Рішення № 96315282, 06.04.2021, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/4843/20

Провадження № 2/206/118/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2021 Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря с/з Гергіль Ю.І.

представника позивача Виприка С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЛАНД», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, Акціонерне товариство «УКРСИББАНК», Приватний виконавець Виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксана Анатоліївна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, повернення стягненого за виконавчим написом та визнання недійсним умов кредитного договору, -

І. Стислий виклад позиції позивача, представника позивача та представника третьої особи.

З урахуванням уточненої позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог, позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.12.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ «УКРСИББАНК» було укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 та від 24.02.2016 було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 92856581000 від 04.12.2014. Сума кредиту складає 25824,97 грн. ТОВ «ФК «АЛАНД» набув право вимоги та став кредитором на підставі договору відступлення прав вимоги № 14/05/2020-ФА від 14.05.2020 та вимагає сплати суми у розмірі 30408,92 грн., з яких 18594,84 грн. - сума основного боргу, 34,04 грн. - прострочена заборгованість за процентами та 11780,04 грн. - заборгованість за комісією. 03.07.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем вчинено виконавчий напис за реєстровим номером 4918 про стягнення з позивача на користь відповідача грошових коштів у розмірі 30908 грн. 92 коп. Проте, жодних виконавчих написів позивач не отримувала та не розуміє за що конкретно стягуються кошти. 13.07.2020 ОСОБА_1 було отримано постанову про відкриття виконавчого провадження № 62540019 від 13.07.2020, яка винесена приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Клітченко Оксаною Анатоліївною на підставі вчиненого виконавчого напису про стягнення з позивача вищезазначеної заборгованості на користь відповідача.З виконавчим написом від 03.07.2020 позивач не згодна, оскільки приватним нотаріусом Горай О.С. не було враховано та не перевірено факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості та сума заборгованості, яка визначена в виконавчому написі не відповідає дійсній сумі заборгованості, так як нарахування простроченої заборгованості за комісією у розмірі - 11780 грн. 04 коп. є незаконною та безпідставною. Позивач зазначила, що на виконання як Кредитного договору, так і Додаткової угоди нею фактично було сплачено суму у розмірі - 25808,60 грн., що фактично майже еквівалентно сумі основного боргу, яку необхідно було сплатити відповідно до Додатку № 1 до Кредитного договору та Додаткової угоди. Відтак, позивач просила визнати виконавчий напис № 4918, виданий 03.07.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК«АЛАНД» 30908,92 грн. таким, що не підлягає виконанню. З заробітної плати ОСОБА_1 утримано 15036,83 грн., за виконавчим провадженням № 62540019. Позивач вважає, що ТОВ «ФК«АЛАНД» було безпідставно отримано грошові кошти, оскільки, виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконання, тому просила стягнути з ТОВ «ФК«АЛАНД» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 15036,83 грн. Також, позивач вважає Кредитний договір в частині встановлення щомісячної комісії не законним, оскільки в Кредитному договорі та Додатковій угоді № 1 відсутнє обґрунтування щомісячної комісії, а саме, що входить в цю послугу і що фактично зроблено ПАТ «УКРСИББАНК», правонаступником якого є АТ «УКРСИББАНК» для можливості встановлення фактичної вартості послуги, яка надана, а фактично вона надана не була. За таких обставин, позивач просила визнати недійсними умови договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 92856581000 від 04 грудня 2014 року, укладеного між ПАТ «УКРСИББАНК», правонаступником якого є AT «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 , а саме: п. 3.11 в частинні встановлення Додатком № 1 до Кредитного договору щомісячної комісії, яка становить: комісія № 1 - 3,60% та комісія № 2 - 3,99% від суми кредиту на місяць та п. 3.6, який було викладено в новій редакції відповідно до Додаткової угоди № 1 від 24 лютого 2016 року в частинні встановлення починаючи з 04.03.2016 щомісячної комісії, яка становить 1030,47 грн. та щомісячної комісії, яка встановлена починаючи з 04.04.2016 у розмірі - 1030,57 грн. Також, позивач просила стягнути з ТОВ «ФК«АЛАНД» на свою користь понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1261,20 грн. (а.с. 1-39,51-57,108-111).

