Ухвала суду № 96299001, 03.03.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/6215/21

Справа № 760/4454/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 березня 2021 року м. Київ

Суддя Солом`янського районного суду м. Києва Козленко Г.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Онікс Білд» про поділ спільного майна подружжя,-

встановив:

Позивач звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом та просив суд: визнати за позивачем в порядку поділу спільного майна подружжя, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, право на передання майнового права на 16,87 м2 об`єкту нерухомості - квартири з будівельним номером АДРЕСА_1 на підставі договору №432/1-КД купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 14.05.2019, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Онікс Білд».

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд приходить до висновку про направлення справи за підсудністю, виходячи з наступного.

Виходячи з формулювання позовних вимог, предметом позову є - «визнання за позивачем, в порядку поділу спільного майна подружжя, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, права на передання майнового правана 16,87 м2 об`єкту нерухомості».

По-перше, слід зазначити, що складовими частинами права власності є право володіння, розпорядження, користування, що не відносить до майнових прав, які є відмінними від поняття права власності.

По-друге, на даний час не існує «об`єкту нерухомості», як визначає його відповідач, за договором купівлі-продажу майнових прав, не існує будь-якого створеного об`єкта нерухомості, оскільки на даний час це майнові права - як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

За правилами загальної підсудності у відповідності до ч.1 ст.27 ЦПК України, відповідно до якої позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування.

Однак, за правилами ст.30 ЦПК України, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

З сукупного аналізу вищенаведених положень законодавства варто зробити висновок, що під порушенням правил підсудності розуміється відкриття провадження і розгляд цивільної справи тим судом першої інстанції, до повноважень якого не відноситься вирішення даного спору.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пунктах 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (ч.1 ст. 30 ЦПК України). Згідно з положеннями ст.181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Відповідно до ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно.

Згідно ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частини співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до п.п.23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст. 368 ЦК, відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути, квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово- будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч.4 ст.65 СК).

Також, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 24.01.2020 року в справі № 910/10987/18 звернув увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому, п.1 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката. Згідно зі ст.23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.

Щодо майнових прав слід зазначити наступне.

Законодавство визначає майновими правами будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власниками та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Такі висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.

Таким чином, можна дійти висновку, що майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва, не є речовими правами на чуже майно (спільне майно подружжя), оскільки об`єктом цих прав не є «чуже майно (спільне майно подружжя)», а також не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва не існує на момент спору, а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», в даному випадку не існуючий об`єкт ймовірної, майбутньої нерухомості, не є складовою частиною майна подружжя як об`єкта речового права, але безумовно входить до його обсягу та підлягає поділу.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року № 6?318цс15 та від 18 листопада 2015 року № 6-1858цс15.

Не стосуючись матеріального права поділу майна подружжя, а виходячи тільки з об`єкту поділу, а саме «майнових прав» подружжя, які не являють собою «право власності на нерухоме майно», слід прийти до висновку, що позивачем помилково визначена підсудність даної справи за Солом`янським районним судом м. Києва виходячи з правил виключної підсудності, оскільки в даному випадку підлягає застосування правила загальної підсудності, тобто за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування відповідача.

Крім того, недотримання правил юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.

З відповіді відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА вбачається, що відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, вищевказана справа не підсудна Солом`янському районному суду м. Києва.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

У відповідності до положень ч.ч.1, 2 ст.32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

З огляду на викладене вище, справа не підсудна Солом`янському районному суду м. Києва, тому позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Онікс Білд» про поділ спільного майна подружжя необхідно передати за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва.

Керуючись ст.ст.27, 31, 32 ЦПК України, суддя, -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: товариство з обмеженною відповідальністю «Онікс Білд» про поділ спільного майна подружжя передати на розгляд за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва (03148, м. Київ, вул. Якуба Коласа, 27-А).

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя - Г.О. Козленко