Рішення № 96315983, 12.04.2021, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/4752/20

Номер рядка звіту 76

номер провадження 2/279/141/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2021 р.

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого-судді Невмержицької О.А., з секретарем Хомутовською М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Коростень за участю позивача ОСОБА_1 , дистанційно представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Ткаченка В.М., цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до відповідача, просила визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 27.08.2020 року вона була звільнена з посади старшого касира відділу касових операцій відділення № 18/05 ПАТ АБ «Укргазбанк» за згодою сторін. Вважає, що звільнення проведено незаконно, з порушенням трудового законодавства та її конституційних прав, оскільки заяву про звільнення писала 12.08.2020 року перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, так як її до цього примушувала посадова особа, а саме начальник відділення ОСОБА_3 , який відносно неї чинив психологічний тиск. Вона не мала змоги чинити опір, хвилювалася, була налякана та не розуміла підстав з приводу яких її примушують до звільнення за згодою сторін, бо працювала в Банку більше двадцяти років, жодного разу не притягувалась до дисциплінарної відповідальності, заохочувалась у вигляді премії, почесної грамоти, належним чином виконувала свої трудові обов`язки, дотримувалась трудової дисципліни. Про примушування до написання заяви про звільнення вона повідомила правоохоронні органи. 12.08.2020 року до себе в кабінет її викликав ОСОБА_3 та повідомив про те, що вона має написати заяву про звільнення за згодою сторін. На її запитання «З якої причини?» останній повідомив, що вона не пройшла перевірку таємного покупця, хоча за попередніми результатами перевірки у неї були непогані результаті, а з кінцевими результатами її ніхто не ознайомлював. Цілий день вона перебувала в стані сильного душевного хвилювання і взагалі не розуміла, що відбувається та наважилася піти знову до начальника відділення у кабінет і запитати «Що буде, якщо вона не напише заяву на звільнення за згодою сторін?», на що отримала відповідь «В разі відмови писати таку заяву її буде звільнено на підставі статті (ст.40 КЗпПУ)». У зв`язку із примушуванням, під психологічним тиском та перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, вона написала заяву про звільнення за угодою сторін, текст якої їй було надано, та за вказівкою ОСОБА_4 дату написала 17.08.2020 і віддала заяву останньому.

Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позові та відповіді на відзив, просили їх задовольнити.

Додатково вказали, що вільного волевиявлення на звільнення із займаної посади позивач не мала, ініціативу щодо звільнення не проявляла, заяву про звільнення за угодою сторін можливості не мала відкликати, так як посадова особа не дала б на це своєї згоди, бо сама примусила її написати цю заяву. Писала заяву 12.08.2020 року, що стверджується аудіо записом розмови із начальником відділення Мургою, та саме в цей день позивач звернулася до лікаря із скаргами на погане самопочуття, яке було пов`язане із сильним душевним переживанням та психологічним тиском, який вона перенесла. Підстав для її звільнення не було, в її діях будь-якої вини також не було, оскільки вона відповідала займаній посаді та має відповідну кваліфікацію. Начальника боялася, так як він іноді вів себе зухвало, неодноразово доводив її до сліз, дозволяв собі нецензурну лексику, має зв`язки, а вона є матеріально-відповідальною особою, працює із грошима, тому побоюючись за негативні для неї наслідки, написала під примусом заяву на звільнення, щоб спокійно допрацювати. В останній день роботи вона написала листа до служби «Cоmpliance» де зазначила про всі обставини у відділенні та поведінку її керівника. Раніше цього зробити не могла, так як про це дізнався б начальник ОСОБА_4 і відносини між ними погіршилися ще більше.

Представник відповідача ОСОБА_5 позов не визнав з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та письмових запереченнях, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, з посиланням на те, що звільнення ОСОБА_1 було проведено правомірно, та є законним, було дотримано вимоги трудового законодавства, а твердження позивачки про вчинення тиску відносно неї є необґрунтованим, у зв`язку з тим, що належних доказів останньою не надано. Саме позивач подала заяву про звільнення за угодою сторін, що й стало підставою для видання відповідного наказу і ніщо їй не заважало подати іншу заяву. Натомість вона спокійно допрацювала до дня звільнення, отримала свою трудову книжку та розрахунок, у встановлений термін зареєструвалась в Державній службі зайнятості.

Судом були допитані свідки сторін, які дали наступні показання щодо обставин справи.