Від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АТ «УКРСИББАНК» надійшли письмові пояснення, згідно змісту яких вбачається, що 24.02.2016 між банком та позивачем було укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, якою за згодою сторін були змінені умови і терміни погашення кредиту. Уклавши Кредитний договір, позивач своїм підписом засвідчила факт та згоду з викладеним у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників AT «УКРСИББАНК» з можливістю відкриття і розрахунково-касового обслуговування карткових рахунків пропозицією відповідача надати позивачу споживчий кредит на умовах, встановлених Кредитним договором та Правилами. Додатком 1 до Договору встановлено щомісячну комісію за управління кредитом (комісія № 1 та комісія № 2). Комісія № 1 підлягає оплаті у випадку сплати позичальником щомісячного страхового платежу у порядку, передбаченому п. 3.5.1. кредитного договору, а комісія № 2 підлягає сплаті, якщо позичальником не буде укладений та/або продовжений договір страхування від нещасного випадку. Таким чином, встановлений у Додатку № 1 розмір щомісячної комісії за управління кредитом є грошовим виразом ризиковості активної операції банку пов`язаної з вірогідністю неповернення кредитних коштів позичальником. Також, в Додатку № 1 кредитного договору міститься Графік платежів та визначення сукупної вартості кредиту. Представник ПАТ «УКРСИББАНК» просив суд позовні вимоги щодо визнання виконавчого напису недійсним та стягнення грошових коштів вирішити на розсуд суду. У задоволені позовних вимог про визнання п.п. 3.6, 3.11 Договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 928565681000 від 04.12.2014 відмовити. Розгляд справи проводити за відсутності представника АТ «УКРСИББАНК» (а.с.76-87).

Представник відповідача ТОВ «ФК«АЛАНД», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. та приватний виконавець Виконавчого округу міста Києва Клітченко О.А. повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, у судові засідання не з`явились, правом на подання відзиву та письмових пояснень не скористались.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

26.10.2020 позивачем подано дану позовну заяву з додатками та клопотання про забезпечення позову (а.с. 1-38).

27.10.2020 суд постановив ухвалу про повернення клопотання про забезпечення позову (а.с. 43-44).

28.10.2020 позовну заяву було залишено без руху, як таку що не відповідала вимогам передбаченим ст.ст. 175, 177 ЦПК України (а.с. 46).

10.11.2020 представником позивача було подану заяву про усунення недоліків з додатками (а.с. 50-57).

12.11.2020 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 09.12.2020 (а.с. 58).

09.12.2020 відкладено підготовче судове засідання на 12.01.2021 у зв`язку з неявкою відповідача (а.с. 62).

12.01.2021 відкладено підготовче судове засідання на 27.01.2021 у зв`язку з неявкою відповідача та третіх осіб (а.с. 68).

20.01.2021 на адресу суду надійшли пояснення по суті позовних вимог з додатками від представника третьої особи АТ «УКРСИББАНК» з проханням розглядати справу за відсутності представника АТ «УКРСИББАНК» (а.с. 76-87).

27.01.2021 було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславовича, продовжено підготовче провадження та відкладено підготовче судове засідання на 25.02.2021 (а.с. 92-93, 95-97).

25.02.2021 від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи та повторного направлення ухвали суду про витребування документів на підставі яких видано виконавчий напис у приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. (а.с. 106).

25.02.2021 від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог з додатками (а.с. 106а-111).

25.02.2021 у зв`язку з неявкою сторін, підготовче судове засідання було відкладено на 22.03.2021 (а.с. 112).

22.03.2021 від представника позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи копії документів з додатками (а.с. 121-126).

У судові засідання призначені 09.12.2020, 12.01.2021, 27.01.2021, 25.02.2021 та 22.03.2021 відповідач, повідомлений про дату та час судового засідання, не з`явився, в зв`язку із чим, за наявності підстав, визначених у ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

22.03.2021 судом закінчено підготовчі дії, закрито підготовче провадження, розпочато розгляд справи по суті, заслухане вступне слово представника позивача та досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи. Оголошено перерву до 06.04.2021 (а.с. 127-128).

