Ухвала суду № 9635053, 15.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2010 р. м. КиївК-1611/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ДПІ у м. Ужгороді на постанову Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 року по справі № 14/111 за позовом Спільного підприємства «Ковосервіс»до ДПІ у м. Ужгороді про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання і правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2006 року позов СП «Ковосервіс»до ДПІ у м. Ужгороді задоволено частково, визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0008042341/0 від 22.12.2005р., №0002781742/0 від 26.12.2005р., №0008042341/1 від 22.02.2006р., №0002781742/1 від 22.02.2006р., в іншій частині у задоволені позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 року (складена в повному обсязі 26.12.2006 року), постанова суду першої інстанції скасована та винесена нова, якою позов задоволено частково, визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0008042341/0 від 22.12.2005р., №0002781742/0 від 26.12.2005р., №0008042341/1 від 22.02.2006р., №0002781742/1 від 22.02.2006р., №0008112341/0 від 23.12.2005р., в іншій частині у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 15.01.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 08.04.2008 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Ужгороді просить скасувати судові рішення та відмовити в позові посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Згідно ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення скасуванню в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0008112341/0 від 23.12.2005р. з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для винесення спірних повідомлень-рішень став акт №676/23-0/10/19105121 від 20.12.2005р., винесений за результатами планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства України спільного Українсько словацького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Ковосервіс»за період з 01.10.2002р. по 30.09.2005р.

В зазначеному акті відповідач посилався на наступні порушення:

- заниження скоригованого валового доходу на загальну суму 44700,00 грн., шляхом не включення суми 41350,00 грн. до валового доходу, як нестачі матеріальних цінностей, встановленої проведеною інвентаризацією та не включення суми 3400,00 грн. до валового доходу, як отриманої поворотної фінансової допомоги;

- заниження валових витрат у сумі 41350,00 грн. за безоплатно передані матеріали, оскільки балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду була меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду;

- завищення суми амортизації шляхом не зменшення балансової вартості основних засобів на встановлену суму нестачі основних засобів та включення підприємством нарахованих сум амортизації на такі основні фонди до декларації по податку на прибуток підприємств;

- не нарахування податкового зобовязання по ПДВ по безоплатно переданим матеріальним цінностям на суму 8270,00 грн.;

- порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зо6овязань по комунальному податку, по податку на додану вартість, по збору за забруднення навколишнього природного середовища, як донарахованого попередньою документальною перевіркою та по прибутковому податку з робітників техслужбовців;

- не нарахування збору за забруднення навколишнього природного середовища та неподання податкових розрахунків в періоді 4 квартал 2002р. - 3 квартал 2005р.;

- застосування в порушення вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»соціальної пільги до працівників підприємства ОСОБА_3, який у даному періоді був також зареєстрований як субєкт підприємницької діяльності та застосування соціальної пільги до працівників ОСОБА_1. та ОСОБА_2.

Щодо закріпленого в акті перевірки висновку податкового органу про наявність підстав для визначення матеріалів на суму 41350,00 грн., виведених підприємством як нестача, як безоплатно переданих, а відтак і включення відповідачем до валових доходів підприємства, такий висновок визнано судом таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства.

Так, судами було встановлено, що позивачем в червні місяці 2004р. було проведено інвентаризацію матеріальних цінностей, за результатами якої було встановлено нестачу матеріалів на суму 41350,00 грн. та яка в послідуючому частково була погашена в розмірі 5767,00 грн. колишнім директором підприємства ОСОБА_3

Згідно із визначенням, наведеним в п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає, зокрема, доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення (п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 зазначеного Закону).

Враховуючи, що зазначені матеріали на суму 41350,00 грн. є саме нестачею, підтвердженою бухгалтерськими документами підприємства та не передавалися на безоплатній основі іншим субєктам господарювання або працівникам підприємства чи іншим громадянам, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності у відповідача правових підстав для визначення зазначених матеріалів як безоплатно переданих та для включення їх до складу валових доходів підприємства.

З огляду на наведене сума в розмірі 41350,00 грн. не може бути обєктом оподаткування податком на додану вартість. Відтак, судами правильно визнано такими, що суперечать вимогам законодавства податкові повідомлення-рішення №0008042341/0 від 22.12.2005р. та № 0008042341/1 від 22.02.2006р., якими позивачу визначено податкове зобовязання по податку на додану вартість у загальній сумі 12405,00 грн. (в тому числі 8270,00 грн. основний платіж та 4135,00 грн. застосовані штрафні (фінансові) санкції).

Суди попередніх інстанцій правильно погодились із висновком податкового органу щодо необхідності віднесення до валового доходу підприємства суми 3400,00 грн. отриманої поворотної фінансової допомоги від ОСОБА_2. на підставі укладеного договору позики (безпроцентної цільової) №б/н від 05.10.2004р., в податковому звітному періоді, що залишилась неповерненою на кінець такого звітного періоду, оскільки така сума відповідає визначенню доходів з інших джерел, наведеного в абз.3 п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суди також погодились із висновком відповідача про наявність підстав для зменшення амортизаційних відрахувань підприємства на суму 7800,00 грн., як нарахованих за період з 3 кварталу 2004р. по 3 квартал 2005р. на основні засоби на які встановлено підприємством нестачу на загальну суму 129813,32 грн. згідно проведеної інвентаризації в червні 2004р.

