Рішення № 96349073, 15.04.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/11560/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.04.2021 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді - Сарай А.І.,

за участю секретаря судового засідання - Зборовської Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Перша ужгородська державна нотаріальна контора, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визначення частки,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Перша ужгородська державна нотаріальна контора, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визначення частки.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на те, що він є сином та спадкоємцем за заповітом померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , яка на випадок своєї смерті залишила заповіт, посвідчений нотаріусом Першої ужгородської державної нотаріальної контори Ластівка А.В., зареєстрований в реєстрі за № 3-821, згідно з яким все належне їй на день смерті майно заповіла йому - ОСОБА_1 . Спадщину після смерті матері він прийняв, подавши до Першої Ужгородської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у визначений законом шестимісячний термін.

Вказує, що 01.02.1996 року його матір ОСОБА_3 уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , і по день смерті матері були подружжям, проживали разом за даною адресою. Вже за час перебування у шлюбі подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали земельну ділянку площею 0,07 га, під будівництво вищенаведеного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить державний акт про право приватної власності на землю серія ЗК № 015-010995 від 23.12.1999 року, зареєстрований в книзі за № 2713. Державний акт було отримано на ім`я голови сім`ї ОСОБА_2 . Зазначена ділянка внесена в базу Державного земельного кадастру за кадастровим номером 2110100000:52:001:0453, що підтверджується витягом від 22.09.2020 року. У подальшому на отриманій ділянці подружжям було розпочато будівництво житлового будинку, який було здано в експлуатацію в 2008 році, про що було отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26.01.2009 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 518 від 24.12.2008 року. Загальна площа житлового будинку 158,2 м.кв., житлова 27,0 м.кв., дві кімнати. До складу домоволодіння входить сарай літ. Б, навіс літ. В, металева огорожа та мощення (бруківка). Право власності на підставі наведеного свідоцтва про право власності зареєстровано в реєстрі за реєстраційним номером 26223967.

Позивач зауважує, що склалася ситуація, за якої право власності на спільне майно подружжя оформлено на одному із них - на відповідача. Саме з цієї причини нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори Ластівка А.В. було видано постанову у вчиненні нотаріальної дії від 25.04.2020 року за № 158/02-31, а саме відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку його матері у будинку, набутому під час перебування в шлюбі з ОСОБА_2 .

Звертає увагу, що у зв`язку з тим, що спадщина відкрилася за дії сімейного законодавства 2001 року, то до даних правовідносин слід застосовувати ст. ст. 60, 70 Сімейного кодексу України, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Вважає, що підстав для відступлення від принципу рівності часток немає, а тому спадкодавцю померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 та відповідачу ОСОБА_2 належить по 1/2 частці у праві власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

Щодо земельної ділянки позивач вказує, що така теж підлягає поділу, виходячи з положень ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, п. 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), висновку, що міститься у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року № 6-814цс15, також Верховного Суд у справі № 199/2099/17 (постанові від 25 лютого 2019 року).

На підставі викладеного, позивач просив суд:

визнати, що житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 158,2 м.кв., житлова 27,0 м.кв., дві кімнати, до складу якого входять: сарай літ. Б, навіс літ. В, металева огорожа та мощення (бруківка), а також земельна ділянка площею 0,07 га, під будівництво житлового будинку, державний акт про право приватної власності на землю серії ЗК № 015-010995 від 23.12.1999 року, зареєстрований в книзі за № 2713, кадастровий номер 2110100000:52:001:0453, є спільною сумісною власністю подружжя померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та відповідача у справі ОСОБА_2 ;

визнати, що частки у праві власності в наведеному спільному майні подружжя є рівними та померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 і ОСОБА_2 належить по 1/2 частці житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 158,2 м.кв., житлова 27,0 м.кв., дві кімнати, до складу якого входять: сарай літ. Б, навіс літ. В, металева огорожа та мощення (бруківка) та по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,07 га, під будівництво житлового будинку, державний акт про право приватної власності на землю серії ЗК № 015-010995 від 23.12.1999 року, зареєстрований в книзі за № 2713, кадастровий номер 2110100000:52:001:0453.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.12.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.

Під час розгляду справи позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою просить суд: визнати, що житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 158,2 м.кв., житлова 27,0 м.кв., дві кімнати, до складу якого входять сарай літ. Б, навіс літ. В, металева огорожа та мощення (бруківка), а також земельна ділянка площею 0,07 га, під будівництво житлового будинку державний акт про право приватної власності на землю серія ЗК №'015-010995 від 23.12.1999 року, зареєстрований в книзі за № 2713, кадастровий номер 2110100000:52:001:0453, є спільною сумісною власністю подружжя померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визначити що частки управі власності в наведеному спільному майні подружжя є рівними та становлять по 1/2 частці кожному.

