Рішення № 96338847, 15.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2021 року м. Київ № 640/25791/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерно-Агротрейд»

до Офісу великих платників ДПС

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерно-Агротрейд» з адміністративним позовом до Офісу великих платників ДПС, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.09.2019 року № 0003724201, прийняте Офісом великих платників податків Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до висновку акту про результати документальної позапланової перевірки відповідачем неправомірно встановлено факт порушення позивачем положень Податкового кодексу України, на підставі якого Офіс великих платників податків Державної податкової служби прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення, за якими позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за податковими зобов`язаннями. На думку позивача, підприємством було цілком правомірно відображено у податковому обліку витрати з урахуванням вимог Податкового кодексу України.

Позивач також вказує, що відповідач безпідставно встановив фіктивність договірних відносин, нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, чим порушив вимоги податкового законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2019 року відкрито провадження у справі № 640/25791/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду надійшов відзив від представника відповідача, у якому відповідач зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки у результаті проведеної документальної позапланової виїзної перевірку позивача по декларації за травень 2019 року з урахуванням уточнюючих розрахунків з метою перевірки відповідності формування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн., встановлено порушення податкового законодавства. На думку відповідача, позивачем на порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за травень 2019 року в сумі 131 018, 00 грн., що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 131 018 грн., яка підлягає зменшенню. Відповідач вказує, що проведений аналіз фінансово-господарських відносин позивача з контрагентом свідчить про те, що здійснення господарських операцій не підлягає відображенню у податковому обліку здійснення господарських операцій.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Наказу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 19.07.2019 року № 1495 Офісом на підставі пп.20.1.4 п.20 ст.20, пп.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка по декларації з податку на додану вартість за травень 2019 року з урахуванням уточнюючих розрахунків з метою перевірки відповідності формування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн.

За результатами перевірки складено акт № 2440/28-10-41-01/38234181 від 19.08.2019 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерно-Агротрейд» по декларації за травень 2019 року з урахуванням уточнюючих розрахунків з метою перевірки відповідності формування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн.

Контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за травень 2019 року в сумі 131 018, 00 грн., що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 131 018 грн., яка підлягає зменшенню.

Контролюючим органом зроблено висновок про те, що операція з постачання контрагентом - ТОВ «ПРИВАТМАПІСТРОЙ» на адресу Позивача кукурудзи 3 класу в кількості 157 220 т загальною вартістю 786 106,28 грн. у т.ч. ПДВ 131 017,71 грн. є «нереальною» оскільки на підставі аналізу інформаційних баз даних ДФС України встановлено:

- контрагент ТОВ «ПРИВАТМАПІСТРОЙ» придбавало у 4 суб`єктів господарювання виробників та у 33 суб`єктів господарювання посередників загальним обсягом 2 371т кукурудзи 3-го класу;

- серед постачальників ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» по ланцюгу постачання є ТОВ «ЕРДЕН» та ТОВ «ЮГТОРГСНАБ», які «систематично фігурують у ряді кримінальних проваджень»;

- постачальник ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» - СФГ «Колос» є фігурантом кримінального провадження № 42016270000000287 від 11.08.2016 року за ч.2 ст. 197-1 КК України.

Позивачем було подано заперечення на акт перевірки, за результатом розгляду якого висновки Акту перевірки залишені без змін.

На підставі Акту перевірки № 2440/28-10-41-01/38234181 від 19.08.2019 року Офісом великих платників ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 17.09.2019 року № 0003724201, згідно з яким ТОВ «Зерно-Агротрейд» зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість на суму 131 018, 00 грн.

Позивач застосував процедуру адміністративного оскарження та подав до Державної фіскальної служби скаргу від 27.09.2019 року № 27/09/2019-2 на податкове повідомлення рішення від 17.09.2019 року №0003724201.

Згідно прийнятого ДФС України Рішення про результати розгляду скарги від 22.11.2019 pоку, податкове повідомлення - рішення Офісу великих платників податків від 17.09.2019 року № 0003724201 залишене без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправними та таким, що порушує законні права та інтереси, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зареєстрована та підписана уповноваженою особою.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 23.04.2019 р. між позивачем (покупець) і ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» (постачальник) було укладено Договір поставки № ЗАТ23042019/4П-К (далі - Договір поставки), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність позивача кукурудзу 3-го класу врожаю 2018 року, насипом, а позивач зобов`язався прийняти товар та оплатити його вартість.

Згідно п.2.1. Договору поставки, ціна за одну тонну товару без ПДВ складає 4 166,70 грн. ПДВ - 833,34 грн., всього з ПДВ складає 5 000,04 грн.

Згідно п.2.2. Договору поставки, загальна вартість товару по цьому Договору без ПДВ складає 916 674,00 грн., ПДВ 183 334, 80 грн., всього з ПДВ складає 1 100 008,80 грн. +/- 5% залежно від кількості поставленого товару.