Допитаний за клопотанням сторони відповідача в якості свідка начальник відділення № 18/05 ПАТ АБ «Укргазбанк» ОСОБА_3 показав, що він з ОСОБА_6 в неприязних відносинах не перебував, хоча працювали разом тривалий час, психологічного тиску на неї з метою звільнення не здійснював, нецензурною лексикою в її бік не висловлювався, та будь-хто таких дій не вчиняв, остання перебувала у його підпорядкуванні. Фактичною підставою для звільнення ОСОБА_6 з роботи була незадовільна оцінка за результатами її роботи, так як вона не пройшла перевірку таємного покупця в червні 2020 року, відділення мало найгіршу оцінку по Україні, тому було вирішено запропонувати їй написати заяву про звільнення за угодою сторін. Заяву писала самостійно, на своєму робочому місці, та домовились, що вона відпрацює два тижні, будь-якого тиску на неї не здійснював. Позивач могла самовільно залишити робоче місце, піти спілкуватися із знайомими, на неї часто надходили скарги від клієнтів, однак про такі події керівництву він не доповідав, письмових пояснень не вимагав, до дисциплінарної відповідальності вона не притягувалась. Пропозиція для написання заяви на звільнення ОСОБА_6 була його, зразок якої їй дала діловод з дирекції ОСОБА_7 . Заяву писала добровільно, не відізвала її протягом наступних двох тижнів її роботи, була спокійною. Права свої позивач не використовувала, з будь-якими листами (заявами чи скаргами) не зверталась. ОСОБА_6 не виконувала належним чином свої функціональні обов`язки, хоча і заохочувалась, однак такі грамоти були видані всім працівникам відділення.

Допитаний в якості свідка головний економіст відділу підтримки операції суб`єктів господарювання відділення № 18/05 ПАТ АБ «Укргазбанк» ОСОБА_8 показав, що у відділенні працює з 2016 року, за тимчасової відсутності начальника відділення виконує його обов`язки. Волківська також працювала у відділенні, та клієнти в більшості йшли до іншого касира, оскільки у неї майже завжди каса була зачинена, мали зауваження, але письмово не зверталися. Після перевірки таємного покупця та отримання негативного результату, на нараді начальник попереджав всіх про те, що до кожного працівника можуть бути застосовані заходи впливу, якщо працівник не виправиться. Подяка, яку отримала позивач, не відноситься до її професійної діяльності, а є подякою за працю. Будь-якого тиску на позивача у відділенні не було, вела вона себе спокійно, мала звичайну поведінку, емоції стримує в собі, трудової дисципліни не порушувала. Під час виконання обов`язків начальника відділення він в роботі до ОСОБА_6 претензій не мав.

Свідок ОСОБА_9 (сторони позивача) показав, що працював на посаді начальника відділення 18/05 з моменту його відкриття (в період з 04.2008 по 04.2011 р.), позивач також працювала на посаді касира. Трудової дисципліни не порушувала, дисциплінарні стягнення до неї не застосовувались, зауважень в роботі до неї не було, як до працівника так, і як до людини, бажання звільнятися не виявляла. Всі перевірки проходила належно, скарг зі сторони клієнтів та працівників на неї не було. За характером ОСОБА_1 є спокійною, неконфліктною, врівноваженою.

Свідок ОСОБА_10 (сторони позивача) показала, що працювала на посаді гол/екон. відділу обслуговування роздрібних клієнтів відділення 18/05 в період 2008 -2014 р.р. разом із ОСОБА_6 . Претензій керівництва до позивача та скарг від клієнтів не було, трудової дисципліни не порушувала, як людина вона спокійна, чесна, порядна, сумлінно виконувала свої обов`язки.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо правомірності звільнення позивача, який регулюється положеннями Кодексу законів про працю України (КЗпП).

Відповідно до ст.55 Конституції України та ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст.5 ЦПК України).

Способи захисту щодо даних спірних правовідносин визначені також КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю. Держава створює умови для повного здійснення громадян права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Як наголошує ст.2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Як зазначає ст.2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Угода – це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін.

Волевиявлення – це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій. Дія – це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Як встановлено судом, позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем та наказом № 455-П від 20.08.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади старшого касира відділу касових операцій відділення № 18/05 Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» 27.08.2020 року, на підставі ст.36 п.1 КЗпП України, за угодою сторін, що стверджується копією наказу та трудової книжки.

Зі змісту вказаного наказу слідує, що підстава звільнення - заява ОСОБА_1 ..

На даний час позивач не працевлаштована, доказів про те, що вона перебуває на обліку в центрі зайнятості суду не надано. Пропрацювала у Банку близько двадцяти років, до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, заохочувалась у вигляді премії, почесної грамоти, відтак остання належним чином виконувала свої трудові обов`язки, дотримувалась трудової дисципліни.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 зазначили, що при звільненні за угодою сторін волевиявлення позивачки при написанні заяви про звільнення не було вільним, тому звільнення є незаконним.

З приводу примушування до написання заяви про звільнення ОСОБА_1 повідомила правоохоронні органи, що стверджується копією її заяви до Коростенського ВП про вчинення кримінального правопорушення та зверненням щодо проведення службової перевірки, а з приводу душевного хвилювання зверталась за медичною допомогою до лікаря 12.08.2020 року, з огляду на погане самопочуття, та за наслідками такого звернення було внесено відповідний запис в її медичну картку.