06.04.2021 заслухано виступ представника позивача в судових дебатах та оголошено вступну та резолютивну частини заочного рішення суду (а.с. 138).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

04.12.2014 між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «УКРСИББАНК» було укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 , згідно змісту якого сума кредиту за Договором становить 25824,97 грн., на умовах того, що кредит надається позичальнику для особистих потреб, а саме: 250000 грн. на споживчі цілі шляхом перерахування в безготівковій формі на картковий рахунок позичальника; 77,47 грн. - на оплату страхового платежу відповідно до умов Договору добровільного страхування від нещасного випадку; 747,50 грн. - на оплату разової комісії за надання послуг по управлінню кредитом при отриманні (встановленні) кредиту, шляхом зарахування на рахунок банку суми разової комісії за надання кредиту з позичкового рахунку позичальника.

Відповідно п. 3.5. договору, позичальник зобов`язується повертати кредит, плату за кредит, інші платежі шляхом внесення ануїтетиних платежів відповідно до графіка, що викладений у Додатку № 1 до Договору, але в будь-якому випадку кредит повинен бути повернений не пізніше 04.12.2017 року.

У п.п. 3.5.1. договору, сторони погодили, що позичальник щомісячно до 4 числа (включно) перераховує на рахунок Банку, зазначений у п. 3.4. цього Договору, суму, що дорівнює розміру страхового платежу, відповідно до умов Договору добровільного страхування від нещасного випадку, укладеного між позичальником та ПрAT «СК«КАРДІФ» та доручає Банку здійснювати щомісячне (4 числа кожного календарного місяця) перерахування сплаченої позичальником суми щомісячного страхового платежу на рахунок ПрAT «СК«КАРДІФ» № НОМЕР_2 .

Згідно п. 3.6. договору, розмір ануїтетного платежу становить 1725,00 грн. Розмір останнього ануїтетного платежу може відрізнятись від розміру попередніх платежів.

Відповідно п. 3.8. процентна ставка за Договором встановлюється в розмірі 0,01 % річних.

В п. 3.9. договору зазначено, що за користування кредитними коштами понад встановлений Договором термін встановлюється процентна ставка в розмірі 7,01% річних, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу Позичальника за Договором, та починає нараховуватись на прострочену суму основного боргу з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня після дня несплати або не повної сплати платежу встановленого у Договорі, і нараховуються до моменту погашення такої заборгованості.

Відповідно до п. 3.11. договору, позичальник сплачує банку комісії відповідно до умов цього Договору та Додатку № 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною.

В п. 4.9. договору, сторони домовилися вважати, що, уклавши Договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами Договору та умовами Правил, підтверджує свої права та обов`язки за Договором та Правилами і погоджується з ними, підтверджує, що він ознайомлений і погоджується з умовами усіх додатків до цього Договору, підтверджує свою здатність виконувати умови Договору та Правил, підтверджує, що на дату укладення Договору він ознайомлений з усіма Тарифами по розрахунково-касовому обслуговуванню та Тарифами Банку, надає Банку свою згоду та право збирати, зберігати, використовувати, поширювати і отримувати Інформацію, в тому числі банківську таємницю, в обсязі, встановленому Правилами, засвідчує свою згоду на отримання від Банку інформації по кредиту/додатковому кредиту (в тому числі інформації, що містить банківську таємницю) шляхом надсилання на адресу позичальника простих листів, та що всі умови Договору та Правил йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також, що перед укладанням Договору отримав від банку інформацію про умови кредитування згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови НБУ № 168 від 10.05.07 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (а.с. 16-17, 124).

Відповідно до копії Додатку № 1 до Договору про надання споживчого кредиту № 92856581000 від 04.12.2014, зазначені відомості суми платежу за розрахунковий період, погашення основної суми кредиту, проценти за користування кредитом, комісія за управління кредитом та платежі за надані супутні послуги на користь третіх осіб, пов`язані із страхуванням (а.с. 18, 125).

04.12.2014 між ПАТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 було підписано договір-анкету про відкриття та комплексне розрахунково-касове обслуговування банківських рахунків фізичної особи (з Правилами), що підтверджується копією договору-анкети № 11000343635500 від 04.12.2014 (а.с. 19).

