Рішення № 96286285, 06.04.2021, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/1715/20

Провадження № 2/192/140/21

РІШЕННЯ

Іменем України

06 квітня 2021 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кітова О.В.

з участю секретаря Біжко Ю.М..

за участі учасників цивільного процесу:

представника відповідача - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - І.А. Графченко в режимі відео конференції з приміщення Бабушкінського районного суду Дніпропетровської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Солоне за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія», Публічного акціонерного товариства «ВЕКТОР БАНК», Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович про визнання недійсними правочинів,

В С Т А Н О В И В:

22.10.2020 до Солонянського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява, ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія», Публічного акціонерного товариства «Вектор-Банк», Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович, про визнання недійсними правочинів.

Ухвалою судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 29.10.2020 року справу прийнято до провадження, призначено до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог у позовній заяві, із врахуванням поданих позивачем уточнень, зазначено, що 01.02.2008 між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір № 014/3178/85/143460, згідно з яким банк надав кредит в розмірі 16000 доларів із строком погашення до 01.02.2018 року. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 01.02.2008 року укладений іпотечний договір №014/3178/85/143460/11, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 1225 081 0000300103 61, площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 30.09.2016 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ "ВЕКТОР БАНК" укладено договір №114/26 про відступлення права вимоги за яким були відступлені вимоги за Портфелем заборгованості (п.2.1. цього Договору). За визначенням термінів, зазначених у п. 1 цього Договору «Портфель Заборгованості» - сукупність усіх належних Первісному кредитору Прав вимоги до Боржників за кредитними договорами, що відступаються Новому кредитору і будуть зазначені у реєстрі боржників. Реєстром Боржників є письмовий перелік по формі Додатку 2 до Договору із зазначенням прізвища, ім`я, по-батькові боржників, реквізитів кредитних договорів та розрахунку суми боргу. Реєстр Боржників укладається за результатами перевірки Попереднього реєстру боржників по формі за додатком №1 до цього Договору. Цього ж дня 30.09.2016 року між ПАТ "ВЕКТОР БАНК" та ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКА ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ" ( ТОВ "УФК") укладено договір №114/26-2 про відступлення права вимоги за Портфелем заборгованності, що є предметом договору №114/26 між АТ «Райффайзен Банк Аваль» з ПАТ "ВЕКТОР БАНК". За вимогами ТОВ «УКРАЇНСЬКА ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ» у іншій справі за № 192/1400/17 про звернення стягнення на предмет іпотеки, вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №014/3178/85/143460 від 01.02.2008 року, укладеним з АТ «Райффайзен Банк Аваль» увійшли до Портфелю заборгованності - предмету оскаржуваних договорів.

Влітку 2020 року в рамках розгляду судової справи № 192/1400/17 ОСОБА_1 було надіслано скан-копії матеріалів справи, з яких стало відомо про укладені договори та їх зміст. Так як банками та фінансовою установою встановлений договорами обов`язок з повідомлення про зміну сторони кредитного договору не виконувався, то раніше зміст правочинів не був відомий ОСОБА_1 .

Ознайомившись з текстом правочинів, укладених 30.09.2016 року між Відповідачами про заміну сторони за кредитним портфелем з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на ПАТ "ВЕКТОР БАНК" та від останнього до ТОВ «УКРАЇНСЬКА ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ», Позивач як сторона кредитного договору 014/3178/85/143460 від 01.02.2008 року, що, за твердженням ТОВ «УФК», увійшов до кредитного портфелю, та споживач кредитних послуг вважає спірні договори такими, що суперечать діючому законодавству та укладеними без мети реального настання правових наслідків, тобто недійними.

Позивач вказує, що фактичним наслідком укладення договору про відступлення прав вимоги №114/26 від 30.09.2016 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» мала бути зміна складу активів обох сторін з відповідним відображенням у бухгалтерському обліку, що підтверджений первинними документами стосовно взаємовідносин між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» за договором відступлення права вимоги № 114/26 від 30.09.2016 року. В порушення умов договору, договір відступлення прав за іпотечними договорами було укладено лише 10.10.2016 року.

Більш того, день в день 30.09.2016 року ПАТ «Вектор Банк» - до отримання прав на іпотечні договори, якими забезпечувався кредитний портфель, уклав договір № 114/26-2 з ТОВ «УФК» про відступлення прав вимоги на той же кредитний портфель. При цьому тексти обох договорів є ідентичними, за винятком реквізитів сторін чи посилань щодо їх статусу (в першому випадку сторонами є банківські установи, у другому - фінансова установа).

Таким чином, 30.09.2016 року без дотримання умов договору, без наміру настання реальних правових наслідків та без наміру досягнення ділової мети було укладено два ідентичних договори про передачу прав на кредитний портфель кінцевому набувачеві ТОВ «УФК» через угоду з ПАТ «Вектор Банком».

30.06.2016 року у момент укладення договорів, сторони підписали лише форму Попереднього реєстру боржників (додаток 1 до договору) та форму Реєстру боржників (додаток 2 до Договору). Фактичні дані на боржників - сторін договору, не перевірялись в обох випадках. Суми боргу не уточнювались. Так, за первісним кредитним договором у ОСОБА_1 виникли зобов`язання щодо повернення АТ «Райффайзен Банк Аваль» до 30.01.2028 року 16 000 доларів США (еквівалент 80 800 грн) та процент за користування. Проте за укладеними спірними договорами Позивач винен сплатити ТОВ «УФК» 4 348 457,10 грн.

Вартість кредитного портфелю у кожному договорі становить 45 348 079 грн. 83 коп. (з урахуванням пені) 5 186 998 доларів США 27 центів (з урахуванням пені). Остаточна вартість підлягає уточненню ( пункти 2.3. в обох договорах).

Протягом 10 календарних днів з дня переходу прав вимоги Новий кредитор здійснює розсилку повідомлень Боржника, заставодержателів про відступлення прав вимог – пункти 2.7. в обох Договорах.

Таким чином, метою обох договорів за їх текстом була заміна Первісного кредитора у кредитних договорах, що входять до кредитного портфелю. Заміна Первісного кредитора та відповідне набуття ним прав за Договором про відступлення вимог відбувається з дати підписання Реєстру боржників, якому в обов`язковому порядку передує Попередній реєстр боржників. При цьому Реєстр боржників може бути підписано лише після отримання Первісним кредитором сплати за п3.2. Договору.

Позивач вважає, що тільки повне та належне дотримання зазначених умов з одночасним відображенням у первісних документах бухгалтерського обліку може свідчити про набуття Новим кредитором прав за Договором про відступлення та прав за кредитними договорами, що входять до кредитного портфелю, створеного АТ «Райффайзен Банк Аваль».

З огляду на фактичні обставини, а саме: - одночасне підписання договорів на відступлення прав на кредитний портфель; - від AT «Райффайзен Банк Аваль» до ПАТ "ВЕКТОР БАНК» і від ПАТ "ВЕКТОР БАНК» до ТОВ «УФК»; -відсутність перевірки попередньього реєстру боржників, -відсутність підстав для підписання Реєстру боржників; -Підписання сторонами Реєстру боржників до отримання плати за договором; -Відсутність повідомлення боржників про зміну первісного кредитора протягом 10 днів з дня укладення договору; -укладення 30.09.2016 року договору про передачу іпоточеного портфелю за відсутністю оформленого права; - відсутність факту господарської операції, укладені правочини не були спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Додатково звертає увагу суду, що вартість відступлення прав за першим договором становить 593126,85 гри, а за другим 594126,85 грн . Наявна різниця у ціні складає 1000 грн. Вказана різниця вартості відступлення прав є об`єктивно формальною, так як на Нового кредитора, тобто, на ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «УФК» відповідно п.2.9.2 обох Договорів покладаються витрати за посвідчення іпотечних договорів, яких за реєстром 18, та інші витрати. Тобто, розумна економічна причина в розумінні діючого ПКУ та висновків ВСУ для укладення оскаржуваних договорів відсутня.

Зазначені фактичні обставини свідчать про відсутність спрямованості правочинів на реальність настання правових наслідків.

Також зазначає, що метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж : урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Позивач вважає, що договори про відступлення прав вимоги є удаваними правочинами, оскільки за своєю суттю є договорами не уступки права вимоги, а договорами факторингу та містять ознаки такого договору, а сторони договорів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Вектор Банк», ТОВ «Українська факторингова компанія» не є відповідною установою та не мають ліцензії на здійснення зазначеної послуги факторингу. Вважає, що є підстави для визнання договорів недійсними, що і стало підставою для звернення до суду із позовною заявою.

В судове засідання позивач не з`явився, подав заяву в якій просив відкласти судовий розгляд справи, оскільки у нього передбачена робочу поїздку за кордон і він не може з`явитись в судове засідання призначене на 06.04.2021 року.

Оскільки позивач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, жодного разу не з`явився у підготовчі судові засідання 30.11.2020, 14.12.2020, 21.01.2021, 11.02.2021 та судові засідання 04.03.2021, 15.03.2021 суд із врахуванням норм п.2 ч.3 ст. 223 ЦПК України, вважає за можливе провести судовий розгляд справи по наявним в справі матеріалам.

Директор відповідача-1 – Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова група» І.В. Мала в судове засідання не з`явилась, подала до суду відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позову, також подала до суду клопотання в якому просила розгляд справи проводити без її участі.

Відповідач 2 – ПАТ «ВЕКТОР БАНК» будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки не повідомив.

Представник відповідача-3 Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» - Графченко І.А. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позову.

Третя особа – приватний нотаріус Юдін М.А., будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив.

19.11.2020 року до суду надійшов відзив відповідача-1 ТОВ «Українська факторингова компанія», у якому останній просив відмовити позивачу у задоволенні позову посилаючись на наступне. У своєму відзиві зазначає, що договори відступлення права вимоги укладені Товариством з ПАТ «ВЕКТОР БАНК» укладені з дотриманням вимог чинного законодавства та відсутні жодні заборони вчинення такого правочину. Вважає, що за оскаржуваними договорами фактично відбулась виключно заміна кредитора у зобов`язаннях без ознак факторингу.

11.03.2019 року до суду надійшов відзив представника відповідача Акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль», у якому останній зазначив. що вважає доводи позивача необґрунтованими з огляду на те, що в даному випадку укладені саме договори відступлення права вимоги, а не факторингу, а доводи викладені і позивачем у позовній заяві, не підтверджують протилежного. Зазначає, що відповідно до п.12.1 кредитного договору «кредитор у встановленому законодавством України порядку має право без згоди позичальника відступити своє право вимоги за цим договором будь-якій особі за умови, що одночасно він здійснює відступлення тій же особі своїх прав за Іпотечним договором». ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не погоджується з твердженням Позивача, що до нового кредитора не перейшло право вимоги, оскільки відповідно до п. 2.2. договору «відступлення Новому кредитору зазначених в Попередньому реєстрі боржників (Додаток № 1 до Договору) Прав вимоги відбувається за умови виконання Новим кредитором п. 3.2. Договору, та з моменту підписання Сторонами Реєстру(ів) Боржників, складених за формою, наведеною в Додатку №2 до Договору. Сторони погодили, що Реєстр(и) Боржників підписується(ються) Сторонами не пізніше 10 робочих днів з дати підписання Договору та Попереднього реєстру боржників. Зазначає, що позивача було повідомлено про зміну первісного кредитора належним чином. Не погоджується з твердженням Позивача, що укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» оспорюваний договір за своєю природою є договором факторингу, оскільки договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору його іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. Отже, обов`язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги. При цьому, таку плату здійснює саме клієнт (первісний кредитор), а не навпаки; право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Зазначає, що Оспорюваний договір відступлення права вимоги за кредитним договором не передбачає надання фінансових послуг під відступлення права грошової вимоги. Наведе, доводить відсутність у оспорюваному договорі відступлення права вимоги за кредитним договором ознак умов договору факторингу. Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року по цивільній справі № 191/748/15-ц.

Заперечує твердження Позивача, що оспорюваний договір відступлення права суперечить вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як встановлено судом, 01.02.2008 між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір № 014/3178/85/143460, згідно з яким банк надав кредит в розмірі 16000 доларів із строком погашення до 01.02.2018 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 01.02.2008 року був укладений іпотечний договір №014/3178/85/143460/11, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 1225 081 0000300103 61, площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 5.1 зазначеного договору іпотеки передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання або умов цього договору іпотекодержатель надсилає позичальнику або іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

У пункті 5.5.1 іпотечного договору зазначено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим договором або іпотекодавцем за кредитною угодою у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекоддержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. В такому випадку цей договір згідно ст.ст.36, 37 Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.

Відповідно до положень п.12.1 кредитного договору №014/3178/85/143460 від 01 лютого 2008 року позичальник надає згоду на те, що кредитор має право без згоди Позичальника відступити своє право вимоги за цим договором будь-якій особі за умови, що одночасно він здійснює відступлення тій же особі своїх прав за Іпотечним договором.