Представником відповідача під час судового розгляду було зауважено про те, що вище вказані докази є недопустимими, оскільки заява до поліції нічим не підтверджена, а записи про стан здоров`я ОСОБА_1 взагалі невідомо ким виготовлено, не відповідає загальним нормам. Однак клопотань щодо витребування та огляду медичних документів, виклику лікаря стороною відповідача не заявлялось, у зв`язку з чим підстав для визнання цих доказів недопустимими у суду не має, оскільки доказів, які б свідчили про їх неправдивість або недопустимість суду не подано.

Під час судового розгляду, за згодою свідка ОСОБА_3 , судом було відтворено аудіо запис розмови між позивачем ОСОБА_1 та посадовою особою ОСОБА_3 , з якого встановлено, що у ОСОБА_6 не було вільного волевиявлення про припинення трудового договору. Посадова особа мала претензії до позивача з приводу того, що вона не пройшла перевірку таємного покупця та було наголошено на тому, що вразі не написання позивачем заяви на звільнення за угодою сторін її буде звільнено за статтею (ст.40 КЗпПУ), хоча відповідно до листа ПАТ АК «УКРГАЗБАНК» від 03.03.2021 року вбачається, що за час роботи ОСОБА_1 в Банку не було виявлено невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, а також не було виявлено показників, які б підтверджували невідповідність займаній посаді.

Допитаний в суді в якості свідка начальник відділення ОСОБА_3 підтвердив, що дійсно така розмова між ним та позивачем мала місце, що на запису його голос.

Аргументи відповідача щодо того, що позивач належним чином не довела суду незаконність її звільнення, та що вона мала змогу відізвати свою заяву про звільнення, суд вважає необґрунтованими, такими, що спростовуються дослідженими під час судового розгляду доказами, до того ж працівник не може відкликати свою заяву про звільнення за угодою сторін прийняту роботодавцем без його згоди – пункт 1, частина 1 ст.36 КЗпАУ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду по справі № 359/5905/18 від 31.08.2020 року.

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що волевиявлення позивача ОСОБА_1 при звільненні за угодою сторін не було вільним, позивач не бажала припиняти трудові відносини, а відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про звільнення позивача із займаної посади за угодою обох сторін трудових відносин. Оскільки відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, суд приходить до висновку, що відповідач був позбавлений права звільняти позивачку з даної підстави, тому наказ про звільнення позивача з посади старшого касира на підставі п.1 ст.36 КЗпП України є незаконним та остання підлягає поновленню на роботі, а аргументи відповідача щодо того, що позивач належним чином не довела суду незаконність її звільнення суд вважає необґрунтованими.

За змістом ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

У зв`язку з наведеним, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, тривалість якого становить 157 днів, в загальній сумі 96529,88 гривень, яка визначена без вирахування податків та обов`язкових платежів (зборів), сплата яких є обов`язком роботодавця або працівника. При цьому, середньоденна заробітна плата позивача розрахована виходячи з розміру заробітної плати, отриманої за два останніх відпрацьованих повних місяці роботи (червень 2020р. - липень 2020 р.) відповідно до відпрацьованих в них днів: 26438,14 грн. : 43 роб. дні, та становить 614,84 грн.. Даний розрахунок було проведено на підставі довідок про розмір заробітної плати, які були надані відповідачем.

Вказана сума при розгляді справи спростована не була, оскільки належних доказів, які б спростовували розмір даних нарахувань відповідачем суду подано не було.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Питання щодо судових витрат підлягає вирішенню відповідно до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.43,55 Конституції України, ст.ст. 4,12,81,141,259,263–265,268 ЦПК України, ст.ст. 36,235 КЗпП України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Наказ Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк "Укргазбанк" № 455-П від 20.08.2020 року про звільнення ОСОБА_1 , на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, за угодою сторін, визнати незаконним та скасувати.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого касира відділу касових операцій відділення №18/05 ПАБ АБ «УКРГАЗБАНК».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк "Укргазбанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 96529 гривень 88 копійок та 840,80 гривень понесених судових витрат.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк "Укргазбанк" на користь держави 840,80 гривень судового збору.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня складання повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.

Сторони та учасники :

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , місце перебування: АДРЕСА_2 , свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю серія НОМЕР_2 .

Відповідач:Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», місце знаходження: м.Київ вул.Єреванська, 1, код 23697280.

Представник відповідача: Ткаченко Василь Михайлович, адреса для листування: м.Житомир вул.Київська, 74, свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю №264 від 20.07.1999 року.

Повне рішення виготовлено 16.04.2021 року.

Суддя : Невмержицька О.А.