Згідно пп. 3.1.1-3.1.2. Договору поставки, покупець оплачує постачальнику 80% вартості поставленої партії Товару протягом 3 банківських днів з дати отримання покупцем документів зазначених в Договорі. 20% решти вартості партії товару, оплачується покупцем протягом 5 банківських днів з дати поставки товару за умови надання покупцю податкової накладної, складеної в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному чинним законодавством України та надання документів зазначених у цьому Договорі.

Згідно п. 4.1. Договору поставки, загальна кількість товару, що поставляється складає 220,00 метричних тон +/-5% та може бути змінена за взаємною письмовою згодою сторін.

Згідно п. 5.1. Договору поставки, постачальник зобов`язаний поставити покупцю загальну кількість товару в строк до 01.05.2019 року.

На виконання умов Договору поставки та Додаткових угод №1-№3, ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» поставило у визначене Договором поставки місце поставки - ТОВ МСП «Ніка-Тера» м. Миколаїв 309,268 метричних тон кукурудзи 3-го класу.

Постачання товару здійснювалось ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» за власний рахунок автомобільним транспортом шляхом залучення перевізника та підтверджується товарно-транспортними накладними.

При цьому, позивачем (замовник) , з метою здійснення експорту зерна, укладено з ТОВ Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера» (виконавець) Договор №405/НК-17 на оказание услуг по перевалке и хранению от 23.08.2017 року з додатками, змінами та доповненнями.

При цьому, під час приймання товару ТОВ МСП «Ніка-Тера» проводилось його зважування. Результати зважування внесено ТОВ МСП «Ніка-Тера» до електронного реєстру, який ведеться в розрізі культур та постачальників по всіх поставках прийнятих на адресу ТОВ «Зерно-Агротрейд» протягом робочого дня.

Такий реєстр щоденно направлявся ТОВ МСП «Ніка-Тера» на електронну адресу позивача та є підставою для складання позивачем та постачальниками первинних документів.

Надходження в період 23.04.2019 року - 26.04.2019 року від ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» вантажу - кукурудзи в адресу позивача та його вага підтверджено Довідкою ТОВ МСП «Ніка-Тера» №464-28/08 від 28.08.2019 року, в якій в тому числі визначено постачальник, найменування товару, транспортний засіб, що доставив товар, вага товару по документах та вага нетто по переваженню і залікова вага.

Також під час постачання лабораторією ТОВ МСП «Ніка-Тера» здійснювалось визначення якості поставленого зерна кукурудзи, про що складались картки аналізу зерна, в яких, зокрема, зазначався номер вантажного засобу, яким доставлено товар та маса товару за результатами зважування.

Після фактичного постачання товару та визначення залікової ваги поставленої кукурудзи на підставі реєстру наданого ТОВ МСП «Ніка-Тера», позивачем та ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» складено видаткові накладні. За першою подією ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» склало та зареєструвало податкові накладні на суму податку на додану вартість, а позивач провів оплата фактично поставленого товару.

Повне проведення розрахунків за проведеними господарськими операціями підтверджується укладеним позивачем та ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» Актом звірки взаєморозрахунків на 30.09.2019 року.

Відповідно до приписів ст. 198 та п.201.10. Податкового кодексу України, позивач включив до Податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2019 року до складу податкового кредиту суму сплаченого ПДВ у розмірі 125 562,30 грн. за податковими накладними виданими ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ», реєстрація яких була проведена контрагентом до 15.05.2019року, а саме:

№датаСума, грнПДВ, грнДата реєстрації1623.04.201294 771,1449 128,5203.05.20192124.04.2019133 249,2522 208,2108.05.20192926.04.2019325 353,4254 225,5714.05.2019Всього753 373,81125 562,30 При цьому, оскільки податкова накладна ТОВ «ПРИВАТМАШСТРОЙ» № 20 від 24.04.2019 року на суму 786 106, 28 грн. у тому числі податок на додану вартість в розмірі 131 017,71 грн. складена за господарською операцією з постачання кукурудзи в кількості 157.220 т. загальною вартістю 786 106, 28 грн. у т.ч. ПДВ, була зареєстрована 22.05.2019 року (тобто після закінчення строку передбаченого п.201.10 ст. 201 ПК України), то позивач включив суму ПДВ у розмірі 131 017,71 грн. до Податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2019 року до складу податкового кредиту.

Суд зауважує, що копії вказаних вище документів містяться в матеріалах справи.

Враховуючи зазначене та наявні документи в матеріалах справи, суд встановив, що документальними підтвердженнями здійснення господарської діяльності позивача з контрагентом є первинні документи, зокрема, договори, видаткові накладні, податкові накладні та ін..

Разом з тим, за результатами дослідження взаємовідносин платника податків з його контрагентом контролюючий орган робить висновок про неможливість виконання робіт (надання послуг) за вищевказаними документами, оскільки господарська діяльність товариства має ознаки фіктивності.

