Рішення № 96332680, 14.04.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2021 року ЛуцькСправа № 140/1526/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 18 січня 2021 року №Ф-6267-13 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 11 червня 2012 року зареєстрований як фізична особи-підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування; в період з 21 лютого 2018 року по 01 березня 2020 року йому було встановлено інвалідність II групи та призначено пенсію по інвалідності. 30 січня 2020 року ФОП ОСОБА_1 помилково подав до ГУ ДПС у Волинській області звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік за формою №Д-5 (річна) та таблицю №1 додатка 5 до звіту, визначивши до сплати єдиний внесок у сумі 11016,72 грн, оскільки йому не було відомо, що він звільняється не тільки від сплати єдиного внеску на період встановлення інвалідності, але і від подання в цей період звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску. 28 січня 2021 року позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 січня 2021 року №Ф-6267-13 на суму 7777,51 грн (недоїмка - 5623,90 грн, штраф - 1262,00 грн, пеня - 891,00 грн). Як вказав позивач, єдиним періодом, за який ним не сплачено єдиний внесок, був період встановлення йому II групи інвалідності. На думку ОСОБА_1 , відповідач визначив як борг частину суми єдиного внеску, вказаного до сплати у звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік, а решту суми 5392,82 грн відповідач зарахував внаслідок сплати авансових платежів після 01 березня 2020 року (після припинення виплати пенсії по інвалідності).

Покликаючись на частину четверту статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та Порядок формування та подання страхувальниками Звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435, ФОП ОСОБА_1 зауважив, що з часу набуття ним статусу особи з інвалідністю і до відновлення його працездатності він звільнявся від сплати єдиного внеску та міг бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також звернув увагу, що помилкове подання ним річного звіту за 2019 рік не може слугувати підставою для нарахування єдиного соціального внеску, оскільки заяв про добровільну сплату єдиного соціального внеску він не подавав та договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладав. Отже, у відповідача не було підстав для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) єдиного соціального внеску.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді від 15 лютого 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявним у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Представник відповідача Сахарчук А.А. у відзиві на позов від 12 березня 2021 року заперечив позовні вимоги у та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.33-35). При цьому представник відповідача вказав, що відомостей про те, що позивач звільнений або має пільгу зі сплати єдиного внеску останній протягом звітного року до органів податкової служби не подав, як і доказів, що поданий звіт з єдиного соціального внеску змінений (уточнений) або відкликаний. Нарахування єдиного внеску за кодом платежу "71040000" здійснюється за обліковими даними інформаційної системи в автоматичному режимі. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені і застосуванням штрафів, а тому згідно з пунктом 4 статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI), пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, позивачу як платнику єдиного внеску, який має недоїмку, що перевищує 10,00 грн, сформовано та надіслано вимогу.

Представник відповідача вважає, що спірна вимога прийнята відповідно до вимог чинного законодавства.

Відзив на позовну заяву поданий представником відповідача поза межами строку, встановленого в ухвалі судді від 15 лютого 2021 року про відкриття провадження у справі (протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі), яку відповідач отримав 18 лютого 2021 року (а.с.39). До закінчення встановленого строку відповідач не звертався із мотивованим клопотанням про продовження йому цього строку.

Стаття 45 КАС України встановлює обов`язок учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. Неподання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин дає суду підстави вирішувати справу за наявними у ній матеріалами (частина шоста статті 162 КАС України).

Позивач відповідь на відзив не подав.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 11 червня 2012 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.8).

У період з 21 лютого 2018 року по 01 березня 2020 року позивач був особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №756680 (а.с.9).

Згідно з довідкою про доходи від 02 лютого 2021 року №2860512056881816 (а.с.10), сформованою засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, ОСОБА_1 перебував на обліку в Шацько-Любомльському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області та отримував пенсію по інвалідності з 01 березня 2018 року по 29 лютого 2020 року.

30 січня 2020 року ФОП ОСОБА_1 подав до ГУ ДПС у Волинській області звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік в розмірі 11016,72 грн (а.с.11-13).

18 січня 2021 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю вимогу №Ф-6267-13 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 грудня 2020 року у сумі 7777,51 грн (5623,90 грн - недоїмка,1262,00 грн - штраф, 891,61 - пеня) відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.14).

Незгода позивача із такою вимогою про сплату боргу (недоїмки) стала підставою для його звернення із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464-VI). Відповідно до вимог частини першої статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з частиною четвертою статті 4 зазначеного Закону особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи зазначене, необхідними умовами для застосування положень частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI є отримання особою статусу пенсіонера чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. При цьому єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено частинами другою-четвертою статті 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (Інструкція №449; наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953; у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21 грудня 2020 року №790) вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

За правилами пункту 5 розділу VI Інструкції №449 протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.