24.02.2016 між ПАТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 92856581000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 04 грудня 2014 року відповідно до якої пункти 3.5 та 3.6 Договору № 92856581000 від 04.12.2014 були викладені в наступній редакції:

- п. 3.5. позичальник зобов`язується повертати кредит, плату за кредит, інші платежі шляхом внесення ануїтетних платежів відповідно до Графіка - Додаток № 1 до Договору, але в будь-якому випадку кредит повинен бути повернений не пізніше 04 грудня 2018 року;

- п. 3.6. з 04 березня 2016 року позичальник сплачує: проценти за користування кредитом та комісії у розмірі 1030 гривень 47 копійок; основний борг у розмірі 00 гривень 00 копійок. З 04 квітня 2016 року по 04 серпня 2016 року позичальник сплачує: проценти за користування кредитом та комісії у розмірі 1030 гривень 57 копійок щомісячно; основний борг у розмірі 00 гривень 00 копійок щомісячно. З 04 вересня 2016 року розмір ануїтетного платежу становить 1700 гривень 00 копійок. Розмір останнього ануїтетного платежу та платежу після періоду відстрочення може відрізнятись від розміру попередніх платежів.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди, для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладанні, а саме № 92856581000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме № 92856581001. При цьому при здійснені погашення заборгованості за кредитом сторонами використовується реєстраційним номер договору (а.с. 20).

Відповідно до копії Додаткової угоди № 1 від 24 лютого 2016 року до Договору № 92856581000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 04.12.2014, зазначені відомості про розмір, порядок та умови нарахування комісій, а також, графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту (а.с. 21).

Згідно копії письмової вимоги (повідомлення) вих. № 42928 від 25.05.2020 представник ТОВ «ФК«АЛАНД» доводить до відома ОСОБА_1 про наявність заборгованості станом на 25.05.2020 перед кредитором у розмірі 30408,92 грн. та про вимогу виконати зобов`язання по кредитному договору до 25.06.2020 (а.с. 22).

Згідно копії виконавчого напису від 03.07.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем звернено стягнення з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором 92856581001 від 24.02.2016, укладеним з ПАТ «УКРСИББАНК», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ТОВ «ФК КРЕДИТ-КАПІТАЛ», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ТОВ «ФК «АЛАНД» по заборгованості за кредитним договором. Сума заборгованості складає 30408,92 грн., а саме: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 18594,84 грн., прострочена заборгованість за комісією становить 11780,04, по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 34,04 грн. За вчинення виконавчого напису стягнуто плату зі стягувача в розмірі 500,00 грн., які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача (а.с. 126).

13.07.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Клітченко Оксаною Анатоліївною було розглянуто заяву стягувача про примусове виконання на підставі виконавчого напису № 4918, який вступив в законну силу (набрав чинності) 03.07.2020 та відкрито виконавче провадження, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 62540019 від 13.07.2020 (а.с. 31, 123).

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Клітченко Оксаною Анатоліївною було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП № 62540019 від 17.07.2020, відповідно до якої було звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 , за виконавчим провадженням № 62540019 в розмірі 34399,81 грн. на користь стягувача та основну винагороду приватного виконавця у розмірі 3090,89 грн., здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 20 відсотків, відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується копією постанови ВП № 62540019 від 17.07.2020 (а.с. 8, 32).

Відповідно копії довідки вих. № 6174/С/ВНЗП від 12.08.2020 з позивача утримано в липні 2020 року 2414,68 грн. за виконавчим провадженням № 62540019 (а.с. 9,33).

Відповідно копії довідки вих. № 7994/С/ВНЗП від 15.10.2020 з позивача за період серпень-вересень 2020 року утримано 4980,61 грн. за виконавчим провадженням № 62540019 (а.с. 57,110).

Відповідно копії довідки вих. № 1461/С/ВНЗП від 12.02.2021 з позивача за період жовтень-грудень 2020 року та січень 2021 року утримано 7641,54 грн. за виконавчим провадженням № 62540019 (а.с. 111).

24.09.2020 адвокатом Виприком С.О. було направлено адвокатський запит приватному нотаріусу Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегу Станіславовичу з проханням надати належним чином засвідчену копію виконавчого напису № 4918 від 03.07.2020 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , а також, надати належним чином засвідчені копії всіх документів на підставі яких було видано виконавчий напис № 4918 від 03.07.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , що підтверджується копією адвокатського запиту вих. № 10-09/20 від 24.09.2020 та копією квитанції про відправлення від 07.10.2020 (а.с. 12).

Згідно долучених позивачем ОСОБА_1 копій квитанцій, остання в період грудень 2014 року, лютий - квітень 2015 року, червень 2015 року, вересень - грудень 2015 року та березень 2016 року вносила платежі на виконання Договору № 92856581000 від 04.12.2014 (а.с. 23-30).

Відповідно до копії наказу Міністерства Юстиції України від 24.02.2021 у зв`язку з неодноразовими порушеннями нотаріусом законодавства, грубими порушеннями закону, які завдали шкоди інтересам держави, фізичним та юридичним особам при вчиненні нотаріальних дій, свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 26 грудня 2011 року за № 8679 на ім`я Горая Олега Станіславовича було анульоване (а.с. 136).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, представником позивача та представником третьої особи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Цими актами є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі в тексті - Порядок) та Постанова КМУ від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - Перелік).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку.

Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 405/1015/17.

Окрім цього, відповідно до позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 137/1666/16-ц від 27 березня 2019 року було зазначено, що для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №6-887цс17 та постанові Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 03.10.2019 по справі № 753/7572/18.

Водночас контекстний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі.

Так, ТОВ «ФК «АЛАНД» своїм правом на подання відзиву та доказів не скористалися, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславовична неодноразово направлену ухвалу суду про витребування доказів не надав засвідчену належним чином заяву про вчинення виконавчого напису нотаріуса, підписану представниками ТОВ «ФК «АЛАНД» та додатки до неї, на підставі якої 03.07.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем вчинено виконавчий напис нотаріуса № 4918 про звернення стягнення з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором 92856581001 від 24.02.2016, укладеним з ПАТ «УКРСИББАНК», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ТОВ «ФК КРЕДИТ-КАПІТАЛ», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ТОВ «ФК «АЛАНД», таким чином доводи позивача щодо відсутності безспірності розміру грошових вимог банку до позивача не спростовані, а тому слід вважати, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису існувала спірна заборгованість перед стягувачем.

Окрім цього, суд звертає увагу, що ТОВ «ФК «АЛАНД» не було надано обґрунтованого розрахунку заборгованості, який би містив обчислення, порядок нарахування сум (множення, додавання, нарахування процентів та інше) та підстави такого нарахування.

Крім того, законом передбачена процедура судового контролю за результатами вчинення нотаріусами виконавчих написів, тому при встановлені в судовому порядку, що сума заборгованості запропонована до стягнення не є безспірною, виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, а кредитор набуває права на стягнення заборгованості шляхом звернення до суду.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2019 по справі № 161/6092/18-ц.

Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Так, з огляду на долучені позивачем та представником позивача копії документів та його позиції стосовно безпідставності вчинення виконавчого напису, а також враховуючи, що відповідач не подав відзив, судом було встановлено наявність спору щодо заборгованості, відтак сума заборгованості запропонована до стягнення не є безспірною.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції на момент вчинення виконавчого напису) Ї «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Так, судом встановлено, що серед документів наданих відповідачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку був відсутній, оскільки такий взагалі не укладався між ОСОБА_1 та ПАТ «УКРСИББАНК».

Оскаржений виконавчий напис, вчинений нотаріусом 03 липня 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Укладений між банком та позивачем договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 92856581000 від 04.12.2014 не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Щодо вимоги про стягнення з ТОВ «ФК«АЛАНД» на користь позивача безпідставно стягнутих коштів у розмірі 15036,83 грн., слід зазначити наступне.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Втім з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини у зв`язку з укладенням договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 92856581000 від 04 грудня 2014 року, що виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням; 17) списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; 18) списання згідно з пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" сум недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа.

Згідно ч. 1 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Відповідно до копії постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП № 62540019 від 17.07.2020, відрахування із доходів боржника, ОСОБА_1 , здійснюється наступним чином: відрахування із доходів боржника у розмірі 20 відсотків із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, вираховуючи із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідності до ст. 68, 70 Закону України «Про виконавче провадження» (сума боргу 30908,92 грн.); основну винагороду приватного виконавця (3098,89 грн.) здійснюється пропорційно у розмірі 10 відсотків до стягнення за виконавчим документом; витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 400 грн.