Як правильно було зазначено судом першої інстанції, з висновком якого погодилась колегія апеляційного суду що положення статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачають нарахування сум амортизаційних відрахувань на ті основні фонди, які знаходяться на балансі підприємства та використовуються ним у його господарській діяльності.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, в період з 3 кварталу 2004р. по 3 квартал 2005р. основні фонди на загальну суму 129813,32 грн. вибули з підприємства, як виведена нестача згідно проведеної інвентаризації в червні 2004р., вони не використовувались підприємством у господарській діяльності в цей період часу, а тому на них не могли бути нараховані амортизаційні відрахування у вищенаведених періодах.

Колегія суддів касаційної інстанції також погоджується із висновками судів щодо неправомірності визначення підприємству відповідачем в податковому повідомленні-рішенні №0002781742/0 від 26.12.2005 року податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 144,17 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 288,34 грн.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що позивачем правомірно нараховано прибутковий податок із застосуванням визначеної в п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»соціальної пільги до працівників підприємства ОСОБА_3, ОСОБА_1. та ОСОБА_2., які відповідно до положень п.п.6.5.1 п.6.5 ст6 цього Закону мали право на отримання зазначеної пільги.

Такі висновки судів відповідають вимогам законодавства, чинного на момент спірних правовідносин та підтверджуються встановленими по справі обставинами. Доказів на спростування висновків судів відповідачем не надано.

Судові рішення в частині відмови СП «Ковосервіс»в задоволені позову щодо визнання нечинним податкових повідомлень-рішень №0008052341/0 від 22.12.2005р., яким позивачу нараховано збір за забруднення навколишнього природного середовища у загальній сумі 27,32 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 1530,00 грн., № 0008102341/0 від 23.12.2005р., №0008152341/0 від 23.12.2005р., №0008162341/0 від 23.12.2005р., №0008122341/0 від 23.12.2005р. та №0002791742/0 від 26.12.2005р., якими до позивача були застосовані штрафні санкції за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань відповідачем не оскаржуються.

Відмовляючи в задоволені позову в частині визнання недійсними податкового повідомлення-рішення №0008112341/0 від 23.12.2005р., яким відповідач на підставі п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»застосував до позивача штрафні санкції в розмірі 24,97 грн. за затримку на 571 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання по комунальному податку в сумі 49,94 грн. суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що факт несвоєчасної сплати підприємством узгодженої суми податкового зобовязання з цього податку підтверджується даними з облікової картки платника податку та іншими доказами у справі.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції в зазначеній частині та задовольняючи вимоги позивача в цій частині суд апеляційної інстанції мотивував свої висновки тим, що в розрахунку вказаних штрафних санкцій задокументовано факт несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобовязання з цього податку лише в розмірі 60,80 грн.

З такими висновками судів попередніх інстанцій в повній мірі погодитись не можна, оскільки вони зроблені без повного зясування дійсних обставин у справі.

Згідно з вимогами пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобовязання зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобовязаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, у розмірі пятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно з підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом «г»підпункту 4.1.4 цього пункту, протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), до 1 квітня року, наступного за звітним.

З метою зясування правомірності застосування до платника податків штрафних санкцій визначених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону суди повинні відповідно до ч.4 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України встановити чи здійснювалась позивачем сплата узгоджених податкових зобовязань з дотриманням цих строків або ж ці строки були ним порушені.

При цьому судам слід було витребувати необхідні для зясування відповідних обставин докази, в тому числі і з власної ініціативи, що відповідало б вимогам частин четвертої та пятої ст.11 КАС України. Такими доказами можуть бути, зокрема письмові докази, що містяться в кримінальній справі, на які посилається відповідач, оскільки це відповідає частині першій ст.79 КАС України.

Судом не були дотримані вимоги ст.ст.11, 79 КАС України, що призвело до прийняття судових рішень, які не відповідають частині 1 ст.159 КАС України, згідно якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини друга та третя цієї статті).

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду судам слід звернути увагу на положення п.п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) у рівних пропорціях.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 3111%91161, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції, при цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так. Щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів утримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, з наведених положень вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, однак до повноважень податкового органу не належить зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

У податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків при здійсненні розрахунків зі сплати податків, зокрема, з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобовязання.

З огляду на викладені порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які призвели до прийняття неправильних судових рішень, останні відповідно до ст.227 КАС України підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції щодо вимог позивача про визнання нечинним податкового повідомлення рішення №0008112341/0 від 23.12.2005р., яким відповідач на підставі п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»застосував до позивача штрафні санкції в розмірі 24,97 грн. за затримку на 571 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання по комунальному податку в сумі 49,94 грн..

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 211, 222, ч.2 ст.227, ст.231 та ч.5 ст.254 КАС України, колегія

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скарги ДПІ у м. Ужгороді задовольнити частково, постанову Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 року скасувати в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0008112341/0 від 23.12.2005р. і в цій частині справу направити на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду, в решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.

Головуючий:/підпис/________Т.М. Шипуліна

Судді:/підписи/________Л.І. Бившева

________М.І. Костенко

________Н.Є. Маринчак

________Є.А. Усенко