У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) не підлягає адміністративному оскарженню в частині сум недоїмки, які виникли на підставі поданих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Перевіряючи правомірність формування спірної вимоги та наявність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску, суд встановив, що в інтегрованій картці платника (ІКП) за кодом платежу "71040000" відображено нарахування платником єдиного внеску відповідно до звіту від 30 січня 2020 року №9333145180 у сумі 11016,72 грн (з терміном сплати до 10 лютого 2020 року). Позивач у строк до 10 лютого 2020 року єдиний внесок у сумі 11016,72 грн не сплатив. Надалі після того, як позивач перестав вважатися особою із інвалідністю, він щомісяця вносив авансові платежі з єдиного внеску (за березень 2020 року - листопад 2020 року). Усі суми сплаченого у квітні - грудні 2020 року єдиного внеску відповідач в ІКП зараховував на погашення єдиного внеску, визначеного у звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік, при цьому нараховував пеню (всього нараховано пені 891,61 грн). 30 грудня 2020 року в ІКП відображено рішення про нарахування штрафних санкцій від 01 жовтня 2020 року №0075330418 на загальну суму 1262,00 грн.

Разом з тим, згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15 травня 2018 року №511, далі - Порядок №435) фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається.

У разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, члени фермерських господарств, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе відповідно до пунктів 10, 11 розділу IV цього Порядку один раз на рік у терміни, визначені пунктами 2, 5 цього розділу.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку №435 фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом.

Пунктом 16 розділу ІІ Порядку №435 визначено, що відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник.

Аналіз вище викладених положень Закону №2464-VI та Порядку №435 свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску, однак такі фізичні особи-підприємці звільняються від його сплати якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу; виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як вже зазначалось судом, позивач у період з 21 лютого 2018 року по 01 березня 2020 року був особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання; перебував на обліку в органах Пенсійного фонду та отримував пенсію по інвалідності.

З огляду на зазначене, у період з 21 лютого 2018 року по 01 березня 2020 року, позивач ФОП ОСОБА_1 звільнений від сплати єдиного внеску відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI. Воднораз позивачем 30 січня 2020 року подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску за 2019 рік та в таблиці №1 додатка 5 звіту відображено суми нарахування єдиного внеску в загальному розмірі 11016,72 грн.

Розділ V Інструкції №449 регламентує порядок добровільної сплати єдиного внеску та порядок укладення договорів про добровільну участь.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу V Інструкції №449 порядок укладення договорів про добровільну сплату врегульовано статтею 10 Закону. Перелік платників, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, визначено частиною першою статті 10 Закону.

Згідно з частиною третьою статті 10 Закону №2464-VI особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до податкового органу за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Податковий орган, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості. З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, податковим органом в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування передбачений Інструкцією №449.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як слідує з матеріалів справи, позивач заяву про добровільну сплату єдиного внеску до податкового органу не подавав, договір про добровільну участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування з ним не укладався, тому в позивача відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок у період з 21 лютого 2018 року по 01 березня 2020 року.

Подання особою звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та з фактом подання такого звіту не виникає обов`язок здійснювати його сплату. Відповідно несплата цих сум не призводить до виникнення недоїмки.

Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №806/1503/16 та від 11 лютого 2020 року у справі №240/4809/19.

Порядком №435 не передбачено виправлення помилки у звіті щодо нарахованих сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування, після закінчення звітного періоду, а тому у позивача не було можливості самостійно виправити таку помилку чи подати інший звіт.

Поряд з тим, суд звертає увагу, що обмін даними між Державною податковою службою України, Пенсійним фондом України та фондами соціального страхування відбувається відповідно до протоколів обміну інформацією, розроблених на виконання Порядку обміну інформацією між Міністерством доходів і зборів України, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 19 вересня 2013 року №494, постановою Пенсійного фонду України від 19 вересня 2013 року №16-1. Так Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України складається протокол про обмін інформацією щодо даних про фізичних осіб (платників єдиного внеску), відповідно до норм якого Пенсійний фонд України щомісяця надає Державній податковій службі України інформацію щодо фізичних осіб (платників єдиного внеску) про те, що вони є пенсіонерами за віком або за вислугою років, або є особами з інвалідністю, із зазначенням дати встановлення пенсії або інвалідності.

Таким чином, фізичним особам-підприємцям, особам, які провадять незалежну професійну діяльність, та членам фермерського господарства, що набули статус пенсіонера та отримують відповідно до закону пенсію, або є особами з інвалідністю окремо повідомляти контролюючий орган про такий статус не потрібно.