Однією з вимог позивача було стягнення з відповідача коштів в сумі 15036,83 грн. на свою користь, зазначивши, що звернене стягнення є безпідставним та необґрунтованим.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до наступних висновків.

Звертаючись до суду з проханням стягнути на користь позивача з відповідача ТОВ «ФК«АЛАНД» кошти в розмірі 15036,83 грн. додаючи копії довідок про суми спалчених на користь відповідача за виконавчим провадженням ВП № 62540019 від 17.07.2020. Однак, як вбачається з довідок сума сплаченого боргу з урахуванням виконавчих дій та винагороди виконавця.

Таким чином, вимога позивача про стягнення коштів в розмірі 15036,83 грн. пред`явлено формально як до ТОВ «ФК«АЛАНД», так і до приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клітченко О.А., оскільки в суму 15036,83 грн. входять і спірні кошти на користь стягувача ТОВ «ФК«АЛАНД», і також стягнуті як авансовий внесок стягувача, витрати виконавчого провадження та основної винагороди приватного виконавця.

Оскільки позивачем не було надано детального розрахунку суми, яка підлягає стягненню з урахуванням виконавчих дій та винагороди виконавця та фактично з встановлених обставин наявна вимога до приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клітченко Оксана Анатолійвна, яку не було заявлено до неї та не залучено в якості відповідача, суд приходить до обґрунтованого висновку про відмову в задоволені вимог в частині стягнення на користь позивача ОСОБА_1 з відповідача ТОВ «ФК«АЛАНД» коштів в сумі 15036,83 грн.

Щодо вимоги про визнання недійсними п. 3.11. договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 від 04.12.2014 та п. 3.6. договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 92856581000 від 04.12.2014, який було викладено в новій редакції відповідно до Додаткової угоди № 1 від 24.02.2016, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язанні придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами Договору.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 598, 599 ЦК України, зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України умовами кредитного договору є обов`язок кредитодавця надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. ст. 610, 611, 612, 623, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно ч.ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626 - 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції що діяла на момент укладення договору), договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції що діяла на момент укладення договору), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачають зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторону в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції що діяла на момент укладення договору) нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

При укладенні 04.12.2014 спірного договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 , а також додаткової угоди № 1 до договору № 92856581000 від 24.02.2016, сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, комісію за обслуговування, строки повернення коштів, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Так, підписавши договір, позивач засвідчила, що вона погодилась з його умовами. Крім того, позичальник в подальшому виконував умови кредитного договору та сплачував кошти в рахунок погашення заборгованості.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України та згідно роз`яснень п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ та визнання правочинів недійсним» від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та

інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або

якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. З ст. 215 ЦК України).

Отже, правовою підставою визнання договору недійсним, є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Тобто порушення вимог закону, допущені стороною (сторонами) після укладення правочину, не можуть спричиняти його недійсність, а призводять до інших правових наслідків, передбачених законом.

Таким чином, підставою для визнання правочину (угоди) недійсним слугує невідповідність вимогам закону, а підставою розірвання правочину - договору - неналежне виконання або невиконання його умов чи умов, встановлених для такого договору законом.

Підписуючи договір, позивач чітко засвідчила факт ознайомлення з його умовами та дала свою згоду на отримання кредиту на цих умовах (а.с. 16-21), при цьому позивач не вбачала в діях ПАТ «УКРСИББАНК» порушень принципу рівності сторін та наявність несправедливих умов, по відношенню до неї як споживача.

Більше того, підписуючи договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку позивач ОСОБА_1 засвідчила факт ознайомлення її з умовами та надала свою згоду на отримання послуги на цих умовах.

Відповідне повідомлення здійснене саме у письмовій формі, і такий письмовий доказ зазначеного факту є достатнім. Адже закон містить вимогу повідомити споживача про певні умови, але не містить вимоги підписання споживачем саме такого документа, у якому такі умови були би повністю викладені. У цьому контексті, крім іншого, відрізняються між собою поняття «умови, про які кредитодавець зобов`язаний повідомити

споживача перед укладенням кредитного договору» (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»), з однієї сторони, та поняття «істотні умови договору» (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»), з іншої сторони.

Таким чином, свобода договору визначає право громадян вступати чи утримуватись від вступу в будь-які договірні відносини. Суд констатує той факт, що укладення кредитного договору було волевиявленням позивача. Тому, суд не може прийняти до уваги доводи позивача, в тій частині, що даний кредитний договір був укладений з порушенням вимог ст. 203 ЦК України, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами справи, та не знайшли свого підтвердження в судових засіданнях.

Також, відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції що діяла на момент укладення договору) споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Проте, позивач ОСОБА_1 не відмовлялася від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликала, і навіть не зверталася до кредитора за додатковими роз`ясненням положень договору ні до, ні під час, ні після, його укладення, тобто не скористалася цим своїм правом.

Згідно п. З ч. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції що діяла на момент укладення договору) несправедливими є умови договору про встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Як встановлено судом, ПАТ «УКРСИББАНК» надано позивачу кредит (послугу) в повному обсязі в розмірі та на умовах, встановлених укладеним обома сторонами договором про надання споживчого кредиту.

Відтак, оскільки позивач добровільно погодилася з відповідними умовами кредитного договору, виконувала його з моменту укладення, сплачуючи кредит, про що свідчать квитанції та виписки, вказаний кредитний договір визнаний недійсним бути не може.

Доводи ОСОБА_1 в частині несправедливості та суперечливості певних положень оспорюваного кредитного договору суд оцінює критично, оскільки вони випливають лише з її особистих суб`єктивних оцінок як боржника, зацікавленого у мінімізації своїх грошових зобов`язань. При цьому на час укладання договору ОСОБА_1 була згодна з його умовами та взяла на себе відповідні зобов`язання добровільно.

Згідно ч. 14 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Наведене свідчить про те, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно із п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 (далі - Правила), банки зобов`язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Згідно із п. 2.4 Правил Банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів (п. 2.5 Правил).

Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша -ні), - Закон України «Про захист прав споживачів» мав на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами укладуваного ним договору на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об`ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника - споживача. Дані вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Закон України «Про захист прав споживачів» ніяким чином не звільняв споживача (позичальника) від його обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.

До матеріалів справи позивачем долучено копію договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 92856581000 від 04.12.2014 та додаток № 1 до договору про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку № 92856581000 від 04.12.2014 в якому під п. 3.11 зазначено, що позичальник сплачує банку комісії відповідно до умов цього Договору та Додатку № 1 до Договору, який є його невід`ємною частиною.

Відповідно додатку № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 928565881000 від 04.12.2014, окрім іншого, встановлено графік дат платежів та нарахування розміру комісії. Даний документ підписаний позичальником в графі «позичальник» в кінці документу.

Також, 24.02.2016 позивач підписала додаткову угоду № 1 до договору № 92856581000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 04.12.2014, чим дала згоду на зазначені в додатковій угоді умови, а саме: п. 3.6. було зазначено, що позичальник з 04.03.2016 сплачує суму процентів за користування кредитом та комісію у розмірі 1030,57 грн., з 04.04.2016 по 04.08.2016 позичальник сплачує 1030,57 грн. щомісячно, а з 04.09.2016 розмір ануїтетного платежу становить 1700

грн.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, позивач, погодившись з умовами

договору та додатку до нього, сплачувала платежі згідно визначених умов, що

підтверджується доданими до позовної заяви копіями квитанцій.

З аналізу даних документів, можна дійти висновку, що вони не є занадто громіздкими чи об`ємними, що могло б розглядатись як суттєва і об`єктивна перешкода у їх вивченні споживачем; вони не є незрозумілими чи заплутаними, чи викладеними складними сентенціями, чи викладеними у такий спосіб, що їх не може зрозуміти звичайний споживач (особа без відповідного фаху і знань), розуміння даних документів потребує звичайного рівня інтелектуальних здібностей і не потребує фахових знань. Зокрема, в них наглядно, прозоро і зрозуміло прописано необхідні суттєві умови договору, який укладається, про суму кредиту, строки і порядок повернення, про процентну ставку і її розрахунки, визначені всі інші умови і наслідки невиконання умов договору, в ньому наведені розрахунки платежів.

Суд не вбачає підстав для визнання умов договору такими, що вносять суттєвий дисбаланс у розподіл, прав та обов`язків між сторонами, або як такий, що містить приховані і суттєві обтяження чи обмеження для споживача, що давало б підстави для визнання його несправедливим. Всі негативні для споживача-позичальника наслідки, передбачені умовами договору є адекватними і відповідними змісту договору кредиту. Тому відсутні підстави для визнання недійсними пунктів договору як таких, що є наслідком нечесної практики кредитора, або як таких, що укладені на вкрай несправедливих для споживача умовах.

