Рішення № 96338846, 15.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2021 року м. Київ № 640/4451/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення суб`єкту владних повноважень про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 виражене у формі Наказу ГУНП України в Київській області № 2729 від 13.12.2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Київській області» та Наказу Головного управління НП в Київській області № 679 о/с від 20.12.2019 року.

- зобов`язати відповідача сплатити позивачу середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивача, на його думку протиправно, включено до складу осіб, які мали проходити стажування. При цьому, позивач посилається на те, що позивач не належить до кола осіб, по відношенню до яких таке стажування має здійснюватися. Також позивач стверджує про протиправне звільнення з огляду на те, що ним було повідомлено про наявність причин, якими унеможливлено відрядження для проходження стажування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2020р. відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представником відповідача позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що позивачем було допущено порушення - невиконання наказу про відбуття для проходження стажування, на підставі чого позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 працював у Фастівському відділі Васильківського відділу Головного управління Національної поліції України в Київській області на посаді помічника чергового та мав спеціальне звання - сержант поліції.

30.10.2019 року до Фастівського ВП надійшла службова телеграма відповідно до якої ОСОБА_1 направили на стажування до Головного управління НП України в Луганській області.

На той час ОСОБА_1 не міг поїхати на тривалий час до Луганської області оскільки у останнього хворіла донька. Про це ОСОБА_1 повідомив керівництво.

24.01.2020 року ОСОБА_1 був ознайомлений з Наказом ГУНП України в Київській області № 679 о/с від 20.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» та Наказом ГУНП України в Київській області.

Підставою звільнення слугував висновок службового розслідування та Наказ ГУНП № 2729 від 13.12.2019 року якими встановлено порушення в діях ОСОБА_1 порушення службової дисципліни , яке виразилось у невиконанні вказівки начальника.

Вважаючи вказані дії, а також наказ про звільнення необґрунтованим та незаконним, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію".

Частиною першою статті 3 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 17 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" зокрема встановлено, що поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

У разі вчинення протиправних діянь, відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначається Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження визначає Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" (далі по тексту - Дисциплінарний статут).

Частиною першою статті 1 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

У відповідності до частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Згідно частини першої статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Як вбачається зі змісту матеріалів службового розслідування, порушення службової дисципліни позивачем, виявилось у невиконанні наказу від 30.10.2019 року №2369 в частині нездійснення виїзду на стажування до Донецької та Луганської областей без поважних причин.

Вказаний наказ прийнято відповідно до вимог розділу ІХ Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції України, затвердженого наказом МВС від 24 грудня 2015 року №1625 та листа Національної поліції України від 26 січня 2018 року №1053/01/12-2918 "Про організацію проведення стажування в системі Національної поліції України", з метою закріплення та вдосконалення на практиці професійних знань, умінь, навичок і компетенцій, здобутих у результаті первинної підготовки.

Організаційно-правові засади організації післядипломної освіти працівників Національної поліції України (далі - поліція), що проходять службу (працюють) на посадах, які за класифікацією професій належать до категорій керівників, професіоналів, фахівців та робітничих кадрів (далі - працівники поліції) визначає Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції України, затвердженого наказом МВС від 24 грудня 2015 року №1625 (далі по тексту - Положення).

Розділом ІІІ Положення визначено види післядипломної освіти: спеціалізація - складова спеціальності, що передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки працівників поліції; перепідготовка - професійне навчання, спрямоване на оволодіння працівниками поліції іншою професією; підвищення кваліфікації - підвищення рівня готовності працівника поліції до виконання її професійних завдань та обов`язків або набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов`язки шляхом набуття нових знань і вмінь у межах професійної діяльності або галузі знань; стажування - набуття працівником поліції досвіду виконання завдань і обов`язків певної професійної діяльності або галузі знань.

Пунктом 1 розділу ІХ Положення передбачено, що стажування працівників поліції здійснюється з метою формування і закріплення на практиці професійних знань, умінь, навичок і компетенцій, здобутих у результаті теоретичної підготовки.

У відповідності до пункту 2 розділу ІХ Положення стажування проходять: працівники поліції, які зараховані до кадрового резерву, - для просування по службі; працівники поліції, які вперше призначені на посади керівного складу Національної поліції України; інші працівники поліції - при призначенні на нову посаду.

Згідно пункту 10 розділу ІХ Положення особи, які проходять стажування, зобов`язані: своєчасно прибути до місця стажування; сумлінно та у відповідні строки виконувати зазначені в плані заходи; брати участь у нарадах, які проводяться за місцем стажування; вести облік проведеної роботи в щоденнику згідно з планом стажування; після закінчення строку стажування підготувати звіт та подати його на затвердження керівникові, на якого покладено організацію стажування.

З аналізу наведених правих норм вбачається, що призначення стажування можливе виключно щодо трьох категорій співробітників поліції, а саме: працівники поліції, які зараховані до кадрового резерву, - для просування по службі; працівники поліції, які вперше призначені на посади керівного складу Національної поліції України; інші працівники поліції - при призначенні на нову посаду.

При цьому, Положення чи будь-які інші нормативно-правові акти не містять посилань на можливість проведення стажування щодо інших категорій поліцейських.

У свою чергу, можливість призначення стажування щодо зазначених трьох категорій, передбачає певні зміни у становищі поліцейського, які сталися, або мають статися відносно його посади, що, в свою чергу, передбачає його зацікавленість у такому стажуванні.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 зарахований до кадрового резерву для просування по службі, вперше призначений на посади керівного складу Національної поліції України чи призначений на нову посаду.

Таким чином, підстави для призначення стажування ОСОБА_1 відсутні.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на нездійснення позивачем виїзду на стажування до Донецької та Луганської областей без поважних причин, оскільки матеріали справи підтверджують, що позивачем подано пояснення на підтвердження поважності причин щодо неможливості здійснення виїзду на стажування та відповідні докази на підтвердження таких обставин, що підтверджується і самим відповідачем оскільки 04.11.2019 до керівництва ГУНП в Київській області надійшла доповідна записка, на той час тимчасово виконуючого обов`язки начальника УКЗ ГУНП в Київській області підполковника поліції Андрєєва К.В. щодо можливих порушень службової дисципліни окремими працівниками ГУНП в Київській області, які виразились у невиконанні наказу від 30.10.2019 № 2369.

З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу від 30.10.2019 року №2369 в частині направлення для проходження стажування до ГУ НП в Луганській та Донецькій областях ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.

Частиною четвертою статті 5 Дисциплінарного статуту зокрема передбачено, що у разі одержання наказу, що суперечить закону, підлеглий не повинен виконувати його, про що зобов`язаний невідкладно в письмовій формі доповісти керівнику, який віддав (видав) наказ, та своєму безпосередньому керівникові, а в разі наполягання на його виконанні - письмово повідомити про це прямому керівнику.

Враховуючи протиправність наказу від 30.10.2019 року №2369 в частині направлення для проходження стажування до ГУ НП в Луганській та Донецькій областях ОСОБА_1 , невиконання якого стало підставою для прийняття наказів про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення зі служби, суд приходить до висновку про відсутність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Приймаючи рішення по справі, суд, крім іншого, бере до уваги наступні обставини.

Частиною третьою статті 19 Дисциплінарного статуту передбачено, що під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, а до суду відповідачем не надано належні та допустимі докази врахування вищезазначених критеріїв при накладенні на позивача дисциплінарного стягнення, неможливості застосування інших заходів дисциплінарного впливу та необхідності застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Аналогічна позиція щодо обґрунтування виду дисциплінарного покарання викладена також у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року (справа №21-1288а15) та від 20 жовтня 2015 року (справа №21-2103а15), та крім того зазначено, що дискредитація звання рядового проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Судом встановлено, що позивача звільнено 20.12.2019 року, відповідно сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за жовтень, листопад 2019 року.

Відповідно до довідки про доходи від 16.03.2020 року №193, виданої ГУ НП в Київській області, заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень 2019 року складає 10806,42 грн., за листопад 2019 року складає 10806,42 грн., що у сумі становить 21 612,84 грн.

Згідно додатку до листа Міністерства соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік" кількість робочих днів у жовтні 2019 року становить 22 днів, у листопаді 2019 року - 21 робочий день.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 502,62 грн.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 20.12.2019 року по 15.04.2021 року.

Судом на підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу" встановлено, що кількість робочих днів за період з 20.12.2019 року по 15.04.2021 року становить 330 днів, грудень 2019 року - 6 робочих днів, 2020 рік - 251 робочих днів, 2021 рік - 73 робочих днів.

З огляду на зазначене, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 20.12.2019 року по 15.04.2021 року становить 165 864,60 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своїх рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, ЄДРПОУ 40108616) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення суб`єкту владних повноважень про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 виражене у формі Наказу ГУНП України в Київській області № 2729 від 13.12.2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Київській області» та Наказу Головного управління НП в Київській області № 679 о/с від 20.12.2019 року.

3. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, ЄДРПОУ 40108616) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.12.2019 року по 15.04.2021 року у розмірі 165 864,60 грн.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.А. Качур