Такі ж роз`яснення надано через сервіс "Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс" (категорія 201.01), розміщеному на офіційному вебпорталі Державної податкової служби України.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Варто зауважити, що у поданому позивачем помилково 30 січня 2020 року звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску за 2019 рік (таблиця №1 додатку 5) сума єдиного внеску становить 11016,72 грн. У спірній вимозі сума боргу (недоїмки) становить 7777,51 грн, в тому числі: недоїмка 5623,90, грн, штраф 1262,00 грн і пеня 891,61 грн.

Ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі від 15 лютого 2021 року зобов`язано відповідача надати суду детальний розрахунок боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 31 грудня 2020 року за вимогою від 18 січня 2021 року №Ф-6267-13, а також документи, які стали підставою для нарахування боргу (недоїмки). Однак відповідач вимоги цієї ухвали не виконав. Позивач не надав, зокрема, рішення про нарахування штрафних санкцій, доказів його надіслання (вручення) позивачу, доказів узгодження.

Відтак, суд позбавлений можливості встановити підстави прийняття такого рішення та визначити, чи підлягають сплаті суми штрафів та пені, визначені відповідачем, та чи закінчився строк для узгодження (оскарження) цих сум платником.

Як визначено пунктами 9, 12 розділу VII Інструкції №449, суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату боргу (недоїмки), якщо їх застосування пов`язано з виникненням та сплатою недоїмки. Строк сплати фінансових санкцій зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату боргу (недоїмки), якщо застосування фінансових санкцій пов`язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми боргу (недоїмки).

Оскільки відповідач не надав суду детальний розрахунок боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 31 грудня 2020 року за спірною вимогою, документи, які стали підставою для нарахування боргу (недоїмки), то надати оцінку усім складовим боргу (недоїмки) за таких обставин суд позбавлений можливості, зокрема, скасувати вимогу в частині шляхом виключення помилково нарахованих сум.

З урахуванням встановлених у справі обставин, аналізу наведених норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, та позиції Верховного Суду у наведених справах, а також зважаючи на те, що суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та здійснювати розрахунок/перерахунок грошового зобов`язання, а функція судового контролю під час розгляду справ полягає у перевірці правомірності прийнятого суб`єктом владних повноважень рішень, вимога від 18 січня 2021 року №Ф-6267-13 підлягає скасуванню як протиправна у цілому.

Отже, позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою статті 139 КАС України обумовлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у сумі 2270,00 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4200,00 грн.

Відповідач заперечень щодо заявленої суми на відшкодування витрат на правничу допомогу не надав.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження витрат на правову допомогу адвоката позивачем додано копії договору про надання правничої допомоги від 01 лютого 2021 року №1, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та адвокатом Москалюком О.О. (а.с.21-22), додатка №1 до вказаного договору (а.с.23), акта наданих юридичних (професійних правничих) послуг відповідно від 03 березня 2021 року (а.с.23 зворот), дублікат квитанції від 03 лютого 2021 року №0.0.2002139910.1 (а.с24).

За умовами договору вказаного договору гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгодженні сторонами та зазначені в додатку №1 до цього договору.

Вид та вартість послуг за договором 01 лютого 2021 року №1 визначено актом наданих юридичних (професійних правничих) послуг від 03 березня 2021 року, згідно з яким вартість послуг адвоката становить 4200,00 грн, що включає: зустріч з клієнтом, попереднє опрацювання матеріалів - 1 год/300 грн; опрацювання законодавчої бази та судової практики, що регулюють спірні правовідносини - 1 год/400 грн; складання позовної заяви - 5 год/700 грн -3500,00 грн.

За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що ця справа є справою незначної складності; спірні правовідносини регулюється нормами Закону №2464-VI та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, не передбачають; вивчення судової практики з відповідних правовідносин, складання та подання позовної заяви є діями, що зводяться до складання позовної заяви.

Тому суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев`ятою статті 139 КАС України, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та позивачу необхідно відшкодувати витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 3500,00 грн, а решту витрат повинен понести позивач.

Звертаючись до суду, позивач також сплатив судовий збір у сумі 2270,00 грн, що підтверджується квитанцією від 02 лютого 2021 року №0.0.2000553940.1 (а.с.20), випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с.51).

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 908,00 грн, який належало сплатити позивачу за ставками, визначеними підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір". Решта суми судового збору може бути повернута позивачу за його клопотанням відповідно до частини першої статті 7 вказаного Закону. Також на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 3500,00 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44106679) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 18 січня 2021 року №Ф-6267-13.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 4408,00 грн (чотири тисячі чотириста вісім грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк