Рішення № 96338806, 13.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2021 року м. Київ № 640/24348/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Апарату Верховної Ради України

про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просить суд:

- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 20 478,06 грн. (двадцять тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 06 коп.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. На думку позивавала, грошова компенсація за невикористану відпустку є частиною заробітної плати позивача і належить до сум, що підлягають виплаті їй у день її звільнення. Керуючи приписами законодавства, при звільненні позивач звернувся до відповідача про виплату належної йому суми компенсації за невикористану частину щорічної відпустки, проте довідкою від 11.10.2019 року № 9-1-15/1209 Апарат Верховної Ради України відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку в зв`язку з відсутністю коштів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2019 року відкрито провадження у справі № 640/24348/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

10.01.2020 року до суду надійшов відзив представника відповідача щодо позовної заяви, відповідно до якого відповідач зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем відносно позивача, а лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових відносин між помічником-консультантом і народним депутатом України VIII скликання ОСОБА_2 Нормами Закону України «Про статус народного депутата України», Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади», Бюджетного кодексу України не передбачено підстави для нарахування та виплати позивачеві будь-яких коштів поза межами фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.

11.01.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача, відповідно до якої позивач зазначає, що обставини, аргументи та заперечення, на які посилається Апарат Верховної Ради України у відзиві, є необґрунтованими, немотивованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. На думку позивача, видатки з виплати одноразової грошової допомоги має нести саме Апарат ВРУ у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень ВРУ.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працювала за строковим трудовим договором на посаді помічника-консультанта народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 з 05.01.2015 року по 29.08.2019 року.

При звільненню позивачу була виплачена компенсація за 9 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки.

Позивач звернувся до відповідача про виплату належної йому суми компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.

Довідкою від 11.10.2019 року № 9-1-15/1209 Апарат Верховної Ради України відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку на підставі того, що відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» всі виплати помічникам-консультантам виплачуються у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, зазначаючи про необхідність виплати невиплаченої компенсації за 130,5 календарний день щорічної основної невикористаної відпустки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 83 КЗпП України та частиною першою ст. 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Згідно з пунктом 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням голови Верховної Ради України від 25.08.2011 року № 769, Апарат ВРУ є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Пунктами 7, 10 цього Положення передбачено, що Апарат ВРУ організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України, забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України, здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України. Частиною 3 даної статті визначено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Дані положення також визначені у ст.1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 року № 379/95-ВР.

Згідно зі ст. 4.1 Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно:

1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;

2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;

3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Відтак, місячний фонд заробітної плати, який виділяється кожному народному депутату України, передбачає виплату за його рахунок заробітної плати помічникам-консультантам, що не може бути нижчою, ніж встановлена законом мінімальна заробітна плата, та матеріальної допомоги помічникам-консультантам для вирішення соціально-побутових питань. Виплата грошової компенсації за дні невикористаної помічником-консультантом відпустки відповідно до ст. 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 року № 379/95-ВР, у межах фонду заробітної плати, який щомісяця виділяється кожному народному депутату України, не передбачена. До того, ж на народного депутата України відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» та інших нормативно-правових актів не покладено обов`язку передбачати при здійсненні депутатських повноважень економію щомісячного фонду заробітної плати своїх помічників-консультантів на випадок необхідності виплатити у майбутньому будь-кому з них грошову компенсацію за невикористану відпустку чи, наприклад, грошову допомогу на випадок дострокового припинення повноважень Верховної Ради України.

Судом встановлено, що згідно з матеріалами справи, отриманих довідок саме від Апарату Верховної Ради України (Довідка Управління справами Апарату Верховної Ради України від 11.10.2019 року, Довідка Управління кадрів Апарату Верховної Ради України від 11.10.2019, Довідка по зарплаті від 11.10.2019 року) вбачається, що позивач був прикріплений до кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Саме згідно розпоряджень відповідача позивача прийнято та звільнено з посади помічника-консультанта.

Відтак, суд дійшов висновку, що саме на відповідача покладений обов`язок забезпечення фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату, у тому числі, виплата заробітних плат, оплата відпусток помічникам-консультантам, виплата грошової компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки та інших виплат.

Доводи відповідача щодо того, що зі змісту до ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та ст. 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку та здійснює інші виплати» суд вважає такими, що не відповідає вищевказаним приписам. Так, у вказаних нормах міститься посилання лише на заробітну плату як вид щомісячного заохочення працівника та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Натомість, компенсація за невикористану відпустку та інші виплати не передбачена.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у Постанові від 27.03.2019 року у справі № 757/9144/16-ц. Так, Верховний Суд зауважив, що, оскільки позивач був прийнятий та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженням Апарату ВРУ, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом ВРУ, а не із народним депутатом України.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що видатки з виплати грошової компенсації за дні невикористаної позивачем щорічної відпустки при звільненні передбачені частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутату України», має нести Апарат ВРУ у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень ВРУ.

Розмір грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку розраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з п.2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються (п. 7 Порядку).

Згідно з ч. 1 ст. 73 Кодексу законів про працю України встановлені такі святкові дні:1 січня - Новий рік, 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове, 8 березня - Міжнародний жіночий день, 1 травня - День праці, 9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги), 28 червня - День Конституції України, 24 серпня - День незалежності України, 14 жовтня - День захисника України. Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове, один день (неділя) - Пасха (Великдень), один день (неділя) - Трійця. Тобто загалом 11 святкових та неробочих днів на рік.

Відтак, з урахуванням наданих довідок позивачем та матеріалів справи, загальна сума заробітної плати позивача за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки, становить 57 278, 36 грн. (тобто загальна сума заробітної плати з серпня 2018 року по серпень 2019 року). Загальна кількість календарних днів у розрахунковому періоді, без урахування святкових неробочих днів за рік становить - 354 дні, середньоденна заробітна плата - 156, 92 грн. (57 278, 36 грн.: 365 = 156, 92 грн.), а сума оплати основної щорічної відпустки - 20 478, 06 грн. (156, 92 грн. х 130, 5 дні основної відпустки = 20 478, 06 грн.).

Суд зауважує, що жодних заперечень щодо розміру невиплаченої позивачу грошової компенсації за дні невикористаної основної щорічної відпустки у розмірі 20 478, 06 грн. Апаратом Верховної Ради України надано не було.

Відтак, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності Апарату Верховної Ради України щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної відпустки та необхідність зобов`язання Апарату Верховної Ради України виплатити на її користь грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної основної відпустки у розмірі - 20 478, 06 грн.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пунктах 21, 24 Рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, Рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стретч проти Сполучного Королівства» (Stretch - United Kingdom, №44277/98, Рішення від 24.04.2003 року).

Отже, у розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач мав законні сподівання на здійснення грошової компенсації у визначених законодавством розмірі та порядку.

Крім того, Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року зазначив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд зауважив на те, що органи державної влади не вправі посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (пункт 26 рішення).

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як убачається з матеріалів справи, позивач судовий збір не сплачувався, оскільки останній звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 134, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, ЄДРПОУ 20064120) про зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2. Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 20 478,06 грн. (двадцять тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 06 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст. ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.А. Качур