30 вересня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Вектор Банк» (далі - ПАТ «Вектор Банк») укладено договір про відступлення права вимоги за кредитними договорами, у тому числі і за кредитним договором №014/3178/85/143460 від 01 лютого 2008 року.

10 жовтня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, відповідно до умов якого, до останнього перейшло право вимоги за іпотечними договорами в тому числі за Договором іпотеки №014/3178/85/143460/11 від 01 лютого 2008 року, укладеного між первісним кредитором ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1

30 вересня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» (далі - ТОВ «УФК»), було укладено договір відступлення права вимоги №114/26-2 у тому числі і за кредитним договором №014/3178/85/143460 від 01 лютого 2008 року.

10 жовтня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «УФК» було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, за умовами якого до останнього перейшло право вимоги за іпотечними договорами, в тому числі за Договором іпотеки №014/3178/85/143460/11 від 01 лютого 2008 року, укладеного між первісним кредитором ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 .

Згідно платіжного доручення №219 від 30.09.2016 року ТОВ «УФК» сплатило ПАТ «ВЕКТОР БАНК» грошові кошти в сумі 594126,85 грн. за відступлення права вимоги, згідно Договору відступлення №114/26-2.

Згідно списку рекомендованих відправлень від 20.10.2016 року №053011031943 (а.с. 167) позивача було повідомлено про укладення Договору про відступлення права вимоги – повідомлення (а.с. 168).

Звертаючись до суду, підставою позову позивач зазначає, що договори про відступлення прав вимоги є удаваними правочинами, оскільки за своєю суттю є договорами не уступки права вимоги, а договорами факторингу та містять ознаки такого договору, а сторони договорів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «УФК» при укладенні оскаржуваних договорів не мали наміру досягнути реального настання правових наслідків, що обумовлені договорами.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Звертаючись до суду, підставою позову позивач зазначає, що договори про відступлення прав вимоги є удаваними правочинами, оскільки за своєю суттю є договорами не уступки права вимоги, а договорами факторингу.

Глава 47 ЦК України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов`язанні.

Статтею 512 ЦК України визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні, відповідно якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.

У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки стаття 656 ЦК України передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Водночас щодо суб`єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 вказаного Закону).

Разом з тим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у статті 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов`язанні (відступленні права вимоги).

Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.

Такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року у справі №910/7038/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, викладено висновок щодо розмежування договорів відступлення права вимоги (цесії) та договорів факторингу, згідно з яким під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. З урахуванням вищезазначеного та положень вказаних вище норм суд дійшов висновку про те, що оскаржувані договори відступлення права вимоги від 30 вересня 2016 року та 10 жовтня 2016 року є оплатними договорами відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату взамін права вимоги та жодна із сторін не отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком поверненням цих коштів та оплати часу користування ними.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що оскаржувані договори не відповідають вимогам чинного законодавства.

Крім того, оскаржувані договори укладалися між Акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль», Публічним акціонерним товариством «Вектор-Банк», Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія», а тому позивачем не зазначено та не надано доказів в обґрунтування того, які її права були порушені зі сторони відповідачів при укладенні договорів відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами.

Враховуючи той факт, що судом не встановлено порушень чинного законодавства при укладенні договорів про відступлення прав вимоги, при розгляді даної справи не знайшли свого правового підтвердження посилання ОСОБА_1 на наявність у даному випадку підстав недійсності наведених правочинів.

Пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються, у разі відмови в позові на позивача.

Отже, оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено, а тому понесені нею судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 203, 215, 512, 514, 516, 517, 627, 1077- 1086 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76-77, 81, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія», Публічного акціонерного товариства «ВЕКТОР БАНК», Акціонерного товариства «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович про визнання недійсними правочинів - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Солонянський районний суд Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач1:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія», ЄДРПОУ 40235074, місцезнаходження: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд.18/24, поверх 8.

Відповідач2:

Публічне акціонерне товариство «ВЕКТОР БАНК», код ЄДРПОУ 39037656, місцезнаходження: м. Київ, вул. Тарасівська, буд. 9.

Відповідач3:

Акціонерне товариство «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», код ЄДРПОУ 14305909, місцезнаходження: м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9.

Третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 13 прим. 78.

Повний текст рішення складено та підписано 15 квітня 2021 року.

Суддя О. В. Кітов