Рішення № 96303100, 26.01.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/2173/21

Справа №760/10644/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Усатової І.А.

при секретарях - Омелько Г.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Лізингова компанія "АВТО ЛАЙФ" про захист прав споживача, визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності договору -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним договір фінансового лізингу №2172 від 14.01.2017, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія» із застосуванням наслідків недійсного (нікчемного) договору, та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія» на користь позивача 33 900,00 грн., а також судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 січня 2017 між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» було укладено договір фінансового лізингу № 2172. Предметом даного договору є транспортний засіб RENAULT LOGAN, ціна товару 11791,30 дол. США з урахуванням ПДВ, згідно з обмінним курсом долара США до української гривні, на фактичну дату укладення даного договору. На дату укладення цього договору, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 339 000,00 тис грн. з ПДВ. Відповідно до додатку 1 до вищезазначеного договору вартість предмета лізингу на момент підписання договору становить 339000,00 грн., авансовий платіж 50% вартості предмета лізингу, щомісячний авансовий платіж 491,30 доларів США; комісія за організацію угоди 1 179,13 доларів США (10% вартості предмета лізингу); комісія за передачу предмета лізингу 353,74 доларів США (3% вартості предмета лізингу); термін поставки предмета лізингу 30 днів; курс долара на дату підписання договору 28,75 грн./дол. США.

Згідно з вимогами п.10.3 договору, на момент його укладення попередній розмір щомісячного періодичного платежу, у разі залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору, становить 183,57 доларів США, що еквівалентно 5277,64 грн. На виконання умов даного договору позивач згідно з квитанцією №0.0.685740383.2 від 14.01.2017 на користь відповідача було в сумі 33900 грн., як авансовий платіж згідно оспорюваного договору, а також сплатив комісію за послуги банку в сумі 339 грн.

У договорі фінансового лізингу №2172, укладеному 14.01.2017 між сторонами, відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Позивач зазначає, що у вищезазначеному договорі фінансового лізингу (п.12.3) зазначено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання - 20% від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізенгоодержувачу не повертається. позивач вважає, що цей пункт є несправедливим в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно із Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 26.07.2016 №1772 ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» внесено до реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та видано довідку про взяття на облік юридичної особи від 21.04.2016 серії ФЛ №564 з правом надання послуги з фінансового лізингу. Ліцензії Нацкомфінпослуг з надання фінансових послуг ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» не отримувало.

Отже, враховуючи, що договір фінансового лізингу між позивачем та відповідачем було укладено з порушенням норм чинного законодавства України, не було посвідчено нотаріально, що узгоджується з висновками Верхового Суду України, викладеними в постанові від 16.12.2015 року по справі №6-2766цс15, договір містить несправедливі умови, а тому позивач вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, та повернуто позивачеві отримані за договором лізингу від 14.01.2017 №2172 кошти в розмірі 33900 грн.

20.06.2017 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Усатовій І.А.

Ухвалою судді від 23.06.2017 в справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

Відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином. 26.01.2021 подав заяву до суду, в якому просить справу слухати у його відсутність та в разі неявки відповідача в судове засідання не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання неодноразово не з`являвся, при цьому викликався до суду належним чином, визначеним ч. 1 ст. 130 ЦПК України.

Про причину неявки суд до відома не поставив.

Так, рекомендовані листи з повісткою про дату та час розгляду справи, які направляли відповідачу неодноразово поверталися до суду з відміткою «Інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення», оскільки адресат не розшуканий.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, враховуючи думку представника позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 14.01.2017 між ОСОБА_1 лізингоотримувач) та ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» (лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу № 2172, за умовами якого лізингодавець зобов`язується придбати та передати на умовах предмет лізингу, у користування лізингоодержувачу, а останній зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору, предметом лізингу визначено транспортний засіб RENAULT LOGAN, Expression, 1,5/дизель, механіка, привіт 4х2. Відповідно до п.8.2. укладеного договору, вартість предмета лізингу становить 11791,30 дол. США з урахуванням ПДВ, в гривневому еквіваленті - 339000,00 тис грн. з ПДВ.

Убачається, що позивач сплатив передбачений договором платіж у розмірі 33900 грн. на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф», що підтверджується копією квитанції №0.0.685740383.2 від 14.01.2017.

Так, позивач звертаючись з даним позовом до суду, посилався на те, що договір складений усупереч вимог чинного законодавства, умови договору є несправедливими та суперечать принципу добросовісності, окрім того, договір не був нотаріально посвідчений у відповідності до ст.799 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Наведене тлумачення норм законодавства відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16.

Як зазначено вище, у цій справі суд встановив, що згідно з пунктом 12.3 оспорюваного договору фінансового лізингу у випадку розірвання договору за бажанням лізингоодержувача, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору у розмірі 20% від сплаченої суми авансових платежів, а комісія за організацію договору у такому випадку не повертається.

Умовами оспорюваного договору не передбачено будь-якою компенсації лізингоодержувачу у випадку розірвання договору лізингодавцем.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що зазначені вище умови оспорюваного договору фінансового лізингу слід визнати несправедливими відповідно до пункту 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вони передбачають повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірними пунктами договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена, зокрема у пункті 12.3 умова договору є несправедливою у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно правових позицій Верховного Суду України, викладених у справі № 6-330цс16 від 08.06.2016 та у справі № 6-3020цс15 від 11.05.2016, аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Крім того, суд встановив, що укладений сторонами оспорюваний договір не був нотаріально посвідчений. Це підтверджується наданою позивачем копією примірника договору №2172 від 14.01.2017, тому в силу закону його можна вважати недійсним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання недійсним договору фінансового лізингу №2172 від 14.01.2017, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія», ґрунтуються на законі, та є обґрунтованими. Оскільки, спірний договір фінансового лізингу визнаний судом недійним, підлягає задоволенню також вимога позивача про застосування наслідків про визнання договору недійсними та стягнути з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 33900 грн.

Ст. 16 ЦК України закріплює право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, з`ясувавши дійсні обставини справи, давши оцінку зібраним доказам в їх сукупності, дійшов висновку про задоволення вимог позивача про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з урахуванням вимог, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок повернення судових витрат по сплаті судового збору 640 грн.

Керуючись статтями 184, ст. 215, 216, 227, 760, 799, 806, 807, 808 ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №2172 від 14.01.2017, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 33900 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 640 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: І. А. Усатова