА_1 було повідомлено листом вих. № 0300-0304- 8/670 від 06.01.2021.

Позивачу для призначення пенсії по віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” необхідно 21 рік страхового стажу.

Відповідач звертає увагу, що з поданих позивачем документів для призначення пенсії встановлено, що він являється потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС 3 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням та згідно довідки №659 від 16.11.2020 виданої Лісівською сільською радою Маневицького району Волинської області ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення в с. Лісове, Маневицького району, Волинської області проживав та був зареєстрованим з 28.07.1987 по 14.10.1989 та на підставі довідки Маневицької селищної ради № 5162 від 24.11.2020 зареєстрований та постійно проживає у смт Маневичі, Волинської області, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення з 20.10.1989 по даний час. Відтак, з огляду на вказане, позивач прожив у зоні гарантованого добровільного відселення 33 роки 3 місці 22 дні, а отже набув право на зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ на 6 років та відповідно призначення пенсії після досягнення 54 років (60 років - 6 років знижки).

Однак, згідно даних системи персоніфікованого обліку та поданих документів позивачем для призначення пенсії його страховий стаж на момент звернення до Головного управління становить 11 років 4 місяці 9 днів. За таких обставин умова наявності страхового стажу не менше ніж 21 рік (27 років - 6 років знижки) не виконується та право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ позивач не має, оскільки для призначення пенсії ОСОБА_1 надана трудова книжка видана на його ім`я серії НОМЕР_1 , у якій на титульному аркуші відсутня печатка підприємств, яке її видало та замість неї наявна печатка іншого підприємства. Тому, у зв`язку з порушенням вимог Інструкції №58 спеціалістами ГУ ПФУ у Волинській області при аналізі документів для призначення пенсії позивачу не узято до уваги дані про страховий стаж згідно трудової книжки. Документи, які б підтверджували страховий стаж згідно трудової книжки до Головного управління ОСОБА_1 не надав.

Враховуючи вищенаведене, призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” немає законних підстав, а тому просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 повністю.

Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС 3 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням № НОМЕР_2 та згідно довідки Лісівської сільської ради Маневицького району Волинської області №659 від 16.11.2020, ОСОБА_1 проживав та був зареєстрованим у зоні гарантованого добровільного відселення в с. Лісове Маневицького району Волинської області з 28.07.1987 по 14.10.1989.

Згідно довідки Маневицької селищної ради № 5162 від 24.11.2020 ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає у смт Маневичі Волинської області, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення з 20.10.1989 по даний час.

23.12.2020 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

29.12.2020 пенсійним органом прийнято рішення №032950004679 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Про прийняте рішення відповідач повідомив позивача листом від 06.01.2021 №0300-0304-8/670, у якому зазначив, що згідно з поданими документами страховий стаж становить 11 років 4 місяці 9 днів, що є недостатнім для призначенням пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки у наданій трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 на титульному аркуші відсутня печатка підприємств, яке її видало та замість неї наявна печатка іншого підприємства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 9 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Загальні умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV).

Зокрема, право на пенсію за віком, чоловіки набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років.

Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Приписами пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років зменшення віку передбачено 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років .

*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Разом з тим, частиною першою статті 55 статті Закону №796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 (далі – Закон №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі – Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з відмовою пенсійного органу у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи позивача, визначеного у трудовій книжці НОМЕР_1 .

Зокрема, відповідач не врахував відомості, що містяться в трудовій книжці НОМЕР_1 позивача з тих підстав, що трудова книжка, яка видана (заповнена) 02.11.1982, не завірена печаткою підприємства, на якому вперше заповнялася трудова книжка. Натомість стоїть печатка іншого підприємства. Також пенсійний орган зазначив, що оскільки трудову книжку позивача заповнено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, неможливо встановити трудовий стаж останнього.

Однак суд не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).

Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків (пункт 3 Порядку №637).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості (зазначені неповні чи неточні відомості) про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Разом з тим, якщо жодний із способів, зазначених вище не може бути реалізований з об`єктивних причин (підприємство, установа чи організація, де працювала особа, не мають правонаступників або хоч і не ліквідовані у встановленому порядку, проте фактично припинили діяльність, а документи до архівної установи на зберігання не передавалися, при цьому в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості за цей період відсутні), то у такому випадку підтвердження трудового стажу здійснюється згідно з пунктом 2 Порядку №637 - органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Наведене узгоджується і з приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно із пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі – Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У свою чергу, відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

З огляду на матеріали справи, предметом спору у цій справі є протиправність (правомірність) рішення відповідача щодо не зарахування до трудового стажу позивача періодів його роботи, визначених у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 у зв`язку з відсутністю на титульному аркуші печатки підприємства, яке її видало, натомість наявна печатка іншого підприємства.