Суд, розглядаючи справу в межах заявлених вимог і підстав та обґрунтувань, викладених у позовній заяві, не встановив таких умов, які б могли бути визнані несправедливими у розумінні норми закону. У даному випадку суд рахує, що всі умови договору були для споживача прозорими, зрозумілими, і підписання договору було дійсним волевиявленням позичальника, спрямованим на реалізацію бажання отримати кредитні кошти на умовах обов`язковості їх повернення зі сплатою відсотків і певними негативними наслідками у разі порушення умов, що стосуються повернення кредитних коштів та сплати відсотків. Суд не вбачає підстав для висновку, що позивач не розуміла дійсної природи договору і вказаних наслідків, зокрема виникнення у неї вказаних обов`язків. Суд виходить з того, що позивач усвідомлювала характер і природу укладеного договору (кредиту), передбачала і не могла не передбачити та не могла не усвідомлювати необхідність виконання вказаних зобов`язань після отримання кредитних коштів, і був згоден на такі дійсно дещо обтяжуючі для нього умови (необхідність повернення в цілому більшої кількості грошових коштів, ніж буде отримано за договором), але вже після їх отримання позичальник змінив свою думку з приводу тих наслідків отримання кредитних коштів, на які був згоден до та під час підписання договору.

Враховуючи, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірного договору надання споживчого кредиту, такий правочин, згідно з вимогами статті

204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові по справі № 467/555/19 від 26.12.2019.

Таким чином, судом встановлено, що оспорюванні позивачем умови (пункти) договору про надання споживчого кредиту підписані сторонами, які досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ПАТ «УКРСИББАНК» надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі щодо сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору, більш того, позивач сплачувала щомісячні платежі за цим договором, що свідчить про визнання його умов не тільки на момент підписання договору, а і в подальшому при його виконанні, а тому позовні вимоги щодо визнання недійсними п. 3.11 договору про надання споживчого кредиту № 92856581000 від 04.12.2014 в частинні встановлення Додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 92856581000 від 04.12.2014 щомісячної комісії, яка становить: комісія № 1 - 3,60% та комісія № 2 - 3,99% від суми кредиту на місяць та п. 3.6, який було викладено в новій редакції відповідно до Додаткової угоди № 1 від 24 лютого 2016 року в частинні встановлення починаючи 04.03.2016 щомісячної комісії, яка становить 1030,47 грн. та щомісячної комісії, яка встановлена починаючи з 04.04.2016 у розмірі - 1030,57 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних правв, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлений нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат між сторонам суд вирішує згідно ст. 141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. З ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Згідно ч. 1, 2 статті ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача: 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення судових витрат: судового збору в сумі 1261,20 грн., сплаченого нею при подачі позову, оскільки позов підлягає задоволенню частково, суд з врахуванням положень статті 141 ЦПК України вважає можливим стягнути з відповідача 840,80 грн. за вимогу про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, щодо витрат зі сплати судового збору за вимогу про визнання пунктів договору недійсними, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в цій частині - віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 18, 83, 203, 215, 526, 530, 598, 599, 610-612, 623, 625-629, 638, 1054-1055, 1212 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 13, 76, 77, 80, 89, 141 ЦПК України, ст.ст. 1, 14, 39, 50, 87-88 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 39,45 Закону України «Про виконавче провадження», Глава 16, розділ 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЛАНД» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 14, оф. 301, ЄДРПОУ 42642578), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович (місцезнаходження: м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, буд. 35), Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Андріївська, 2/12, ЄДРПОУ 09807750), Приватний виконавець Виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксана Анатоліївна (місцезнаходження: м. Київ, вул. Окіпної Раїси, буд. 4, корп. А, оф. 35А) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, повернення стягненого за виконавчим написом та визнання недійсним умов кредитного договору - задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 4918 від 03.07.2020, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АЛАНД» заборгованості в розмірі 30908,92 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЛАНД» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення буде складено 16.04.2021.

Головуючий суддя: К.С. Маштак