Позивач у дане судове засідання не з`явився, при цьому у заяві про уточнення позовних вимоги зазначив, що уточнені позовні вимоги підтримує та просить такі задовольнити, розгляд справи провести без його участі.

Відповідач у дане судове засідання не з`явися, при цьому подав до суду заяву про визнання уточнених позовних вимог, зазначивши, що даною заявою повідомляє суд про визнання зазначених вище уточнених позовних вимог, а розгляд справи просить провести без його участі.

Представник третьої особи - Першої ужгородська державна нотаріальна контора у судове засідання не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, письмових пояснень щодо позову не подано, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов з урахуванням уточнених позовних вимог слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11.05.1962 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що стверджується свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 склала заповіт від 20.03.2006 року, посвідчений нотаріусом Першої ужгородської державної нотаріальної контори Ластівка А.В., зареєстрований в реєстрі за № 3-821, відповідно до якого все належне їй на день смерті майно заповіла ОСОБА_1 .

Після смерті матері позивач звернувся до Першої ужгородської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , однак постановою державного нотаріуса від 25.04.2020 року за № 158/02-31 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки спадкоємцем не подано правовстановлюючих документів про належність майна спадкодавцеві, а саме на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріалами справи встановлено, що 01.02.1996 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 01.02.1996 року.

На підставі рішення Ужгородської міської ради від 07.12.1999 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,07 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що стверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ЗК № 015-010995 від 23.12.1999 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів направо приватної власності на землю за № 2713.

Земельна ділянка внесена в базу Державного земельного кадастру за кадастровим номером 2110100000:52:001:0453, що встановлено витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.09.2020 року.

На підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради від 24.12.2008 року за № 518 за ОСОБА_2 27.01.2009 року зареєстровано право власності в цілому на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа будинку становить 158,20 м.кв., житлова площа - 27,00 м.кв., дві кімнати, про що йому видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

До складу вказаного будинку також входять сарай літ. Б, навіс літ. В, огорожа та вимощення, що вбачається з технічного паспорта на житловий будинок.

Право власності на будинок зареєстровано в реєстрі за реєстраційним номером 26223967.

Вказані обставини також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка: 248960800 від 19.03.2021).

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Статтями 22 та 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України (у редакції, чинній на момент набуття у власність спірної земельної ділянки) визначено, що нажите подружжям за час шлюбу майно є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Статтею 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно з частиною другої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована зацікавленою стороною, яка може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) судам роз`яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15 та у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд дійшов висновку про задоволення уточнених позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що спірне нерухоме майно було набуто його матір`ю ОСОБА_3 під час зареєстрованого шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 , який уточненні позовні вимоги визнав.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у загальному розмірі 1681,60 грн.

Керуючись ст. ст. 60, 70 СК України, ст. ст. 15, 16, 370, 372, 368, 377, 1216, 1218, 1226 ЦК України, ст. 120 ЗК України, ст. ст. 4, 13, 89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Перша ужгородська державна нотаріальна контора, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визначення частки, з урахуванням уточнених позовних вимог - задовольнити повністю.

Визнати, що житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 158,2 м.кв., житлова 27,0 м.кв., дві кімнати, до складу якого входять сарай літ. Б, навіс літ. В, огорожа та вимощення, а також земельна ділянка площею 0,07 га, з призначенням для обслуговування житлового будинку, державний акт на право приватної власності на землю серії ЗК № 015-010995 від 23.12.1999 року, зареєстрований в книзі за № 2713, кадастровий номер 2110100000:52:001:0453, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 .

Визначити, що частки у праві власності в спільному майні подружжя ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 - житловому будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 158,2 м.кв., житлова 27,0 м.кв., дві кімнати, до складу якого входять сарай літ. Б, навіс літ. В, огорожа та вимощення, а також земельній ділянці площею 0,07 га, з призначенням для обслуговування житлового будинку, державний акт на право приватної власності на землю серії ЗК № 015-010995 від 23.12.1999 року, зареєстрований в книзі за № 2713, кадастровий номер 2110100000:52:001:0453, є рівними та становлять по 1/2 частці кожному.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 коп.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Перша ужгородська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 02884026, що знаходиться за адресою: вул. Собранецька, 47, м. Ужгород, Закарпатська область.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дата складення повного судового рішення - 15 квітня 2021 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області А.І. Сарай