Перевіряючи підстави, згідно яких позивачу відмовлено у зарахуванні до трудового (страхового) стажу періоду згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданій на ім`я позивача, суд зазначає про наявність відповідних записів про прийняття та звільнення позивача з роботи.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про відповідний трудовий стаж із відомостями, які відповідають вимогам законодавства, підтвердити цей період роботи довідками, наказами чи іншою документацією позивач не має можливості, але відсутність таких довідок не може бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Разом з тим, із відзиву на позовну заяву відповідача не вбачається доводів щодо наявності в трудовій книжці позивача неправильних чи неточних записів про періоди роботи позивача.

Оцінюючи вказані вище докази та вирішуючи справу в цілому, суд виходить з того, що згідно з положеннями частиною третьою 3 статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); … 5) добросовісно; 6) розсудливо; … 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Оцінюючи ситуацію, в якій опинився позивач, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи у зарахуванні до трудового стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 у зв`язку з відсутністю печатки підприємства, яке її видавало, діяв з порушенням принципів, визначених у пунктами 3, 5, 6, 8 частини третьої статті 2 КАС України.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно пункту четвертого постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» №301 від 27.04.1993, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки повинно мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої такі порушення було вчинено.

Частиною третьою статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право відповідача на проведення перевірки.

У відповідності до пункту 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 07.07.2014 №13-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Крім того, відповідно до пункту 3.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», орган, що призначає пенсію, повинен надавати допомогу непрацюючим особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.

Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018, справа №127/9055/17.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014).

Таким чином, відповідач має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав, оскільки відповідальність за недотримання трудового законодавства покладена на роботодавця,

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а вказав, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії; в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 - відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Відтак посилання відповідача на відсутність печатки у трудовій книжці підприємства, яке її видавало не може слугувати підставою для неврахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки (її дублікату) та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Вказана обставина не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не взято до уваги, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.

Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17.

Суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, ГУ ПФУ в Волинській області таким правом не скористалося.

Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Приймаючи рішення у даній справі, суд зазначає, що обставини, які підлягали встановленню судом у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі та враховує ступінь вини позивача у відсутності повного об`єму необхідних для реалізації його прав документів та повноті записів у наявних підтверджуючих загальний стаж документах, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб. Крім цього, згідно вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач – ГУ ППУ у Волинській області як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів, які б свідчили, що дії щодо не зарахування позивачу періоду роботи, зазначеного у трудовій книжці НОМЕР_1 до страхового стажу при призначенні пенсії за віком вчинені відповідно до норм законодавства, з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для їх вчинення.

За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, а відтак позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17 вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що суд як орган, уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.

Оскільки суд уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, а відповідач в порушення вказаних вище приписів чинного законодавства України, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не здійснив аналізу усіх умов щодо набуття останньою права на пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ на дату подання заяви від 23.12.2020, то суд позбавлений можливості вирішити по суті спір в частині зобов`язання призначити та виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,

Відповідно до положень частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з огляду на зазначені обставини та норми права, що регулюють спірні правовідносини, суд вважає протиправним рішення ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону №796-ХІІ.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином, з врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про те, що оскільки дії відповідача щодо відмови у призначені позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини першої статті 55 Закону №796-XII викладені в формі прийнятого рішення від 29.12.2020 №032950004679 про відмову в призначенні пенсії, тому таке рішення є протиправним.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, пункту 10 частини другої статті 245 КАС України суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України від 29.12.2020 №032950004679 про відмову позивачу у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки лист ГУ ПФУ України у Волинській області від 06.01.2021 №0300-0304-8/670 не є актом індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву від 23.12.2020 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 вказаного Закону з урахуванням висновків суду, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Представник позивача 05.04.2021 подав до суду заяву про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Однак суд не бере до уваги вказану заяву та надані до неї докази, оскільки вона складена із порушенням вимог статей 79, 162 КАС України, а саме: до заяви не приєднано документи, що підтверджують надіслання її іншим учасникам справи. Окрім того, така поведінка позивача позбавляє суд можливості під час судового розгляду забезпечити вимоги статей 8, 9 КАС України у частині рівності учасників судового процесу та принципу змагальності сторін у справі.

Отже, відповідно до статті 139 КАС України, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 908,00 грн, сплачений згідно з квитанцією від 12.02.2021 №54261742.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код 13358826) про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 29 грудня 2020 року №032950004679 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини першої статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 грудня 2020 року про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини першої статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк