Рішення № 96336922, 31.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2021 року м. Київ № 640/119/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до про Державної служби морського та річкового транспорту України визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкодиза участю:

від позивача - Загородній В.С. ;

від відповідача - Александров О.І.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 09.12.2020 № 647-К «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу проходження державної служби Департаменту управління персоналом у Державній службі морського та річкового транспорту України з 09.12.2020;

- стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.12.2020 по день фактичного виходу на роботу, виходячи із середньоденного розміру заробітку 1465,01 грн з відрахуванням обов`язкових податків та зборів;

- стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 15 000,00 грн., з відрахуванням обов`язкових податків та зборів;

- зобов`язати Державну службу морського та річкового транспорту України у разі відсутності посади заступника директора департаменту - начальника відділу проходження державної служби Департаменту управління персоналом у штатному розписі Державної служби морського та річкового транспорту України у зв`язку зі зміною штатного розпису запропонувати ОСОБА_1 посаду рівнозначну тій, яку вона займала до звільнення з посади державної служби згідно наказу від 09.12.2020 № 647-К та працевлаштувати її на такій посаді.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ відповідача від 09.12.2020 № 647-К про звільнення її з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" є безпідставним, оскільки не відбулось скорочення посади, яку займала позивач, після введення в дію структури та штатного розпису відповідача, вказаним наказом порушено права позивача на державну службу, при цьому позивача не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності під час проходження державної служби у відповідача. Крім того, при звільненні позивача відповідачем допущено порушення процедури звільнення, позаяк не було попереджено останню про наступне звільнення, не було запропоновано іншої посади перед звільненням.

Ухвалою суду від 14.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/119/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 16.02.2021.

16.02.2021 відповідачем у підготовчому судовому засіданні подано відзив на позовну заяву, у якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог. У відзиві відповідач зазначив, що у зв`язку з введенням в дію структури та штатного розпису Морської адміністрації наказом від 02.10.2020 № 256, позивача 19.10.2020 попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" шляхом надсилання такого попередження електронною поштою. Вважає, що звільнення ОСОБА_1 проведено у відповідністю з вимогами статті 87 наведеного Закону, а посилання позивача на недотримання відповідачем норм Кодексу законів про працю України суперечить статті 5 Закону України "Про державну службу".

У підготовчому судовому засідання 16.02.2021 за клопотанням представника позивача оголошено перерву з метою надання можливості ознайомлення з відзивом на позов та підготовки відповіді на відзив до 16.03.2021.

09.03.2021 засобами електронної пошти до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач додатково звертав увагу на хибність позиції відповідача, оскільки у відповідача не відбулось ні скорочення чисельності або штату державних службовців, ні скорочення посади позивача внаслідок зміни структури або штатного розпису, як і реорганізації відповідача. Більше того, після звільнення позивача, посада, яку вона займала, залишалась вакантною, а відповідачем не спростовано порушення процедури звільнення.

12.03.2021 від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких повідомлялось про повне дотримання відповідачем процедури звільнення та про звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У підготовчому судовому засіданні 16.03.2021 ухвалами суду, постановленими без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про об`єднання справ № 640/119/21 та № 640/1536/21 в одне провадження у зв`язку з порушенням приписів частини третьої статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - подання клопотання після початку підготовчого судового засідання та у задоволенні клопотання відповідача про залучення додаткових доказів у зв`язку з порушенням строку надання таких доказів.

Ухвалою суду від 16.03.2021 закрито підготовче провадження у справі № 640/119/21 та призначено розгляд справи по суті у судове засідання на 31.03.2021.

Представник позивача у судовому засіданні 31.03.2021 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 31.03.2021 заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також у судовому засіданні 31.03.2021 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні заяви відповідача щодо примирення сторін.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 31.03.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 перебувала на державній службі у Державній службі морського та річкового транспорту України.

Відповідно до наказу Державної служби морського та річкового транспорту України від 10.04.2020 № 108-к переведено ОСОБА_1 з 10.04.2020 на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу проходження державної служби Департаменту управління персоналом Державної служби морського та річкового транспорту України.

Наказом відповідача від 09.12.2020 № 647-к звільнено ОСОБА_1 з 09.12.2020 з посади заступника директора департаменту - начальника відділу проходження державної служби Департаменту управління персоналом, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Як підстава вказаного наказу зазначено накази Морської адміністрації від 02.10.2020 № 255 "Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України", від 02.10.2020 № 256 "Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України", попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 19.10.2020 № 109.

Не погодившись з вказаним звільненням, позивач звернулась з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Згідно частин першої - третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною третьою статті 87 наведеного Закону у редакції, чинній станом на час винесення оскаржуваного наказу встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (абзац четвертий ч. 3 ст. 87 Закону у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" визначені підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Так, згідно структури та штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України, уведених в дію наказами відповідача від 31.03.2020 № 74 ""Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України" та від 01.04.2020 № 75 "Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України", з 01.04.2020 загальна чисельність штатних посад відповідача становить 651.

При цьому, до вказаної структури входив департамент управління персоналом у загальній кількості - 21 посада, в тому числі, посада заступника директора департаменту - начальника відділу проходження державної служби (1 посада).

Згідно структури та штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України, уведених в дію наказами відповідача від 02.10.2020 № 255 "Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України", від 02.10.2020 № 256 "Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України", з 02.10.2020 загальна чисельність штатних посад відповідача становить 651.

При цьому, до вказаної структури також входить департамент управління персоналом у загальній кількості - 21 посада, в тому числі, посада заступника директора департаменту - начальника відділу проходження державної служби (1 посада).

Таким чином, жодних підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", для звільнення позивача у відповідача не було, позаяк посада, яку обіймала позивач, не скорочена внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу.

Крім того, відповідачем взагалі не надано ні доказів реорганізації державного органу, ні скорочення чисельності або штату державних службовців. Більше того, порівняння судом штатних розписів відповідача станом на 01.04.2020 та станом на 02.10.2020, свідчить про те, що кількість посад в центральному апараті збільшилась на 20 посад (зі 154 до 174), у тому числі, керівництва: з 3 до 4 посад.

Наведене свідчить про протиправність наказу відповідача від 09.12.2020 № 647-к про звільнення ОСОБА_1 та наявність підстав для його скасування.

У частині попередження про наступне звільнення, суд також вважає звернути увагу на наступне.

Частиною першою статті 9-1 Закону України "Про державну службу" визначено, що доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 9-1 наведеного Закону передбачено, що інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

Частиною третьою статті 9-1 вказаного Закону передбачено, що державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів.

Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення (ч. 4 ст. 9-1 Закону).

Так, відповідно до статті 9-1 Закону України "Про державну службу" ще 31.03.2020 в.о. Голови відповідача видано окреме доручення про надання державними службовцями та працівниками структурних підрозділів до 02.04.2020 до управління персоналом на електронну адресу hr@marad.gov.ua та в паперовому вигляді інформацію щодо адреси фактичного місця проживання, особистих засобів електронної пошти та інших засобів електронної пошти та інших засобів телекомунікаційного зв`язку згідно з додатками (додаток 1 - для державних службовців, додаток 2 - для працівників).

ОСОБА_1 , як при прийнятті на державну службу до відповідача, так і на виконання вказаного вище окремого доручення зазначила адресу місця проживання: АДРЕСА_1 , контактний номер телефону: НОМЕР_1 та електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с. 176, 185).

Разом з тим, попередження про наступне звільнення № 109 від 19.10.2020, надіслано відповідачем 20.10.2020 на службову адресу позивача, а саме: Ipysanko@marad.gov.ua (том 2 а.с.27-28).

При цьому, ОСОБА_1 з 16.10.2020 по 28.11.2020 перебувала у стані непрацездатності, що підтверджується листками непрацездатності серія АЛА № 118028 та серія АДШ № 462292 (том 1 а.с. 87-88).

Враховуючи наведене, таке попередження про наступне звільнення не може слугувати належним доказом виконання відповідачем вимог частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Отже, позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу проходження державної служби Департаменту управління персоналом Державної служби морського та річкового транспорту України підлягають частковому задоволенню в частині поновлення на вказаній посаді з 10.12.2020, тобто, з наступного дня після звільнення, а не з 09.12.2020, як просить позивач.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року (№ рішення у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Таким чином, позовні вимоги в частині зобов`язання Державної служби морського та річкового транспорту України у разі відсутності посади заступника директора департаменту - начальника відділу проходження державної служби Департаменту управління персоналом у штатному розписі Державної служби морського та річкового транспорту України у зв`язку зі зміною штатного розпису запропонувати ОСОБА_1 посаду рівнозначну тій, яку вона займала до звільнення з посади державної служби згідно наказу від 09.12.2020 № 647-К та працевлаштувати її на такій посаді, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Частиною другою статті 235 Кодексу про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №100.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З довідки відповідача від 22.12.2020 № 126 вбачається, що середньомісячна заробітна плата позивача становить 30765,30 грн, а середньоденна заробітна плата - 1465,01 грн.

Учасниками справи жодних заперечень щодо вказаних розрахунків суду не надано.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.12.2020 по 31.03.2021 становить 111340,76 грн (1465,01 грн х 76 днів).

У частині позовних вимог про стягнення з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 15 000,00 грн., з відрахуванням обов`язкових податків та зборів, суд зазначає наступне.

Дійсно, статтею 237-1 Кодексу законів про працю України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що спірним наказом відповідача їй заподіяно моральну шкоду, а саме, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням позивачеві шкоди.

Водночас, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачеві моральної шкоди.

За таких обставин, в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Пунктами 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу проходження державної служби Департаменту управління персоналом Державної служби морського та річкового транспорту України з 10.12.2020 та в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30765,30 грн підлягають негайному виконанню.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн, з яких, що визнавалось представником позивача у судовому засіданні: 840,80 грн за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди та 840,80 грн за позовну вимогу про зобов`язання Державної служби морського та річкового транспорту України у разі відсутності посади заступника директора департаменту - начальника відділу проходження державної служби Департаменту управління персоналом у штатному розписі Державної служби морського та річкового транспорту України у зв`язку зі зміною штатного розпису запропонувати ОСОБА_1 посаду рівнозначну тій, яку вона займала до звільнення з посади державної служби згідно наказу від 09.12.2020 № 647-К та працевлаштувати її на такій посаді.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні вказаних позовних вимог, відсутні підстави для стягнення зазначених судових витрат.

У частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 34681,60 грн, суд дійшов наступних висновків.

Згідно частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (ч. 3 ст. 132 КАС України).

Частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою наведеної статті визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Так, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано суду: договір про надання правничої допомоги від 15.12.2020, відповідно до якого вартість послуг адвоката становить: консультація та аналіз документів для підготовки адміністративного позову - 2000,00 грн; підготовка адвокатського запиту - 1500,00 грн; підготовка позову - 6000,00 грн; за необхідності - складання заяв, клопотань, пояснень - 1000,00 грн (за один процесуальний документ); за ознайомлення з матеріалами справи - 500,00 грн; за необхідності складання відповіді на відзив - 4000,00 грн; додатково сплачується участь у судовому засіданні - 2500,00 грн; акт приймання-передачі адвокатських послуг від 30.03.2021 з описом виконаних робіт; квитанцію до прибуткового касового ордеру від 30.03.2021 на суму 25000,00 грн; квитанцію до прибуткового касового ордеру від 28.12.2020 на суму 8000,00 грн; розрахунок платної правової допомоги від 30.03.2021; розрахунок загальної суми судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом даної справи.

З розрахунку платної правової допомоги від 30.03.2021 вбачається, що до складу витрат на правову допомогу включено: консультація та аналіз документів для підготовки адміністративного позову - 2000,00 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту від 15.12.2020 № 1/1-20 - 1500,00 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту від 15.12.2020 № 2/1-20 - 1500,00 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту від 15.12.2020 № 3/1-20 - 1500,00 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту від 15.12.2020 № 4/1-20 - 1500,00 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту від 15.12.2020 № 5/1-20 - 1500,00 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту від 16.12.2020 № 6/1-20 - 1500,00 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту від 16.12.2020 № 7/1-20 - 1500,00 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту від 16.12.2020 № 8/1-20 - 1500,00 грн; підготовка та подання адміністративного позову - 6000,00 грн; підготовка та подання відповіді на відзив - 4000,00грн; підготовка та подання клопотання про долучення доказів - 1000,00 грн; заперечення щодо додаткових пояснень - 1000,00 грн; заперечення щодо клопотання про долучення доказів - 1000,00 грн; заперечення щодо клопотання про об`єднання справ в одне провадження - 1000,00 грн; участь у судовому засіданні (16.02.2021 та 16.03.2021) - по 2500,00 грн; всього - 33000,00 грн.

Представник відповідача заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Матеріалами справи підтверджується надсилання представником позивача - адвокатом Загороднім В.С. на адресу відповідача адвокатських запитів, пов`язаних зі звільненням позивача, отримання на них відповідей.

Разом з тим, суд звертає увагу, що надані послуги у взаємозв`язку зі складністю даної справи свідчать про неспівмірність заявленої суми до відшкодування, відсутнє зазначення витраченого часу адвоката на виконання відповідних робіт (надання послуг).

При цьому судом враховується відсутність у даному випадку реорганізації відповідача, скорочення чисельності та штату відповідача, що зумовило б адвоката витрачати значний час для аналізу документів, підготовки та подання позову, відповіді на відзив, заперечень щодо клопотань відповідача, а також підготовки 8 адвокатських запитів, враховуючи ще й ту обставину, що на адвокатські запити № 1-5 від 15.12.2020 відповідачем надано одну відповідь.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 09.12.2020 № 647-к.

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу проходження державної служби Департаменту управління персоналом Державної служби морського та річкового транспорту України (03110, місто Київ, вул. Преображенська, 25, ідентифікаційний номер 41886120) з 10.12.2020.

Стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України (03110, місто Київ, вул. Преображенська, 25, ідентифікаційний номер 41886120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.12.2020 по 31.03.2021 в сумі 111340,76 грн.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу проходження державної служби Департаменту управління персоналом Державної служби морського та річкового транспорту України з 10.12.2020 та в частині стягнення з Державної служби морського та річкового транспорту України середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30765,30 грн.

Стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України (03110, місто Київ, вул. Преображенська, 25, ідентифікаційний номер 41886120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко

Повний текст рішення складено та підписано 12 квітня 2021 року.