Суд зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Аналізуючи складені між позивачем та контрагентом первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов`язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Матеріалами справи підтверджено факт наявності у позивача бухгалтерських та інших фінансово-господарських документів оформлених згідно вимог чинного законодавства, що свідчать про реальність здійснення господарських операцій з контрагентом. Досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності.

Суд такає зважає на висновок ВАСУ від 23.04.2014 року у справі № К/800/7245/14 про те, що не можуть слугувати свідченням безтоварності господарських операцій і твердження податкового органу про відсутність у спірних постачальників необхідних умов для досягнення результатів виконання спірних операцій з поставки послуг позивачеві в силу відсутності персоналу, основних засобів, виробничих активів. Адже ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких підприємство не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от, на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, довести правомірність своїх дій чи рішення відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

У даному випадку, контролюючий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 817/149/17 та від 29.03.2018 року у справі № 813/2758/16.

У той же час, відповідач не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача, що первинні документи складені лише формально та не відображають реальної передачі послуг, оскільки такі твердження є лише припущенням контролюючого органу та не підтверджені доказами, наданими в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останній не був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Суд також зауважує про те, що у разі недотримання контрагентом позивача вимог чинного податкового законодавства не може мати наслідком притягнення до відповідальності позивача, так само як не може свідчити про порушення останнім податкового законодавства.

Вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд зазначає, що вказана відповідачем інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, складених за наслідками проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом та не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Суд звертає увагу, що ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У справі «Інтерсплав проти України» (Заява № 803/02 від 09.01.2007 року) Європейський суд з прав людини визнав, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року надає змогу не допустити обмеження законного права платника податків на податковий кредит, віднесення певних сум до витрат, за умови реальності господарської операції, у випадку порушення його контрагентом та контрагентами такого контрагента податкової дисципліни. Вказаним Рішенням роз`яснено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Підтвердженням того, що платника ПДВ не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, а також того, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати, слугує Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» від 18.03.2010 року (Заява № 6689/03). Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив. У рішенні у справі «Бізнес Суппорт Центр» проти Болгарії» зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24.01.2018 року у справі № 824/942/13, від 14.03.2018 року у справі № 803/1198/16.

Не подано відповідачем і доказів на підтвердження недобросовісності позивача або можливої фіктивності його безпосередніх постачальників, зокрема, судових рішень, вироків тощо; не наведено будь-яких об`єктивних доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Разом з тим, відповідачем не доведено також того, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтв платника податків на додану вартість.

Вказані в акті перевірки висновки є лише припущеннями посадових осіб відповідача за відсутності належних та допустимих доказів, які надаються в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, у взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, зазначає, що відповідачем не надано будь-яких доказів недобросовісності дій позивача при здійсненні вказаних господарських операцій.

За результатом системного аналізу вимог податкового законодавства, на підставі оцінки наявних у справі доказів окремо та у їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про фіктивність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідач при вирішенні справи не обґрунтовував свою позицію безпідставного формування податкового кредиту позивачем за результатами здійснення вказаних господарських операцій та не довів суду шляхом надання належних та достовірних доказів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію щодо того, що контрагенти контрагента позивача фігурують в кримінальних провадженнях. Сам по собі факт того, що контрагент фігурує в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення не є доказом протиправного формування витрат чи/або податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для позивача за наявності усіх необхідних бухгалтерських документів.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.03.2018, справа № 816/809/17 викладено одразу дві позиції, що мають значення для розгляду даної справи, а саме: сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, у рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами; під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Таким чином, посилання контролюючого органу на певні кримінальні провадження не може мати наслідком протиправність операцій позивача і такого контрагента.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, зазначає, що надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій із контрагентом є первинні документи, копії яких містяться у матеріалах справи, повністю відображають зміст та обсяги господарських операцій, відповідають господарським цілям та завданням статутної діяльності підприємств, що є свідченням добросовісності дій позивача при здійсненні вказаних операцій.

За результатом системного аналізу вимог податкового законодавства, на підставі оцінки наявних у справі доказів окремо та у їх сукупності, суд звертає увагу на те, що висновок про фіктивність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідач при вирішенні справи не обґрунтовував свою позицію безпідставного формування податкового кредиту позивачем за результатами здійснення вказаних господарських операцій та не довів суду шляхом надання належних та достовірних доказів.

Отже, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Згідно із частиною першою ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись вимогами статей 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерно-Агротрейд» (04070, м. Київ, вул. Почайнинська, 38/44, ЄДРПОУ 38234181) до Офісу великих платників ДПС (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г, ЄДРПОУ 39440996) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.09.2019 року № 0003724201, прийняте Офісом великих платників податків Державної податкової служби.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерно-Агротрейд» (04070, м. Київ, вул. Почайнинська, 38/44, ЄДРПОУ 38234181) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 965, 25 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників ДПС (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г, ЄДРПОУ 39440996).

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур